169513 (742429), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Одночасно з цим виникла необхідність по­стійного розширення мережі шляхів, удоскона­лення системи обслуговування і експлуатації автомобіля і, врешті-решт, реконструкції міст. Виникла також зовсім нова проблема — безпеки і нешкідливості автомобіля для людини і нав­колишнього середовища.

Неподалік Новомосковського трубного заводу, иа роз'їзді селища Кулебівки, побудовано акве­дук, щоб розвантажити автомагістраль від над­мірного руху транспорту. Обійшовся він державі більше чотирьох мільйонів карбованців.

На території Новомосковського району спо­руджується також швидкісна траса Москва— Харків—Сімферополь, яка удвічі зменшить на­плив транспорту у напрямку Новомосковськ— Красноград.

Відрадно, що і в глибинках Присамар'я ос­таннім часом відчутні зміни щодо будівництва нових доріг з твердим покриттям. Асфальтові шляхи не так давно пролягли на маршрутах Новостепанівка—Гнатівка та Андріївка—Василівка.

Новомосковську дуже потрібна об'їзна траса, але будується вона вкрай повільно. У центрі міста вже відчувається надмірна кількість ток­сичних викидів автомобільних газів. Ось чому об'їзна траса так потрібна зараз, сьогодні...

Практика показує, що із збільшенням шири­ни проїзної частини шляху у два рази концент­рація окису вуглецю за інших однакових умов (інтенсивності руху, метеорологічних показників тощо) зменшується на ЗО—50 процентів. Густі зелені насадження з чагарниками здатні зменшувати рухливість повітря над проїзною части­ною, якщо вона знаходиться в зоні вітрової тіні. А погіршені умови аерації шляху призводять до збільшення концентрації відпрацьованих газів автомобілів у повітрі. Звідси й висновок: шляхи слід робити ширшими, а зелені насадження роз­міщувати з урахуванням створюваної деревами вітрової тіні. Кращим прикладом у районі є ав­томагістраль Москва—Сімферополь.

На Присамар'ї слід багато зробити у цьому напрямі. Інспекція охорони природи, державтоінспекція та громадськість можуть і повинні ак­тивізувати свою діяльність у справі дотримання чистоти повітряного басейну.

Повітря може бути забруднене шкідливими; газоподібними й механічними домішками: окси­дом вуглецю, сірчистим газом, сірководнем, пи­лом, а також хвороботворними мікроорганізма­ми. Усі ці домішки, безумовно, впливають на здоров'я людини, на тварин і рослини.

Служб природоохоронного нагляду у нас ба­гато, але часто вони йдуть на поводі у різних відомств. Взяти, наприклад, інспекцію по охоро­ні атмосферного повітря. Вона давно перетвори­лася в канцелярський орган по переписуванню звітів підприємств, які часто показують звичай­нісіньку «липу». Інспекція мало цікавиться ста­ном технологічних процесів, замість того, щоб стояти на варті закону, діє за принципом «чого-бажаєте?» Один повчальний факт: санепідслужба області відхилила проекти гранично допусти­мих викидів шкідливих речовин в атмосферу на флюсоплавильній ділянці та відділенні фрітти Новомосковського трубного заводу. Це рішення підтримало й Міністерство охорони здоров'я УРСР. Однак інспекція по охороні атмосферного повітря дозволила заводу викидати в атмо­сферу сірчистий газ, сірководень та інші речо­вини. І тепер уже повітря на житловому масиві Животилівки поповнилося цілим букетом отруй­них викидів на законній, як кажуть, основі.

Великої шкоди завдають Самарі поля філь­трації, що розташовані біля відділення фрітти трубного заводу, особливо коли його карти пе­реповнюються дощовими або талими водами...

Як бачимо, долю ріки Самари стали вирішу­вати не санепідстанція, не спеціалісти басейно­вої інспекції по охороні водних ресурсів, а гос­подарники і ті, що йдуть у них на поводі, керів­ники різних рангів.

Охорона і раціональне використання зе­мельних і водних ресурсів нині постійно перебу­вають у центрі уваги громадськості. Адже вони е основними і незамінними природними фактора­ми існування всього людства.

Корінні жителі нашого краю постійно піклу­ються про охорону землі, підвищення її родю­чості при дедалі зростаючій кількості населення, постійному розвитку промисловості, що є обо­в'язковими умовами дальшого піднесення сіль­ського господарства, збільшення виробництва продуктів харчування і сировини для промисло­вості. Земля — основний і незамінний засіб сіль­ськогосподарського виробництва, просторовий базис для будівництва.

