184141 (743827), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Три види інфляції
Подібно до захворювання, інфляція має різні ступені тяжкості. Визначимо три її категорії: помірна інфляція, галопуюча і гіперінфляція.
Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні. Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальна ціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо від того, за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів, намагаючись розмістити своє багатство в “реальних” активах, а не в “грошових“ чи “паперових”, тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальну вартість.
Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік, називається галопуючою. Галопуюча інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад в Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія, зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на рік у 70-80-ті роки.
Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100 % на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.
Дивовижним є факт, що економіка з щорічною інфляцією 200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує так погано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.
Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.
Ось як описується гіперінфляція у США під час Громадянської війни:
“Ми ходили у крамниці з грошима у кишенях і поверталися з продуктами у кошиках. Тепер ми ходимо з грішми у кошиках і повертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери, нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаються позбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші з обігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цього процесу.”
Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце у Веймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат для випуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З січня 1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000 000. Якби певна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На початку 1922 р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і льодяника.
Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.
Можливо, найбільше гіперінфляція впливає на розподіл багатства. Визначний британський економіст Ліонель Робінс так підсумував цей вплив:
“Знецінення марки… зруйнувало багатство заможних груп населення в німецькому суспільстві, підірвало його моральність й економічну свободу та підготувало фундамент для бід, що сталися далі. Гітлер є годованцем інфляції”.
Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан
Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового формування виявилась інфляція. З ледь помітного знецінення грошей у 80-ті роки вона за короткий час (близько 3 років) сягнула надвисокого рівня. Дивно те, що такий сплеск інфляції стався в одній з найбільш економічно розвинутих і соціально-благополучних республік колишнього СССР. Цей феномен не дістав належного дослідження та об`єктивної оцінки і залишається мало зрозумілим для широкої громадськості. Така ситуація сприяє використанню інфляційної загрози як аргументу проти виходу України з єдиного рублевого простору і взагалі проти розбудови незалежної української держави. Тому вивчення інфляції в сучасній Україні набуває винятково важливого значення.
Чи була інфляція в Україні до проголошення нею незалежності?
Щоб об`єктивно оцінити інфляційні процеси сучасного періоду, необхідно, перш за все, визначити, чи була інфляція в Україні за радянських часів. Проте знайти сьогодні однозначну відповідь на це запитання надто складно. Адже Україна того періоду була складовою іншої держави і не мала власної грошової системи. Тому залишається скористатися даними про інфляцію по СРСР у цілому. Такий підхід методично виправданий тим, що стан грошового обігу України визначався тоді з союзного центру і мало чим відрізнявся від стану грошової сфери всього Союзу.
В умовах жорсткого державного контролю і стримування цін офіційна радянська влада взагалі заперечувала можливість інфляції в плановій економіці, а в державній статистиці проблема інфляції просто замовчувалась аж до 1989 р.
Якщо судити про інфляцію з динаміки роздрібних цін, за якими в Союзі продавалася переважна частина товарів і послуг, то можна зробити висновок, що до початку перебудови радянської економіки її дійсно не було або вона була незначною.
Помітки зростання цін розпочалися з 80-х років одночасно по Союзу в цілому і в Україні – зокрема. Найбільш істотно зросли ціни на продовольчі товари. Інфляція стала набирати відкритої форми. Це примусило Міністерство фінансів СРСР у 1989 р. офіційно визнати, що в країні розпочалась інфляція і її рівень становить 2-4 % на рік.
Приблизно таку саму оцінку інфляції в колишньому СРСР давали й офіційні джерела МВФ і деякі західні економісти. Зокрема, Р. Дорнбун (Масачусетський технологічний інститут) у праці “Уроки високої інфляції”, посилаючись на джерела МВФ, наводить такі дані про інфляцію в СРСР:
1986 р. – 2 %; 1987 р. – 1,3 %; 1988 р. – 0,6 %;
1989 р. – 2 %; 1990 р. – 4%.
Проте вони не враховують прихованої складової інфляції. В дійсності грошова сфера колишнього СРСР (і в т. ч. України) була розбалансована значно глибше, ніж про це свідчить індекс державних роздрібних цін. Через механізм пільгового банківського кредитування в обіг постійно нагніталася зайва маса грошей. Постійно зростали товарний дефіцит і незадоволений платоспроможний попит, які формували значний прихований інфляційний потенціал.
Висновок про хронічне наростання інфляційного потенціалу (зокрема в споживчому секторі економіки СРСР) підтверджується також збільшенням “ножиць цін” у державній торгівлі та на колгоспних ринках. У цілому по СРСР середні ціни на товари, що реалізувалися на колгоспних ринках за вільними цінами, перевищували державні: в 1960 р. – в 1,35 рази, в 1970 р. – в 1,55 рази, в 1980 р. – в 2,09 рази. В Україні в 1980 р. це перевищення становило 2,27 рази, в 1985 р. – 2,38 рази і в 1990 р. – 2,87 рази.
