LLLLL (738882), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Ðîçðàõóíîê ñðåäíьорічної âàðòîñò³ îáëàäíàííÿ (â òèñ.грив.)

Òàáëèöÿ 8

Ðîçðàõóíîê çàãàëüíîãî ðîçì³ðó ë³çèíãîâîãî ïëàò³æà (тис.грив.)

V. Çàêîí Óêðà¿íè «Ïðî ë³çèíã» òà ðîçâèòîê ë³çèíãó íà Óêðà¿í³

10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною Радою України Закон України «Про лізинг». Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не економічні) умови його розвитку.

До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм, що стосувалися лізингу.

Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де банкам дозволяється здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)».

Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування» ², лізінг розглядається як форма майнового кредиту.

У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 «Договіроренди судна». Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам лізингу в їх традиційному розумінні.

У першій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ³, лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної (нині чинної) редакції закону.

Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач має право на викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення строку лізингу.

Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим застосовуються й тристоронні лізингові угоди.

Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 «Договору про лізинг» цього проекту зазначається: «До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу, законом, іншими правовими актами».

Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором куплі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізінгоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України «Про лізинг» і його зміст свідчать про те, що цю точку зору поділяє й український законодавець,

Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу (Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України почалося обговорення проекту Закону України «Про лізинг». Відбулося три читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання розвитку лізингу.

У законі України «Про лізинг» сформульовано визначення лізінгу⁴, фінансового та оперативного лізингу⁵, які заміняють неточні їх формування в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», де неправомірно ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об’єкти лізингу і встановлено особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом управління цим майном⁶. До суб’єктів лізингу (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб’єкти підпріємницької діяльності⁷.

Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма основними суб’єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоодержувачем) угоди⁸.

У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому права й обов’язки сторін у процесі роботи над законом були «збагачені» з урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця⁹.

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю¹⁰.

Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об’єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).

Важливо, що прикінцевими положеннями¹¹ визначено: раніше прийняті закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.

Разом з тим прийнятий текст Закону України «Про лізинг» має ряд недоліків, головними з яких є такі:

обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці лізингу, згідго з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематеріальні активи;

визначення лізингодавця як суб’єкта підприємницької діяльності¹² виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на неприбуткових засадах. На жаль, у законі нічого не сказано про засади й особливості діяльності лізингових компаній;

визначення в стю 4 лише двох видів (фінансовий і оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики. З відомих близько 40 видів операцій слід було б принаймні виділити прямий і непрямий лізинг, про що йдеться у проекті нового Цивільного кодексу України, поширений у світі роздільний лізинг, компенсаційний і змішаний лізинг, які відрізняються формою лізингових платежів, внутрішній лізинг, який є «парним» до названого в законі міжнародного лізингу, та ін.;

незадовільним є визначення і розмежування в ст. 4 понять фінансового й оперативного лізингу. За кількісним критерієм, який подано як основний, договори лізингу зі строком дії 60-90% від терміну повної амортизації об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій - можливість викупу майна - є якісним і тому мав би бути головним. Для розмежування фінансового й оперативного лізингу можна було б застосувати критерії, рекомендовані Комітетом по міжнародних стандартах бухгалтерського обліку.

Зі ст. 18 «Амортизаційні відрахування» в процесідооперацювання закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації. У сусіднух державах дозволяєтьсяприскорена амортизація з коефіцієнтом до 3. На сьогодні прискорена амортизація регулюється пю 8.6.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ¹³ у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів лізингу.

У процесі роботи над проектом закону з його тексту були вилучені дві статті, що регулювали пільги для суб’єктів лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості. Передбачалося, що ці статті мають бути включені до відповідних Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Нагальними завданнями подальшого вдосконалення правового регулювання лізингу є такі:

• прийняття змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу;

• розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів та інших нормативно- методичних документів.

VІ. ÏÅÐÑÏÅÊÒÈÂÈ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ë³çèíãîâèõ ÏÎÑËÓà íà Óêðà¿í³

Ñòàí òà ïåðñïåêòèâè ðîçâèòêó ë³çèíãà â Óêðà¿í³

5 жовтня 1997 року на XХV щорічних зборах членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну прийняли до членів цієї європейської економічної структури...

На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні практично немає, є схожі за формою операції.

Характеристики

Список файлов реферата