Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Мал. 1

Грошові нагромадження і банки. Кейнсіанскою теорією зайнятості представлення класиків про грошовий ринок (мал. 1) оцінюються як занадто спрощені й у визначеному змісті невірні. Зокрема, відповідно до класиків, грошовий ринок припускає, що єдиним джерелом засобів фінансування інвестицій є поточні заощадження. У кейнсіанскій теорії стверджується, що на грошовому ринку є два інших джерела засобів: наявні заощадження домогосподарств і кредитні установи, що збільшують і пропозицію грошей.

У кейнсіанскій теорії особливо обмовляється, що населення зберігає гроші на руках, не тільки щоб робити повсякденні витрати, але і для нагромадження багатства в наявній формі. Важливо відзначити, що при зменшенні частини цих коштів і наданні їхнім інвесторам на грошовому ринку може утворитися надлишок засобів у порівнянні з поточними заощадженнями. Аналогічно, коли кредитні установи надають позички, вони збільшують пропозицію грошей. Кредити, надані банками й іншими фінансовими установами, також є засобом зростання поточних заощаджень, використовуваних як джерело засобів для інвестицій. У результаті виходить, що зменшення коштів на руках у домогосподарств і надання позичок банками можуть привести до перевищення величини інвестицій суми поточних заощаджень. Це означає, що закон Сея не діє і що рівні виробництва, зайнятості і цін можуть коливатися. У результаті перевищення інвестицій над заощадженнями відбувається зростання загальних витрат, що, у свою чергу, приводить до пожвавлення економіки. Якщо економіка споконвічно знаходилася в стадії економічного спаду, то обсяги виробництва і розмір зайнятості збільшуються; якщо в економіці вже досягнута повна зайнятість, то додаткова витрата породжує інфляцію попиту.

Навпаки, класична теорія неправильно стверджує, що всі поточні заощадження виявляться на грошовому ринку. Якщо домогосподарства залишають якусь частину поточних заощаджень на руках, а не направляють на грошовий ринок поточні заощадження використовуються для погашення банківської заборгованості, то сума засобів на грошовому ринку буде менше суми, зображеної кривої заощаджень на малюнку 1. З цього випливає, що сума поточних заощаджень буде перевищувати суму інвестицій. Знову не діє закон Сея, і настає макроекономічна нестабільність. цьому випадку надлишок заощаджень над інвестиціями буде означати прискорення скорочення сукупного попиту; обсяг Виробництво і зайнятість будуть скорочуватися. Підсумовуємо: позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. І тільки випадково домогосподарства і підприємці мають намір зберігати й інвестувати ті самі суми. Кейнсіанці вважають себе більш умілими "водопровідниками", ніж були їхньої попередника-класики, оскільки вважають, що зливальна труба заощаджень і кран інвестицій не з'єднуються.

2.2. Дискредитація еластичності співвідношення цін і заробітної плати

Як бути з іншим аспектом теоретичного положення класиків, відповідно до якого регулювання цін і заробітної плати в напрямку їхнього зниження усуває вплив безробіття на загальні витрати?

Наявність явища. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати, затверджують кейнсіанці, просто не існує в тім ступені, що необхідна для відновлення повної зайнятості при зниженні сукупного попиту. Ринкова система при капіталізмі ніколи не була зовсім конкурентною, а в даний час на ній позначається недосконалість ринку, практичні і політичні труднощі, що перешкоджають еластичності співвідношення цін і заробітної плати. Відповідно до ефекту храповика в монополістів виробників, що домінують на ринках багатьох важливих продуктів, є і можливість, і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки також наполегливо витримують лінію проти зниження заробітної плати. Колективні договори профспілок запобігають падінню заробітної плати протягом двох- трирічного терміну дії даних договорів. На ринках праці робітників, не об'єднаних у профспілки, прийнято регулювати зарплату лише раз на рік. Крім того, наймачі дуже обережно відносяться до зниження заробітної плати, з огляду на її негативний вплив на взаємовідносини в колективі і продуктивність праці робітників. Коротше кажучи, практично не можна розраховувати, що еластичність співвідношення цін і заробітної плати компенсує вплив безробіття на зниження скорочення сукупного попиту.

Користь. Більш того, навіть якщо зниження цін і заробітної плати супроводжується зниженням загальних витрат, сумнівно, щоб це скорочення сприяло б зниженню рівня безробіття. Чому? Обсяг сукупного попиту на гроші не може залишатися постійним, коли падають ціни і знижується заробітна плата. Більш низькі ціни і заробітна плата неминуче ведуть до більш низьких грошових доходів, а останні, у свою чергу, викликають подальше скорочення загальних витрат. У результаті ймовірні невеликі чи взагалі нульові зміни в рівні виробництва, що знизився, і зайнятості.