На Присамар'ї 56 процентів земель--чорно­зем, орні землі сягають 80—90 процентів. Таким чином, резервів збільшення ріллі за рахунок ін­ших угідь майже немає. Із зростанням населен­ня і відведенням земель для несільськогосподарських потреб і внутрігосподарського будівництва кількість орних угідь зменшується. За останні ми даними, на душу населення припадає 0,7 гек­тара ріллі проти 0,91 у 1955 році. Крім того,, майже половина оброблюваних земель — дев'ять тисяч гектарів — зазнає шкоди від водної і віт­рової ерозії, заболочення й перезволоження, а від підвищеної кислотності, засоленості і солон­цюватості—близько 11 тисяч гектарів.

Питанню охорони і раціонального використан­ня земель, підвищенню їх родючості хоч і при­діляється велика увага, але останнім часом хі­мізація стала блискавично наступати на людину і природу. Ось чому на Присамар'ї у 1988 році застосування гербіцидів знижено на 40—60 про­центів в усіх господарствах, а колгосп «Вперед» взагалі відмовився від пестицидів. Районні служ­би заохочують виробництво продукції для діє­тичного дитячого харчування без використання: отрутохімікатів.

Не так давно кормами, перенасиченими ніт­ратами, у сусідньому районі отруїли цілу ферму тварин. Звістка — ніби грім з ясного неба!..

Нашпигована хімією земля в переважній біль­шості господарств Присамар'я фактично втра­чає властивість поновлювати свою природну ро­дючість.

— Що ви хочете, Новомосковщина з 1971 року була експериментальною в області, мала «ста­тус» району підвищеної хімізації,— пояснював, опісля заступник голови РАПО по рослинництву.

Отаке виправдання...

Гербіцидів, пестицидів, отрутохімікатів, міндобрив напхано в землю стільки, що коли ми навіть сьогодні відмовимося від застосування азотних добрив, то роками ще в сільськогоспо­дарській продукції нітрати перевищуватимуть, граничні норми. За сім років обсяг застосування отрутохімікатів на Присамар'ї збільшився май­же на 200 тонн. «Навантаження» на гектар зрос­ло в середньому на півтора кілограма.

Словом, увесь цей «хімічний бум», що тривав ряд років, нічого не дав, крім екологічних і мільйонних фінансових втрат. Очікуваних ваго­мих врожаїв так і не дочекались. Навпаки, по­гіршилося екологічне становище краю, збільши­лась забрудненість продуктів харчування, зни­зилась родючість грунтів. І це підтвердили про­ведені дослідження...

Як бачимо, нав'язані «зверху» під час застою вказівки і прорахунки завдали величезної шко­ди сільському господарству. Нині, в період пе­ребудови, нарешті на Присамар'ї запровад­жується науково обґрунтована система обро­бітку земель і внесення добрив.

Деяким ґрунтам, як показала практика, за­грожує змивання, особливо на крутих схилах і в тих місцях, де зводять ліс. Тому охорона ґрунтів повинна знаходитись у тісному зв'язку з охо­роною лісу.

Є в Новомосковському лісі балка Бандурка. Цю територію площею 125 гектарів оголошено ботанічним заказником республіканського зна­чення. Розташована вона на правому, поріза­ному ярами березі Самари на висоті 150 мет­рів над рівнем моря, її бір ось уже тисячоліття стоїть вартовим у степу, оберігаючи його від суховіїв, пом'якшуючи температурні контрасти. Можливо, не всі знають, що ліси балки Бандур­ки захищають воду і ґрунти, збільшують уро­жайність сусідніх полів, а коріння дерев і рос­лин на крутоярах оберігає землю від водної ерозії. Це далеко не вся цінність заказника, в якому держава заповідає берегти в природному стані своєрідний і незвичайний для степу пей­заж, весь його тваринний і рослинний комплекс. На дні балки Бандурки росте реліктова росли­на — хвощ великий. Тут добре себе почувають заєць-русак, лис, дика коза, куниця, борсук. Збір лікарських трав і полювання проводяться тут тільки з дозволу обллісгоспзагу та облінспекції охорони природи.

Здавна ця балка була, як тисячі інших: по схилах росли поодинокі, «дикі» деревця. Та ось у 1889 році з легкої руки лісника Андрія Мефодійовича Бандури розпочалося окультурювання східного плато. Природні умови негостинно зу­стріли степових новоселів. Страждали нові на­садження від відсутності вологи та постійного вторгнення вітрів-суховіїв із-за Дніпра, яких Бандура назвав «задніпрянами». Та воля люди­ни перемогла примхи природи. Зараз балка Бандурка — справжній оазис у степу.

Реконструйованим насадженням 70—80 років. Є масиви й молодші за віком — це робота послі­довників А. М. Бандури. Чимало зробив тут і лісник І. А. Кравченко та інші працівники ліс­ництва.

