3343 (Особливості кредитування населення на споживчі потреби), страница 12

Банк продає кредит одному з агенств, передаючи при цьому і зобов`язання щодо забезпечення. Агенства швидко відшкодовують банку виплачені кошти і в обмін просять переказувати отримувані щорічні виплати за мінусом маржі банку в агенство.

Розмір щомісячних виплат, тобто ставку, за якою агенство зобов`язується купувати іпотечні кредити, встановлює саме агенство. Ці ставки публікуються щоденно і дійсні протягом 60 днів. Отже, починаючи переговори з клієнтом, банк називає йому як ставку за кредитом ставку агенства і свою маржу. Упродовж 60 днів банк закінчує перевірку клієнта і житла, видає кредит, отримує від агенства відшкодування і надалі діє як посередник, передаючи частину коштів від позичальника агенству, а частину лишаючи собі. Таким чином, у США ставки за іпотечними кредитами не пов`язані ні зі ставками за іншими банківськими кредитами, ні з вартістю депозитів. Єдине, що їх визначає, це ставка, за якою іпотечні кредити купуються агенствами. Ставка, за якою агенства купують іпотечні кредити, залежить від тієї ставки дохідності за цінними паперами агенства, на яку погодилися інвестори. Причому ставки за цими цінними паперами нижчі, ніж ставки за борговими зобов`язаннями організацій, що мають найвищий статус надійності ААА, і тільки на 100 – 150 базисних пунктів вищі від ставок за державними цінними паперами.

Американська схема іпотеки припускає продаж отриманої нерухомості навіть тоді, коли кредит на її купівлю не до кінця сплачений. У цьому разі проводиться продаж заставної на нерухомість.

На відміну від американської німецька система іпотечного кредиту менш гнучка, вона базується не на залученні банківського капіталу, а на використанні коштів самих учасників іпотеки. Сутність німецької системи забезпечення дешевих довгострокових ресурсів для іпотечного кредитування полягає у створенні замкненого іпотечного фінансового ринку. Він формується навколо спеціалізованих ощадно-іпотечних установ – будівельно-ощадних кас (baursparkasse). Каси мають змогу видавати кредити за ставками нижчими ніж ринкові, оскільки самі залучають кошти за ставками, нижчими за ринкові. Річ у тому, що вкладниками і позичальниками будівельно-ощадних кас є одні й ті самі особи – члени каси. Низька дохідність депозиту – своєрідна плата за право одержати іпотечний кредит за низьким відсотком (ставкою).

Назва «німецька модель» іпотеки – умовна. Так само ощадно-іпотечні установи здійснюють свою діяльність у багатьох країнах світу. У Франції ці структури називаються Caisse d`epargene Logement, у Великобританії – будівельні товариства (building societies). У Німеччині baursparkasse уже багато років стабільно залучають кошти під 3% річних і видають іпотечні кредити за ставкою 5% при коливанні ринкових ставок на такі кредити, що видаються звичайними банками, від 7 до 12% річних.

Умови контракту грунтуються на розрахунку, покликаному забезпечити відповідність пасивів і активів каси за сумою і строком. Тому до контракту вводиться поняття мінімального строку накопичень (у різних baursparkasse він становить від 1,5 до 2 років) і умова, що накопичення мають досягти розмірів так званого оцінного числа. Останнє залежить від рівномірності внесення накопичень.

Головною перевагою цієї системи є її повна прозорість. Згідно з німецьким законом про будівельно-ощадні каси ці організації не можуть здійснювати жодних активних операцій, крім видачі іпотечних кредитів своїм членам. Таким чином, на відміну від вкладника комерційного банку, котрий не має поняття, як, на які потреби і на скільки ризиково використовуються його кошти, вкладник baursparkasse достоменно знає, хто і на яких умовах користується його коштами.

Період кредитування починається, коли член каси накопичує близько половини тієї суми, яка потрібна на купівлю житла. Потім він отримує накопичене і ще стільки ж кредиту. На всі ці кошти член каси купує житло, оформляє його в заставу і починає виплачувати кредит. Завдяки невисокій ставці відсотків суми щомісячних виплат за кредитом приблизно такі самі, якими були його щомісячні накопичувальні внески. У класичному німецькому варіанті для отримання житла треба вчасно вносити платежі протягом багатьох років.

