106873 (Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі), страница 3

Робота над усвідомленим розумінням чергування акцентів у музиці (акцентованих і неакцентованих або сильних і слабких долей) на початковому етапі ведеться з двома основними простими метрами – дводольним і тридольним. Перед знайомством з розміром ²/₄ учні повинні засвоїти основний поділ тривалостей звуків та навчитись відчувати пульсацію метричних долей у такті під час прослуховування музичних фрагментів (п’єс, пісень, мелодій) у різних темпах. Після засвоєння особливостей дводольного і тридольного метрів можна переходити до вивчення складних метрів (спочатку чотиридольного як різновиду дводольного, а у наступних класах – інших). Найкращим способом виховання відчуття розміру є співставлення музичних прикладів на слух, наприклад, у розмірах ³/₄ і ⁴/₄; ³/₄ і ³/₈ тощо, співставлення у розмірах ²/₄ і ⁴/₄, так само як ²/₄ і ⁶/₈.

Одночасно із знайомством з розміром в учнів формують і вдосконалюють навички групування тривалостей. Кожна ритмічна група спочатку засвоюється на слух, а потім прораховується й опрацьовується письмово. У першому та другому класах доречно використовувати різноманітні вправи із назвою тривалостей ритмоскладами, які підкріплюються відповідною схематичною наочністю.

Для розвитку почуття метроритму рекомендуються наступні вправи:

• простукування ритмічного рисунку знайомої мелодії чи пісні;

• визначення на слух ритмічних груп;

• «ритмічна луна» (з використанням оплесків та шумових ударних інструментів);

• робота з ритмічним лото (простукування наданого ритму, проговорювання його ритмоскладами з оплесками чи з тактуванням);

• відтворення ритмічного рисунку з дошки чи карточки;

• ритмічне ostinato до пісні чи мелодії (виконання групами або індивідуально);

• ритмічні багатоголосні вправи: партитури на два або на три голоси; мовний «хор»; ритмічні канони (з текстом чи без нього);

• читання та виконання на шумових інструментах нескладних ритмічних партитур;

• ритмічні диктанти тощо.

Всі вправи пропонуються в різних розмірах і темпах. Велику роль в роботі над розвитком метроритмічного почуття відіграє тактування.

Музичне сприйняття

Музика, її сприйняття мають могутній виховний вплив, формують етико-естетичні ідеали, роблять людину духовно вищою. Прослуховування музичних творів на уроці поступово й послідовно розвиває асоціативне мислення учнів, активізує сприйняття, впливає на розвиток творчої активності.

Слуховий аналіз в курсі сольфеджіо розвиває музичний слух учнів і базується на знаннях, вміннях та навичках, що здобули учні на уроках. Він тісно пов'язаний з інтонаційно-ритмічними вправами, сольфеджуванням (також читанням з листа), музичним диктантом, творчими вправами, теоретичними знаннями.

На уроках потрібно постійно працювати над створенням необхідної слухової бази для осмислювання різноманітних музичних явищ та понять, тому що музичне сприйняття всіх елементів, що вивчаються, є основою музичного навчання. Систематична робота у цьому напрямку під керуванням викладача надає можливість накопичити внутрішні слухові уявлення, розвити музичну пам'ять і мислення учнів, розширити їх музичний кругозір.

Розвиток музичного сприйняття відбувається під час багатьох форм роботи, серед яких домінуючими є:

• слуховий аналіз (аналіз і засвоєння окремих елементів музичної мови);

• цілісний аналіз (аналіз різноманітних елементів музичної мови та їх взаємозв’язків у музичному творі або фрагменті).

Робота над цими двома видами аналізу здійснюється на кожному уроці систематично.

Слуховий аналіз (визначення на слух елементів музичної мови) безпосередньо пов’язаний з опрацюванням певних засобів музичної виразності. Виконання викладачем матеріалу для визначення на слух повинно бути музикальним, м'яким, але чітким. У молодших класах елементи виконуються у повільному і помірному темпах, у старших – у помірному i швидкому темпах в однаковій динаміці.

