71865 (Культурологія. Українська та зарубіжна культура), страница 15

Перші письмові закони з’явилися ще за часів протистояння плебеїв і патриціїв у період ранньої республіки. Вони гарантували рівність політичних прав усіх громадян Риму. Так звані “Закони 12 таблиць” заклали підвалини римського законодавства.

Особливе ставлення римлян до своєї держави обумовило виняткову роль історичної науки. Прославлення держави вимагало опису її досягнень і в першу чергу військових перемог. Авторами історичних праць ставали навіть високопоставлені особи. Зокрема, написав ряд історичних творів римський диктатор, полководець Гай Юлій Цезарь (100-44 рр. до н.е.). У “Записках про Галльську війну”, “Записках про громадянську війну” він описав своє життя, свої військові походи і військові перемоги. Юлій Цезар був другим після Цицерона римським оратором. Йому належить крилатий вислів: “Прийшов, побачив, переміг!”.

Одним із основних джерел у вивченні історії Римської держави періоду республіки стали твори Тіта Лівія (59 р. до н.е. – 17 р. н.е.) – автора 142 книг “Римської історії від заснування міста”. Тіт Лівій працював над нею протягом 40 років. Він був надзвичайно працездатним і намагався доводити початі справи до звершення, при цьому наголошуючи: “Краще пізніше, ніж ніколи”.

У працях Публія Корнелія Тацита (близько 58-120 рр. н.е.). йде мова не лише про республіканський Рим, але й Рим часів імперії. Це були його “Аннали” (з латин. – “рік”) – своєрідні літописи, в яких відтворюються за роками найважливіші події, та “Історії”, в яких описується життя римських імператорів. В іншій свої праці “Германія” Тацит розповідає про суспільний лад і побут давніх германців. В його творах згадуються і слов’янські племена, зокрема венеди.

Й сьогодні у читачів великою популярністю користуються твори Плутарха, грека за національністю (біля 45-127 рр. н.е.).Він працював у жанрі історичного портрету. Головною його працею є “Порівняльні історії” видатних греків і римлян (50 біографій). Інші твори історика, що дійшли до нащадків, об’єднані спільною назвою “Моралії”.

Практицизм у науці вплинув на стан філософії. В римській філософській думці не з’явилося жодного нового оригінального напрямку. Римські вчені-філософи в основному осмислювали, переварювали досягнення грецької філософської науки. Великого поширення набув стоїцизм, який став майже офіційною доктриною Риму.

У Римській державі визнання видатного представника стоїцизму здобув Луцій Анней Сенека (близько 4 р. до н.е – 65 р. н.е.) – відомий політичний діяч, письменник. Насамперед він розробляв проблеми практичної моралі: презирство до смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування долі. Незважаючи на те, що Сенека був вчителем імператора й мав на нього значний вплив, життя його закінчилося трагічно. Нерон запідозрив філософа у зраді й примусив покінчити життя самогубством.

У практичних римлян були в пошані вчені-енциклопедисти, які в своїх працях намагалися дослідити різні галузі наукових знань.

Таким був відомий вчений і письменник Марк Терецій Варрон (116-27 рр. до н.е.). Його перу належить близько 74 творів приблизно в 620 книгах (більшість з них до нашого часу не дійшла) по історії літератури, філософії, історії математиці та ін.

Справжню енциклопедію природничих наук створив Гай Пліній Старший (23-79 р. н.е.). Його “Історія природи” складається з 37 книг і має посилання на 327 грецьких і 146 латинських творів. Як згадує автор при підготовці цього твору він опрацював 2 тисячі книжок. Пліній загинув від отруєння газами при дослідженні першого вибуху Везувія в 79 р. Йому належить вислів: “Жодного дня без рядка” та “Істина у вині”.

Енциклопедичністю відзначається й праця “Альмагест” визначного вченого із Александрії Клавдія Птолемея (бл. 83-170 рр.). Вона оцінюється як енциклопедичний звід астрономічних знань античності. Головна її теорія: земля – центр всесвіту, а сонце обертається навколо землі. Геоцентрична система Птолемея спростована лише в 1543 р. геліоцентричною системою Коперніка.

У 1 ст. н.е. досвід античної науки узагальнив Корнелій Уельс у своїй величезній енциклопедичній праці “Artes”. Від неї зберігся лише трактат “Про медицину” у 8-ми книгах, в якому є цінні відомості про гігієну, хірургію, дерматологію, фармакологію.

Уявлення античної медицини у вигляді єдиного вчення узагальнив знаменитий римський лікар Гален (бл. 130- бл. 200 рр.). У класичній праці “Про частини людського тіла” він дав перший анатомо-фізіологічний опис цілісного організму, показав, що анатомія й фізіологія є основою наукової діагностики, лікування й профілактики, увів в медицину дослідницькі експерименти на тваринах.

