9401-1 (750835), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

В результаті цьго інформація втрачає, практично, всі необхідні якості: оперативність, доступність отримання, можливість швидкої обробки та передачі, повноту охоплення проблеми і ряд інших суттєвих властивостей, які визначають корисність інформації.

Таким чином, рівень вирішення проблеми інформаційного забезпечення є визначальним параметром життєздатності інноваційної системи — одного з найпотужніших споживачів та виробників інформаційних потоків.

У рамках програми “Інформація” планується виконати ряд організаційно-технічних підпрограм для формування цілісного відкритого регіонального інформаційного простору, здатного до повної інтеграції у національний та світовий простори.

Організація такої структури повинна проводитись на основі сучасних технологій та матеріально-технічного забезпечення, вона є довгостроковою і потребує високих витрат.

За основу пропонується взяти технологію “Клієнт-сервер”[13], основними компонентами якої є:

сервери — кординатори інформаційних потоків, які відповідають за розподіл та обробку даних і є посередниками між клієнтами та базами даних;

клієнти — ПЕОМ, які забезпечують користувачів умовами праці та максимально забезпечені пристроями вводу-виводу інформації;

бази даних — системи для зберігання, пошуку та аналізу інформації;

комп`ютерні мережі.

Для реалізації моделі необхідно скоординувати процеси комп`ютеризації та розвитку телекомунікаційних систем, які проходять в Україні. На сьогодні багато державних та недержавних організацій повністю комп`ютеризовані, формуються комунікації зв`язку на основі сучасних цифрових та оптико-волоконних технологій, створена і створюється далі множина баз даних, функціонують вузли мережі “Internet”, підвищується комп`ютерна грамотність населення. Тобто створено реальні передумови для реалізації програми.

Для створення цілісного інформаційного простору необхідно додатково:

створити вузли-сервери.

Закінчити формування комунікаційних мереж.

привести до єдиного стандарту існуючі мережі та бази даних.

Створити нові потужні бази даних.

Крім заходів з організації комп`ютерної мережі у межах програми “Інформація” необхідно здійснити ряд проектів з розвитку виставочно-демонстраційної діяльності, підтримки засобів масової інформації, розвитку традиційних засобів зв`язку.

Особливу увагу необхідно надати розвитку демостраційної діяльності, як важливому і відносно недорогому методу отримання інформації та публікації ідей та проектів у інноваційній сфері.

З цією метою пропонується організувати ряд постійно діючих рекламно-демонстраційних інноваційних комплексів на основі як традиційних, типу Сорочинської ярмарки, так і нових форм організації, із забезпеченням їх повним спектром послуг зв`язку, поліграфії, тощо.

Постійною турботою держави у особі, в першу чергу, правоохоронних органів, повинне стати формування системи заходів з забезпечення захисту інформації, яка складає комерційну, державну, або військову таємницю.

В результаті успішної реалізації заходів програми “Інформація”, планується досягти таких результатів:

Зв`язати в єдину відкриту систему всіх суб`єктів інноваційної діяльності.

Забезпечити умови для оперативного та ефективного управління інноваційними процесами.

Забезпечити вільний доступ до світових інформаційних масивів та оперативний інформаційний обмін.

Створити умови для ефективної реалізації рекламних, маркетингових, учбово-демонстраційних та інших програм

Підвищити освітньо-культурний рівень населення.

Інтегруватись у національний та світовий інформаційний простір.

Підвищити імідж регіону серед потенційних ділових партнерів.

Створити інформаційну основу інноваційних процесів.

3.4. Програма “Венчурне підприємництво”.

Товарне виробництво в умовах ринкової економіки — це конкурентна боротьба, в першу чергу — боротьба за ринки збуту.

Виграти в боротьбі за споживача можливо двома шляхами: зниженням ціни на товар, або досягненням високого рівня якості. Перший спосіб не дає достатнього ефекту в умовах насиченого ринку і високого життєвого рівня населення. Споживач готовий платити більше за товар більш високої якості. Як праило, виробництво більш якісної продукції вимагає більших витрат. Але в деяких випадках застосування передових технологій, особливо в умовах масового виробництва, може призвести до подвійного ефекту: до зниження собівартості продукції при одночасному підвищенні рівня якості. Найбільш ефективним засобом досягнення цих двох ефектів є розвиток науки та застосування її досягнень на практиці. Результатом науково-технічної творчості і є нововведення, яке народжується при допомозі інтелектуальних інвестицій, що освоюються в інноваційному процесі.

