CUR-RISK (738777), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

4. Регульована корзина - валюти змінюються в залежності від ринкових факторів.

Перевагою застосування СДР або ЕКЮ як бази багатовалютної обмовки полягає в тому, що регулярні і загальновизнані їхні котировки виключають невизначеність при підрахунку сум платежу. Складовими елементами механізму валютної обмовки є:

- початок її дії, який залежить від встановленої в контракті границі коливань курсу

- дата базисної вартості валютної корзини. Датою базисної вартості звичайно є дата підписання контракту або попередня їй дата. Іноді застосовується змінна дата базисної вартості, яка створює додаткову невизначеність.

- дата або період визначення умовної вартості валютної корзини на момент платежу: звичайно, робочий день безпосередньо перед днем платежу або декілька днів перед ним.

- обмеження дії валютної обмовки при зміні курсу валюти платежу проти курсу валюти обмовки шляхом встановлення нижньої і верхньої границі дії обмовки (звичайно у відсотках до суми платежу).

Іншими формами багатовалютної обмовки є:

1. Використання в якості валюти платежу декількох валют з узгодженого набору, наприклад:

долар, марка, швейцарський франк і фунт стерлінгів.

2. 0пціон валюти платежу - на момент укладання контракту ціна фіксується в декількох валютах, а при наступі платежу експортер має право вибору валюти платежу. Обмеженість застосування валютної обмовки взагалі (і багатовалютної зокрема) полягає в тому, що вона страхує від валютного й інфляційного ризику лише в тому випадку, коли зріст товарних цін відбивається на динаміки курсів валют. Прикладом може служити Росія, де валютні обмовки зараз практикуються повсюдно, у тому числі і при внутрішніх розрахунках: незважаючи на те, що продавці товарів, як правило, обмовляють їхню ціну в залежності від курсу долара, їхні втрати від внутрішньої інфляції не компенсуються зростанням курсу. У світовій практика для страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику використовуються товарно-цінові обмовки.

Товарно-цінова обмовка -умова, яка включається в міжнародний контракт з метою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових обмовок відносяться:

1. Обмовки про змінну ціну, яка підвищується в залежності від ціноутворюючих факторів.

2. Індексна обмовка - умова, за якою суми платежу змінюються пропорційно зміні цін за періоди з дати підписання до моменту виконання зобов'язання. Індексні обмовки не одержали широкого поширення у світовій практика через труднощі з вибором і перерахунком індексів, які реально відбивають зростання цін.

3. Комбінована валютно-товарна обмовка використовується для регулювання суми платежу з врахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадку односрямованої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сум платежу відбувається пропорційно фактору, який максимально змінився. Якщо ж за період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів і динаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленням цін і курсів.

4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту ув'язується з ціною у визначеній валюті (може використовуватися корзина валют) товару, який поставляється в рахунок погашення кредиту.

До теперішнього часу валютні обмовки, як метод страхування валютних ризиків експортерів і кредиторів, в основному на практиці перестали застосовуватися. Замість них з початку 70-х років стали застосовуватися сучасні методи страхування: валютні опціони, форвардні валютні операції, валютні ф'ючерси, міжбанківські операції "своп".

2.3 Стратегії управління валютним ризиком за допомогою строкових угод

2.3.1. Форвардні угоди

Форвардні угоди (forward contract) є най­більш поширеним методом хеджування валютних ризиків, який дозволяє здійснити обмінну валютну операцію на даний момент часу з постачанням валюти в майбутньому. Ринок форвардних валютних контрактів є невід'ємною складовою світового валютного ринку від початку 80-х pp.

Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укла­дення угоди. Форвардні контракти є терміно­вими контрактами міжбанківського валютно­го ринку. Терміни форвардних угод стандар­тизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди позначаються: 1М, 2М, 3М і т. д.

Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати — short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких дат вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому угоди мають разовий харак­тер за домовленістю сторін.

Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійне страхування май­бутніх платежів або надходжень за зовнішньо­торговельними контрактами.

Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і для неторговельних опе­рацій, пов'язаних із рухом капіталів: креди­тування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо.

Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язко­вими для виконання, і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкри­тих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою.

Умови форвардного контракту:

— валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди;

— реальна передача валюти здійснюється через певний обумовлений стандартний відти­нок часу;

— під час підписання угоди ніякі попередні платежі не здійснюються;

— обсяги контрактів не стандартизовані. Фінансовий зміст форвардної операції по­лягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу, виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чи запобігання збиткам.

Приклад

Імпортерові через 3 місяці для оплати кон­тракту потрібно DM 200 000, які він може придбати вже тепер за американські долари за спот-курсом $ 1 = DM 1,5000. Відсоткові став­ки за депозитами у німецьких банках станов­лять 3,5%, а в банках США — 4,5%.

