176917 (Макроекономіка як наука), страница 3

в) кредитори (ті, хто позичає гроші).

2) виграють в умовах інфляції:

а) окремі домогосподарства, чий номінальний доход випереджає зростання цін;

б) працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні і представлені потужними трудовими спілками;

в) керівництво фірм та інші отримувачі прибутків в умовах, якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси;

г) дебітори (ті, хто бере гроші у позику);

д) уряд:

ІІІ. Вплив на динаміку номінальних процентних ставок за ефектом Фішера, що підриває стимули для інвестування.

ІV. Зменшення обсягу виробництва і рівня зайнятості в національній економіці в умовах інфляції витрат.

V. Посилення диспропорцій між галузями (ножиці цін), неефективний розподіл ресурсів.

VI. Зростання непередбачених витрат:

VІІ. Зменшення безробіття в умовах інфляції попиту за кривої Філіпса.

VІІІ. Соціальні втрати: відтік трудових ресурсів із сфери виробництва, розвиток спекуляції, зростання злочинності, соціальна напруга.

Дефляція – підвищення цінності або купівельної спроможності грошей. Дезінфляція – сповільнення темпів інфляції.

Стагфляція – ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

7. Споживання домогосподарств

Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людини.

Заощадження – це частина використовуваного доходу, що не споживається.

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом.

Якщо є заощадження, то населення має можливість у поточному періоді споживати більше, ніж отримано доходу. Таку ситуацію називають ефектом заощаджень (переміщенням майбутнього доходу для поточного споживання). Цей ефект найбільше проявляється під час спаду.

У_В = У – Т = С + S,

де У_В – використовуваний доход;

У – особистий доход;

Т – податки;

С – споживання;

S – заощадження.

Середня схильність до споживання (ССС) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання.

Середня схильність до заощадження (ССЗ) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження

Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, як частина додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження.

Функція заощадження показує співвідношення між заощадженнями та доходом в їх динаміці. Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами та доходом в їх динаміці.

С = С₀ + ГСС У_В

S = – С₀ + ГСЗ У_В = – С₀ + (1 – ГСС) У_В,

де Со – автономне споживання

Види заощаджень.

- особисті заощадження домогосподарств (S= Y_B – C)

– заощадження підприємств (нерозподілений

прибуток + амортизація

– заощадження держави (S_G)

– заощадження іноземців (іноземні інвестиції)

Якщо зміна у споживанні та заощадженні спричинена змінами у використовуваному доході, то це – зміна величини споживання або заощадження. До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться: багатство, податки, ціни, соціальне страхування очікування, заборгованість, процентна ставка.

8. Приватні інвестиції

Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.

Види інвестицій:

валові – видатки на заново вироблені протягом року капітальні блага, в тому числі і ті, які заміщують старі, зношені блага.

чисті – приріст капіталу в національній економіці, різниця між валовими інвестиціями та амортизацією.

автономні – коли вони здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

індуційовані – якщо вони спричинені стійким зростанням попиту на товари і послуги в результаті зростання національного доходу.

Акселератор інвестицій – це коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового основного капіталу необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції.

Сукупний попит на інвестиції (АД_І) – це сума вартостей всіх інвестиційних проектів, які за даного рівня процентної ставки є прибутковими, тобто для яких виконується умова > r, де – очікувана норма чистого прибутку, (тобто запланований доход від інвестицій); r – реальна процентна ставка (тобто фактичні витрати на інвестиції)

Крім процентної ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень прибутку за незмінної процентної ставки і зсувають криву, умовно назвемо їх невідсотковими:

• технологічні зміни;

• рівень забезпеченості основним капіталом;

• витрати на обладнання і устаткування;

• податки на підприємця;

• сподівання;

• інші.

Фірми представляють попит на інвестиції на ринку позичкових коштів. Пропозицію коштів для інвестування складають національні заощадження, в першу чергу домогосподарств. Рівність інвестицій та заощаджень показує рівноважну процентну ставку.

9. Сукупні витрати і ВВП

Заплановані витрати Е_пл – це сума, яку населення, фірми та уряд мають намір витратити на купівлю товарів і послуг вітчизняного виробництва. Фактичні витрати відрізняються від запланованих на величину незапланованих інвестицій в товарно-матеріальні запаси. Е_ф = Епл ТМЗ

Рівноважний обсяг виробництва – це такий обсяг виробництва, при якому сукупний доход (фактичний ВВП) дорівнює сукупним витратам запланованим

Модель «витоки – ін’єкції»

Існують 2 групи факторів, що впливають на споживчий попит:

1) фактори, що зменшують сукупний попит на вітчизняні товари:

«витоки» = Т + М + S, де Т – чисті податки, М – імпорт, S – заощадження.

2) фактори, що збільшують сукупний попит:

«ін’єкції» = I + G + Х, де І-інвестиції, G – держзакупки, Х – .експорт

Рівноважним буде той обсяг виробництва і доходу, при якому сума «витоків» дорівнює сумі «ін’єкцій»:

T +M +S = I + G + X

Мультиплікатор автономних витрат в теорії Кейнса показує залежність між зміною доходу та початковою зміною запланованих автономних витрат

, де А – автономні витрати.

