1711 (Позиковий капітал у системі товарних відносин. Банки - інструмент руху позикового капіталу), страница 2

Надання ділової інформації про клієнтів. Справа в тому, що при укладанні крупних оборуток у кожної з договірних сторін може виникнути інтерес до стану фінансових справ партнера. Це зовсім не означає, що банк викладе стороні, що цікавиться, всю інформацію про те, скільки грошей має її партнер на рахунках і т.ін. Інформація, яка зазвичай надається, обмежується двома-трьома фразами, які означають або високий ступінь надійності партнера, або задовільний ступінь його надійності або ж виражають сумніви відносно того, що даній стороні майбутня операція «під силу» з огляду на її фінансове положення.

Розрізняють пасивні та активні операції банків. Пасивні пов'язані із залученням на додаток до власного капіталу банку тимчасово вільних капіталів підприємців через ведення їх поточних рахунків, а також грошових доходів і заощаджень населення у внески через випуск акцій, облігацій, відкриття ощадних рахунків. Активні операції пов'язані з розміщенням привернутого позикового капіталу у формі видачі різних короткострокових і довгострокових позик, обліку векселів. Відсотки, одержані банком за активними операціями, дещо вище за відсотки, які сплачуються банком за пасивними операціями. Різниця відсотків забезпечує покриття витрат банку і його прибуток.

Під час прийняття остаточного рішення про видачу кредитів банки враховують цілий комплекс чинників.

1. Вид рахунку – під час надходження прохання про видачу кредиту перевага надається тим клієнтам, які мають поточні рахунки, на збиток тим, які не мають поточних рахунків.

2. Сума грошей – якщо йдеться про таку суму, яка може поставити банк у скрутне становище, то, природно, банку буде нелегко зважитися видати такий кредит. Якщо ж йдеться про порівняно невелику суму, то це зовсім інша справа.

3. Мета отримання кредиту – банку необхідно знати, на які цілі буде використаний виданий кредит. Банки проводять самостійний експертний аналіз рентабельності проекту, на який клієнт передбачає використовувати одержані гроші. Якщо банк визнає даний проект обгрунтованим, то це вплине на прийняття позитивного рішення.

4. Фінансова дисциплінованість клієнта банку у минулому – під час надходження прохання про видачу позики банк прагне дізнатися, на скільки добре даний клієнт зарекомендував себе у минулому з погляду його фінансових зобов'язань як перед самим банком, так і перед партнерами цього клієнта.

5. Гарантії, які надаються клієнтом, – якщо клієнт банку здатний надати надійні гарантії, то це є його значним плюсом для отримання кредиту. Але і відсутність таких гарантій ще не свідчить про те, що клієнтові буде відмовлено в позиці.

6. Рекомендації клієнта – при отриманні кредиту клієнти банку, як правило, повинні мати рекомендації двох-трьох чоловік, які виступають гарантами даного клієнта. В цьому випадку важливу роль відіграє суспільний статус тих, що рекомендують, та їхні фінансові можливості.

7. Доход клієнта – розглядається у зв'язку з розміром суми, про яку йдеться. Якщо сума кредиту значно перевищує суму доходу клієнта, цей факт може зіграти несприятливу (але не завжди вирішальну) роль під час прийняття банком рішення.

8. Джерело погашення кредиту – клієнт, що потребує кредиту, повинен вказати, яким чином він збирається погашати позику. Банку ж залишається з'ясувати, чи може його клієнт погасити борг таким чином, чи ні.

9. Державна політика. Іноді держава втручається в питання видачі комерційними банками позик своїм клієнтам. Наприклад, держава може встановити обмеження, які перешкоджають банкам видавати одній фізичній або юридичній особі в кредит суму грошей, яка перевищує певний відсоток ресурсів самого банку. Наприклад, у США таке обмеження складає 10%, у Канаді, Німеччині і Франції – 75%, в Нідерландах – 25%, в Японії – 40%, у Швеції – 15%.

Багато комерційних банків, які знаходяться в державній власності, видають цільові кредити, наприклад, молодим фермерам, бізнесменам-початківцям, студентам тощо. Це робиться з метою допомогти цим людям уникнути бюрократичних вимог, які висуваються недержавними банками.

Взагалі, багато що в діяльності комерційних банків можливе лише на стільки, на скільки це схвалюється Центральним банком країни, який регулює виконання комерційними банками своїх функцій.

4. Центральний банк країни, його функції

Центральний банк – це в будь-якій країні по суті справи банк банків і банк держави. Він виконує дві основні функції:

1) забезпечення нормального функціонування банківської системи з метою підтримки довіри до цієї системи з боку населення;

2) зберігання державної скарбниці.