Кейнсіанці підкреслюють, що класики заплуталися у своїх обґрунтуваннях через помилковість теоретичних побудов. Оскільки визначена група робітників звичайно купує тільки невелику кількість того, що вона робить, те криві попиту на продукт і відповідно на працю окремої фірми можна розглядати як незалежні від яких-небудь змін заробітної плати (доходу), прийнятих робітниками даної фірми. Іншими словами, правомірне твердження, що зниження ставок заробітної плати в окремій фірмі означає рух униз по кривій попиту на працю, у результаті фірма найме більше робітників, тобто зайнятість підвищується. Але такі міркування, затверджують кейнсіанці, незастосовні до економіки в цілому, до загального зниження заробітної плати. Чому? Тому що заробітна плата є основним джерелом доходів в економіці. Загальне зниження заробітної плати відповідно викликає загальне зниження доходів, а також зниження попиту, як на продукцію, так і на застосовуваний для її виробництва праця. У результаті в умовах загального зниження заробітної плати підприємці будуть наймати невелике число чи взагалі не будуть наймати нових робітників. Те, що правомірно для окремої фірми, коли зниження заробітної плати її працівникам не робить несприятливого впливу на попит на працю, не є правомірним для всієї економіки, коли загальне зниження заробітної плати буде знижувати грошові доходи і викликати загальне падіння попиту на продукцію і працю.

Таким чином, кейнсіанці затверджують, по-перше, що ціни і заробітна плата фактично не є еластичними в напрямку зниження. По-друге, якби вони і були такими, те дуже сумнівно, що зниження цін і заробітної плати пом'якшило б те, що широко поширювалося безробіття.

3. Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції

Економісти класики стверджують, що крива сукупного попиту являє собою вертикальну лінію і визначає лише рівень реального обсягу виробництва. З іншого боку, що сходить крива сукупного попиту прагне бути стабільною і визначає лише рівень цін.

Основним у кейнсіанскій теорії є положення про те, що ціни на продукцію і заробітну плату, принаймні, у короткостроковому періоді, нееластичні в напрямку зниження, а отже, крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лінію. Крім того, сукупний попит піддається періодичним змінам, викликаним змінами одного чи декількох нецінових факторів сукупного попиту. Розглянемо ці два моменти.

Горизонтальна крива сукупної пропозиції. Нееластичність цін і заробітної плати в напрямку зниження приводить до того, що крива сукупної пропозиції розташовується горизонтально, як представлено на мал. 2. У цьому випадку зниження реальне обсягу виробництва з Q_f до Q_u не зробить впливу на рівень цін. І навпаки, збільшення обсягу виробництва з Q_u до Q_f не викликає зміни на рівень цін. Тому кейнсіанский відрізок кривої сукупної пропозиції розташовується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва до рівня при повній зайнятості до рівня потенційного обсягу виробництва Q_f. Згідно кейнсіанцями, як тільки досягається рівень повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється у вертикаль. Це і показано вертикальною лінією, що піднімається нагору від горизонтальної кривої сукупної пропозиції в крапці Q_f.

Нестабільний сукупний попит. Кейнсіанці вважають, що сукупний попит нестабільний, навіть якщо і не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Зокрема, такий компонент сукупного попиту, як інвестиції, підданий коливанням, у зв'язку з чим змінюється положення кривої сукупного попиту. Припустимо, наприклад, що сукупний попит падає з AD₁ до AD₂. Така зміна в сукупному попиті вплине лише на обсяг виробництва і зайнятість; відповідно реальний обсяг виробництва понизиться з Q_f до Q_u, а рівень цін залишиться постійним – P₁. Більш того, кейнсіанці стерджують, що поки не відбудеться випадкового взаємноврівноважуючого розширення сукупного попиту, реальний обсяг виробництва буде постійно знаходитися в крапці Q_u, що нижче рівня обсягу виробництва при повній зайнятості Q_f.

