168174 (741814), страница 2
Текст из файла (страница 2)
1. ПРОМИСЛОВІСТЬ Головними причинами, що призвели до загрожуючого станудовкілля, є: застаріла технологія виробництва та обладнання, високаенергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - трирази відповідні показники розвинутих країн; високий рівень концентрації промислових об'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високоюконцентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівеньексплуатації існуючих природоохоронних об'єктів; відсутність належного правового та економічного механізмів,які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій таприродоохоронних систем; відсутність належного контролю за охороною довкілля. Металургійна промисловість, що включає чорну та кольоровуметалургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжнідопоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючихгалузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерелзабруднення досягають 38 відсотків загальної кількостізабруднюючих речовин. Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на станнавколишнього природного середовища характеризується викидами ватмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті,фтористих та інших шкідливих сполук. У ряді регіонів України висока концентрація хімічних танафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівнязабруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічніпідприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених абонедостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість - одна зосновних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значнакількість яких - токсичні. Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливоговпливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічногоризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, щоможе статися у разі порушення технологічних режимів роботиустаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюютьдовкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючимитехнологічними процесами.
2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачіватмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарнихджерел). У галузі екології в тепловій енергетиці домінують двінайважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря ізабруднення земель через накопичення значної кількості відходів(золи, шлаків, пилу). Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузяхнародного господарства - промисловості, медицині, сільськомугосподарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті. У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було виробленона атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоківзагальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їхпотужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - вЄвропі. Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в станібудівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС зрізними ступенями будівельної готовності. Другий блокЧорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станціїостаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополірозташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали,але продовження їх експлуатації планується у наступні роки. Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомністанції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасовезберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробкивідходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерноїта радіаційної безпеки, що призводить до нераціональноговикористання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих для зберігання сховищах велика кількістьрадіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні ЧорнобильськоїАЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечнірадіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність якихблизько 20 млн.кюрі. У шести областях України розташовані регіональні підприємстваУкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузейнародного господарства. Ці підприємства також не мають установокдля первинної переробки відходів. Підприємства з видобування та переробки уранових рудзнаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградськійобластях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі їївідходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишньогоприродного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі ірадіоактивний газ радон. Для природного середовища та людейголовну небезпеку становлять великі за своїми обсягамихвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали. Україна належить до країн з дуже розвинутим використаннямджерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферахгосподарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ. Через існування великої кількості штучних і природних джереліонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильськоїкатастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічнаситуація, яка викликає необхідність створення системи заходіврадіаційного захисту населення та навколишнього природногосередовища. В систему таких заходів мають входити : основи ядерногозаконодавства, державне регулювання ядерної та радіаційноїбезпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами тапідвищення безпеки атомних станцій, система соціального захистунаселення.
3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО Сільське господарство України - найбільш природомісткагалузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсоткатериторії України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарськомувиробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрівводи, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку наодного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ціпоказники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораністьсільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в рядірегіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залученімалопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища тасхилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсоткатериторії, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, арілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Українізначно нижча, ніж у середньому по Європі. Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу вУкраїні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутністьреального власника, помилкова стратегія максимального залученняземель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробіткуземлі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиваженацінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем веденняземлеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесеннянедостатньої кількості органічних добрив, низькийнауково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатаціїмеліоративних систем, недосконала система використання і внесеннямінеральних добрив та невиконання природоохоронних,комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів. Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. Вокремих районах, де проведено осушення земель, відбуваєтьсянеконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужностіорганічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засоленнягрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативнихекологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаютьсяеродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки єсолонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових водзагрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх земляхспостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тількиза 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу вгрунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка. Розвиток різних форм власності та господарювання на землі безсуворого і надійного державного екологічного та митного контролюза ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчоїбази призводять до споживацького ставлення до землі. Використанняу великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та іншиххімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненнямможе ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизитивідтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкістьагроландшафтів.
