9401-1 (750835), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кожна область повинна мати свою програму, свої пріоритетні напрями у відповідності до стану власної науково-промислової бази, виходячи із потенційних виробничих можливостей регіону, орієнтуючись на наявні ресурси та ринкові потреби. Але є безперечним те, що без науково-технічного прогресу, використовуючи екстенсивні та жорсткі командні методи, вивести державу із стану соціально-економічного колапсу на межі ХХІ сторіччя неможливо.

Запропонована концепція управління інноваційною діяльністю в Полтавській області не претендує на всеохопленість, але напрями, які вона містить, здаються найбільш актуальними при сьогоднішньому стані економіки та науки.

2. Концепція управління регіональною інноваційною діяльністю

2.1. Цілі інноваційної діяльності.

Основною метою інноваційної діяльності є створення системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечують науково-технічний прогрес : наукового, технічного та виробничого потенціалів.

Організаційно-управлінські цілі.

Довгострокові організаційно-управлінські цілі:

побудова саморегульованої цілісної регіональної інноваційної системи;

вироблення системи управління інноваційними процесами, яка максимально пристосована до конкретних умов та завдань;

формування принципово нової системи управління економікою регіону;

створення якісно нової територіальної організації виробництва.

Середньо- та короткотермінові організаційно-управлінські цілі:

створення єдиного інформаційного середовища;

вироблення системи оцінки ефективності діяльності інноваційної системи та її структурних підсистем;

розробка системи контролю та зворотнього зв`язку;

розробка механізмів модифікації структури діяльності;

розробка ринкових механізмів взаємодії суб`єктів діяльності між собою та із зовнішніми системами;

якісна перебудова зв`язків у ланцюгу освіта-наука-виробництво.

Соціально-економічні цілі.

Довгострокові соціально-економічні цілі:

завоювання стабільних позицій у відповідних сегментах світової ринкової системи;

корінне оновлення основних фондів;

переорієнтація економіки на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції;

вирівнювання балансу “імпорт-експорт”;

накопичення критичного технологічно-фінансового та інформаційного потенціалу для здійснення “технологічного прориву”.

Середньо- та короткотермінові соціально-економічні цілі.

формування позитивного соціально-економічного іміджу регіону;

створення привабливого інвестиційного клімату;

оптимізація ресурсоспоживання;

формування здорового конкурентного середовища у сфері НДЕКР.

Соціальні та культурні цілі.

Довгострокові соціальні та культурні цілі:

підвищення життєвого рівня населення;

побудова “відкритого суспільства”;

переорієнтація суспільства на загальнолюдські цінності;

корінна перебудова системи освіти на всіх рівнях;

закріплення демократичних засад у всіх сферах життя;

інтеграція у європейське співтовариство.

Середньо- та короткотермінові соціальні та культурні цілі.

підвищення кваліфікаційного рівня трудових ресурсів;

підвищення ринкової грамотності населення;

підняття рівня ділової активності в регіоні;

скорочення безробіття.

2.2. Принципи діяльності .

Організаційно-управлінські принципи:

модульна структура діяльності (принцип макро- та мінірівнів);

забезпечення постійних безперервних інформаційних потоків;

управління за цілями;

інтеграція у існуючу схему управління регіоном;

максимально можливе залучення існуючих органів державного управління та існуючої інфраструктури;

органічне єдинство науково-технічного прогресу з економічним, соціальним, та духовним розвитком суспільства;

органічне єдинство науково-технічного прогресу з економічним, соціальним, та духовним розвитком суспільства;

демократизація та децентралізація управління, розвиток самоуправління в сфері науки та техніки;

першочергова державна підтримка науково-дослідних розробок світового рівня, а також розробок, що забезпечують вирішення найважливіших проблем держави, шляхом вибору науково-технічних пріоритетів та концентрації на їх виконанні;

збалансований розвиток фудаментальних, прикладних досліджень та розробок за рахунок прямої державної підтримки, економічного стимулювання інноваційної діяльності підприємств;

підтримка конкуренції та підприємництва у науково-технічній сфері, здійснення антимонопольних заходів;

сприяння розвитку ринку науково-технічної продукції, збалансованому розвитку наукового, освітнього та промислового потенціалів;

різноманітність та рівноправність всіх форм організації науково-технічної діяльності, об`єднання колективної та індивідуальної науково- технічної творчості;

максимальне використання можливостей світової науки та техніки для забезпечення науково-технічного прогресу.

