172273 (743110), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.

Європа. Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.

Позитивні якості:

• вигідне економічно

-географічне розташування;

• високий рівень економічного розвитку;

• зростаюча урбанізація;

• зручні транспортні зв’язки з іншими країнами;

• розвинена рекреаційна інфраструктура.

В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.

До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:

• приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);

• країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).

Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.

Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.

Основні фактори які сприяють розвитку:

• сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);

• найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;

• територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні водно-транспортні комунікації;

• різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина;

• розміщення в межах території важливих центрів паломництва;

• велика різноманітність етнічного складу (екзотика).

Негативні фактори розвитку рекреації:

• непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму;

• невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів;

• слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.

Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.

Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.

Привабливість африканського регіону заключається в:

1. теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;

2. чудові піщані пляжі;

3. унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);

4. екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).

Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:

• низькій рівень економічного розвитку;

• слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);

• природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);

• нестабільне політичне положення в деяких країнах.

Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.

Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.

Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають негативний вплив:

• віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);

• слабо розвинуті транспортні комунікації;

• недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки;

• низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне становище населення в окремих країнах регіону;

• відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності.

Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт. Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.

Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.

Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий розвиток рекреаційної діяльності спостерігається останнім часом в цьому регіоні.

За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або бананів.

У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.

1.3 Практика ціноутворення в туризмі

Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки майбутнього попиту 7, с.140.

Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому перелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотіла зупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки в вітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.

Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат на створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відносно легкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують на ринку конкуренти.

Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.

Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару та запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту, одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.

Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або транспорт.

Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових номерів є різною в залежності від виду з вікна.

Ще один приклад дискримінації, дискримінація за об’ємом. Це знижка при наданні готельних номерів туристичним фірмам при умові, що вони повинні підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований на ринок і вимагає постійної уваги к фактору ринку.

У вітчизняній практиці найпоширенішими є два методи ціноутворення: “зняття вершків” та “проникнення на ринок”. Крива руху рівня цін залежно від цінового фактора відображено

“Зняття вершків”. Цей метод є рідкісним явищем на міжнародному ринку послуг, оскільки важко винайти нові послуги, за які споживачі погодяться платити найвищі ціни. Тому у міжнародній практиці метод “зняття вершків” більше застосовується в галузях виробничої сфери з високими витратами на дослідження та розробку нових товарів.

Іншою є ситуація для вітчизняних туристичних підприємств. Нині досить популярними є екзотичні тури, що обіцяють незабутні відчуття та враження, за які туристи погоджуються сплатити будь-яку ціну. За короткий проміжок часу на таких турах підприємство може заробити значний прибуток (“зняття вершків”). Якщо клієнт залишається задоволеним від наданих послуг, імідж фірми зростає, а конкуренти намагаються використати цей самий досвіт і тоді ціни доводиться знижувати до середніх ринкових. Якщо ж клієнт повертається зі скаргами, фірма втрачає свій імідж і ставить під сумнів своє подальше існування.

“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низького рівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна в даному випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги на ринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, які прагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації та зміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується до середньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.

Стратегія “проникнення на ринок” може бути використана для широко розповсюдження на внутрішньому туристичному ринку України, але за таких умов 1, с. 247:

• власні витрати фірми мають бути низькими, щоб навіть при низьких цінах була можливість отримати необхідний прибуток;

• необхідно, щоб на ринку склалася така ситуація, коли конкуренти не встигнуть відреагувати на зниження ціни. Якщо в гру вступають конкуренти, ризик банкрутства фірми сягає верхньої межи.

Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги. Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:

1. Ціна “нетто”, в тому числі:

   • вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;

   • непрямі податки на окремі види послуг.

2. Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:

   • поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;

   • прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;

   • комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;

   • сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.

3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.

Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовується два варіанти цін :

• Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;

• Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни “нетто” додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої діяльності.

Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристичних груп, суму ПДВ.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

Характеристики

Список файлов реферата