Матеріалом для визначення на слух є звукоряди різних ладів, окремі ступені ладу, інтервали i акорди у мелодичному, гармонічному звучанні, в ладах і від звуків, у зворотах і послідовностях. Знайомство з елементами музичної мови у молодших класах відбувається на основі співставлення подібних елементів, наприклад: В⁵₃ і м⁵₃; м.3 i в.3; ч.4 i ч.5; в.3 i м.6 як обернення, контрастного чергування елементів, наприклад: після секунди – октава, після терції – септима, тобто контраст за величиною інтервалів (вузькі – широкі) та їх акустичним сприйняттям (консонанс – дисонанс).

Для визначення на слух окремих елементів музичної мови слід пропонувати використовувати на уроці художній музичний матеріал, який може складатися з мелодій, пісенного двоголосся, гармонічного супроводу відомих учням творів або їх яскравих i характерних зворотів з відповідним елементом музичної мови.

При засвоєнні елементів поза ладом (інтервали й акорди) важливо виробити в учнів відчуття їх фонічного забарвлення. Для того, щоб учні не переводили гармонічне звучання елементу у мелодичне (що є грубою методичною помилкою), потрібно виконувати цей елемент швидко (на staccato), або декілька раз підряд, або у крайніх регістрах, постійно скеровуючи увагу учнів на такі ознаки елементу як консонанс чи дисонанс, стійкий чи нестійкий, кількість звуків тощо.

Закріплення звучання окремих елементів музичної мови та перевірка їх засвоєння у молодших класах проводиться колективно або індивідуально, усно або за допомогою карток, а у старших класах час від часу можлива письмова робота. Після відповіді, особливо після виправленої відповіді, необхідно повторити цей елемент ще раз для його усвідомлення учнями. Викладачеві необхідно надавати учням, особливо у молодших класах, час для осмислення почутого та формулювання відповіді.

Завдання цілісного аналізу – навчити учнів правильно слухати, чути i розуміти (вміти пояснити) музичний твір, висловлювати свої враження від почутого. Тому перед викладачем стоять певні вимоги до проведення цієї форми роботи, підготовку до якої слід починати заздалегідь. Матеріалом для цілісного аналізу можуть бути мелодії, одноголосні пісні, у тому числі народні, обробки народних пісень, дитячі п’єси, твори композиторів різних епох i стилів, у тому числі сучасної музики, а також п’єси з учнівського репертуару. Музичні твори для цілісного аналізу повинні викликати зацікавленість учнів своїм змістом, різноманітністю характеру і стилю. Об’єм творів, що аналізуються, повинен бути невеликим: від речення, періоду до простих двочастинних або тричастинних форм. Кількість програвань залежить від рівня підготовленості групи та від тривалості звучання самого прикладу.

Учні повинні не тільки емоційно сприйняти почуте, а й проаналізувати структуру одноголосного музичного прикладу приблизно за такою послідовністю:

• визначити характер, жанр;

• темп, динаміка, регістр (також діапазон), штрихи;

• лад, тональність, розмір;

• принцип побудови й розвитку (напрямок мелодичного руху, повторність, секвентність кульмінація тощо);

• характерні інтонаційні i ритмічні звороти;

• висновок, у якому фіксуються найцікавіші елементи, що притаманні тільки цьому твору, або певні закономірності розвитку музичного матеріалу.

Аналіз багатоголосного твору проводиться за алгоритмом одноголосного. Крім цього учні повинні почути вивчені гармонічні послідовності, звороти, акорди, інтервали, визначити фактуру (мелодія, акомпанемент), типи поліфонії (імітаційна, підголоскова, контрастна).

Процес усвідомлення почутого та його обговорення залежать від вміння викладача організувати роботу. Завдання викладача – допомагати учням планомірно і поступово засвоїти на слух новий музичний матеріал і закріпити вивчений. Аналіз почутого йде від розуміння загальних закономірностей побудови твору до більшого заглиблення у його деталі. Ступінь глибини аналізу визначається рівнем як загально слухової підготовки, так і рівнем теоретичних знань учнів.

Систематична робота над розвитком музичного сприйняття протягом уcix років навчання формує свідомість учнів, розуміння музичної мови як окремих її елементів, так i взаємозв’язок цих елементів у музичному творі шляхом систематичного багаторазового повторення від уроку до уроку.

