2288 (Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), страница 3
Описание файла
Документ из архива "Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "банковское дело" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "банковское дело" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "2288"
Текст 3 страницы из документа "2288"
Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.
Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.
На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.
Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.
Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.
У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.
При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та _н..) — видача здійснюється в безготівковому порядку.
Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід – це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом [24].
Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.
У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.
На п’ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.
Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.
Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому [64].
1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку
Основою сучасної банківської діяльності є оптимізація параметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створення системи управління ними.
Оптимізація методів та технології управління ризиками в банках стало однією з основних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу [54].
Кредитний ризик - основний вид фінансових ризиків, з яким стикаються банки у процесі свої діяльності. Його поява спричинена, перш за все, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Підвищення інтересу до оцінки кредитного ризику пов'язано зі зростанням обсягів кредитних портфелів банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукає банки приймати на себе високі кредитні ризики. Усе це обумовило актуальність вдосконалення існуючих і впровадження нових методик оцінок та управління кредитним ризиком.
Основними напрямками регулювання кредитного ризику є розробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ним втрат. Мінімізація кредитного ризику передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на зниження ймовірності настання подій або обставин, що приводять до кредитних збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційних кредитних збитків.
Банк управляє кредитним ризиком як на рівні окремої позички, так і на рівні кредитного портфеля Банку в цілому.
Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основі ухвалення рішення про надання або не надання кредиту. Виходячи із кредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він може прийняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділу повинні перебувати в постійному контакті з позичальником з метою контролю за дотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасно виявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати на зміну якості наданого кредиту.
Управління кредитним ризиком при кредитуванні проводиться через:
-
зміну умов кредитного договору;
-
через припинення (обмеження) кредитування;
-
встановлення контролю за рухом коштів по рахунках позичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника;
-
встановлення строку погашення кредиту й інше.
Портфельний кредитний ризик - міра (ступінь) ризиковості кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Він проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).
Управління кредитним ризиком банку складається з наступних етапів:
-
оцінка кредитного ризику;
-
моніторинг кредитного ризику;
-
регулювання кредитного ризику;
-
мінімізація ризику.
В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності є створення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікації строків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового стану позичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплексний аналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту [21].
Кредитний ризик є невід’ємною частиною системи банківських ризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв’язками, властивостями, ознаками і відносинами. Управління кредитним ризиком банку – це формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів та методів, за допомогою яких банк виявляє ризики, оцінює їх рівень. Здійснює моніторинг і контролює свої ризикові позиції. Управління кредитним ризиком полягає у проведенні дій, спрямованих на підтримання такого рівня ризику, який відповідає поставленим цілям банку.
Система управління кредитним ризиком повинна відповідати певним вимогам. Серед них:
-
Цілісність. Система управління повинна бути цілісною, оскільки порушення цілісності може призвести до зміни зв’язків між частинами системи та механізму її функціонування.
-
Стійкість. Система управління повинна зберігати свої властивості при дії зовнішніх та внутрішніх чинників.
-
Цілеспрямованість. Цілеспрямованість передбачає розробку цілей та завдань, шляхи їх досягнення.
-
Гнучкість. Гнучкість означає здатність та готовність до змін в результаті виникнення нових завдань.
-
Одноманітність. Одноманітність передбачає підпорядкованість всіх елементів принципам побудови та функціонування.
-
Оперативність. Система повинна бути оперативною для того, щоб за період прийняття та виконання рішень не настали зміни, при яких реалізація прийнятих рішень недоцільна.
-
Надійність. Система повинна функціонувати постійно і безперебійно.
-
Оптимальність. Оптимальність системи управління характеризується встановленням між її елементами раціональних зв’язків на всіх рівнях.
-
Економічність. Економічність передбачає отримання необхідного результату при мінімальних затратах [23,26,55].
Система управління кредитним ризиком не лише дозволяє банкам забезпечувати свою прибутковість та ефективність кредитних операцій, а й сприяє виконанню банківським кредитом його ролі у сфері грошового обігу. Видані і неповернені в зазначений термін кредити збільшують грошову масу в країні, сприяють інфляційним процесам.
Система управління кредитним ризиком включає об’єкт, суб’єкти, інструменти та підсистеми забезпечення (таблиця 1.1).
Таблиця 1.1 – Система управління кредитним ризиком
Елементи системи управління | Характеристика елемента |
1 | 2 |
Об’єкт |
|
Суб’єкти |
|
Інструменти |
|
Підсистеми забезпечення |
|
Кредитний ризик є основним об’єктом управління для банків. При цьому всі види кредитного ризику мають окремий механізм управління.
Організаційне забезпечення управління кредитним ризиком банку починається із загальних зборів акціонерів (учасників), які визначають загальну стратегію розвитку банку та відповідну стратегію щодо управління ризиками. Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень. Реалізація розробленої політики проводиться правлінням банку, якев свою чергу розподіляє окремі завдання відповідним департаментам та відділам банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має особливості, що визначаюься розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.
Банки повинні використовувати різноманітні форми організації контролю, методи звірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності та клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації. Однак існують загальні принципи та правила, яких повинен дотримуватись менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.
Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному департаменті банку функцію кредитного аналізу доцільно відокремити від процесу надання та оформлення кредитної угоди. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та зменшенню кредитних ризиків.
Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що головним завданням управління кредитними ризиками є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи заходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.
Найважливішим питанням для банку є оцінка й регулювання ризикованості кредитного портфеля, як одного з основних напрямків ефективного управління кредитною діяльністю банку, а головна мета процесу управління кредитним портфелем - забезпечення максимальної прибутковості при визначеному рівні ризику [31].
1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників
З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі [49].
Взагалі кредитоспроможність являє собою спроможність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, генерованими позичальниками у ході звичайної діяльності [35, 49].
Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником, що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального обличчя і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оціню не можуть бути беззаперечними [42].
Отже, отримати єдину оцінку кредитоспроможності позичальника завдяки узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.