Взагалі для римської науки наявні прагнення до енциклопедичності, інформативності, практичності.

З науковими набутками міг ознайомитися практично кожний пересічний громадянин завдяки великій мережі бібліотек. Існували як державні, так і приватні публічні бібліотеки. У 1У ст., в епоху пізньої імперії, в Римі нараховувалося 29 бібліотек.

5. Архітектурні й будівельні досягнення римлян

Для практичних римлян мистецтво стало одним із засобів розумної організації життя, в першу чергу повсякденного. Відтак велика увага приділялася архітектурі. Римські зодчі, використавши грецькі й східні архітектурні традиції, зробили власний внесок в подальше збагачення архітектурного мистецтва. Вони винайшли бетон, запровадили арочну конструкцію. Розвитком останньої стали склепіння і купол.

За римською традицією центром політичного і культурного життя був міський форум (ринкова площа). Він служив місцем проведення народних зборів (особливо в період республіки), зведення головних храмів та інших громадських споруд. У ранню історію римської держави більшість споруд являли собою базиліки (у перекладі – “царські будинки”). Вони мали форму прямокутника й поділялися поперечними стінами на декілька залів (нефів).

Самим величнішим із усіх був, безперечно, римський форум. Юлій Цезар започаткував традицію будівництва форумів кожним новим імператором (форум Августа, форум Траяна). В період імперії на території форумів активно споруджуються меморіальні комплекси: тріумфальні арки і колони. Вони прославляли військові перемоги, видатних полководців, імператорів. Найбільш відомою стала колона імператора Траяна.

Стосовно ж форумів, то самим славетним із римських форумів вважається Форум Романум. Він являє собою прямокутну площу, оточену з усіх сторін монументальними, грандіозними храмами, базиліками, тріумфальними арками. Вони прикрашалися барельєфами, що відтворювали не прекрасних богів і атлетів, як це було у греків, а мужніх воїнів, котрі уособлювали могутність Римської держави. На цьому форумі найбільшим храмом був храм, присвячений Юпітеру.

Головно весь свій талант римські зодчі вкладали в культове будівництво. Як практичні люди римляни прикрашали колонадою лише фронтальну сторону храму (пригадаємо, грецькі храми опоясувалися колонами з усіх сторін). Римляни перші почали зводити круглі в плані храми – ротонди (з латинської – “кругла”). Вони розробили свої варіанти доричного, іонічного і коринфського ордерів. Причому в їхньому використанні не було такої чіткості, як у греків. По мірі зростання могутності Риму храми ставали все більш багатшими і прекраснішими.

Вершиною архітектурної й інженерної думки античності є “Пантеон” (“Храм усіх богів”). Його споруджено у П ст. н.е. під керівництвом грека сирійського походження Аполлодора Дамаського. Й зараз він є однією із самих відомих прикрас Риму. В плані це ротонда, вхід до якої прикрашений портиком з колонами. До Х1Х ст. купол храму (48 м.), відлитий з бетону, залишався найбільшим у Європі. Периметр храму і його висота (43 м.) практично однакові. Такі пропорції збільшують приміщення. У давнину в нішах навкруг залу возвеличувалися скульптури богів. Багатством відзначається внутрішнє оздоблення храму різними сортами мармуру, що збереглося до сьогодення.

Римляни запровадили абсолютно новий типи споруд – амфітеатр. Найбільшим є амфітеатр Флавія або “Колізей”. Останню назву він отримав у середні віки за його розміри (від латинської “colosseum” – “величезний”). Триярусні аркади могли вміщувати 50 тисяч глядачів. Арена у формі еліпса забезпечувалася складною системою підземних технічних приміщень. Колізей призначався для гладіаторський боїв і циркових вистав. Тісно пов’язані між собою призначення витворів архітектурного мистецтва й дух самого народу. Для прикладу порівняємо: кожне грецьке місто мало театр, а кожне римське місто – цирк для гладіаторських боїв.

Для зміцнення свого впливу імператори використовували часто й інші масові видовища. Зокрема, в 46 р. на Марсовому полі за наказом Цезаря викопане штучне озеро для проведення битви між сірійським і єгипетським флотами. У ній брали участь дві тисячі гребців і тисяча матросів. Тож недарма під час народних заворушень натовп вимагав від правителів: “Хліба та видовищ!”.

Такий спосіб проведення культурного дозвілля віддзеркалював як хоробрість, так і жорстокість цього войовничого народу.