Інтеграція науки та виробництва потребує значних витрат, які далеко не завжди оправдовуються, і суміщені із значною мірою ризику. В останні роки однією із форм інноваційної діяльності стають невеликі фірми, які отримали назву венчурних (ризикових).

Діяльності цих фірм притаманний значний ризик збанкрутування, але неухильне збільшення їх кількості пояснюється рядом факторів:

необхідністю розробок принципово нових продуктів та технологій, відсутніх на ринку;

відмежуванням від великого поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;

наявністю стабільної пропозиції на інвестиційному ринку;

можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.

Такі компанії, як правило, дають високі дивіденти по своїх акціях.

Венчурна фірма створюється невеликою групою однодумців-інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.

Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші, більш перспективні напрямки діяльності. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни НЕДКР, інтенсифікувати процес втілення нововведення у виробництво.

Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно користуються підтримкою держави і великих компаній, яким самим невигідно займатись цим через високу вірогідність високих збитків.

Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведень, акумулюючи під ці ідеї кошти приватних та інституційних інвесторів.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування. Найбільш поширеними і життєво стійкими формами вважаються наступні[20]:

“незалежний”, або чистий венчур;

фірми. які організовано на пайових принципах промисловими корпораціями;

венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

внутрішні венчурні відділи великих корпорацій;

фірми, що працюють під егідою технологічних парків різних рівнів та різних шляхів фінансування.

Фірми, що створено однією, або кількома корпораціями на пайових принципах, отримали назву “зовнішнього венчура”. Підприємства цього типу можуть бути структуровані у кілька модифікацій, організаційно оформлених, як науково-дослідницькі консорціуми. Виділяють три основних їх типи:

створені з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такі консорціуми мають, як правило, свою науково-дослідницьку базу (лабораторії, дослідні виробництва, інформаційно-обчислювальні центри, інші елементи науково-промислової інфраструктури), засновниками їх можуть бути великі військово-промислові об`єднання, часткове фінансування може здійснюватись державою;

створені всередині галузі корпораціями на пайових принципах, з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов та контролю за їх дотриманням. Такий консорціум може бути створений під егідою великої холдінгової компанії, мати тимчасовий характер, і, як правило, розпадається через внутрішньогалузеву конкуренцію;

створені з метою активізації наукової діяльності НДІ, університетів на їх виробничій базі з використанням наявного науково-промислового потенціалу. Такий консорціум для розробки та апробації ідей отримує донорське фінансування від корпорації і має міжгалузевий характер.

Венчурні фірми можуть використовувати і інші джерела фінансування: кошти великих корпорацій, банків, пенсійних та благодійних фондів, страхових компаній, особисті зауваження інвесторів, часткові державні субсидії. Попит на венчурний капітал досить високий іне може бути задоволений комерційними банками, які часто утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестицйних фондів і компаній. Їх мета — акумулювати венчурний капітал і венчурне фінансування та кредитувати спеціалізовані ризикові фірми (венчури). В умовах України таке ризикове підприємництво може отримати розвиток паралельно з процесами приватизації.

Венчурні фірми, як правило, обслуговують перші дві стадії інноваційного циклу — народження або пошук ідей та техніко-економічне обгрунтування проекту. Більші фірми можуть також виготовляти дослідні зразки, вивчати ринки збуту. Для розгорнутого виробництва, створення достатньо потужного підприємства, серійного випуску продукції у венчурів недостатньо фінансових та матеріально-технічних ресурсів, хоч у 70-х роках, внаслідок стрімкого розвитку нових напрямів НТП, деякі з венчурів перетворились у великі корпорації. Наприклад, у США, із 1332 венчурних фірм — 72 перетворились у корпорації, випуск акцій яких приніс інвесторам 1000% прибутку, а половина фірм забезпечила прибуток 500% [ 20].

Парадоксальність ситуації в розвинутих країнах полягає в тому, що в корпораціях-гігантах, які забезпечують близько 50% НД, у рамках НДЕКР працює біля 92% вчених та інженерів країни. В той же час, дрібні та середні фірми та винахідники-одинаки дають щорічно до 50% найважливіших нововведень, витрачаючи, що важливо, лише незначну частку коштів на НДЕКР від загальних витрат країни у цій сфері [ 20 ].