Мультиплікатори бувають простими і складними. Вплив автономних витрат, тобто витрат, які не залежать від зміни доходу, на рівноважний обсяг виробництва показують прості мультиплікатори:

• простий витратний мультиплікатор

• простий податковий мультиплікатор

– простий мультиплікатор витрат відкритої економіки:

– простий податковий мультиплікатор відкритої економіки:

де ГСМ – гранична схильність до імпорту.

Гранична схильність до імпорту (ГСМ або М(У)) показує, на скільки одиниць змінюються імпортні витрати при зміні доходу на одиницю.

Автономні податки – податки, які не залежать від ВВП як доходу, наприклад, податок на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю, тощо).

Чисті податки – це різниця між податками, сплаченими державі, та трансфертами, отриманими від держави:

Tn=T-Tr

де Т – податки, Тn – чисті податки, Тr – трансферти

Парадокс бережливості заключається в тому, що спроба суспільства заощаджувати більше призводить до зменшення споживання, що в свою чергу зменшує сукупні планові витрати, і через мультиплікатор – рівноважний обсяг виробництва. Результатом цього буде зменшення і споживання, і заощадження. Парадокс бережливості проявляється лише в економіці спаду.

S – C – E – Y – C – S

Рецесійний розрив – величина на яку повинні зрости сукупні витрати для того, щоб підвищити рівноважний обсяг виробництва до неінфляційного рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив – величина, на яку мають зменшитись сукупні витрати, щоб знизити рівноважний рівень ВВП до інфляційного рівня повної зайнятості.

Мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці і показує, що при одночасному зростанні автономних податків та державних витрат на одну й ту саму величину рівноважний доход також зростає на ту саму величину.

Автоматичні чисті податки – це чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП.

Гранична податкова ставка (t) показує, на скільки грошових одиниць змінюється величина автоматичних податкових вилучень зі зміною доходу на одну грошову одиницю:

де t – гранична ставка оподаткування

Величина податкових вилучень у зв’язку з цим буде розраховуватись за формулою: Т = t У, деТ – податкові вилучення (податки); У – обсяг ВВП.

Автоматичні податки впливають на обсяг виробництва (ВВП) виключно через зміну мультиплікаторів, а саме – через їх ускладнення:

• складний мультиплікатор витрат закритої економіки:

• складний податковий мультиплікатор закритої економіки

• складний мультиплікатор витрат відкритої економіки

складний податковий мультиплікатор відкритої економіки

Складні мультиплікатори показують вплив на рівноважний обсяг виробництва зміни автономних витрат і податків в умовах дії автоматичних стабілізаторів.

Чим вищий рівень інфляції, тобто чим ближче економіка до повної зайнятості, тим слабша дія мультиплікатора. На вертикальному відрізку кривої AS дія мультиплікатора практично дорівнює нулю.

10. Держава в системі макроекономічного регулювання

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання державних видатків та системи оподаткування з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Державні видатки являють собою витрати, пов’язані з діяльністю держави:

ДВ = G + T_r + i D_G +I_G,

де ДВ – державні видатки;

G – споживання в державному секторі

T_r – трансферти приватному сектору;

i D_G – проценти з державного боргу

I_G – державні інвестиції

Податки як економічна категорія характеризують фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій.

Якщо зміни в податках і державних видатках відбуваються за рішеннями парламенту чи уряду, то фіскальна політика є дискреційною: якщо зміни в податках і державних видатках здійснюються автоматично, залежно від стану економіки, то фіскальна політика є автоматичною (або недискреційною).

Дискреційна політика буває одноінструментальною (коли змінюються або державні закупки, або чисті податки) або двоінструментальною (коли змінюються одночасно і державні закупки, і чисті податки) і забезпечує вплив на рівноважний ВВП через прості мультиплікатори витрат і податків:

ВВП = +

Фіскальна політика, яка передбачає збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в період циклічного спаду економіки, називається стимулюючою (експансія). Вона призводить до формування дефіциту бюджету.

Стабілізація економіки в умовах інфляції попиту, яка виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується стримуючою фіскальною політикою, що передбачає скорочення державних видатків та збільшення податків. Вона веде до формування дефіциту бюджету.

Ставка податку – величина податкових нарахувань на одиницю об’єкту податку (грошову одиницю доходів, одиницю земельної площі, одиницю виміру товару, тощо);

Автоматична фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів.

Вмонтований або автоматичний стабілізатор – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та збільшує бюджетний надлишок у роки інфляції, внаслідок чого зменшують циклічні коливання економіки без проведення спеціальної державної політики

Державний бюджет – це щорічний баланс надходжень і видатків держави, який розробляють уряд і парламент для активного впливу на економічні процеси і підвищення їх ефективності.

Різниця між доходами та видатками становить бюджетне сальдо