69761 (763371), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Творча зрілість. Живопис 1494-1514 років. Перша значна робота Дюрера - серія пейзажів (акварель із гуашшю, 1494-1495), виконаних під час подорожі в Італію. Ці продумані, ретельно збалансовані композиції із просторовими планами, що плавно чергуються, - перші "чисті" пейзажі в історії європейського мистецтва. Рівний, ясний настрій, прагнення до гармонійної рівноваги форм і ритмів визначають характер мальовничих робіт Дюрера кінця 15 століття - початку 2-го десятиліття 16 століття; такі невеликий вівтар "Різдво" ("Вівтар Паумгартнеров", близько 1498, Стара пінакотека, Мюнхен), "Поклоніння волхвів" (близько 1504, Уффици), де Дюрер поєднує групу, що складається з Мадонни й трьох волхвів, спокійним круговим ритмом, плавністю силуетів, підкресленої мотивом арки, що багаторазово повторюється в архітектурній декорації. Однієї з головних тем творчості Дюрера в 1500-х роках стає пошук ідеальних пропорцій людського тіла, секрети яких він шукає, малюючи оголені чоловічі й жіночі фігури (Дюрер першим у Німеччині звернувся до вивчення оголеної натури), підсумовуючи їх у гравюрі на міді "Адам й Єва " (1504) і однойменному великому мальовничому диптиху (близько 1507, Прадо). До років творчої зрілості Дюрера ставляться його самі складні, гармонічно впорядковані багатофігурні мальовничі композиції - виконаний для однієї з венеціанських церков "Свято чітке" (1506, Національна галерея, Прага) і "Поклоніння святий Трійці" (1511, Музей історії мистецтв, Відень). "Свято чітке" (точніше - "Свято вінків з роз") - одна із самих більших (161,5х192 див) і найбільш мажорна по інтонації мальовнича робота Дюрера; вона найбільш близька італійському мистецтву не тільки мотивами, але й життєвою силою, повнокров'ям образів (здебільшого портретних), фарб, широтою листа, рівновагою композиції. У невеликій вівтарній картині "Поклоніння святий Трійці" сонм святих, батьків Церкви, ангелів, що ширяють у небесах, поєднують, як в "Диспуті" Рафаеля, ритмічні півкруги, що перегукуються з арковим завершенням вівтаря.
Портрети й автопортрети. Найважливіше місце в мальовничій спадщині Дюрера займає портрет. Уже в ранньому портреті Освальда Креля (близько 1499, Стара пінакотека, Мюнхен) Дюрер з'являється як сформований майстер, що блискуче передає своєрідність характеру, внутрішню енергію моделі. Унікальність Дюрера й у тім, що провідне місце серед його ранніх портретів займає автопортрет. Тяга до самопізнання, що водила рукою 13-літнього хлопчика ("Автопортрет", 1484, малюнок срібним штифтом, Альбертина, Відень) одержує подальший розвиток у трьох перших мальовничих автопортретах (1493, Лувр; 1498, Прадо; 1500, Стара пінакотека, Мюнхен), причому в останньому з них майстер зображений строго у фас, і його правильна особа, обрамлена довгими волоссям й невеликою борідкою, нагадує про зображення Христа-Пантократора. Гравюри Дюрер однаково успішно працював й в області ксилографії (гравюра на дереві), і в області резцової гравюри на міді. Випливаючи за Шонгауером, він перетворив гравюру в один із провідних видів мистецтва. У його гравюрах одержав вираження неспокійний, бентежний дух його творчої натури, що хвилювали його драматичні моральні колізії. Різким контрастом раннім, спокійним й ясним мальовничим роботам стала вже його перша більша графічна серія - 15 гравюр на дереві на теми апокаліпсиса (1498). У своїх гравюрах Дюрер у набагато більшій мері, чим у мальовничих роботах, опирається на чисто німецькі традиції, що проявляються в надмірній експресії образів, напруженості різких, кутастих рухів, ритмі ламких складок, стрімких, що клубляться ліній. Грозний характер носить образ Фортуни на одній із кращих його резцових гравюр, що ввійшла в історію мистецтв за назвою "Немезида" (початок 1500-х років). Характерні для німецької художньої традиції достаток подробиць, інтерес до жанрових деталей помітні в самому спокійному і ясному по настрої графічному циклі Дюрера "Життя Марії" (близько 1502-1505, ксилографії). Драматичною експресією відрізняються два більших графічних цикли, присвячених страстям Христа, т.