169411 (742385), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Найбільшими за обігом та значенням залишаються ті національні біржі, які знаходяться в головному фінансовому центрі країни. На них концентруються операції загально­національних масштабів, провінційні ж біржі поступово втрача­ють свої позиції. Так складається поступово моноцентрична си­стема, яка в найбільш закінченому вигляді представлена в Англії, де Лондонська біржа має назву Міжнародної фондової біржі оскільки вона перебрала на себе фондові біржі не тільки Велико­британії, але й Ірландії. На сьогодні на біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включаючи іноземні акції та облігації. В неофіційному котируванні перебувають близько 300 акцій.

У 1986 р. відбулося злиття Лондонської фондової біржі з са­морегулюючою організацією, учасниками якої були дилерські фірми, що здійснювали торгівлю іноземними цінними паперами, саме в результаті цього Лондонська біржа набула статусу міжна­родної і стала називатись Лондонською міжнародною фондовою біржею.

Токійська міжнародна фондова біржа, що виникла в 1878 р. і є найбільшою фондовою біржею в Японії, на яку припадає близько 80% національного біржового обороту цінних паперів. На біржі котируються акції близько 1700 емітентів, а також облігації. Цінні папери котируються тільки офіційно. Торги „з голосу" проводяться спеціалістами (аукціоністами), які приймають заявки від учасників торгів і проводять аукціон. Котируються близько 200 акцій, які найбільш активно купуються і продаються. Торги з менш активними акціями, включаючи іноземні, здійснюються в електронному режимі.

Паризька фондова біржа посідає перше місце серед семи бірж Франції. На неї припадає більш як 90% угод, що укладають­ся на національному біржовому ринку. На біржі існує три різні котирування. Офіційне котирування призначене для великих корпорацій, які отримують стабільні прибутки, регулярно випла­чують дивіденди, розміщують на ринку значну частину акцій і ви­конують рекомендації установ, які координують діяльність бірж. На такому самому рівні котируються також цінні папери інозем­них емітентів. Акції малих та середніх підприємств котируються на другому рівні, який називають вторинним ринком. На третьо­му рівні, так званому вільному ринку, котируються цінні папери, що не були допущені до котирування на вищих рівнях.

В країнах, що мають федеративний державний устрій, біржовій фондовій системі притаманна поліцептричність, в та­ких країнах майже рівні позиції займає кілька центрів фондової торгівлі. Так, наприклад, в Австралії лідирують фондові біржі То­ронто та Монреаля, в Австралії — біржі Сіднея та Мельбурна, в Німеччині - біржі Франкфурта-на-Майні, Дюссельдорфа, Мюн­хена та Гамбурга.

Нью-Йоркської фондова біржа, яка була заснована в 1792 р., є однією з найбільших і най­старіших фондових бірж світу. Операції на біржі здійснюють тільки члени біржі, загальна чисельність яких сягає 1400. Членами біржі, як правило, є фізичні особи. Серед фірм — членів біржі — домінують кілька десятків інвестиційних банків, які займають ключові по­зиції на американському фондовому ринку. Ціна брокерського місця на біржі становить близько $500000.

У лістингу на NУ5Е перебуває близько 2300 емітентів. Всі вони являють собою еліту американського бізнесу. На активи цих компаній припадає близько 80% всього капіталу, що має обіг в США. Протягом дня на біржі купується і продасться близько 100 мли акцій. Різниця в цінах попиту-пропозиції для акцій, що активно котируються на NYSE, становить до $0,3 , що менш як 1% ціни.

Діяльність фондової біржі в Україні регламентується Зако­ном України від 18.06.91 р. „Про цінні папери і фондову біржу", іншими законодавчими актами України, статутом та правилами фондової біржі [2, C. 315].

Функції, які виконує фондова біржа впливають на різні сфери життя країни, основними з них є такі: в економічній сфері:

• прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляцію для інвестицій у вироб­ничу та соціальну сфери;

• переміщення капіталу з однієї галузі в інші — найефек­тивніші чи соціально значущі;

• акумуляція вільних коштів населення, тимчасове вилу­чення їх з обігу, що стримує інфляційні процеси, сприяє стабілізації державного бюджету, уможливлює залучення копнім приватних осіб для інвестицій;

• регулювання обігу цінних паперів котируванням, зміною курсу, ринкової вартості;

• відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства;

у фінансовій сфері:

• організація біржових зборів для проведення гласних публічних торгів;

• визначення ринкової ціни цінних паперів, що котирують­ся на біржі;

• гарантування виконання умов біржових угод, розробка системи розрахунків за укладеними на біржі угодами;

• здійснення біржового арбітражу, розв'язання спірних пи­тань, що виникають по біржових угодах у процесі біржо­вих торгів;

• забезпечення учасників ринку оперативною та аналітич­ною інформацією про стан та тенденції розвитку фондо­вого ринку;

у політичній сфері:

• сприяння укріпленню економічної самостійності, яка є головною опорою незалежності держави.