4. ТРАНСПОРТ Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокремарухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річковісудна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, атакож стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станціїтехнічного обслуговування, майстерні тощо). Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані газиавтомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миттяавтомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесахремонту автомобілів. Через великі обсяги використання пального автотранспортзабруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків -оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві,Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідокроботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їхкількості. Залізничний транспорт України використовує приблизно170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків водивикористовується на господарсько-питні потреби, безповоротнівтрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційнімережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тоннзабруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття. Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовину повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопнігази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортнийвузол. Морський транспорт забруднює море відходами харчування,сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічнийстан моря, особливо в припортових зонах.
5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їхнегативними наслідками є: 1) концентрація і навантаження промислових об'єктів наобмеженій території, що призводить до високого рівня забрудненнядовкілля; 2) несприятлива територіально-планувальна структура міст,зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промисловогопотенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточеніжитловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить черезміста, що значно збільшує їх загазованість; 3) другорядність проблем містобудування порівняно зпріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаностітаких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід іканалізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає наекологічний стан міст і якість питної води; 4) руйнування природного середовища великих міст. Високазабрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в томучислі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальнихсистем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивногопромислового розвитку і потреба розширення їх територій призвелидо скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водоймтощо. На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільськихнаселених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)забезпечено централізованим водопостачанням. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводівстановить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числіпідприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення іззагального обсягу необхідної кількості води використовуєтьсяблизько 40 відсотків підземних вод. Система водопровідно-каналізаційного господарства ниніперебуває в кризовому екологічному стані з таких причин: водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійногопокриття; понад 17 відсотків води для споживання за окремимифізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючогостандарту; суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарствозумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційнихмереж); витоки та невраховані витрати води становлять понад 15відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україністановить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цейпоказник дорівнює 100 - 200 літрам); не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисніканалізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодобискидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньоочищених стічних вод); неефективність комплексних програм екологізації технологій упромисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві тана транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, яківитримують основне навантаження з очищення промислових і міськихстоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозувторинного забруднення довкілля; промислові підприємства за браком ефективних технологійочищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають уводойми через систему централізованої каналізаціївисококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнуютьканалізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищенняміських стічних вод і не видаляються в процесі біологічногоочищення, що робить неможливим використання очищених міськихстічних вод та їх осадів у сільському господарстві. Основними джерелами забруднення повітря вжитлово-комунальному господарстві України є підприємства звиробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні тепловогогосподарства, промислові підприємства комунального машинобудуваннята автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значнукількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають уканалізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентноїобробки води, яка використовується в системах теплопостачання. У містах і селищах міського типу щороку нагромаджуєтьсяблизько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується бездотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод іповітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічнеобладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам. Традиційна технологія знешкодження міського сміття назвалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населеннясільської місцевості.
6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а такожнизький технологічний рівень промисловості України поставили її вчисло країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення танакопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 роцістановив 700 - 720 млн. тонн. Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося убільшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво непозначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів. За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на територіїУкраїни відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн. Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становитьблизько 160 тис. гектарів. Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувноїпромисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під часрозробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагаченнякорисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частинуцих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробкисировини. З урахуванням сучасного технологічного рівня переробкивідходів в Україні серед загальної кількості відходів, щоутворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Цесвідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягіввикористання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків меншепорівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високимитемпами, ніж скорочення загальних обсягів промисловоговиробництва. Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів невпливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що допереробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромисловіта деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Томуекологічний ефект переробки відходів є незначним. До категоріївисокотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промисловихвідходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цьогочасу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробкитоксичних промислових відходів, немає належним чином організованоїсистеми збирання, зберігання та видалення токсичних відходів,відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництваі комунального господарства. Недостатні норми адміністративної та кримінальноївідповідальності за порушення правил збирання, зберігання,транспортування та використання промислових та інших відходів. Однобокість екологічної політики виявляється також унедостатньому екологічному контролі за масовим використаннямдеяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламівтощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
