У первинних колективах перші дві можуть застосовуватися протягом вегетаційного періоду сільськогосподарських культур як форма авансування до отримання кінцевої продукції. В такому випадку вони стають складовою частиною системи оплати праці від рівня ефективності виробництва, тобто оплати праці за фактично вироблену продукцію чи від одержаного валового доходу або за кінцевий фінансовий результат діяльності колективу — прибуток.

Всі ці системи мають певні переваги і недоліки. Важливо, щоб у кожному окремому випадку оплата праці, прийнята в колективі, відповідала конкретним умовам господарювання, організаційним формам праці і сприяла подальшому розвитку виробництва.

Оплата і стимулювання праці мають організовуватися в масштабах усього фермерського колективу (бригади), груп працівників із спільним закріпленням поголів'я та інших засобів виробництва (ланок) і окремих тваринників, за якими закріплено групи худоби чи птиці. Стосовно кожного з цих суб'єктів організації зарплати потрібно спланувати результати діяльності, визначити показники, за якими здійснюватимуться оплата і преміювання. У такому ж розрізі має вестися облік продукції та витрат.

Відповідно до форм організації праці здійснюється колективна чи індивідуальна оплата праці. При першій зарплата за колективними розцінками нараховується ланці чи всій бригаді, а потім розподіляється за визначеними тваринниками правилами. При цьому враховуються відмінності в тарифних ставках, особистому вкладі та відпрацьованому кожним з працівників часі.

Оплата має здійснюватися виключно за продукцію. Лише на групах тварин, де вона не виробляється чи не обліковується, праця оплачуватиметься за розцінками за обслуговуване поголів'я. Нараховується оплата за натуральними показниками - кількістю одержаних від тварин молока, яєць, вовни, меду тощо та продукції вирощування, якою є маса приплоду і приросту живої маси, за винятком загиблих тварин. Норми обслуговування визначаються згідно з правилами нормування праці. При цьому може передбачатися неповна зайнятість частини працівників з відповідним обліком затрат часу. Норми продуктивності тварин повинні виходити з конкретних умов роботи, раціонального використання кормів, добросовісного ставлення до праці. Розцінки доцільно розраховувати на підставі тарифного фонду, без збільшення його на певний відсоток.

Обов'язковим повинно бути стимулювання економії витрат порівняно з об'єктивно визначеними плановими показниками. Джерелами коштів на преміювання будуть виручка від реалізації додатково одержаної при тих же ресурсах продукції та економія на придбанні засобів виробництва чи власному їх виробництві (насамперед на вирощуванні кормів). Преміювання колективів і окремих тваринників організується так, щоб заохочувалася економія за тими статтями витрат, які від даних працівників залежать.

При наданні первинним колективам господарства більшої самостійності фермерська бригада стане господарем власної продукції. Вона сама оплачуватиме всі витрати, включаючи внески в загальногосподарський фонд. За визначеними правилами, частина одержаного прибутку спрямовуватиметься на преміювання. Для підрозділів, які поки що не можуть мати прибутку, встановлюється нормована внутрішньогосподарська дотація на одиницю продукції, яка зараховується до доходів колективу.

Слід обмежити різні доплати і надбавки. У господарстві потрібно вирішити питання про доцільність та розміри надбавок за звання майстра тваринництва, за безперервний стаж роботи та ін.

Згідно із Законом України "Про оплату праці" вирішення основних питань оплати праці, які раніше жорстко регулювалися зверху, передано підприємствам. Це дає право господарствам створювати власні диференційовані системи заробітної плати і водночас покладає відповідальність на їх керівників за розрахунки з працівниками. Поки що оплата в більшості підприємств формується стихійно, за залишковим принципом. Потрібно освоювати практику управління оплатою праці, із використанням балансів доходів і витрат та інших економічних механізмів. Можливості підвищення рівня заробітної плати мають бути вишукані за рахунок зростання продуктивності праці та зменшення матеріальних витрат.

Організацію зарплати потрібно спрямувати на подолання знеосібки та зрівнялівки. Для цього первинним колективам виробничих підрозділів слід надати широкі повноваження щодо організації виробництва, регулювання внутрішньоколективних відносин. У підрозділах необхідно організовувати стимулювання за кінцеві фінансові результати - економію витрат чи забезпечений колективом прибуток.

У кожному господарстві нагромадилося багато різних правил, умов, норм оплати і стимулювання праці, які не мають належного обгрунтування і застосовуються вибірково, довільно. Необхідно виробити положення про оплату й стимулювання праці як додаток до колективного договору, в якому сформулювати прості та відповідні конкретним умовам правила, а також права та обов'язки колективів і посадових осіб.

Висновки і пропозиції

Темпи розвитку свинарського сегмента в цілому в останні роки досить нестабільні. Цей сектор, як і весь тваринницький комплекс України, дуже сильно підданий малопрогнозованим факторам, що періодично ведуть до зниження показників, хоча начебто б є всі об'єктивні причини для росту.

Серед основних факторів таких коливань у виробництві свинини можна виділити проблеми з кормовою базою (переважно концентрованими зерновими кормами), постійним ростом цін на енергоносії, різким ростом пропозиції споживчому ринкові більш дешевого м'яса птаха (вітчизняним і імпортного), нелегальним імпортом м'яса, низьким рівнем дотацій і інвестицій у свинарство, а також високим рівнем кредитних ставок, що, по суті, актуально для всього сільськогосподарського сектора і харчової галузі в цілому. При цьому, необхідно відзначити, що таким коливанням піддаються як підприємства приватного сектора, так і крупно товарні сільгосппідприємства.

