164195 (738613), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Подільність фінансового активу характеризується мінімальним його обсягом, який можна купити чи продати на ринку. Подільність фінансового активу тісно пов'язана з поняттям номіналу, саме за номінальною вартістю, як правило, погашаються боргові зобов'язан­ня, емітуються акції. Велика подільність приваблива для інвесторів, хоча й не стає вирішальним чинником при прийнятті рішення про інвестиції. Прикладами активів з дуже великим ступенем поділь­ності можуть слугувати депозитні вклади, будь-яка частина яких може бути вилучена чи залишена на депозиті.

Конвертованість — це можливість перетворення фінансового ак­тиву на інший фінансовий актив. Як правило, таку властивість ма­ють ті фінансові активи, для яких вона зазначена в умовах випуску. Прикладами конвертованих активів є конвертовані та обмінювані облігації, в умовах випуску яких визначаються терміни та умови, за яких вони можуть бути обміняні на акції емітента або іншого ак­ціонерного товариства, акціями якого володіє емітент.

Механізм оподаткування фінансового активу визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння Ти перепродажу фінансового активу. Механізм оподаткування фінан­сового активу суттєво впливає на склад та інтенсивність операцій, що проводяться з ним. Наприклад, якщо оподатковуються процентні доходи за облігаціями і не оподатковуються доходи від перепродажу цих облігацій, як у Японії, це призводить до розширення кола осіб, що купують-продають облігації, і, відповідно, до звуження кола осіб, які володіють цими облігаціями. Підвищення ставок оподаткуван­ня призводить до зменшення інтенсивності операцій за фінансовим активом, а ще більше підвищення ставок може призвести і до пов­ного відтоку капіталу з ринку такого активу.

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюються виплати за тим чи іншим фінансовим активом. Іноді встановлюється одна валю­та для здійснення процентних виплат і інша валюта для здійснення кінцевого платежу за фінансовим активом. У такому випадку ак­тив називають двовалютним.

Комплексність — властивість фінансового активу бути сукуп­ністю кількох простих активів.

Близькість до грошей — властивість фінансового активу бути перетвореним на гроші з мінімальними витратами, затримкою в часі та ризиком. До активів, що мають таку властивість, належать стро­кові депозити та державні боргові зобов'язання з терміном обігу до З місяців.

Поворотність відображає розмір витрат обігу або сукупних витрат з інвестування в певний фінансовий актив та по перетворенню цього активу на готівку. Активи називають високоповоротними, якщо ви­трати обігу близькі до нуля, наприклад у випадку депозитів. Для фінансових активів, які перебувають в обігу на ринку, основною складовою витрат обігу є так званий спред попиту-пропозиції (bid- ask spread), тобто різниця між цінами попиту та цінами пропозиції на нього.

Оцінювання фінансових активів

Під комплексним оцінюванням фінансового активу розуміють визначення його основних характеристик — ліквідності, ризиковості, дохідності тощо. При цьому насамперед підлягають оцінюванню рин­кова вартість активу та реальна ставка доходу, яку він забезпечує інвестору, або необхідна ставка доходу, яку фінансовий актив має забезпечити інвестору відповідно до його ризиковості та ліквідності.

Оцінювання фінансових активів здійснюється як на первинному, так і на вторинному ринках. На первинному ринку воно полягає у вста­новленні такої ставки доходу за фінансовим активом, яка б відпові­дала ступеню його ризиковості, ринковим процентним ставкам, кредит­ному рейтингу емітента. На вторинному ринку — це переоцінка фінан­сового активу, коригування його ринкової ціни так, щоб фінансовий актив певного рівня ризику забезпечував відповідний рівень доходу.

У процесі оцінювання фінансових активів учасники ринку ви­значають так звану внутрішню, або дійсну, вартість активу, яка пев­ною мірою є оцінкою його поточної ринкової вартості. Порівнюючи внутрішню вартість з поточною ринковою ціною, учасники ринку приймають рішення щодо інвестування коштів у фінансовий актив. Внутрішня вартість будь-якого фінансового активу може бути ви­значена як теперішня вартість очікуваних грошових потоків за ак­тивом, дисконтованих за процентною ставкою, що визначається сту­пенем ризику даного фінансового активу та поточними ринковими процентними ставками. Внутрішня вартість може бути як більшою, так і меншою поточної ринкової вартості, що встановлюється на ринку в результаті зрівноваження попиту і пропозиції на даний актив. Те, наскільки добре вона буде відображати поточну ринкову вартість, за­лежить від вибору ставки дисконтування та точності визначення очікуваних грошових потоків за конкретним фінансовим активом.

