17963-1 (750890), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (1992) встановлено досить просту процедуру реєстрації суб’єктів ВЕЗ: підприємству необхідно подати інвестиційний проект до адміністрації вільної економічної зони та укласти відповідний договір.
Однак, пільги не завжди є адекватними зусиллям, яких доводиться докласти підприємству, щоб отримати право, а потім працювати у пільговому режимі. Наприклад, інвестування на пільгових умовах у Донецькій області регламентують понад 20 документів, серед яких порядок контролю за інвестиційної діяльністю. Процедура отримання свідоцтва охоплює узгодження основних параметрів інвестпроекту в органах місцевого самоврядування та конкретизацію проекту в секретаріаті Ради з питань ВЕЗ. При цьому прибутковість проекту і перспективність підприємства перестають бути суто приватною справою засновників, теж саме стосується створення нових робочих місць, розмірів фондів заробітної плати, маркетингової політики, ризиків, прогнозованих обсягів податкових надходжень тощо [6].
Спільною рисою більшості українських ВЕЗ (ТПР) є вимога значних за обсягом інвестицій для отримання пільг з оподаткування (в ряді випадків - від 1 до 3 млн. дол. США). Гранична межа мінімального вкладення інвестицій свідчить, що запроваджувані інвестпроекти призначені, перш за все, для великого бізнесу. Зробивши таким чином ставку на великих (принаймні за українськими масштабами) інвесторів, законодавці пройшли повз 99% вітчизняних підприємців [7], тоді як підтримка промислових гігантів водночас з посиленням податкового навантаження на дрібний бізнес може дуже швидко призвести до занепаду внутрішнього ринку споживчих товарів. Тому доцільним є перегляд подібної норми в бік зменшення з метою створення більш суттєвих стимулів для інвестування. В той же час, існує цікавий досвід ВЕЗ “Яворів”, де обмеження з мінімального розміру інвестицій можна обминути, пройшовши в зону через науково-технологічний парк. Гранична вартість проектів, у які інвестор може вкласти гроші при цьому становить 50 тис. грн. на відміну від стандартних умов (500 тис. дол. США) [10].
Головні застереження щодо економічної доцільності запровадження ВЕЗ (ТПР) в Україні сьогодні полягають у наступному:
1. Запровадження великої кількості ВЕЗ створює можливості для безмитного імпорту товарів.
2. Надання пільг окремим підприємствам обертається додатковим податковим тягарем для всіх інших.
3. Суб’єкти ВЕЗ не сплачують податків [5].
Необхідно зауважити, що згідно з чинною нормативно-правовою базою, всі товари, що ввозяться на територію ВЕЗ, повинні використовуватися виключно у виробництві, про що підприємство звітує у відповідних деклараціях. Якщо підприємство продає завезене обладнання чи сировину, воно сплачує всі податки в повному обсязі. Під час ввезення підакцизних товарів усі обов’язкові платежі здійснюються повністю у будь-якому випадку.
Певні проблеми виникають з підприємствами, що залучають інвестиції для реконструкції діючих виробництв, особливо якщо вона відбувається всередині “технологічного ланцюжка” (наприклад, проект модернізації блока кисневого нагнітання на комбінаті “Азовсталь”). Тоді ведуть окремий бухгалтерський та податковий облік, аби виявити розмір отриманого прибутку саме на внесену інвестицію.
Крім того, наприклад, одна з основних вимог загальної концепції ВЕЗ і ТПР у Донбасі – зберегти суму стягнення податку з прибутку підприємства, що склалася до початку реалізації проекту інвестування підрозділу та надання пільг з оподаткування прибутку цього підрозділу в цілому. Якщо утриматися на досягнутому раніше рівні не вдасться, то “доведеться спільно з ДПА шукати джерело, яке зможе перекрити втрати бюджету”, - наголошує заступник голови ДПА в Донецькій області В.Кайзерман [8].
На прикладі ПЕЕЗ “Сиваш” можна проілюструвати співвідношення між податковими пільгами та сплаченими до бюджету податками. У 1997 році отримані підприємствами податкові пільги на 1,44 млн. грн. було вкладено у виробництво, внаслідок чого воно зросло настільки, що підприємства сплатили до бюджету податками 12,9 млн. грн. У 1998 році підприємства отримали пільги на 2,67 млн. грн., але внаслідок зростання виробництва сплатили до бюджетів 24,1 млн. грн. У 1999 році сума пільг становила 5,26 млн. грн., а надходження до бюджету – 26,7 млн. грн. Тобто частка пільг не перевищує 15-18% [9].
