CUR-RISK (738777), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Зміни й доповнення до форвардного валют­ного контракту оформлюються у письмовій формі та від моменту підписання є невід'ємною частиною цього форвардного контракту.

Продаж або передача зобов'язань за фор­вардним валютним контрактом іншим осо­бам здійснюється продавцем лише за згоди по­купця форвардного валютного контракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) фор­вардного контракту.

Зміни до форвардного валютного контрак­ту вносяться покупцем чи продавцем контрак­ту в разі погодження обох сторін контракту.

Номінальна вартість контракту обліковуєть­ся за позабалансовими рахунками, а переоцін­ка форвардного валютного контракту здійсню­ється на кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати виконан­ня контракту. Результат переоцінки форвард­ного валютного контракту, придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з резуль­татом переоцінки фінансового інструменту, котрий хеджується.

2.3.2 Валютні ф’ючерси

Фінансові ф'ючерсні ринки виникли як реакція на потребу в адекватних інструментах хеджування, яке повинне розглядатися як їхнє основне призначення. Проте хеджери не є єдиними учасниками ринків фінансових, ф'ючерсів. Спекулянти та арбітражери також беруть участь в операціях на цих ринках і, як буде показано надалі,відіграють дуже важливу роль для їхнього ефективного функціонування.

Фінансовий ф'ючерсний контракт надає одночасно право і зобов'язання купити або продати актив у встановлений термін у майбутньому на умовах, узгоджених у даний час. Валютні ф"ючерси укладаються на обмін валют у майбутньому по курсу, визначеному на момент укладання угоди в контракті.

Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Наприклад, компанія, яка купила контракт, що дає їй право і зобов'язання купити валюту на визначену суму у встановлений термін у майбутньому по обмінному курсі, зафіксованому в даний момент, може згодом закрити свою позицію за контрактом, продавши його. Необхідною умовою функціонування валютних ф'ючерсних ринків є їхня ліквідність, яка полегшує здійснення угод. Фінансові ф'ючерсні контракти відрізняє високий ступінь стандартизації. Достатнє число контрактів кожного виду створює передумови для ліквідності ринків. Контракти, якими торгують на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів (LIFFE), мають всього 4 терміни виконання щороку, а саме, березень, червень, вересень і грудень. Сума контракту також стандартна, наприклад, 25 000 ф. ст. для контрактів по фунтах стерлінгів. Стандартизація обмежує розмаїтість наявних контрактів, але збільшує обсяг торгівлі кожним контрактом.

Клієнту необхідно відкрити ф'ючерсний рахунок розрахунків у члена LIFFE. Вибір члена біржі для виконання брокерських функцій дуже важливий. Брокерські фірми значно відрізняються одна від одної за своїми фінансовими умовами і обсягом наданих послуг. Клієнт розміщує наказ у зареєстрованого представника фірми - члена біржі. Після перевірки цією фірмою прийнятності наказу клієнт одержує усне підтвердження прийняття наказу Згодом наказ підтверджується у письмовому виді, звичайно з оцінкою про час його реєстрації Як тільки наказ був прийнятий і підтверджена його прийнятність, він передається в кабіну фірми-брокера в залі біржі. Деталі наказу записуються на стандартному бланку наказу, на якому проставляеться час. Копія бланку наказу передається ділеру в біржовій ямі, де і здійснюється його виконання. При виконанні наказу деталі угоди записуються на бланку, який потім відсилається назад в кабіну. Потім заповнюється біржовий розрахунковий бланк, який відбиває всі подробиці угоди. Одночасно деталі угоди передаються члену біржі, який повідомляє про неї клієнту.

2.3.3 Роль валютних опціонів у хеджуванні ризику

Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін — продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому зазда­легідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одини­цю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

Власник опціону має право вибору реалізу­вати опціон або ж відмовитися від нього за­лежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.

Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операпію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим за оппіонною уго­дою, та забезпечити власникові опціону вико­нання умов угоди до завершення встановлено­го терміну. Якщо угоду здійснено, то вжива­ють терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано».