У цілому оцінювання внутрішньої вартості активу складається з трьох етапів:

1. обчислення визначеного або оцінювання невизначеного очікуваного грошового потоку та оцінювання ймовірності отримання цього грошового потоку інвестором;

2. визначення процентної ставки для дисконтування очікуваного грошового потоку;

3. безпосереднє обчислення теперішньої вартості грошового потоку з використанням величини грошового потоку та процентної ставки.

Очікувані грошові потоки за фінансовим активом можуть бути більш або менш визначені як за величиною, так і за терміном надхо­дження. Тому оцінювання очікуваних грошових потоків за активом полягає в обчисленні визначених або оцінюванні невизначених грошо­вих потоків. В останньому випадку оцінюється не тільки величина очікуваного грошового потоку, а і ймовірність його надходження.

До фінансових активів з чітко визначеним майбутнім грошовим потоком належать облігації, для яких визначаються величина і мо­менти процентних виплат, а також сума та термін погашення. У цьому разі залишається тільки проблема оцінювання ймовірності отримання грошового потоку. Для державних облігацій ця ймовірність дуже висока, а якщо це облігації підприємства, можуть виникнути проблеми своєчасної виплати доходу, загроза банкрутства підприємства тощо. Незважаючи на це, очікуваний грошовий потік для облігацій є прак­тично завжди більш визначеною величиною, ніж майбутній дохід від акцій. Дійсно, майбутні дивідендні виплати залежать і від отрима­ного корпорацією доходу, і від політики, що проводиться менеджмен­том корпорації, і від ринкової вартості активів корпорації, яка з ча­сом може суттєво змінитись. Досить невизначеною може бути та­кож майбутня ціна продажу фінансового активу на ринку у випадку, коли інвестор вирішить продати актив, що йому належить.

Для того щоб визначити процентну ставку для дисконтування, треба розуміти, що ця ставка є сумою двох складових — безпечної або безризикової процентної ставки та ставки, що являє собою премію за ризик інвестування в цей актив.

Безпечна процентна ставка на розвинених фінансових ринках до­рівнює процентній ставці за короткостроковими (до 3 міс.) держав­ними борговими зобов'язаннями. В Україні при визначенні безпеч­ної ставки враховують ставку рефінансування НБУ, ставки за депо­зитними вкладами тощо. Щодо премії за ризик, то тут важливо вра­хувати основні види ризиків (кредитні, валютні, економічні), харак­терні для цього активу, та правильно оцінити їх величину.

Якщо фінансовий актив є борговим зобов'язанням, ставка дисконтування визначається на основі існуючих процентних ставок за по­дібними зобов'язаннями і відображає очікувану дохідність фінансо­вого активу.

Механізм оцінювання акцій відрізняється від механізму оцінюван­ня інших фінансових активів, оскільки акції є безстроковими інстру­ментами власності, дохідність яких залежить від багатьох чинників, які пов'язані не тільки з поточним фінансовим становищем корпо­рації, а й з очікуваними в майбутньому змінами в її діяльності. Ринко­ву вартість акцій конкретної корпорації насамперед формують чин­ники, безпосередньо пов'язані з діяльністю корпорації та з очікування­ми учасників ринку щодо перспектив її розвитку.

До основних чинників, які визначають ринкову вартість та дохід­ність акції, належать ефективність фінансово-господарської діяльності корпорації, конкурентна позиція на ринку, дивідендна політика, яку проводить менеджмент корпорації, стан галузі, в якій працює корпо­рація, стан економіки в цілому тощо. Крім визначення внутрішньої вартості акції за наведеним вище алгоритмом, існує ще кілька ме­тодів оцінювання поточної ринкової вартості акцій.

Метод "дійсної вартості акції" ґрунтується на аналізі співвідно­шення поточної ринкової ціни акції до величини прибутку корпо­рації, що припадає на одну акцію. Метод "ринкової оцінки активів" передбачає проведення оцінювання активів корпорації з метою уточ­нення дійсної вартості акції. Цей метод, як правило, використовують у разі злиття та придбання корпорацій. Ще одним ефективним ме­тодом оцінювання акцій, який враховує ризики, що супроводжують діяльність корпорацій, є метод, що базується на моделі оцінювання капітальних активів (МОКА). Він дає змогу оцінити очікувану до­хідність акцій на основі безризикових ринкових процентних ставок та ризику, що властивий конкретній акції.

Література

1. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. - К.: Знання, 2008

2. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси. — К.: Знання-Прес, 2007.

3. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок. — К.: Каравела, 2006.

4. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. — К.: ЦУЛ, 2002.

Характеристики

Список файлов реферата