FinKurs (738753), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації : економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Один із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями. Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на інвестиційні цілі.

Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню І водночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит.

Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід. У макроекономічному аналізі відомі такі рівняння:

NDI - А = -dFD,

де NDI — національний дохід;

А — сукупні витрати;

-dFD — приріст зовнішньої заборгованості.

За таких умов завдяки зовнішньому запозиченню виникає можливість прискорений темпів зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:

S - I = -dFD,

де S — внутрішні заощадження;

І - Інвестиції.

Якщо можливості збільшення внутрішніх заощаджень за перехідної економіки обмежені мінімально необхідним рівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку. У платіжному балансі ці процеси виражаються таким співвідношенням:

СА = - dFD + dR,

де СА — сальдо поточного рахунка;

dR — накопичення чистих міжнародних резервів.

Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів.

Оскільки мета забезпечення стабільності національної валюти не допускає зменшення офіційних валютних резервів, то інтенсифікація імпорту капітальних товарів, що необхідна для забезпечення економічного зростання, та імпорту споживчих товарів із метою недопущення падіння споживання, пропорційного скороченню виробництва, часто спирається на зростання зовнішньої заборгованості країни.

Наведену вище рівність можна подати так:

СА + dFD = dR.

Джерелом приросту міжнародних резервів є або позитивне сальдо поточного рахунка платіжного балансу, або приріст зовнішньої заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощування експорту в середньостроковому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністю країни, а зростання імпорту необхідне для оновлення технологічної бази виробництва, то накопичення міжнародних резервів як важливої складової політики стабілізації у багатьох випадках фінансується за рахунок зовнішніх кредитів і позик.

По суті, залучення зовнішніх фінансових ресурсів дає змогу державі вийти за межі замкненого кола: слабкий динамізм економічного розвитку — недостатність національних заощаджень — звужене відтворення суспільного виробництва — нагромадження кризових явищ в економіці.

Для аналізу ситуації у сфері державних фінансів часто застосовують таку рівність:

D = dID + dNC_g + dFD,

де D — дефіцит державного бюджету;

dID — внутрішні державні позики;

dNC_g — кредити Центрального банку уряду;

dFD — зовнішні кредити і позики.

Тобто дефіцит бюджету фінансується внутрішніми позиками та (або) кредитами Центрального банку, а також зовнішніми кредитами і позиками. Відомо, що залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Один із відомих американських економістів А. Лернер розглядає концепцію "функціональних фінансів", у якій значну увагу приділяє державному боргу. Як відомо, англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилася серед економістів, що займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Кейнсіанська теорія, навпаки, намагалася довести, що питання перекладення частини боргу неоднозначне. По суті, справа значно складніша. А. Лернер, розглядаючи наслідки державного боргу, виділяє дві його частини — внутрішній і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають одна одній певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподіл доходів.

А. Лернер писав: "Державний борг не є тягарем для майбутнього покоління, бо якщо воно здійснюватиме платежі за цим боргом, то платитиме самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, оскільки кожен цент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як платників податків для здійснення платежів за державним боргом, повертається до громадян як до власників облігацій державних позик". Щодо зовнішнього боргу, то, на думку А. Лернера, важливо те, з якою метою робилися позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо, позики використовуються для фінансування поточних видатків, то майбутні покоління змушені будуть погашати борг і проценти зовнішнім кредиторам зі своїх майбутніх доходів. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державних витрат, то проблема полягатиме в тому, як продуктивно використовуватимуться отримані кошти. Приріст національного доходу, одержаного в результаті економічного злету, дасть можливість не тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення.

Таким чином, на підставі дослідження державного боргу з усіх концепцій можна виділити дві найцікавіші. Перша — А. Лернера — про зовнішній борг і його ефективність, яку можна застосувати до наших умов. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди йдуть на поточні цілі й не приводять до створення нової вартості й багатства. Зовнішні позики, залучені на фінансування об'єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, дадуть можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і національне багатство. Друга концепція (кейнсіанська теорія), яку розвиває багато економістів (К. Макконнелл, С. Брю та ін,), полягає в тому, що державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів усіх суб'єктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів. Це становище може особливо загостритися під час зниження нових емісій корпорацій. Через це зайві заощаджений мають бути залучені в інвестиції державних цінних паперів.