Для підвищення продуктивності праці на СГ ТОВ «Дружба народів» доцільним було б впровадження технології комплексного вирощування свиней, що є передовою за рахунок наявності оригінальних і ефективних конструктивних і методологічних рішень, що успішно доповнюють традиційний підхід. Технологія дозволяє істотно скоротити собівартість розведення свиней і домогтися високої якості кінцевого продукту.

Вирощування свиней у свинарниках-відгодовниках характеризується високою часткою собівартості, що складає в середньому 80-90% від вартості реалізації кінцевого продукту. При цьому частка витрат на закупівлю кормів складає в середньому 70%, а витрати на гній, транспорт, електроенергію, заробітну плату й ін. витрати складає в середньому 20%.

Специфікою тваринництва в цілому і свинарства зокрема в Західних країнах з розвитий економікою є наявність сучасних засобів наскрізної механізації й автоматизації технологічного процесу вирощування свиней. Застосування подібних методів в Україні є економічно недоцільним у силу цілого ряду об'єктивних особливостей вітчизняної економічної кон'юнктури. В Україні традиційно застосовують пасовищний спосіб вирощування, що дає можливість скорочення витрат на закупівлю кормів і одержання свинини більш високої якості. Недоліками цього способу є: обмеження по чисельності голів у череді, втрати поголів'я за рахунок людського фактора, низькі прирости ваги за рахунок тривалого пересування череди від пасовища до свинарника і назад.

Пропонована технологія комплексного вирощування свиней на вигульних площадках є найбільш ефективної як з економічної точки зору, так і з позиції досягнення високої якості свинини.

Переваги пропонованої технології комплексного вирощування свиней:

1. Скорочення витрат за рахунок відсутності необхідності вивозу гною;

2. Використання приміщень (свинарників) – в основному для відтворення;

3. Зниження витрат на комбікорми в 2 рази;

4. Підвищення добових приростів ваги - у середньому 550 гр.;

5. Зниження трудозатрат ;

6. Зниження витрат на закупівлю й експлуатацію механізмів;

7. Зниження витрат на електроенергію і ГСМ;

8. Можливість вирощування одночасно більш 10000 голів;

9. Зниження транспортних витрат;

10. Збереження поголів'я - у середньому 98%;

11. Поліпшення якісних показників свинини.

Ще однією важливою умовою забезпечення ефективної роботи ТОВ «Дружба народів» — використання оптимальної моделі організації праці та обґрунтованих норм трудових витрат. Випуск конкурентоспроможної продукції високої якості й за оптимальними цінами потребує постійного зменшення витрат на її виробництво за рахунок раціонального використання трудових ресурсів та зниження витрат інших виробничих ресурсів (основних фондів, палива, енергоносіїв тощо). Роботодавець, прагнучи максимального прибутку, зацікавлений у мінімальних витратах робочого часу одночасно із забезпеченням високої якості продукції (послуг) за оптимальної чисельності працівників. Працівники, реалізуючи здобутий професійно-кваліфікаційний рівень, також зацікавлені в ефективному використанні робочого часу, у нормальних напруженості, умовах праці та її оплаті. Без визначення науково обґрунтованих норм часу, норм виробітку, норм обслуговування та норм чисельності, що виходять з нормальних умов праці, роботодавцям неможливо забезпечити високий рівень організації та ефективності виробництва.

Список використаних літературних джерел

1. Закон України „Про підприємництво” від 7.02. 1991 р., № 698-12.- К. Україна, 1998.-28 с.

2. Закон України „Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14.02.1992 р., № 2114-12.-К.: Україна, 1992. – 36 с.

3. Аврамчук О.Ф., Балак В.В, та ін.. Оплата праці в сільськогосподарському виробництві. – К.: Центр „Агропраця”, 2000. – 464 с.

4. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку : Інформаційно-аналітичний збірник, Вип.. 4 / за ред. П.П. Каблука. К.: ІАЄ, 2000. – 601 с.

5. Аграрні соціально-трудові відносини / О.В. Шкільов, О.В, здоровцов та ін.. – К.: НВАТ „Агроінком”, 1997. – 48 с.

6. Азізов С.П. Про стан та стабілізацію тваринництва України // Економіка АПК – 1998. - №10

7. Азізов С.П. організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах. К.: НАУ, 2000. – 272 с.

8. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. – К. – ІЗ МІХ. – 1996. – 512 с.

9. Бідзюра І. К., збарський В.К., Ільчук М.М., Основи підприємницької діяльності та агробізнесу. –К., 2001. – 320 с.

10. Гайдуцький Д.І., Лобас М.Г. Відродження МТС. – К.: НВАТ, „Агроінком”, 1997. – 508 с.

11. Гайдуцький Д.І., Лобас М.Г. Приватизація власності в агропромисловому комплексі. – К.: НВАТ „Агроінком”, 1994. – 208 с.

12. Організаційно-правові форми господарювання в АПК / П.Т.Саблук, В.В.Юрчиш,. – К.: ІАЕ, 1998. – 36 с.

13. Розвиток господарських формувань і організація виробництва в агарній сфері АПК / За ред.. М.В. Зубця, П.Т. Каблука, – К. : 1993. – 296 с.

14. Перехід до ринкового госпрозрахунку / За ред.. П.Т. Каблука, М.П. Вітовського. – К., 1993 – 136 с.

15. Особисті підсобні господарства України – аналіз витрат виробництва сільськогосподарської продукції / За ред. академіка УААН О.М. Шпичака. К. – 2000 – 230 с.

16. Фрмування та функціонування ринку агропромислової продукції. За ред.. Каблука. К.:, 2000. – 585 с.

17. Шкільов О.В, організація виробництва і підприємницької діяльності в сільськогосподарських підприємствах. К. : , 1997. – 336 с.

18. Гладій М.В. Використання виробничо-ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України (питання теорії, методології і практики)Ионографія – 1998. – 294 с.