Тому Центральний банк можна назвати головною дійовою особою фінансової системи будь-якої країни.

Відмінності Центральних банків від комерційних:

а) на відміну від комерційних банків Центральний банк не ставить перед собою мети максимізації прибутку. Більш того, зовсім не отримання прибутку є причиною створення державного банку;

б) клієнтами комерційних банків є громадяни, підприємства і установи, а клієнтами Центрального банку можуть бути тільки інші банки і держава;

в) Центральний банк управляє всім, що відбувається на фінансовому ринку і в грошовій системі, зокрема, регулює діяльність комерційних банків;

г) дії комерційних банків регулюються Центральним банком з тим, щоб обмежувати їх можливість створювати кредити.

При виникненні ускладнень у яких-небудь з комерційних банків Центральний банк приходить до них на допомогу, щоб не допустити паніки серед населення і підприємств, що може привести до краху всієї фінансової системи.

Функції Центрального банку.

1. Емісія грошей. Центральний банк у кожній країні є єдиною установою, наділеною правом емісії (тобто випуску грошей). До його компетенції входить вирішення питання про те, скільки грошей і коли саме потрібно випустити в обіг.

2. Банк банків. Всі банки і всі фінансові інститути мають рахунки в Центральному банку, на які вони зобов'язані вносити певний відсоток від своїх грошових надходжень. Центральний банк прагне до підтримки престижу всієї банківської справи шляхом контролю за виконанням законів комерційними банками та іншими фінансовими інститутами. Він надає недорогі й ефективні послуги комерційним банкам з переказу грошей. У разі потреби Центральний банк видає короткострокові кредити комерційним банкам, щоб врятувати їх, якщо над ними нависає загроза краху.

3. Банк держави. Центральний банк, крім того, що зберігає державні цінності, дає державі поради щодо фінансової системи країни. Центральний банк видає державі короткострокові кредити і випускає від її імені цінні папери, також бере активну участь у підготовці державного бюджету і управляє взаємними розрахунками країни з іншими країнами.

4. Грошова функція Центрального банку. З метою проведення в життя державної політики в області грошового обігу всі Центральні банки проводять так звану політику грошової «інтервенції», щоб вплинути на курс національної валюти відносно курсів інших валют. У разі потреби Центральний банк викуповує іноземну валюту, тим самим скорочуючи її кількість в обігу, і підвищує кількість своєї валюти, пропонованої для покупки іноземних валют. Наслідком цього є те, що пропозиція іноземних валют не відповідатиме попиту на неї. Внаслідок цього курс національної валюти знизиться, а курс іноземних валют підвищиться.

Щоб одержати зворотний ефект, необхідно зробити прямо протилежні дії: викинути на внутрішній фінансовий ринок іноземну валюту, яка є у Центрального банку, і почати купувати національну валюту.

Окрім здійснення політики грошової інтервенції Центральний банк може для деяких комерційних банків знизити частку суми облікових ставок, що підлягає обов'язковому переказу на їхні рахунки в Центральному банку. Такі пільги надаються, як правило, комерційним банкам, які зазнають фінансові ускладнення.

Центральний банк може проводити в життя державну фінансову політику шляхом маніпулювання відсотковими ставками на кредит. Їх підвищення означає, що отримання кредитів стане дорожчою справою. І оскільки відсоткові ставки на кредити є ціною цих кредитів, то, згідно з законом ринку, попит на кредити в результаті цього знизиться, а їх пропозиція підвищиться. Центральний банк цікавить не попит і пропозиція на кредит, а те, скільки насправді братимуть кредитів. Тому підвищення пропозиції кредитів в результаті підвищення відсоткових ставок не є головним болем для Центрального банку. При зниженні відсоткових ставок відбувається зворотне.

Маніпулюючи обліковими ставками і відсотковими ставками на кредит, Центральний банк може переслідувати декілька цілей. Зазвичай внаслідок такого маніпулювання змінюється попит на кредит, курс національної валюти, рівень інфляції. Причому рівень інфляції на зміну облікових ставок реагує не відразу, тоді як попит на кредит реагує швидко. І ще швидше реагує курс національної валюти.

5. «Дружні» поради комерційним банкам. У разі потреби Центральні банки дають дружні поради і вказівки, які не носять обов'язкового характеру, але, по суті справи, підлягають обов'язковому виконанню комерційними банками. Останні прагнуть слідувати цим порадам, оскільки трапляються моменти, коли тому або іншому комерційному банку потрібна яка-небудь послуга від Центрального банку.