У розпалі літа, особливо в пожежонебезпечний період, кожного вихідного дня рейдова брига­да Новомосковського лісництва роз'їжджає по місцях масового відпочинку і прохає самодіяль­них туристів гідно спілкуватися із «зеленим дру­гом». Та деякі «любителі природи» і слухати не хочуть корисних настанов та порад. Особливо це стосується міських мешканців, які відкрито заявляють лісникам: «Ви щоденно вдихаєте хвойний аромат, а ми від автомобільних газів за­хлинаємося в місті. Тож не заважайте нам від­почивати на свіжому повітрі».

Тут слід сказати б своє слово і медичним пра­цівникам про те, що літньої пори не завжди й корисне «хвойне повітря», яке буквально наси­чене парами скипидару та шкідливих смол. По­дібні прогулянки в спекотливі дні весни та літа приємніше і корисніше проводити у листяному лісі. Кожний турист повинен знати, що в пожежонебезпечний період від єдиної тліючої вуг­линки у потушеному багатті, від необережно ки­нутого недокурка, коли повітря насичене парами смоли, може спалахнути хвоя і тоді — пожежа в лісі...

Слід пам'ятати про те, що природне віднов­лення лісу відбувається надто повільно: на це йдуть десятиріччя. Часто на попелищах молод­няк зелених насаджень з'являється лише через п'ять—десять років після пожежі, причому на місці спаленого соснового лісу виростають бере­зи, осики (менш цінні породи дерев). А сосно­вий ліс тут виросте лише через 80—100 і навіть 120 років.

Народна мудрість говорить: «З одного дерева можна зробити мільйон сірників, а одним сір­ником — спалити мільйон дерев!» Тому турбота про ліс — це турбота про наших нащадків. Ліс був, є і буде кращим другом людини!

І якщо балка Бандурка, 140-річний дуб, який є пам'ятником природи місцевого значення, а та­кож деякі інші місця Присамар'я дбайливо обе­рігаються працівниками лісництва, то взагалі стан унікальних територій викликає тривогу.

Ось один з прикладів. Колгоспу імені Котовського Новомосковського району за рішенням облвиконкому народних депутатів від ЗО лютого 1972 року було передано під охорону геоло­гічний пам'ятник місцевого значення — «Утворення Новомосковського природного горизонту древньої фауни» площею в півгектара. Але про цей пам'ятник вищезгадані господарни­ки зовсім забули. Таке враження, що не госпо­дарі оберігають, а від них треба оберігати вві­рене їм заповідне місце. Тут не було навіть щи­тів, на яких би роз'яснювалася цінність об'єкту, межі і т. ін. Згодом ці землі передали Губиниському міжколгоспному відгодівельному підпри­ємству, а той і зовсім нічого не знає про існу­вання на його території цінної пам'ятки...

Звичайно, справа молода, нова, і немає поки що органу, який би так само, як інспекція по воді чи повітрю, контролював дотримання пра­вил охорони пам'яток природи. Надто мало під­тримують ентузіастів-природолюбів і в місцевих Радах та обласному товаристві охорони приро­ди. А що такі ентузіасти є і доводять потрібність заповідання деяких ділянок лісу Присамар'я, свідчить саме число об'єктів, адже всі вони дістали охоронний режим завдяки безко­рисливим друзям природи, які добивалися цього. Таких людей ні товариство, ні облінспекція охо­рони природи не шукають. Сьогодні кожному за­казнику потрібний громадський пост. Адже ніякі контролюючі органи не зроблять того, що мо­жуть зробити любителі природи, кожен з нас. Якщо ми не будемо вважати за пусте слова, мовлені дитині з самого малку: «Не знищуй жи­вого, бо ти знищуєш самого себе». Адже ми хо­чемо, щоб мальовничі діброви, байрачні гаї, ек­зотичні дерева, прісні та солоні озера — все те, що робить наш край ще багатшим, застали в усій красі наші діти і діти наших дітей...

Ця тривога — не розпач, але не можемо ми за­кінчити нашу розповідь на мажорній ноті. Не можемо, тому що все живе, все те, що зветься навколишнім середовищем,— і квітка, і птах, і дерево, і вода,— все це наше з вами життя.

Таш дуби — в дуплі курінь влаштуєш. І що не лист, то герб ріки Самари... Коли пливуть над верховіттям хмари, Яку, байраче, думу думаєш? Чи "не про те, що заповітні води І заповітні хащі — овва, не заповідні, І часом люди, начебто безрідні, глумляться над святинями природи... Байраче, друже, хмари твоїх дум — То наш довічний клопіт і тягар. Нехай ідуть дощі, але не буде хмар, Які б несли змертвіння та біду!

Характеристики

Список файлов реферата