169411 (742385), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Існує два способи проведення аукціонів: 1) аукціон на підвищення цін; 2) аукціон на зниження цін (голланд­ський аукціон). На першому товар купує той, хто дає най­вищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а та­кож державні та приватні організації для реалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в ус­тановлений термін майна, незапитаних і неоплачених то­варів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Роздрібна торгівля — діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого спожи­вання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

1) за пропонованим асортиментом — спеціалізовані ма­газини, універмаги, універсами, магазини товарів повсяк­денного попиту, торговельні комплекси та роздрібні під­приємства послуг;

2) за цінами — магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за катало­гами;

3) за характером обслуговування — торгівля на замов­лення, торговельні автомати тощо;

4) за власністю — корпоративна, державна, коопера­тивна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробниц­тва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роз­дрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

Гуртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого вико­ристання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним тор­говельним підприємствам і промисловим споживачам, ви­конуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, фор­мування товарного асортименту, складування, транспор­тування, фінансування та ін.

В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організацій­них структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництва і сільськогоспо­дарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює ком­плексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит — це й надання практич­ної допомоги керівництву та економічним службам під­приємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінан­сами, організації бухгалтерського обліку, юридичних кон­сультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її заснов­ників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний ма­теріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляді діло­вих відносин між різними суб'єктами. У країнах з ринковою економікою цей вид послуг ши­роко практикується. В Україні відбувається його станов­лення.

Холдинг — компанія, яка володіє контрольними паке­тами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдин­гів: 1) чистий холдинг — для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управ­ління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здій­снює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Ство­рюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підкон­трольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.

Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдингові компанії існують в різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю, одноосібна компанія, державні ор­ганізації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або ін­ших ресурсів, які мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми влас­ності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'яз­кові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів — акуму­лювання коштів населення і використання їх для нагро­мадження.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, або конкретні грома­дяни. Як правило, головним органом управління інвести­ційним фондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, ви­робництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою і підприємництвом. Зокре­ма, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кре­дитні операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у крупні та найприбутковіші компа­нії, володіють великими пакетами високодохідних застав­них паперів під нерухоме майно, купують облігації дер­жавних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми суттєво вплива­ють на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монопо­лізована державою, виконує лише функцію акумулюван­ня вільних коштів населення.

Загальна ринкова інфраструктура об'єднує безпосе­редні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. Її елементами є грошова, фінансо­во-кредитна, податкова системи. Гроші (готівкові та без­готівкові) — інструмент, який абстрактному змісту цін­ності (вартості) надає реальності, конкретності, дієвості.

Грошова система — форма грошового обігу, яка історично фор­мується в країні та закріплюється її законами.

Її утворюють такі взаємопов'язані елементи:

— масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможність;

— певний порядок чеканення національних монет;

— емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

— організація і регламентування безготівкового обігу;

— організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

Основою для емісії грошей є:

• вартість товарної маси, що виробляється в країні;

— боргові зобов'язання держави перед центральним банком у вигляді урядових цінних паперів;

— запаси іноземної конвертованої валюти.

Кредитно-паперові гроші — всі види грошей, які не мають внут­рішньої товарної вартості.

Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобто таки­ми, що засновані на довірі.

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них нале­жать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначей­ських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозит­ні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90 % від усієї грошової маси краї­ни, їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Останніми роками набули поширення так звані елек­тронні гроші — безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.

Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

Фінансова система — сукупність форм, методів і цілей формуван­ня, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарської діяльності, населення.

Фінансову систему України утворюють:

— бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Ав­тономної Республіки Крим, місцеві бюджети;

— централізовані цільові фонди грошових коштів за­гальнодержавного призначення;

— фінанси підприємств різних форм власності, органі­зацій, установ і галузей народного господарства;

— майнове та особисте страхування;

• кредит (державний і банківський). Державний бюджет. Фінансову політику здійснює держава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Держав­ний бюджет України і місцеві бюджети.

Державний бюджет — система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процесі форму­вання і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу державі розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей — витрати, пов'язані з вирішен­ням регіональних, структурних та інших загальнонаціо­нальних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централізацією економічних, соціальних функцій, оскіль­ки що більше функцій, зокрема господарських, бере на се­бе держава, то більше вона повинна концентрувати в бю­джеті грошових коштів, а основним джерелом цих коштів є податки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З ог­ляду на це країни з розвинутою ринковою економікою на­магаються формувати бюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втру­чання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових на­родногосподарських програм, що контролюються законо­давчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини дер­жавних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

Податки — обов'язкові нормовані платежі до державного і місце­вих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

— для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціально­го страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабіліза­ції і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполу­чення;

— для населення: прибутковий податок.

Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламен­туються законодавчими актами різних рівнів.

Ринкова система належно функціонує лише за постій­ного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання за­безпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо — вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінан­сових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мо­білізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, на­явність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які ба­жають тимчасово використати їх у своїй виробничій ді­яльності.

Основними формами кредиту є комерційний і банків­ський.

Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредит­но-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Характеристики

Список файлов реферата