Слід зазначити, що повна відмова від державного запозичення, як внутрішнього, так і зовнішнього, неможлива, оскільки необхідно забезпечувати обслуговування й погашення вже накопиченого державного боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати й накопичувати валютні резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання.

Для забезпечення стабільного економічного зростання українські підприємства потребують значних інвестицій, які можуть підтримати конкурентоспроможність вироблених ними товарів шляхом впровадження нових технологій і модернізації виробництва. У багатьох випадках такі інвестиції не можуть бути здійснені за рахунок доходів підприємств. Розв'язанню проблеми можуть сприяти прямі іноземні інвестиції та зовнішні запозичення.

Основними кредиторами України є міжнародні фінансові організації, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ). Ставка українського уряду на зростання запозичень на зовнішньому ринку пояснюється тим, що іноземні позики дешевші, ніж внутрішні, і надаються на довгостроковій основі. Так, наприклад, Світовий банк надає пільгові кредити на строк до 17 років із можливістю відстрочки платежу (до 5 років) під 7% річних. Напрями використання й цільове призначення кредитів Світового банку в Україні подані у таблиці, яка пропонується нижче. Джерело: Климко Г.Н, Можливі наслідки залучення іноземних кредитів в економіку України на перспективу // Наукові праці НДФІ. -- 1997. - С. 24.

Таблиця. Позики СБ та умови їх повернення за угодами з урядом України

(на 01.09.97)

Обсяг	Цільове призначення кредиту	Дата підписання угоди	Дата набуття угодою чинності	Обсяг		Початок і кінець виплата держ. боргу	% ставка	% на підтвердження зобов'язання
				млн. $	%
1	Інвестиційний на реформи і розвиток держуправління фінансами та економкою	25.06.93	21.08.93	27	1,4	1998-2012	7,5	0,75
2	Реабілітаційний на підтримку критичного імпорту, бюджету, платежів за зовнішнім боргом	22.12.94	26.12.94	500	25,3	2000-2012	7.5	0,75
3	Реабілітаційний на ГЕС і системи контролю енергопостачання	28.09.95	24.05.96	114	5,8	2000-2012	8,7-9.2	0,75
4	Розвиток насінництва а Україні	28.09.95	23.07.96	32	1,6	2000—2012	11.55	0.75
5	Розвиток підприємств	27.06.96	11.07.96	300	15,2	2001-2013	7,2—7,7	0.75
6	Вугільним проект	11.07.96	31.07.96	15,8	0.8	2002-2013	7,2—7.7	0,75
7	Структурна перебудова сільського господарства	14.11.96	27.12.96	300	15,2	2002-2013	7,2-7,7	0,75
8	Структурна перебудова вугільної галузі	12.12.96	27.12.96	300	15,2	2002-2013	7,2—7,7	0,75
9	Розвиток ринку електроенергетики в Україні	01.11.96	02.02.97	317	16,0	2002-2013	7,5	0,75
10	Розвиток експорту України	15.05.97	08.08.97	70	3.5	2002-2013	7,5	0,75
	Усього	—	—	1975,8	100	2002-2013	—	—
	У т.ч. на покриття дефіциту платіжного балансу	—	—	1410,0	71,6

На сьогодні до проектного портфеля Світового банку в Україні входить ЗО проектів із загальним обсягом інвестиційних ресурсів понад 3,0 млрд. дол. США. Інвестиційні проекти Світового банку здійснюються в різних галузях економіки України. Велике значення надається соціальному сектору, сільському господарству, паливно-енергетичному комплексу, фінансовому і державному секторам.

Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулювального ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом. Основним фактором, що викликає зростання державної заборгованості й нівелює позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільове використання запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролю за рентабельністю їх залучення у виробничий процес.

Отже, Україні необхідно дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій.

Характеристики

Список файлов реферата