6. За необхідності Центральний банк може диктувати свої умови всім комерційним банкам. Такі вказівки носять обов'язковий характер. Після отримання необхідних даних з державного бюджету Центральний банк реалізує все намічене там щодо фінансової системи країни. У зв'язку з цим він може сформулювати «правила гри» між комерційними банками в майбутньому році. Це може виражатися в найрізноманітніших формах, наприклад, у вигляді обмеження на приріст суми, що видається кожним комерційним банком у кредит, порівняно з минулим роком (скажімо, не більше, ніж на 13%). При цьому можуть виключатися невеликі банки і ті, які нещодавно створені.

Можливо також проведення дискримінаційної політики: розділення різних секторів економіки на пріоритетні та непріоритетні з погляду видачі кредитів. Це може визначатися рівнем розвитку економіки країни. Проте найчастіше до пріоритетних секторів економіки відносять виробничі підприємства, транспорт, будівництво, сільське господарство. За відношенням до пріоритетних секторів Центральним банком може встановлюватися певний мінімум кредитування у загальному співвідношенні сум, що видаються кожним комерційним банком. Що ж до непріоритетних секторів, то для них, навпаки, може бути встановлений максимальний рівень у загальному співвідношенні кредитів, що видаються.

Центральний банк може обмежувати видачу кредитів іноземцям, визначаючи процентне співвідношення кредитів іноземцям і загальної суми всіх видаваних у фінансовому році кредитів в окремій країні.

За необхідності Центральний банк може вимагати від комерційних банків, щоб вони робили спеціальні грошові внески, які знижують можливість видачі ними кредитів. В даному випадку у комерційних банків немає іншого шляху, окрім як виконувати директиву Центрального банку.

7. Розвиток ринків грошей і капіталів. Центральний банк сприяє нормальному функціонуванню і розвитку фінансової системи країни. Він також підтримує життєздатність фондової біржі країни.

8. Інші функції Центрального банку. До таких функцій можна віднести ту роль, яку Центральний банк відіграє в розвитку деяких державних цільових фінансових інститутів. Дані інститути можуть мати досить різне призначення: від розвитку сільського господарства і підтримки фермерів до підвищення зацікавленості підприємців і населення в житловому будівництві.

Центральні банки також відіграють важливу роль у формуванні державної фінансової політики.

До зобов'язань Центрального банку відноситься створення валютних резервів країни і контроль за їх станом. В цьому випадку банк виконує вказівки уряду.

Остання функція Центрального банку – контроль за курсом національної валюти.

5. Інші фінансові інститути

Крім комерційних і центральних банків існують й інші важливі фінансові інститути, без яких сучасна економіка просто немислима. Головні з них: інвестиційні банки, банки розвитку, заставні банки, страхові компанії, фондові біржі.

Інвестиційні банки можна визначити як фінансові інститути, які займаються випуском цінних паперів, переозброєнням, злиттям і поглинанням підприємств; прийманням на зберігання крупних сум грошей на певний термін; видачею короткострокових, середньострокових і довгострокових кредитів.

Інвестиційні банки виникли у XVIII-XIX ст. і в різних країнах мали різні назви. Наприклад, у Великобританії їх називають акцептними будинками, а у багатьох країнах вони носять назву купецьких банків. Крім фінансування комерційних операцій інвестиційні банки також займаються операціями, пов'язаними з міжнародною торгівлею.

Банки розвитку – це фінансові інститути, спеціально створені для видачі довгострокових кредитів, які направляються на розвиток певних областей економіки. У тих випадках, коли вони створюються державою або центральними банками, це робиться з метою розвитку пріоритетних областей економіки.

Іпотечні банки – створюються з метою отримання грошей від населення з тим, щоб видавати довгострокові позики на будівництво будинків. У деяких країнах іпотечні банки називаються будівельними товариствами. Дані банки виплачують клієнтам порівняно низькі відсотки за їхніми внесками, але і клієнти, які одержали кредити на будівництво власних будинків, виплачують по них нижчі відсотки порівняно з відсотками у комерційному банку. Крім того, іпотечні банки висувають менш жорсткі вимоги при отриманні кредитів порівняно з комерційними банками.

Страхові компанії – фінансові інститути, створені спеціально для покриття можливих втрат в результаті несприятливих подій у житті окремих людей (зокрема майнових втрат).

Страхові компанії одержують від клієнтів певні суми грошей. Дана плата відносно мала порівняно з тим, що клієнти одержують у разі здійснення події, проти якої вони страхувалися. Такими подіями можуть бути пожежа, дорожня подія, неврожай, хвороба тощо.