• сприяння розвитку ринкової економічної системи, як ос­нови демократичного суспільства.

• прискорення інтеграційних процесів входження України до світового співтовариства;

• вихід через фондову біржу національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іно­земних інвесторів акцій та інших цінних паперів ук­раїнських підприємств, а відтак - інвестування іноземно­го капіталу (через цінні папери) в економіку України;

у соціальній сфері:

• акумуляція капіталу, у тому числі й вільних коштів насе­лення, для інвестування як у виробничу, так і в соціальну сферу та підвищення добробуту населення;

• створення нових робочих місць завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню.

Усі фондові біржі можна поділити на кілька груп. Умовно вони класифікуються так: найбільш розви­нуті, розвинуті, перспективні й щойно створені. До першої групи належать Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська та Копенгагенська фондові біржі. Ця група фондових бірж посідає провідне місце серед усіх бірж за торговим оборотом цінних паперів, за­стосуванням майже на 100 відсотків комп'ютерних засобів тощо. До другої групи фондових бірж слід віднести, наприклад, Американську (США), Цюрихську (Швейцарія), Амстердамську (Голландія), Мі­ланську (Італія), Торонтську (Онтаріо, Канада), Австралійську та ряд інших. Ця група фондових бірж характеризується досить високими оборотами цінних паперів, розвинутою структурою процедур допущення до участі в біржових торгах та котиру­ванні, широким застосуванням комп'ютерних засо­бів, інформуванням про зміну курсів та укладені угоди, а також проведенням клірингових та розра­хункових операцій. Фондові біржі, що складають цю групу, були створені, як правило, кілька століть тому і за цей період досягли високого рівня роз­витку.

На відміну від згаданих груп, існує досить багато-численна група фондових бірж, що розвиваються, або перспективних. Як правило, в цю групу входять біржі, які хоча й були створені кілька десятиліть тому, однак на цей період не досягли з тих чи інших причин належного рівня торгових оборотів та ком­п'ютерного оснащення, притаманних біржам попе­редніх груп. До числа перспективних фондо­вих бірж відносять такі біржі, як Сеульська (Півден­на Корея), Гонконгівська, Бангкокська (Таїланд), Манільська (Філіппіни), Сінгапурська та ряд інших.

Особливий інтерес викликає група новостворених фондових бірж або тих, що знову відновили свою діяльність. Характерними рисами цієї групи є те, що ці фондові біржі з'явилися кілька років тому; в більшості випадків вони виникли в умовах, коли фактичні ринкові відносини в даних країнах тільки почали складатися; при створенні фондової біржі враховувався досвід розвинутих країн щодо вико­ристання електронної форми торгівлі. Фондові біржі цієї групи створювалися в умовах недостатньої роз­виненості національних фондових ринків. Кожна з них мала свої труднощі, однак деяким, наприклад, Варшавській та Будапештській, вдалося вже в перші роки досягти певних результатів.

До останньої групи також входить Українська фондова біржа (УФБ), яка виникла в 1991 році. Во­на є першою в історії незалежної України національ­ною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Парижської фондової біржі).

В Україні на початок 2003 року провідні позиції на біржовому ринку за обсягами укладених угод займала Київська міжнародна фондо­ва біржа (КМФБ) — 46% від загального обсягу угод, Українська міжнародна валютна біржа (УМВБ) посідає друге місце — 30%, на третьому Українська міжнародна фондова біржа (УМФБ) — 11%, на четвертому — Українська фондова біржа (УФБ) — 6%, на п'ятому — Донецька фондова біржа (ДФБ) — 4%, на шостому Кримська фондова біржа (КФБ) — 2%, останнє місце за обсягами торгів посідає Придніпровська фондова біржа (ПФБ) — близько одного відсотка.

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Банки як складова частина ринкової інфраструктури. Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції — операції, через посеред­ництво яких утворюються ресурси банків (внески і позиче­ні гроші; емісія заставних листів, банківських і комуналь­них облігацій, а також довгострокові позики у кореспон­дентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зо­бов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньо­му випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оп­латити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяль­ність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування вексе­лів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і на­дання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток – це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська систе­ма України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності [16 ].

Національний банк виконує такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20. визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом [ 8, C. 100].

До другого рівня банківської системи України належать ко­мерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових опе­рацій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задово­лення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуаль­них) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це під­приємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибут­ку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умо­вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслу­говування підприємств, установ, організацій і громадян вико­нанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Характеристики

Список файлов реферата