Основною причиною високої ефективності малого бізнесу є специфіка процесу поєднання науки з виробництвом в рамках дрібного підрриємництва, так як для дрібного підприємця у сфері hi-tech, часто єдиною можливістю досягтиуспіху є форсування власної програми НДЕКР. У великої корпорації є багато інших способів досягнення мети, що нерідко знижує зацікавленість корпорацій в розвитку науково-технічної активності.

Малі венчурні фірми, як суб`єкти інноваційної діяльності, як організовані форми дослідницького бізнесу почали формуватись наприкінці 50-х років, а в 70-х роках малий інноваційний бізнес зайняв тверді позиції на заключних стадіях НДЕКР та вийшов на світові ринки [ 26 ].

Здатність суб`єктів малого бізнесу швидко реагувати на вимоги ринку, мобільність та оперативність, економічність стала передумовою їх співвиконавчої діяльності у великих науково-технічних програмах корпорацій.

Іншою формою венчурного бізнесу стали бізнес-інноваційні структури типу технологічних парків на базі потужних суб`єктів наукової діяльності, як правило, — університетів, або великих університетських центрів. Їх можна охарактеризувати як об`єднання дрібних та середніх фірм для спільного будівництва, оренди землі, приміщень використання дослідницької та обчислювальної техніки.

За даними Організації економічного співробітництва та розвитку на даний час у США працює близько 150 подібних об`єднань, у ФРН-- 50, у Нідерландах — 45 [ 26].

Прикладом такого об`єднання може стати “Silicon valley” поблизу Стенфордського університету (Каліфорнія, США), де 3000 фірм із загальною кількістю працівників до 200 тис. покривають біля 20% світового попиту на комп`ютери та електронні компоненти до них [ 24 ].

Крім того, малі венчурні фірми стали ініціаторами ряду переломних розробок у сфері прикладної науки, особливо в електроніці, роботехніці, біотехнології.

У сучасному інноваційному процесі важливу роль відіграє держава. Вона є координатором та стимулятором циклу “ідея-ринок” з допомогою сучасного інноваційного механізму, характерними особливостями якого є те, що:

для розвитку сучасної науки і техніки монополістські форми організації інноваційної діяльності стали вузькими і потребують високої інтеграції зусиль;

типові раніше монополістські форми організації інноваційної діяльності стали гальмувати НТП, у зв`язку з чим монополісти змушені переходити до використання нових, раніше їм не притаманних, форм організації дослідницького процесу;

нові інформаційні технології, комп`ютеризація і телекомунікаційні можливості суттєво змінили інноваційну діяльність не тільки на рівні окремої фірми, а й на рівні краіни, континенту, планети.

Програми підтримки інноваційного бізнесу діють у більшості розвинутих країн, і, що важливо, не тільки на національному рівні, а й на рівні адміністративних одиниць. Такі програми виступають як важливий елемент науково-технічного розвитку регіону, як шлях до створення нових робочих місць та вирішення інших соціально-економічних проблем.

Система важелів у рамках інноваційного процесу спрямована на залучення можливостей малого бізнесу сприяла різкому прискоренню НТП у розвинутих капіталістичних країнах і відставанню країн бувшого соцтабору, де ця система була відсутня. На сьогоднішній день програми підтримки малого венчурного бізнесу є факторами економічного росту у США, Японії, Ізраїлі, та ряді інших країн.

Система державної підтримки розвитку наукомістких технологій та інновацій в Ізраїлі базується на системі субсидій та інноваційних фондів. Крім того, уряд щорічно інвестує до 3% ВНП в наукові дослідження. В переліку пріоритетних напрямів — телекомунікації та програмні продукти, біотехнологія, такі галузі електроніки, як медицинська електроніка, електронна оптика, лазерні системи, автоматика і роботехніка. Значний вкнесок в розвиток технологічного рівня Ізраїлю вносять створені 28 “hi-tech”-інкубаторів, розміщені по всій країні. Їх покликано забезпечувати підтримку технологічних ініціатив на першій стадії розвитку, включаючи створення компанії і забезпечення її фінансами[24].

Характеристики

Список файлов доклада