Залежно від місця продажу опціони поділя­ють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded option) продають і купують опціонні біржі, які є своє­рідними фінансовими інститутами, що стали невід'ємною складовою фінансового ринку еко­номічно розвинених країн. Найвідоміші з них — Лондонська фондова біржа. Європейська опціонна біржа в Амстердамі (з 1978 p.), Філа­дельфійська, Чиказька, Монреальська та інші біржі. В табл. 6 наведено перелік цих бірж та валют, за якими укладаються опціонні угоди.

Біржові опціони можуть знаходитися в обі­гу на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну використання. Ці опціони стандарти­зовані за певними видами валют, сумами й тер­мінами виконання.

Стандартна специфікація валютного опціо­ну містить такі реквізити:

— найменування валюти опціону;

— назву операції (купівля або продаж);

— суму валюти;

— курс обміну;

— дату завершення дії опціонного періоду;

— умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).

Позабіржові опціони (over-the-counter option, ОТС option) можна розглядати як суто банків­ський інструмент. Вони продаються і купують­ся покупцем і банком, як правило, за індивіду­альною угодою на договірних засадах і за спе­цифікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із великими корпораціями. Порівняльна характеристика біржових і

позабіржових опціонів, наведена в табл., дає змогу наочно побачити їхні спільні риси та від­мінності.

Зважаючи на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютних деривативів, необхідно зазначити, що їх використання вигід­не (доцільне) в таких випадках:

— коли час і сума валютних надходжень чітко не визначені;

— з метою захисту експортних та імпорт­них потоків товарів, чутливих до зміни цін;

— у разі публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;

— з метою підтримки комерційної пропо­зиції на укладення контракту, оціненого в іно­земній валюті;

— у разі необхідності забезпечення одночас­ного страхування від комерційних і валютних ризиків.

У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «кол» дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон «пут» дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одер­жує право продати відповідну суму в амери­канських доларах в обмін на гривню, то це буде доларовий «пут».

Опціони «кол» використовують переважно:

— з метою хеджування короткої валютної позиції;

— в разі, коли валютний курс має стійку тен­денцію до підвищення;

— для перепродажу з метою одержання прибутку.

До використання опціонів «пут» переваж­но вдаються:

— з метою хеджування довгої валютної по­зиції;

— тоді, коли валютний курс має стійку тен­денцію до зниження;

— з метою хеджування очікуваних надход­жень і продажу валюти.

Якщо опціон виконано, то продавець опціону «кол» повинен продати валюту власникові опціону, а продавець опціону «пут» мусить ку­пити валюту у власника опціону. Це є обов'яз­ковою умовою виконання опціону (здійснення опціонної угоди).

Під юридичним кутом зору учасники опціон­ної угоди завжди рівноправні, але під еконо­мічним у вигіднішому становищі знаходиться покупець опціону, оскільки остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну (дати) здійснення опціону виносить саме він, сплачуючи за це опціонну премію. Продавець опціону має право лише погодитися з рішенням покупця і виконати свої зобов'я­зання в одній із наведених нижче форм:

1) у разі продажу опціону «кол» продавець опціону повинен продати покупцеві (власни­кові) опціону обумовлену суму валюти;

2) у разі продажу опціону «пут» продавець опціону зобов'язаний купити в покупця (влас­ника опціону) обумовлену суму валюти;

3) прийняти пропозицію власника опціону про відмову від його здійснення.

2.4 Страхування ризику за допомогою угод "своп".

"Своп" - операція, яка сполучає наявну купівлю-продаж з одночасним укладанням контругоди на певний строк. Існує декілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, з золотом і їхні різноманітні сполучення.

Валютна операція "своп" являє собою покупку іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з наступним викупом. Наприклад, німецький банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на марки американському банку й одночасно купує долари на термін із постачанням через 1 місяць.