зв. "Більші страсті" (ксилографії, близько 1498-1510) і дві серії "Малих страстей" (гравюри на міді, 1507-1513 й 1509-1511); вони одержали найбільшу популярність у сучасників. Найважливіше місце у творчій спадщині Дюрера займають гравюри "Лицар, Смерть і Диявол" (1513), "Святий Ієронім у келії" (1514), "Меланхолія"(1514), що утворять своєрідний триптих. Виконані з віртуозною тонкістю в техніку резцовой гравюри на міді, що відрізняються лаконізмом і рідкою образною зосередженістю, вони, видимо, не були задумані як єдиний цикл, однак їх поєднує складний морально-філософський підтекст, тлумаченню якого присвячена велика література. Образ суворого літнього воїна, що рухається до невідомої мети на тлі дикого скелястого пейзажу, незважаючи на погрози Смерті й наступного по його п'ятах Диявола, навіяний, очевидно, трактатом Эразма Роттердамского "Керівництво християнського воїна". Святий Ієронім, що поглибився в учені заняття, з'являється як уособлення духовної самозаглибленості й споглядального життя. Велична, занурена в похмуре міркування крилата Меланхолія, оточена хаотичним накопиченням знарядь ремесла, символів наук і скороминучого часу, трактується звичайно як уособлення бентежного творчого духу людини (гуманісти епохи Відродження бачили в людях меланхолійного темпераменту втілення творчого початку, "божественної одержимості" генія).
Пізні роботи. Працюючи після 1514 року при дворі імператора Максиміліана I, Дюрер був завантажений офіційними замовленнями, самим трудомістким з яких було створення колосальної, видрукуваної на 192 дошках розфарбованої літографії "Арка Максиміліана I" (у роботі над нею, крім Дюрера, брала участь більша група художників). Початок нового творчого підйому пов'язане з поїздкою Дюрера в Нідерланди (1520-1521), де він, крім численних швидких замальовок, зробив ряд чудових графічних портретів ("Еразм Роттердамский", вугілля, 1520, Лувр; "Лука Лейденський", срібний олівець, Музей образотворчих мистецтв, Лілль; "Агнес Дюрер", металевий олівець, 1521, Гравюрний кабінет, Берлін, і ін.). В 1520-і роки портрет стає провідним жанром у творчості Дюрера й у гравюрі на міді (портрети найбільших гуманістів його часу - Пилипа Меланхтона, 1526, Виллибальда Пиркхеймера, 1524, Эразма Роттердамского, 1526), і в живописі ("Портрет парубка", 1521, Картинна галерея, Дрезден; "Чоловічий портрет", 1524, Прадо; "Ієронім Хольцшуэр", 1526, Картинна галерея, Берліном-Далем, і ін.). Ці невеликі портрети відрізняються класичної завершеністю, бездоганною композицією, карбованістю силуетів, ефектно ускладнених обрисами крислатих капелюхів або величезних оксамитових беретів. Композиційним центром у них є дане великим планом особа, виліплена тонкими переходами світла й тіней. У легкої, тільки-но помітній міміці, обрисах напіввідчинених або ледве вигнутих у посмішці губ, погляді широко розкритих очей, русі нахмурених брів, енергійному малюнку вилиць проступає відблиск напруженого духовного життя. Сила духу, відкрита Дюрером у його сучасниках, знаходить новий масштаб у його останній мальовничій роботі - великому диптиху "Чотири апостоли" (1526, Стара пінакотека, Мюнхен), написаному для нюрнберзької ратуші. Величезні фігури апостолів Іоанна, Петра й Павла, євангеліста Марка, що персоніфікують, за свідченням деяких сучасників Дюрера, чотири темпераменти, трактуються з такою монументальністю, що можуть бути зіставлені тільки з образами майстрів італійського Високого Відродження. В останні роки життя Дюрер видав свої теоретичні праці: "Керівництво до виміру циркулем і лінійкою" (1525), "Наставляння до зміцнення міст, замків і фортець" (1527), "Чотири книги про пропорції людини" (1528). Дюрер вплинув на розвиток німецького мистецтва 1-й половини 16 століття. В Італії гравюри Дюрера користувалися таким успіхом, що навіть випускалися їхні підробки; прямий вплив його гравюр випробували багато італійських художників, у тому числі Понтормо і Порденоне.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