Аналізуючи досвід країн як з розвиненою іпотечною системою, так і з тією, яка формує іпотечний ринок, можна констатувати, що саме держава за допомогою пов`язаних із нею фінансових інститутів бере на себе зобов`язання щодо фінансування кредитів, які видані комерційними банками для організації ринку застави і вторинного ринку похідних цінних паперів для залучення коштів інвесторів. За правильної організації іпотека, отримавши державну підтримку на етапі впровадження, трасформується у подальшому в самофінансовану систему, формує і стимулює платоспроможний попит населення.

Навіть поверховий аналіз діяльності українських банків за останній рік дає змогу зробити висновки про зростання інтересу до іпотечного кредитування в Україні. Розвиток іпотеки викликаний кількома чинниками. Якщо на початок 90-х років майже все житло у країні, за винятком житлово-будівельних кооперативів, будувалося за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, то починаючи з 1994 року, з моменту виходу Постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо залучення додаткових коштів на житлове будівництво і створення ринку житла», дедалі більших обсягів набирає будівництво житла за рахунок коштів населення. Звісно, далеко не всі сім`ї, які потребують поліпшення житлових умов і стоять у черзі на отримання житла, можуть одержати житло за рахунок власних коштів. Однак можна з упевненістю стверджувати, що в Україні значна частина населення у змозі профінансувати будівництво власного житла самостійно чи за рахунок банківського кредиту.

Популярність іпотечних кредитів свідчить про те, що сьогодні обговоренню підлягає уже питання не про те, наскільки своєчасне й обгрунтоване впровадження інституту іпотеки в Україні, а про те, яких заходів треба вжити для його цивілізованого втілення. Зазначимо, що успішне кредитування житлового будівництва можливе за умови високого і стабільного рівня доходів громадян. На жаль, ті послуги, які пропонуються банками України на придбання (будівництво) житла, доступні обмеженій частині населення. Нині в Україні таким кредитуванням займаються банки «Аваль», «Аркада», «Ощадбанк», «Укрсоцбанк» тощо.

Більшість банків надає кредит на оплату значної частини вартості нерухомості й на довгостроковий період. Так, кредит може становити до 70% від вартості житла і видаватися на строк від 2 до 5 років.

Середня відсоткова ставка за іпотечним кредитом в Україні коливається від 10,5 до 18% річних у ВКВ. У Німеччині її коливання становить 7 – 10% річних.

Аналізуючи моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці доцільно звернути увагу на те, що ці моделі дуже широко розповсюджені в західних банках, але останнім часом їх починають використовувати й українські банки.

Вивчення досвіду застосування моделей іпотечного ринку в різних країнах показало, що в переважній їх більшості ці моделі в чистому вигляді не застосовуються. На практиці має місце використання специфічних для кожної країни комбінацій різних інструментів та механізмів іпотечного ринку. В Україні доцільно використовувати як американську схему іпотечного кредитування, що дозволяє створити дворівневий іпотечний житловий ринок, так і традиційну європейську схему іпотечного кредитування. На нашу думку, досвід організації та функціонування американської системи іпотечного кредитування є корисним для створення вітчизняного аналогу. Обґрунтованість даного твердження полягає у тому, що надто повільне системне впровадження дворівневої моделі фінансування іпотечної системи загострить низку ризиків, які вже проявляються на сучасному етапі функціонування вітчизняної іпотечної системи:

• короткострокові джерела фінансування довгострокових іпотечних активів первинних іпотечних кредиторів призведуть до загострення відсоткового ризику та ризику ліквідності;

• неприйнятні для більшості населення умови кредитування, з огляду на високі процентні ставки, що знаходяться в залежності від рівня ставок по депозитах, посилюють вплив кредитного ризику;

• загострення валютних ризиків для позичальників з можливою трансформацією в кредитні ризики, в разі значного здешевлення гривні;

• системні ризики, що пов’язані з браком надійних ліквідних інструментів на фондовому ринку у вигляді іпотечних цінних паперів, з огляду на потреби щодо формування активів пенсійними фондами та страховими компаніями.

