17963-1 (750890), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Орган господарського розвитку і управління спеціальної економічної зони забезпечує загальні умови її функціонування. До виключної компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить:

визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної) економічної зони;

експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами спеціальної (вільної) економічної зони;

організація міжнародних торгів з метою розміщення на території спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;

упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;

видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних в спеціальній (вільній) економічній зоні [3].

Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої країни, який працює за строковим контрактом.

2.2. Особливості державного регулювання та внутришня організація ВЕЗ.

Сприятливе ділове середовище навколо вільної економічної зони є необхідною передумовою для залучення прямих зарубіжних інвестицій. Це, зокрема, означає, що має бути створена відповідна фізична інфраструктура. Ніякі фінансові стимули не приваблять потенційних інвесторів, якщо вони змушені будуть довго чекати на відвантаження сировини та готової продукції. Однією з рис успішно діючої вільної економічної зони є сьогодні кількість коштів та зусиль, витрачених на вдосконалення комунікацій і створення враження про те, що дана приймаюча країна вітає іноземців. Наприклад, майже 20% всієї суми інвестицій у Масані (Республіка Корея) було спрямовано на земляні роботи і спорудження портів. Для зручностей зарубіжного персоналу було також надано житло та інші послуги. В Батаані (Філіппіни) та Шенноні (Ірландія) було проведено аналогічні заходи по вдосконаленню комунікацій та інших елементів інфраструктури. Кожна з цих країн також проводила велику кампанію по створенню іміджу країни, яка відкрита для зарубіжних прямих інвестицій.

Ефективна фізична інфраструктура нерідко є визначальною для конкретної зони з урахуванням її вирішального впливу на прибутковість окремих підприємств. У цьому відношенні наявність надійного постачання енергії та води, а також місцевих і міжнародних високоякісних комунікаційних мереж заслуговує на окрему увагу. Якщо зони добре обладнані фізичною інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше і раніше починає іти прибуток на капітал.

Обмежена кількість стандартних заводських споруд нерідко зводиться із спекулятивною метою чи то для здачі в оренду, чи то для продажу. Для ВЕЗ це нормальне явище. Це не тільки дозволяє інвестору швидко розпочати виробництво, а й позбавляє необхідності зводити завод у незнайомій обстановці. Корисно також мати тимчасові офіси для приїжджих інвесторів, які чекають на завершення власних виробничих приміщень.

В ідеалі вільна економічна зона є науково-парковим комплексом, у якому діючі підприємства після вкладення інвестицій лише у ноу-хау і технології повинні мати вигоди від використання висококваліфікованої робочої сили. Сінгапурський науковий парк, безперечно, є найяскравішим прикладом такого парку, навіть при тому, що здійснення проекту стикалося з проблемами, що виникли з нестачі спеціалізованого випробувального устаткування і послуг для виробництва промислових зразків.

Те, наскільки керівні органи ВЕЗ зможуть забезпечити надання цих послуг, залежить від наявності та якості послуг, що їх надають комерційні фірми, місцеві органи влади і держава. Серед можливостей, які слід надавати, мають бути консультаційні послуги для фірм, що перебувають на стадії становлення, а також звичайні комерційні, промислові та комунальні послуги. Найважливішими комерційними послугами є банківські послуги, вантажні роботи, експедиторська робота та загальна упаковка. Ці послуги треба якнай-раніше запровадити в зоні і доручити їх виконання фірмам з високою репутацією. Серед інших комерційних та фінансових можливостей, які можна розглянути, назвемо послуги, які надає головна контора зони (сюди входять послуги від забезпечення перекладу, друкування, копіювання і видавничої діяльності до обробки даних і комп'ютерних послуг), правові, бухгалтерські та спеціалізовані технічно-ремонтні послуги, а також надання гаражів для ремонту транспортних засобів. За винятком агентів по перевезеннях і експедиторів, працівники допоміжних служб можуть надавати свої послуги як всередині зони, так і поблизу неї.