Відмінність від класичної точки зору очевидно. Для кейнсіанців мінливість сукупного попиту і нееластичність цін у напрямку зниження означають, що безробіття може збільшитися і зберігатися в ринковій економіці протягом тривалого періоду. Щоб уникнути гігантських утрат від спадів і криз, необхідна активна макроекономічна політика регулювання сукупного попиту з боку держави. З цієї причини кейнсианцы приділяють особливе значення сукупному попиту. У своїх найбільш простих моделях кейнсіанці припускають, що рівень цін є постійним, тобто крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лінію у відповідному діапазоні. Вони також вважають, що для кращого розуміння сукупного попиту необхідно ввести в аналіз чотири компоненти ВНП: споживання, інвестиції, державні закупівлі і чистий експорт.

мал. 2

4. Інструментарій кейнсіанскої теорії зайнятості

Як визначаються рівні виробництва і зайнятості в сучасному капіталістичному суспільстві, згідно кейнсіанскій економічної теорії? Критерієм правильності відповіді на дане питання служить наступне положення: кількість зроблених товарів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежності від рівня загальних, чи сукупних, витрат. У залежності від виробничого потенціалу, зумовленого наявністю рідких ресурсів, підприємці будуть робити такий обсяг продукції, що вони зможуть прибутково реалізувати. Як робітники, так і устаткування не знаходять застосування якщо немає ринку товарів і послуг, що вони здатні робити. Сукупні витрати, загальний обсяг виробництва і зайнятість змінюються в прямої залежності друг від друга.

5. Інвестиції

Тепер звернемося до інвестицій (витратам на будівництво нових заводів, на верстати й устаткування з тривалим терміном служби і т.п.) – другому компоненту чистих витрат. Що визначає рівень чистих витрат на інвестиції? Два основних фактори: очікувана норма чистого прибутку, що підприємці розраховують одержувати від витрат на інвестиції і ставка відсотка.

5.1. Очікувана норма чистого прибутку

Спонукальним мотивом здійснення витрат на інвестиції є прибуток. Підприємці здобувають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупівлі будуть прибутковими. Розглянемо простий приклад. Припустимо, власник невеликої майстерні по виробництву сервантів намагається прийняти рішення про інвестиції на новий шліфувальний верстат вартістю 1000 грн. і терміном служби в один рік. Нова машина, імовірно, збільшить виробництво продукції і виторг фірми. Так, припустимо, що чистий очікуваний доход (без експлуатаційних витрат) складає 1100 грн. Іншими словами, після обліку експлуатаційних витрат очікуваний чистий доход, що залишився, покриє вартість машини в 1000 грн. і принесе дохід у 100 грн. Порівнюючи цей дохід, чи прибуток, у 100 грн. і вартість машини в 1000 грн., знаходимо, що очікувана норма чистого прибутку від застосування машини дорівнює 10 % (100 грн. /1000 грн .).

5.2. Реальна відсоткова ставка

Але є ще один компонент витрат, зв'язаних з інвестуванням, що не врахований у нашому прикладі. Це ставка відсотка – ціна, що фірма повинна заплатити, щоб зайняти грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу (шліфувального верстата). Висновок: якщо очікувана норма чистого прибутку (10 %) перевищує ставку відсотка (наприклад, 7 %), те інвестування буде прибутковим. Але якщо ставка відсотка (наприклад, 12 %) перевищує очікувану норму чистого прибутку (10 %), те інвестувати буде невигідно.

Варто підкреслити, що саме реальна ставка відсотка, а не номінальна відіграє істотну роль у прийнятті інвестиційних рішень. Номінальна ставка відсотка виражається в поточних цінах, а реальна ставка відсотка – у постійних чи скоректованим з урахуванням інфляції цінах. Іншими словами, реальна ставка відсотка – це номінальна ставка за винятком рівня інфляції. У прикладі зі шліфувальним верстатом ми допускали незмінний рівень цін.

Ну а якщо має місце інфляція? Припустимо, інвестиції на суму 1000 грн. повинні принести реальну (скоректовану з урахуванням інфляції) норму очікуваного чистого прибутку 10 %, а номінальна норма ставки відсотка, скажемо, дорівнює 15 %. На перший погляд може показатися, що інвестиції не прибуткові і їх не слід робити. Але допустимо, що інфляція, що має місце, складе 10 % у рік. Це значить, що інвестор буде платити доларами, купівельна спроможність яких зменшилася на 10 %. Якщо номінальна ставка відсотка дорівнює 15 %, то реальна ставка складе тільки 5 % (= 15 % - 10 %). Порівнявши ці 5 % реальної ставки відсотка з 10 % очікуваної норми чистого прибутку, ми побачимо, що інвестиції є вигідними і їх варто здійснити.

5.3. Крива попиту на інвестиції

Характеристики

Список файлов реферата