Низький рівень інвестиційної привабливості, а отже, неефективність певної частини проголошених ВЕЗ (ТПР) зумовлює недосконала урядова політика, зокрема нестабільність та непрозорість законодавчого регулювання, що може призвести до розвитку корупції та зловживання пільгами. Втім, практичний досвід свідчить, що для потенційних інвесторів голове не пільги, а державні гарантії загальної законодавчої стабільності.
Однак, лише у 1997 році Верховна Рада України тричі намагалася зменшити пільги для ПЕЕЗ “Сиваш”, що призвело до втрати багатьох потенційних інвесторів. Саме тоді 60 підприємців висловили небажання продовжувати діяльність у зоні і відкликали інвестиційні проекти з розгляду.
За словами Красноперекопського міського голови О.Саутіна, запровадження ПЕЕЗ “Сиваш” позитивно вплинуло на економіку регіону. Зупинено спад виробництва на основних підприємствах міста, збережено понад 8 тис. робочих місць, на нових підприємствах забезпечено роботою 650 осіб. Повністю ліквідовано заборгованість за соціальними виплатами. Отже, головне завдання експерименту, на думку керівництва державної компанії, виконано. Разом з економічним оздоровленням регіону, проект ПЕЕЗ “Сиваш” передбачав відпрацювання нових економічних механізмів, зокрема оптимального оподаткування, на базовому територіальному рівні. Це завдання адміністрація зони вважає невиконаним, головним чином, через нестабільність економічного законодавства та надмірне державне регулювання підприємницької діяльності [10].
Слід зауважити також, що за час функціонування ПЕЕЗ “Сиваш” дві мети, заявлені як концептуальні – підтримка прямих іноземних інвестицій і допомога депресивному регіону, виявились несумісними, що підтверджено передусім статистичними показниками. Пріоритет галузевого підходу та стимулювання інвестиційної активності взаємовиключають одне одного, і в результаті жодної мети досягнуто не буде [11].
Українські ВЕЗ (ТПР) є непривабливими для інвесторів також через їх неякісне планування, а саме: невдалий вибір місця для ВЕЗ (територія із слаборозвинутою інфраструктурою, недостатньою кількістю природних та трудових ресурсів, не досить містким ринком) та нераціонально визначений розмір зони, що потребує чималих початкових капіталовкладень на створення інфраструктури [12, c.2].
Наприклад, ВЕЗ “Донецьк”, для підготування лише першої частини південно-західної околиці Донецька, потребує 30 млн. грн. Оскільки під ВЕЗ відведено понад 466 га, то, по суті, йдеться про створення нового індустріального району. В той же час, маріупольська ВЕЗ “Азов”, специфіка якої – обслуговування транзитних вантажів, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівля і виробництво, на думку фахівців, потребує значно менших витрат. В той же час, у Донецьку та Маріуполі, що, водночас, мають статус ТПР, вже реалізуються різноманітні інвестиційні проекти.
Найбільш привабливими для інвесторів залишаються великі міста регіону: Донецьк, Маріуполь, Горлівка, Макіївка, рівень депресивності яких не можна порівнювати з типово шахтарськими містами та селищами, такими як Кіровське, Вугледар, Торез або Дзержинськ [6].
З початку 2000 року в Україні активізувалися дебати щодо доцільності запровадження вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, надання їм визначених чинним законодавством пільг з оподаткування. Вимога Міжнародного валютного фонду про скасування всіх ВЕЗ і ТПР, що були засновані Указами Президента та прийнятими Верховною Радою України законами є одним із заходів плану виконання структурних реформ в рамках програми розширеного фінансування України. У свою чергу, як заявив перший віце-прем’ер міністр України Ю.Єхануров, Кабінет Міністрів України не допустить ліквідації всіх спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, але підготує законопроект про ліквідацію зон, які реально не працюють. За словами Ю.Єханурова, уряд вже здійснив відповідний мониторинг діяльності ВЕЗ [13, c. 7]. При цьому під час оцінки мали враховуватися такі критерії, як кількість залучених інвестицій, рентабельність роботи, показники надходжень до бюджету [14]. Розглядаючи можливі підходи до даної проблеми слід взяти до уваги існуючий досвід країн світу щодо використання ВЕЗ. По-перше, навіть за умови створення сприятливого середовища для діяльності інвесторів у ВЕЗ та наявності стабільної стратегії економічного розвитку країни і законодавчої бази, позитивних результатів діяльності в зоні можна очікувати не менш ніж через п'ять років. По-друге, світова практика підтверджує позитивний вплив вільних економічних зон на розвиток регіонів. як інструменту досягнення збалансованого та стабільного розвитку регіонів і країни в цілому, свідчить про явні переваги їх запровадження у середньо- та довгостроковій перспективі перед використанням зовнішніх кредитних ресурсів, зокрема, з точки зору забезпечення національної безпеки України [15].
А тепер більш детально розглянемо деякі ВЕЗ, що існують в Україні.