Комунальні послуги всередині зони або поряд з нею повинні включати протипожежну і поліцейську охорону, поштове, телефонне, телефаксне і телексне обладнання, громадський транспорт і видалення відходів (там, де це не організовано у приватному порядку). Адміністрація зони також повинна розглянути питання надання послуг центральної телексної і телефаксної служби для тих фірм, які не мають для цього власних можливостей.

Адміністративна система повинна бути в змозі діяти швидко і ефективно при застосуванні норм, що стосуються контрактів на передачу споруд, митні послуги, ремонт тощо. Під час створення, функціонування і завершення свого бізнесу інвестори вимагають простих процедур і уникнення ускладнень. В ідеалі їм доводиться мати справу з одним відомством з усіх адміністративних питань. Керівництво зони повинно мати необхідні повноваження і допоміжні послуги для обслуговування інвесторів, особливо в початковий період. Допоміжні послуги включають сприяння у наймі робочої сили і підтримання зв'язків з комунальними підприємствами в такий період становлення. Сюди може також входити допомога у розміщенні зручних житлових приміщень, навчальних закладів і місць відпочинку для зарубіжного персоналу та їхніх сімей.

У будь-якому разі зацікавлений орган повинен мати незалежні повноваження, особливо тому, що звичайно доводиться створювати правила для діяльності допоміжних служб і, що ще важливіше, у зв'язку з необхідністю шукати динамічні рішення для конкретних проблем у справах, що стосуються стану фізичної інфраструктури, бюджетів та рекламно-пропагандистських компаній.

Капітальні витрати приймаючої країни на створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфраструктури можна розглядати з двох точок зору. По-перше, створюється матеріальна цінність для національної економіки, оскільки фінансові ресурси перетворюються на реальні фізичні активи. По-друге, слід брати до уваги витрати внаслідок прийняття альтернативного курсу або відсутність капіталовіддачі при альтернативному використанні капіталу.

Оцінка справжніх оптимальних витрат (а не внутрішньої ринкової ціни), створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфраструктури вимагає поділу цих витрат на компоненти: землю, робочу силу, матеріали місцевого виробництва, послуги та витрати у іноземній валюті. У такому разі кожен компонент слід оцінювати за його прихованою ціною. Що ж стосується оптимальних витрат державних коштів, які приймаюча країна витрачає на матеріальну базу ВЕЗ, то можна зазначити, що оптимальні витрати вітчизняного капіталу подаються по дисконтній ставці, що відбиває суспільну норму прибутку, який одержує економіка приймаючої країни при здійсненні мінімально ефективного інвестиційного проекту. Таким чином, оптимальні витрати вітчизняного капіталу будуть братися до уваги шляхом застосування дисконтної ставки до капітальних затрат за певні періоди часу. У будь-якому випадку вартість для приймаючої країни її інвестицій у матеріальну базу ВЕЗ слід покривати належним чином вирахуваних ставок оренди землі та орендної плати за споруди, що дають норму прибутку, яка амортизує інвестиції у економічно прийнятний період часу. Норми комерційної прибутковості можуть служити приблизним орієнтиром.

Фінансування будівництва матеріальної бази ВЕЗ за рахунок іноземної позики потребує окремих міркувань. Іноземну позику можна розглядати як перевагу, що випливає з реалізації проекту зони. З іншого боку, її вартість для економіки складатимуть валютні витрати на виплату проценту ставки і суми боргу.