Операція "своп" може бути використана для хеджування. У цьому прикладі з експортером із Німеччини банк експортера потерпів збитки від форвадної покупки валюти у свого клієнта, тому що премія, сплачена продавцем валюти виявилася менше збитків від підвищення курсу марки. Щоб застрахувати цю операцію, банк міг вдатися до угоди "своп": очікуючи підвищення курсу марки, продати долари другому банку за марки, і одночасно купити долари з поставкою через місяць. У результаті цієї операції через падіння курсу долара стосовно марки, банк експортера одержав би прибуток, який покрив би його збитки від форвардної угоди зі своїм клієнтом. Освоївши грамотне проведення подібних операцій, банк експортера міг би надавати своєму клієнту послуги по форвардній покупці його валюти за вигідним для клієнта курсу і надалі ( у тому випадку, якщо це важливий для банку клієнт). ⁶

Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають:

- придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків

- здійснення політики диверсифікації валютних резервів

- підтримка визначених залишків на поточних рахунках

- задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.

До угод "своп" особливо активно прибігають центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій.

До операцій "своп"на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо". Операції "репо" засновані на згоді учасників угоди про зворотній викуп цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продає іншій пакет цінних паперів певного розміру з зобов'язанням викупити його по заздалегідь обговореній ціні. Іншими словами одна сторона кредитує іншу під заставу цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів. "Репо з фіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов'язується викупити цінні папери до заздалегідь обговореної дати. Операції "відкриті репо" припускають, що викуп цінних паперів може бути здійснений у будь-який час або в будь-який час після визначеної дати. За допомогою операцій "репо" власники крупних пакетів цінних паперів одержують можливість більш ефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансові інститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю.

2.5 Інші види захисту від валютного ризику

Сучасні стратегії захисту від валютного та інших видів фінансових ризиків набули такої досконалості, що самі ці стратегії переросли своє початкове призначення – а саме, хеджування, захист – і дозволяють на основі згаданих стратегій отримувати прибуток при мінімізації ризику. Ці стратегії є більш складними і потребуть високого професіоналізму при їх виконанні, оскільки найменше відхилення в прорахунках може обернутися значними втратами. До таких стратегій відноситься валютний арбітраж, тобто купівля/продаж іноземної валюти з подальшою зворотною операцією з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі (валютний арбітраж «у часі»), а також за рахунок відмінностей в курсі валюти на різних валютних ринках (валютний арбітраж «в просторі»). Валютний арбітраж може здійснюватися з двома (простий валютний арбітраж) і великим числом валют (складний валютний арбітраж). Валютний простий (двосторонній) арбітраж передбачає здійснення валютної операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці, існуючою в даний момент в курсах однієї і тієї ж валюти на валютних ринках двох країн. Валютний складний (багатосторонній) арбітраж передбачає валютні операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах декількох валют на різних валютних ринках.

За своїм змістом арбітраж поділяється на арбітраж “у часі” та арбітраж “у просторі”. Арбітраж «у часі» - це операції на одному і тому ж ринку, здійснювані в цілях отримання вигоди від різниці в котировках з різними термінами поставки (спред, стредл, стренгл). Ціни на біржові товари з постачанням в різні терміни знаходяться на різних рівнях як під впливом вартісних чинників, так і під впливом співвідношення попиту/пропозиції і зміни оцінок перспектив розвитку кон’юнктури. Арбітраж «в просторі» - одночасна операція на один товар, валюту або цінний папір на різних ринках, заснована на різниці курсів або котировання.

Більш досконалими, але в той же час і небезпечними формами арбітражу є стратегії гри на спред, стредл та стренгл.

1. Спред - одночасна купівля і продаж ф'ючерсних контрактів на один і той же актив з різними термінами постачання або на два різних актив, але взаємопов'язаних (корреляційних) або одночасна купівля і продаж опціонів одного типу, але по різних базисних цінах або з різним періодом до моменту закінчення опціону або по різних базисних цінах і з різним періодом.

Характеристики

Список файлов реферата