Д
ля придбання DM 200 000 за поточним курсом імпортерові потрібно $ 133333,3. Скориставшися тримісячним банківським депо­зитом у США, імпортер міг би додатково отри­мати $ 1500:

С
користавшись таким же депозитом у Німеччині, імпортер отримав би додатково DM 1750:

Порівняймо:

Тепер, з урахуванням додаткового прибут­ку від депозитної операції, через 3 місяці імпор­терові для придбання DM 200 000 потрібна буде значно менша сума, ніж раніше — не $ 133 333,3, а $ 131 833,3.

Але слід мати на увазі, що банк-власник суми в DM 200 000 також може скористатися де­позитом і одержати прибуток у розмірі DM 1750. Отже, фінансові умови покупця і продав­ця валют врівноважуються, і якщо не брати до уваги інші чинники, то через три місяці поточ­ний курс USD/ DEM має становити:

А
ле це суто теоретичний підхід, який лише ілюструє механізм форвардного курсоутворення. На практиці він дещо складніший.

Особливості розрахунку форвардних курсів

Специфікою форвардного ринку є те, що фор­вардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятититисячної частини валютного курсу, що відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пунк­ти, піпи) і на практиці здійснюються котиру­вання не курсів, а відповідних різниць.

Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і складається з по­точного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка може виступати у вигляді премії або зниж­ки (дисконту). Якщо форвардний курс валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточно­го, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту).

На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують, відповідно зі зна­ком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди без­помилково визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється тим, що курс покупця завжди нижчий за курс про­давця. Тому, коли показники форвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення [наприк­лад, 150—200 або (-100)—(-20)], то мова йде про форвардну премію. У разі, якщо спред на­водиться в порядку зниження [наприклад, 220—100 або (-50)—(-180)], то дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).

Окрім того, слід мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням по­казника маржі — різниці між курсом прода­жу та курсом купівлі. Це пояснюється спе­цифікою банківської операції «форвард», яка одночасно є й формою страхування валютних ризиків. Що триваліший форвардний період, то вищим буде рівень валютного ризику, а тому більшим буде і розмір форвардної маржі.

Недоліки та нові форми форвардних угод

Як ми могли переконатися, використання форвардних угод для хеджування страху­вання валютних ризиків має багато переваг. Про­те існують і недоліки такої схеми страхування. Головний із них полягає в тому, що угоди укла­даються на міжбанківському ринку, а не на бір­жовому, як ф'ючерсні контракти, а тому відпові­дальність за виконання таких угод повністю ля­гає на учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе виконати її умов у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків.

З метою запобігання таким ситуаціям або їх уникнення використовують додаткові мето­ди страхування, які останнім часом набува­ють дедалі більшого поширення. Це, зокрема:

— продовження терміну форвардної угоди;

— використання форвардних опціонів із відкритим терміном виконання;

— використання форвардних опціонів із перехресними датами;

— використання валютних контокорентів;

— укладення непрямих форвардних угод;

— забезпечення валютного покриття;

— самостійне створення «форварду»;

— використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FOX);

— використання угод про форвардну відсот­кову ставку та ін.

Використання форвардних угод на українському валютному ринку

Використання форвардних угод у чистому вигляді на українському валютному рин­ку поки що поширення не набуло, але фахів­цями Національного банку України вже напрацьовано пакет нормативних та інструктивних матеріалів для впровадження термінових валютних операцій в практику. Зокрема, постановою Правління Національного банку Украї­ни № 216 від 07.07.1997 p. затверджено «Правила випуску та обігу валютних деривативів», які регулюють механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів в Україні.

Згідно з цими Правилами форвардний ва­лютний контракт визначається як угода між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам щодо змін у майбутньому курсів ва­лют і відсоткових ставок за депозитами в іно­земній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валю­ти, починаючи з визначеної контрактом май­бутньої дати розрахунків (щонайменше один місяць од дати укладення угоди).

Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджування зміни депозитних ста­вок (без необхідності здійснення загальновжи­ваного депозиту форвард-форвард) або мініміза­ція ризиків за змінами курсів валют, визначува­них як різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою залучення кредитів пер­шокласними лондонськими банками (LIBOR) чи її аналогом на дату розрахунків за цим кон­трактом, або між курсом валюти за форвардним валютним контрактом та ринковим спот-кур­сом валюти на дату розрахунків за цим кон­трактом. Покупцями й продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-рези­денти та банки-нерезиденти України, що визна­чаються чинним законодавством України.

Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку за стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.

Первинним продажем форвардного валют­ного контракту вважається така угода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший фор­вардний контракт, однією із сторін якого ви­ступав покупець (продавець) цього контракту, і його предмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу, що збігаються з цим форвардним контрактом.

Характеристики

Список файлов реферата