Враховуючи вищенаведене, було б доцільно впроваджувати в Україні таку модель іпотечного кредитування, яка б з урахуванням сучасних економічних умов і вітчизняної ментальності поєднувала б у собі найприйнятніші риси європейської та американської моделей іпотечного кредитування.

3.4 Оцінка ефективності втілення рекомендацій і пропозицій в досліджуваному банку

Науково-технічна ефективність результатів дипломної роботи визначається експертним методом у комплексі з оцінкою їх економічної та соціальної ефективності на підставі наступних якісних показників.

• новизна;

• перспективність;

• потенційний масштаб практичного використання;

• ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів.

Новизна розробки визначається шляхом порівняння результатів досліджень, що пропонуються до використання на практиці, та діючих норм і стандартів. У процесі порівняння треба виявити, наскільки ці результати перевищують кращі світові аналоги, відповідають світовому рівню або є нижчим за кращі світові аналоги.

Перспективність визначається щодо наукових результатів роботи і має три рівня оцінки: «першочергова важливість», «важливі» та «корисні».

У процесі оцінки слід вказати потенційний масштаб практичного використання результатів. При цьому слід вважати, що таким масштабом можуть бути: світовий ринок; галузі національної економіки; галузь; окреме підприємство (об’єднання).

Ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів може бути великою, помірною та малою.

Перехід від якісних оцінок науково – практичного рівня результатів роботи до кількісних здійснюється за допомогою шкали балів та коефіцієнтів вагомості показників.

На підставі балів та коефіцієнтів вагомості показників розрахунок НПР виконують за формулою (3.1):

НПР = Б1а1 + Б2а2 + Б3а3 + Б4а4,(3.1)

де Б1 – оцінка новизни роботи у балах;

Б2 – оцінка перспективності роботи у балах;

Б3 – оцінка масштабу використання роботи у балах;

Б4 – оцінка ймовірності досягнення результатів роботи у балах;

а1…, а4 – коефіцієнти вагомості відповідних показників.

Кількісне значення показника науково практичного результату (НПР) виражається у балах і дає змогу проводити порівняння різних наукових рішень.

Для оцінки науково – практичного рівня результатів дипломної роботи слід відібрати найбільш істотні параметри, в яких зацікавлені майбутні користувачі продукту, який було створено за результатами досліджень. Наприклад, такими показниками може бути точність, об’єктивність, трудомісткість розрахунків, продуктивність праці користувачів, методики або рекомендації.

У дипломній роботі з метою покращення кредитування підприємства запропоновано методи вдосконалення процесу кредитування підприємства, зокрема планування кредитного портфелю, а також нормування витрат і планування, облік та аналіз витрат за видами, стимулювання ресурсозбереження і зниження витрат. За експертними оцінками дана пропозиція відповідає світовому рівню (Б1 = 8, а1 = 0,35), є важливою з точки зору галузі і підприємства (Б2 = 7, а2 = 0,35), планується до використання у галузі (Б3 = 2, а3 = 0,2), і має помірну ступінь досягнення позитивних результатів у випадку використання результатів у галузі або на підприємстві (Б4 = 7, а4 = 0,1).

При цих значеннях показників значення показника науково-практичного рівня буде таким:

НПР = 7 * 0,35 + 5 * 0,35 + 4 * 0,2 + 8 * 0,1 = 5,8 бала.

Максимальне значення цього показника:

НПРmax = 10 * 0,35 + 10 * 0,35 + 10 * 0,2 + 10 * 0,1 = 10 балів.

Таким чином, НПР є достатньо високим і складає 58% від його верхньої межі (5,8 * 100/10).

Визнаними у світовій практиці основними показниками, що акумулюють вигоди від упровадження науково-технічних розробок у будь-яку галузь та використовуються для оцінки економічної ефективності проектів, є:

• чистий дисконтований дохід (прибуток);

• індекс дохідності (прибутковості);

• період окупності інвестицій у реалізацію проектів;

• внутрішня норма дохідності (далі – ВНД).

Основні показники ефективності можуть бути доповнені додатковими показниками, які характеризують фондо – або капіталовіддачу, зростання продуктивності праці, організацію нових робочих місць тощо.