Указами Президента України «Про Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш» (червень 1995 р.) і «Про заходи щодо проведення експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні «Сиваш» (листопад 1995 р.),які згодом були підтверджені відповідною постановою Верховної Ради України (лютий 1996 р.), створено першу в Україні спеціальну (вільну) економічну зону.
Строк діяльності новоутвореної зони — 5 років. Згідно з уточненням, зробленим в Указі Президента України (листопад 1997 р.), датою початку експерименту в Північнокримській зоні «Сиваш» є 18 вересня 1996 р.—дата державної реєстрації адміністрації ПЕЕЗ, а не ЗО червня 1995 р., коли було прийнято рішення про заснування економічної зони.
Порівнюючи цілі заснування ПЕЕЗ «Сиваш» з тими, які звичайно ставляться при створенні спеціальної (вільної) економічної зони, можна побачити певні розбіжності. Як правило, СЕЗ має на меті активізацію зовнішньоекономічного співробітництва, тоді як у даному конкретному випадку ПЕЕЗ стає механізмом формування точок економічного зростання на базовому адміністративному рівні, який зорієнтовано, в першу чергу, на національні інвестиції.
Управління економічною зоною «Сиваш» покладено на її адміністрацію, місцеві Ради народних депутатів у межах їх повноважень, спостережну раду з контролю за проведенням експерименту і Кабінет Міністрів України. Адміністрація ПЕЕЗ є державною компанією та юридичною особою, майно якої складається з майна, переданого засновником (державна власність), коштів від плати за реєстрацію суб'єктів зони, доходів, одержаних від її власної господарської діяльності, та інших залучених коштів. Контроль за ходом експерименту покладено на спостережну раду, яка повинна щокварталу розглядати результати діяльності ПЕЕЗ «Сиваш».
Основу механізму СЕЗ становить економічний режим діяльності її суб'єктів. За визначенням, він складається з пільгових митного, податкового, валютно-фінансового і організаційно-правового режимів, їх норми встановлено Законом України «Про деякі питання валютного регулювання та оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш» (лютий 1996 р.).
Пільги митного режиму ПЕЕЗ полягають у звільненні сировини, матеріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), які ввозяться на митну територію України для потреб власного виробництва суб'єктів цієї зони, від обкладання ввізним митом і ПДВ.
Єдиною відмінністю податкового режиму ПЕЕЗ «Сиваш» від загальноукраїнського є можливість зменшення суб'єктам, які реалізують інвестиційні проекти на її території, суми податку на реінвестований прибуток на 50 %.
Додатковим, але досить важливим стимулом до інвестування ПЕЕЗ є спеціальні умови оренди землі на її території. Зокрема, адміністрацією ПЕЕЗ «Сиваш» передбачено:
для новоутворених суб'єктів зони, що використовують високі технології (хімічна промисловість, енергетика, агропромислове виробництво), можуть знижуватися тарифи за оренду комунальної власності та платежі за комунальні послуги;
малоприбуткові, низькорентабельні та трудомісткі підприємства можуть повністю звільнюватися від орендних платежів;
орендна плата може зменшуватися на період здійснення будівництва, а в разі оренди неосвоєних ділянок таке зменшення становитиме 5-10%;
у разі будівництва елементів транспортної та виробничої інфраструктур, засобів комунікації, закладів соціально-культурного призначення та освіти може надаватися знижка орендної плати в розмірі до 10-15 %.
Крім того, при укладанні інвестиційного контракту передбачається використовувати такі максимальні строки оренди: для житлового будівництва і підприємств АПК — до ЗО років, для промислового сектора — до 50, для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення — до 40 років. Названі пільги застосовуються тільки до суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані на території ПЕЕЗ «Сиваш» згідно з чинним законодавством України і здійснюють у ній інвестиційні проекти, затверджені Кабінетом Міністрів України. Реєстрацію суб'єктів цієї зони проводить її адміністрація.
Нормативно-правова база ПЕЕЗ «Сиваш», сформована протягом 1995—1998 рр., не містить чітких формулювань поняття «експериментальна економічна зона», якісно та кількісно визначених цілей її заснування, а також її функціонального типу і галузевої спеціалізації з чітким переліком пріоритетів. Як наслідок, поняття «суб'єкт зони» стає дуже неконкретним, що посилюється відсутністю узгодженої системи критеріїв відбору інвестиційних проектів (бізнес-планів).
Указом Президента України (червень 1995 р.), постановою Кабінету Міністрів України (квітень 1996 р.) та іншими документами передбачалося, що створення ПЕЕЗ «Сиваш» супроводжуватиметься відповідним державним фінансуванням, оскільки до Державного бюджету України, починаючи з 1996 р., мали включатися (і частково включалися) необхідні суми цільових видатків.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