Фінансово-економічні принципи.

економічний характер взаємодії всіх суб`єктів інноваційної діяльності;

прийняття запитів ринку та ринкової кон`юнктури як першочергових критеріїв при оцінюванні стратегічних та тактичних заходів;

функціонування в межах наявних ресурсів;

Етичні принципи.

повна самореалізація людської особистості;

рівність можливостей;

домінування загальнолюдських цінностей.

Принципи контролю.

стратегічний характер;

контроль тільки основних критеріїв діяльності;

своєчасність;

гнучкість;

реальність вимог та стандартів;

вільний доступ до результатів.

2.3.Завдання діяльності.

Організаційно-управлінські завдання:

координація упралінських концепцій всіх учасників інноваційної діяльності;

створення та удосконалення механізмів реалізації державної інноваційної політики;

встановлення, коректування і координація цілей державної інноваційної політики;

забезпечення необхідною та достовірною інформацією всіх учасників інноваційної діяльності;

забезпечення контролю за проходженням інноваційних процесів;

стратегічне прогнозування.

Завдання, пов`язані з формуванням нової

системи цінностей:

учбово-демонстраційна діяльність;

просвітницька діяльність;

рекламно-пропагандистська діяльність;

координація внутрішньої культури регіону та його іміджу.

3. Статегічні напрями становлення інноваційної діяльності у полтавській області

У світовій практиці існують два основних підходи до створення інноваційних структур і пов`язаного з ним розвитку інноваційної діяльності[26]:

євроамериканський, який базується на формуванні окремих (локальних) інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, наукових парків, технополісів, тощо;

японський, оснований на включенні до проеку цілого регіону.

У японському варіанті регіон виступає як єдиний технологічний простір із своїми ресурсами і кількома базовими точковими інноваційними структурами, об`єднаними між собою єдиною комплексною інноваційно спрямованою інфраструктурою.

Для реалізації запропонованої концепції пропонується використати обидва підходи до формування інноваційної діяльності.

Виконання завдань та досягнення встановлених цілей регіональної інноваційної діяльності може бути забезпечене тільки при умові іх тісного взаємозв`язку і послідовного втілення у життя. Формування регіональної інноваційної системи умовно розбито на два періоди:

Становлення регіональних центрів інноваційної діяльності — ядер майбутньої мегаструктури, тобто євроамериканський варіант.

Створення власне регіонального інноваційного мегакомплексу як цілісного науково-промислового організму.

Для чіткої узгодженості і координації зусиль по реалізації стратегічних та тактичних завдань концепції сформовано сім довгострокових напрямів-програм :

“Техноімпорт”— забезпечує найшвидше оновлення основних фондів існуючих підприємств за рахунок закупки та впровадження новітніх іноземних технологій.

“Експорт” — здійснення зовнішньоекономічної діяльності, макромаркетингу.

“Інформація” — створення потужних баз даних та інформаційних мереж, які б зв`язали всіх учасників інноваційних процесів між собою та із світовим інформаційним простором, виставочно-демонстраційна діяльність, тощо.

“Інвестор” — забезпечення найпривабливішого інвестиційного клімату у регіоні для залучення достатнього притоку зовнішнього та внутрішнього, державного та недержавного капіталу для реалізації інноваційних проектів.

”Освіта-наука ” — переорієнтація академічної науки та освіти на практичну направленість з метою виявлення найбільш талановитих розробників проектів, менеджерів, здатних їх реалізувати, “ретрансляторів” знань — педагогів, тощо тобто трьох найважливіших, з точки зору технологічних інновацій, талантів.

“Венчурне підприємництво” — державна та корпоративна підтримка малих форм бізнесу у сфері розробки ти виробництва високотехнологічної продукції, створення бізнес-інноваційних структур різних типів.

Створення багатофункціональної структури регіонального рівня, для забезпечення діяльності всієї інноваційної системи, паралельної реалізації всіх стратегічних напрямів.

3.1.Програма “Техноімпорт”.