Метод фінансування (використання внутрішніх коштів чи позики за кордоном) може вплинути на економічну рентабельність проектів ВЕЗ. Іноземна позика на ділі може зробити позитивний внесок у чисту поточну вартість проекту, якщо ставка проценту на іноземну позику менша, ніж соціальна дисконтна ставка, яка застосовується у аналізі «витрати-випуск» при виплаті боргів. Позика на допомогу розвитку є одним із таких випадків. Якщо зарубіжна позика являє собою субсидований кредит постачальника, то імовірно, що ставка проценту буде сприятливішою, ніж соціальна дисконтна ставка, що застосовується у аналізі (тобто гранична норма прибутку на інвестиції), в той час як на товари, що постачаються по іншому кредиту, ціни будуть значно завищені. Необхідно буде робити коригування для будь-якої надлишкової вартості імпортованих матеріалів і обладнання, що виникає внаслідок прив'язування позики до імпорту цих товарів. Така надлишкова вартість знижує вигідність зарубіжної позики. Надання переваги зарубіжній позиці у порівнянні з внутрішніми капітальними ресурсами призведе до одержання прибутку для економіки приймаючої країни, якщо різниця між ставками проценту перевищить надлишкову вартість «прив'язаного» імпорту.

У випадку фінансування за рахунок іноземних позик великий імпортний компонент у створенні матеріальної бази ВЕЗ є економічно вигідним за умови, що позика повністю покривається платою користувачів ВЕЗ за оренду землі і заводських приміщень. Імпортний компонент по суті являє собою чистий додаток до капіталовкладень приймаючої країни. Ніяка вартість національних ресурсів не створюється у таких розмірах, як імпортні компоненти, і на зміст імпорту в кінцевому рахунку справляють вплив розміри фактичної експортної виручки користувачів зони.

РОЗДІЛ 3. Світовий досвід щодо функціонування та організації вільних економічних зон.

3.1. Основні форми вільних економічних зон світу.

Класифікація спеціальних економічних зон.

Можна виділити такі типи:

митні зони

безмитні торгові зони

митні вільні зони

зони вільної торгівлі

зовнішньоторговельні зони

безмитні експортно-виробничі зони

вільні експортні зони

вільні експортно-виробничі зони

експортно-виробничі зони

вільні економічні зони

вільні виробничі зони

зони економічного сприяння

промислові експортноорієнтовані зони

вільні промислові зони

підприємницькі зони

зони спільного підприємництва

зони техніко-економічного розвитку

зони розвитку нової і високої технології

науково-промислові парки

оффшорні центри

міжнародний оффшорний фінансовий центр

вільні банківські зони

еколого-економічні регіони

відкриті райони

туристичні центри

Незважаючи на організаційно-функціональні розходження, ВЕЗ володіють деякими загальними ознаками, що дозволяють сформулювати наступне визначення: це частина національної території (іноді виділеної із загальної митної смуги держави), що має розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим управління і преференційних умов економічної діяльності для іноземних і національних підприємців.

Класифікацію ВЕЗ можна здійснити по чотирьох основних критеріях: 1 За характером діяльності чи функціональному призначенню; 2 За ступенем інтегрування у світову і національну економіку; 3 За галузевою ознакою; 4 За видом власності.

За характером діяльності і функціональному призначенню можна виділити 4 основних типи зон: зони вільної торгівлі, експортно-виробничі зони, науково-промислові парки, оффшорні центри.

До зон вільної торгівлі відносяться території, функції яких в основному зводяться до ввозу, збереженню, сортуванню, упакуванню і перевалці товарів без їхньої додаткової обробки. У ряді випадків допускається незначна обробка іноземних товарів з метою їхнього подальшого реекспорту. Незважаючи на значні переваги, одержувані від митних пошлин, а також за рахунок економії на накладних витратах, можливості подібних зон у розвитку експортного виробництва, залученні в нього національних матеріальних і трудових ресурсів дуже обмежені, і цей тип ВЕЗ у чистому виді не одержав широкого поширення.

В міру посилення конкурентної боротьби, ускладнення задач соціально-економічного розвитку митно-юридичний статус зон вільної торгівлі доповнюється новими елементами з метою більш активного залучення іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва. Це призводить до трансформації зон вільної торгівлі в експортно-виробничі зони.

Зокрема, у США вільні зовнішньоторговельні зони, створення яких було передбачено законом 1934р., у даний час здійснюють і виробничі функції. Крім того, з метою економічного відродження окремих областей і районів США широке поширення одержали так звані підприємницькі зони.

Характеристики

Список файлов доклада