Наведені дані про товарно-грошову розбалансованість економіки дають підставу оцінити зайву масу грошей в обігу в її споживчому секторі в 70-75 % загального обсягу грошей, наявного у населення напередодні розпаду колишнього СРСР. На кінець 1990 р. це становило приблизно 350-400 млрд. руб., з них на Україну припадало 75-90 млрд.руб. Ці гроші виражали незадоволений попит і постійно тиснули на ціни, стимулюючи їх підвищення. В разі раптової лібералізації цін їх загальний рівень тільки з цієї причини міг би підскочити, не лише як у 3 рази. Проведені на державному рівні в 1991 р. розрахунки реальної інфляції показали, що в 1989 р. вона становила 7,5 %, а в 1990 р. – 19%.
Отже, до проголошення незалежності Україна підійшла з помірною відкритою інфляцією і з великим прихованим інфляційним потенціалом, здатним при першій спробі лібералізації цін викликати значну інфляцію.
-
Соціально-економічні наслідки інфляції
Зміна стандарту виміру вартості товарів веде лише до зміни її абсолютних величин. І для суспільства не має принципового значення, коли, наприклад, ціна столу буде 1крб. При умові, що вартість цієї грошової одиниці еквівалентна 20 год суспільно необхідного робочого часу, або 1г золота, чи 10 крб, при умові, що 1 крб. = 2 год суспільно необхідного робочого часу = 0,1г золота. Головне, щоб як в першому, так і в другому випадках забезпечувався еквівалентний обмін товарами. А це буде, якщо за допомогою одного і того ж стандарту буде вимірюватися вартість усіх товарів. Адже були періоди, коли за царської Росії робітник в середньому заробляв за рік 250 крб., а булка хліба коштувала 5 коп., кілограм яловичини 50 коп і т. п. Саме цим пояснюється наявність різних стандартів виміру вартостей товарів в різних країнах.
Наприклад, якщо одночасно підвищити ціни на всі види товарів в однаковій пропорції, то при такій інфляції грошей збережеться попереднє співвідношення при обміні товарів однакової вартості. Якщо в наведеному вище прикладі ви свій товар продасте не за 1, а за 2 крб., то за товар такої ж вартості вам доведеться заплатити також 2 крб. Таким чином, відбувається еквівалентний обмін товарами. Змінюється лише абсолютний вираз їх вартостей, але це не спричиняє ніякої шкоди товаровиробникам.
Але якщо ви свій товар вартістю 1 крб. Продасте за 2 крб., а купуєте інші товари за їх вартістю, тобто по 1 крб., то за решту грошей (1 крб.), які для вас є дармовими, купите товар, безоплатно привласнивши чужу працю. Ось яка кінцева мета інфляції, яка відбувається як за допомогою емісії грошей, так і підвищення цін – перерозподіл доходів на користь тих, хто її проводить.
І весь механізм перерозподілу доходів за допомогою інфляції побудований на тому, що новий, зменшений стандарт виміру вартості товарів прирівнюється в обігу до попереднього, більш вагомого. І ця різниця йде в кишеню тих, хто випустив фальшиві гроші або штучно підвищив ціни і таким чином приховано розбавив цю вартість, інакше кажучи, зайнявся маніпуляцією вартості.
Ми називаємо це маніпуляцією вартості тому, що офіційно не зменшено стандарту виміру вартості товару. Він залишається попереднім, хоч фактично вже інший, менший. Це така ж сама маніпуляція, яка буває при продажі товарів, коли стандартну кілограмову гирю заміняють такої ж форми, але значно легшою, сфальсифікованою. І суть її не змінюється від того, хто це робить, окрема людина, чи державний аппарат. Різниця лише в тому, що в першому випадку держава карає таку людину, а в другому вона це робить безкарно. І ця безкарна маніпуляція вартістю стала тепер масовою в банківській і фінансово-кредитній системі, на валютних біржах, що дало їм можливість за порівняно короткий час зосередити в своїх руках величезні кошти країни. І оскільки усяке багатствостворюється людською працею, то цей перерозподіл коштів відбувається зарахунок зубожіння основної маси населення країни. Середній рівень заробітної плати уже такий, що ледве забезпечує фізіологічний прожитковий мінімум і зменшився порівняно з 1990 р. в 5 разів, хоч абсолютна величина заробітної плати за цей час зросла в 20 000 раз, а ціни збільшилися в 100 000 раз.
Для збереження попереднього рівня реальної заробітної плати в умовах інфляції номінальна величина заробітної плати повинна збільшуватись прямопропорційно зростанню цін на товари. Але, на думку багатьох економістів, таке підвищення заробітної плати веде до чергового витка інфляції, оскільки збільшиться собівартість продукції, а це, в свою чергу, приведе до нового підвищення цін.
Чи справді це так? Ні! В такій аргументації допускається груба помилка, зокрема ототожнюються два протилежних за своїм значенням процеси – формування вартості товару ототожнюється з механізмом приведення зарплати у відповідність з вартістю необхідного продукту, що порушується в умовах інфляції.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