За час існування адміністративно-командної мілітаризованої радянської економіки у промисловості було накопичено ряд істотних перекосів та недоліків, які особливо негативно проявляються на сучасному етапі — етапі переходу до ринкової некомандної економіки. Найбільш суттєвими факторами, що гальмують процеси інтеграції більшості промислових підприємств регіону у ринкові процеси ми вважаємо наступні :

сильний нахил у бік виробництва прдукції групи А і недостатні потужності для виробництва високотехнологічних товарів народного споживання[24];

висока фізична та моральна зношеність основних фондів, особливо технологічного обладнання[23,75];

високе енергоспоживання підприємств, і, як результат — висока енергомісткість їх продукції[23,82];

більшість підприємств являють собою серйозну небезпеку для навколишнього середовища, так як технологічні процеси, як правило, не відповідають діючим стандартам у області екології[23,94];

низька підприємницька активність керівництва більшості промислових та сільськогосподарських підприємств, небажання та невміння працювати при нових економічних умовах.

Ці фактори, на наш погляд, визначають в багатьох випадках структуру імпортно-експортної діяльності області. За даними обласного управління статистики [23,331-336] у 1995 році 71,92% у загальному обсязі імпорту займали мінеральне паливо, нафта та продукти її переробки, при частці в експорті лише 9,38%. Значна частка імпорту — 10,24%, припадає на паливну апаратуру різних типів, при частці в експорті лише 4,03%.

Основний об`єм обласного експорту складають залізна руда та засоби наземного транспорту, відповідно 29,46% та 23,31%, тобто сировина та матеріаломістка продукція[23].

Фактично відсутні експортні операції з сільськогосподарською продукцією та продукцією переробної промисловості, ца винятком цукру та виробів з нього (8,72% експорту)[23]. Практично відсутні імпортно-експортні операції з продукцією високотехнологічних сучасних галузей (близько 4% імпорту, включаючи засоби обчислювальної техніки).

Загальне співвідношення експорту до імпорту склало 67,17% при сальдо -$221315,8 тис.[23,333].

Виходячи з приведених даних, можна зробити висновок про те, що державне регулювання імпортно-експортних потоків практично не працює, воно здійснюється безсистемно, на основі конкретних ситуацій, без перспективного планування.

Хоч саме сьогодні одним з найважливіших факторів здійснення державного впливу на економічне життя регіону повинне стати державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливо в області імпортних операцій .

Сьогодні політика держави щодо імпорту, в більшості випадків зводиться до дилеми — допускати чи не допускати конкретного іноземного виробника на внутрішній ринок, а підтримка вітчизняного виробника — до питаня необхідності імпорту якоїсь конкретної продукції.

Питання бути чи не бути імпорту взагалі не може бути поставлене. Імпорт бути повинен, але імпорт розумний, далекоглядний, направлений на перспективу. В організації політики щодо імпорту може бути дуже корисним досвід Японії.

Японські спеціалісти вважають, що поетапне прискорення науково-технічного розвитку економіки передбачає два підходи :

освоєння іноземного досвіду на основі закупки ліцензій;

розвиток власної дослідницької бази.

В першому випадку забезпечується швидке просування вперед і отримання відчутних результатів за порівняно короткий проміжок часу, у другому — не виключені серйозні труднощі, так як ініціативні науково-технічні розробки пов`язані з ризиком та невдачами.

На протязі 50-60 років основним способом відбудови зруйнованої війною економіки Японії був імпорт технологій. Збезсилена країна була змушена платити “данину” іноземним фірмам, закуповуючи “ноу-хау”, так як у катастрофічній ситуації, що склалася, це було, мабуть, найрозумнішим виходом, так як дозволило за відносно короткий період досягти рівня своїх колишніх противників у останній війні. Вартими уваги є два стратегічні підходи з боку держави щодо регулювання процесу імпорту технологій[25] :

жорсткий контроль за валютними операціями для орієнтації компаній на закупку ліцензій за кордоном;

примушування іноземних компаній до продажу ліцензій на новітні технології, як плати за доступ на внутрішній ринок.

Взявши до уваги іноземний досвід та сучасні українські реалії, ми пропонуємо такі концептуальні напрями державної інноваційної політики у сфері імпортних операцій:

Характеристики

Список файлов доклада