168174 (741814), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

11. АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містахкраїни свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часомуваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходине досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршеннястану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася вУкраїні, пов'язана з розвитком енергетичної,гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівноїпромисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії,сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшеннямнавантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто ватмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі4,76 млн.тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн.тонн - зпересувних. За період 1992 - 1996 рр. загальний обсяг викидузабруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зістаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних - на 12відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотківокису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів. З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферуенергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільнапромисловість (23 відсотки). Україна займає восьме місце в світі як емітер СО2 венергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотказагальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

12. РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИ Флора нижчих і вищих видів рослин України нараховує понад25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослинподіляються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав'янистірослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин Україниналічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційновизнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флори Українимають біологічно активні речовини, які мають лікувальнівластивості, а їх сировина в світовій практиці використовуєтьсяпри виготовленні лікарських препаратів. Але тривале безконтрольне використання природних ресурсівбагатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація господарськоговикористання територій з наявністю лікарських рослин, несприятливаекологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом післяаварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсівбільшості дикорослих лікарських рослин. На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі, що становитьменше 10 відсотків території України. В Україні в цілому близько85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в природнихмісцезростаннях видів лікарських рослин. З кожним рокомзбільшуються площі та різноманіття культивованих лікарськихрослин, однак їх кількість, як правило, не перевищує 15 видів.Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культурі у зв'язкузі складністю агротехніки та рядом інших причин. Протягом останніх 10 - 15 років видовий склад лікарськихрослин майже не змінився, водночас обсяг заготівлі як у цілому,так і по окремих видах суттєво зменшується кожні 3 - 5 років,оскільки зменшуються природні запаси цих рослин внаслідокінтенсивного господарського використання земель, на яких вониростуть, та заготівлі їх сировини без урахування норм та правилзбору, що, в свою чергу, веде до виснаження ресурсів лікарськихрослин. При цьому попит фармацевтичної промисловості України насировину дикорослих лікарських рослин залишається великим. Загальний обсяг лісокористування в Україні становить14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного користування - 6,7млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народного господарствалише на 25 - 27 відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічнапотреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів. Хибна практика планування екстенсивного лісокористуванняпризвела до значного виснаження лісів, зниження загальноїпродуктивності їх ценозів, погіршення товарної структурилісосічного фонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищеннярозрахункової лісосіки в 1,5 - 2 рази, що спричинило зміну віковоїструктури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) іменш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу займаютьмолодняки (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповіднолише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 - 2 рази нижчеоптимальних значень. Інтенсифікація проміжного користування востанні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих істиглих деревостанів становлять більше половини потенційноможливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 - 0,3)досягає 24 відсотків. У зв'язку з цим під час рубок головногокористування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини. Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем таінтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногеннимнавантаженням, що порушує природну стійкість ісередовищно-формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнєдесятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис.гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через аваріюна Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребуєобмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежноїбезпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж наплощі 4000 гектарів. Порушення природної стійкості лісів призводить до збільшеннявразливості насаджень. На кінець 1996 року загальна площаосередків шкідників і хвороб лісу становила 396,1 тис. гектарів. 13. ЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ Екстенсивне природокористування, нехтування екологічнимобгрунтуванням у процесі розвитку агропромислового комплексу,зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвитокколективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели дознищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів іландшафтів України. Площа природно-заповідного фонду України зростає повільнимитемпами і становить на сьогодні лише 2 млн. гектарів, або 3,4відсотка території країни, що є недостатнім гарантом длязабезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин тарізноманіття природних екосистем, насамперед на лівобережжілісостепової зони, Придніпров'ї та в степовій частині Криму, депід охорону взято лише 0,2 - 0,7 відсотка територій. Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні паркичерез недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну талабораторну базу нині не виконують функцій щодо збереження тавідновлення рідкісних і типових видів флори і фауни. В умовах економічної та екологічної кризи при переході доринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходівз боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів,екосистем та ландшафтів стане незворотним. 14. ТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИ На території України нині відомо близько 45 тис. видівтварин, серед яких - понад 700 видів хребетні, решта -безхребетні. Основними проблемами у галузі охорони і регулюваннявикористання тваринного світу є його недостатня вивченість,відсутність достовірних даних щодо запасів промислових видів таобсягів їх добування, погіршення природних умов існування дикихтварин через зростаючий антропогенний вплив та послаблення їхохорони від незаконного використання та знищення. Зараз доЧервоної книги України занесено 382 види рідкісних і таких, щоперебувають під загрозою зникнення, тварин. Ведення мисливського господарства здійснюється переважноекстенсивним шляхом, що є наслідком скорочення обсягів штучногорозведення та випуску в природу мисливської фауни, проведеннябіотехнічних заходів, послаблення охорони мисливських угідь.Недостатня увага приділяється оптимізації статево-віковоїструктури поголів'я мисливських парнокопитних тварин, поліпшенняїх генофонду. Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших воднихтварин. Протягом останніх років на більшості водоймспостерігається тенденція до зниження загального вилову риби.Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства інегативно позначаються на процесах відтворення запасів риби таінших водних живих ресурсів, насамперед цінних їх видів, єзабруднення водних об'єктів, необгрунтоване водоспоживання,порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективнихрибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічнихспорудах, послаблення державного контролю за виловом і реалізацієюводних живих ресурсів. 15 Техногенні катастрофи та стихійні лиха. Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище , яке у 4-5 разів перевищує аналогічні навантаження у розвинених державах. У середньому в країні на 1 чоловіка припадає основних виробничих фондів на суму 43,1 грн., а на 1 км2 території - 3721 грн. (у цінах 1993 р.). Найвище техногенне навантаження характерне для таких індустріальних областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 40 % вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в Луганській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому. Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф. Аналіз вікової структури обладнання народного господарства свідчить про старіння основних фондів. Наприклад, у 1992 р. середній вік усього обладнання на промислових підприємствах України становив 12 років. На промислових підприємствах середній вік парових турбін становив 27 років, парових котлів - 18 років. Середній вік обладнання на хімічних заводах становив 12 років, а генераторів до парових і газових турбін - 19 років. Значною є частка застарілого обладнання в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській і Харківській областях, тобто в областях з високим рівнем індустріального розвитку.

2.Основні напрями державної політики України у галузі

охорони довкілля та використання природних ресурсів.Основні напрями державної політики України у галузі охоронидовкілля, використання природних ресурсів та забезпеченняекологічної безпеки розроблено відповіднодо статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпеченняекологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги натериторії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -катастрофи планетарного масштабу, збереження генофондуУкраїнського народу є обов'язком держави.Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризита забезпечення природоохоронної функції держави .Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості,формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюваннювідносин у галузі екології, застосуванню превентивних,оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних тафізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходіві юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства проохорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:1. складання і затвердження екологічних нормативівприродокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);2 .складання і затвердження комплексу еколого-економічнихпоказників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природнозаповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного повітря" ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра” ; Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування; Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджуєКабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль,Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування. Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення. Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічноїдіяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінкуі прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічноїбезпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілляповинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:екологічно раціональне використання природного та соціально-економічногопотенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, яківиникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ,техногенних аварій та катастроф;розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогеннійзміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забрудненнядовкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформаціїдля відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповіднірішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів. Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц ;територію Автономної Республіки Крим та території областей України; території промислово-економічних регіонів, басейнів великихрічок та України в цілому.

Характеристики

Список файлов реферата