У римлян популярністю користувалися терми – приміщення з холодними й гарячими басейнами, із залами для відпочинку, для фізичних вправ, а інколи й бібліотеками. Вони були не лазнями в буквальному розумінні, а більше культурними центрами, місцями зустрічей, спілкування, відпочинку. По своїй красоті терми не поступалися палацам.

Довершеними були технічні споруди Давнього Риму. В першу чергу могутня імперія потребувала досконалих засобів зв’язку. Чудові мощені камінням дороги з’єднували усі частини величезної держави. Давня Аппієва дорога, що вела до Риму, ще й досі служить транспортною артерією. Римляни запозичили на Сході і удосконалили арочну конструкцію мостів. В усіх містах існувала складна система водопостачання. Вода для пиття подавалася по наземних водогонах (акведуках). Це були керамічні труби, які тримали високі арки. Брудна води відводилася підземними каналами.

6. Давньоримське мистецтво і література

Як і всі інші галузі культури мистецтво ставилося в першу чергу на службу зміцнення держави. Прославлення визначних політичних діячів, полководців, імператорів водночас звеличувало й саму державу. Відтак значна увага приділялася розвитку скульптурного портретного жанру, який ставав все більше реалістичним. До нашого часу збереглося безліч скульптурних портретів як молодих, так і старих осіб, як красивих, так і посередніх чоловіків і жінок, як спокійних, так і схвильованих людей. Навіть портрети імператорів (Юлія Цезаря, Октавіана, Клавдія) не прикрашалися, а передавали їхній реальний образ.

Такими ж реалістичними і високотехнічними були багатоколірні зображення на фресках, в мозаїці, що передавали об’єм і глибину простору. Окремі їхні зразки дійшли до нашого часу. Вони стали відомі після розкопок міст Помпеї й Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79 р. н.е.

Освоївши здобутки своїх вчителів – грецьких поетів й драматургів, римські літератори підняли античну літературу на наступний щабель. Особливо вона розквітла в часи правління наступника Гая Юлія Цезаря, його племінника Октавіана, титулованого Августом, тобто божественним (63 р. до н.е. - 14 р. н.е.). Цьому сприяли політична й економічна стабільність, що наступила після припинення громадянської війни. В античній літературі даний період отримав назву “золотого”.

Як імператор, так і багаті громадяни заохочували розвиток мистецтва, в тому числі й літератури. Ця політика зіграла не останню роль у розквіту таланту “трьох китів” римської літератури: поетів Вергілія (Марон Публій Вергілій), Горація (Квінт Горацій Флакк), Овідія (Публій Овідій Назон), а також архітектора Вітрувія та історика Тіта Лівія, які жили й творили в “золоту епоху”.

Завдяки старанням імператора Октавіана Августа та його близького приятеля і радника Гая Цильнія Мецената (близько 74-8 рр. до н.е.) сформувався гурток діячів мистецтва, членами якого стали й названі поети. Шанувальник поезії Меценат витрачав багато коштів на підтримку поетів. Згодом ім’я Мецената стало загальною назвою для покровителів культури.

Вершиною римської класичної поезії є поема Вергілія “Енеїда”. Її герой троянець Еней взятий поетом не з народного епосу, а творіння самого автора. В цьому новизна твору про повні пригод мандри Енея, містичного засновника Римської імперії. Оскільки твір писався на замовлення імператора, Вергілій не уникнув ідеалізації імперії. Згідно сюжету за волею богів після героїчних подвигів Еней повертається до Італії і стає родоначальником римського народу. Від нього начебто й починається родовід Юліїв, до якого належав Октавіан Август. У багатьох літературах світу відомі травестії (пародійні переробки) цієї поеми, зокрема, “Енеїда” Івана Котляревського.

Різноманітною була творчість поета Горація. Його перу належать дві книги сатир і збірник віршів “Еподи” на злободенні й побутові теми, чотири книги ліричних віршів (“Од”). Він автор трактату “Наука поезії”, що стала теоретичною основою класичної поезії. Знаменитий “Пам’ятник“ Горація наслідували багато поетів (Г.Р.Державін, О.С.Пушкіна ін.).

Найвизначнішим твором Овідія є “Метаморфози”. Дане поняття означає видозміну, перехід від однієї форми розвитку в іншу. Цей міфічний епос складається з 15 книжок і 250 сюжетів. Останні розповідають про перетворення богів і людей у тварин, сузір’я тощо. “Метаморфози” починаються створенням світу, а закінчуються апофеозом Цезаря, який після смерті поринув у небо і перетворився на небесне світило. Проте усі міфи об’єднані думкою про те, як із хаосу виникає гармонія. Спеціалісти оцінили “Метаморфози” “золотою легендою” античності, “язичницькою Біблією”. Вона дає змогу нащадкам ознайомитися з греко-римськими міфами й легендами.