Музичний диктант

Музичний диктант – необхідна і важлива форма роботи на уроці сольфеджіо, систематичне виконання якої виховує в учнів здатність швидко запам’ятовувати музичний твір або його уривок, розвиває їх музичне уявлення, всі компоненти музичного слуху, зміцнює професійні навички.

Процес запису музичного диктанту складається з етапів: чую – розумію – записую, та вимагає від учнів певного рівня розвитку музичного слуху і відповідних знань. Саме тому в першому класі проводиться підготовча робота, яка спрямована на закріплення правил нотного письма та вироблення в учнів навичок орієнтації між слуховим сприйняттям елементу або елементів і відтворенням нотного знаку чи тексту. Ця робота складається з наступних вправ: переписування нотних текстів з подальшим їх проспівуванням; графічна фіксація лінії мелодії; підбір на інструменті пісні або її фрагменту зі словами; запис тривалостей мелодії за методом стенографії ритму; запис вивченої вдома напам'ять мелодії тощо.

Написання диктантів є одним з найскладніших завдань на уроці сольфеджіо. Цей вид роботи не буде викликати труднощів, якщо поступово привчати учнів вести роботу у наступній послідовності:

• підготовка робочого місця, підготовча робота у зошитах;

• прослуховування мелодії два-три рази (без великої перерви між програваннями) з метою аналізу в цілому важливих загальних моментів, таких як лад, метр (розмір), структура мелодії взагалі, кількість фраз та принцип їх розвитку, кількість тактів (які слід розставити заздалегідь на нотних рядках), жанрова особливість, наявність повторної будови, секвенцій, ритмічних й звуковисотних особливостей тощо;

• визначення та запис над пустими тактами нотного рядка ритмічного рисунку диктанту за допомогою загальновідомих символів (особливо на першому етапі навчання запису музичного диктанту);

• визначення у відповідних місцях повтору музичного матеріалу (однакових чи схожих фраз або секвенцій) умовними позначеннями, наприклад горизонтальними дужками (з наступним оформленням їх по пам'яті);

• після двох-трьох програвань диктант виконується викладачем не частіше ніж через дві-три хвилини у загальній кількості 8-10 разів;

• після перших програвань бажано, щоб учні записали перший та останній звуки або фрази, затакт (якщо він є), в процесі наступних програвань учні можуть сприймати інші важливі моменти диктанту – початок другого речення, момент половинної каденції, підхід до неї та до заключної каденції тощо;

• два останні програвання націлені на дописування і остаточне оформлення диктанту³ ;

• завершується робота обов'язковим проспівуванням всім класом з тактуванням виправленого викладачем диктанту.

Така або схожа на неї послідовність процесу роботи над написанням диктанту дозволяє учням вести запис мелодії відразу у декількох напрямках, фіксуючи увагу на важливих моментах будови мелодії. Цьому безумовно допомагає підготовча робота у зошитах, тобто наявність розставлених на нотних рядках пустих тактів. При написанні диктанту обов'язкове тактування, яке допомагає учням усвідомити і запам'ятати всі ритмічні особливості музичного матеріалу.

Навички запису музичного диктанту в учнів розвиваються поступово. У першому-другому класах на уроці записуються 2-3 нескладні 4-тактові побудови (з 5-6-разовими програваннями кожної впродовж 5-10 хв.), з третього класу це 4-8-тактові побудови (з 8-, 10-, інколи 12-разовими програваннями, які не повинні займати більш ніж 15-20 хв. уроку).

Поступовому оволодінню технікою запису диктанту допоможе використання його різновидів, таких як ритмічні диктанти, диктант-загадка, диктант з «помилками», усний диктант, диктант-варіація, диктант ескізний або за частинами, імпровізаційний диктант, самодиктант або запис знайомої мелодії.

Для розвинутих груп доцільним є використання на уроці також більш складних видів музичних диктантів, а саме з п’ятого класу – регістрових, запис яких ведеться як у скрипковому, так і у басовому ключах, з сьомого – тембрових диктантів, програвання музичного матеріалу яких здійснюється не тільки на фортепіано, але й на інших інструментах, в тому числі з голосу.

Основним видом запису, який переважає протягом вcix років навчання, є запис диктанту з попереднім аналізом, однак в старших, а особливо в передвипускних та випускних класах слід привчати учнів писати диктанти без попереднього аналізу.