163847 (738576), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Аналіз викладеного вище матеріалу пока­зав, що основні завдання ревізії зводяться безпо­середньо до ревізії і перевірок. Щодо завдань, пов'язаних з перевіркою, вбачається, що ревізія

— це власне і є перевірка якісних і кількісних результатів фінансової діяльності. Таким чином, ревізія — різновид перевірки, об'єктом якої є результат фінансової діяльності підприємств, установ і організацій за певний проміжок часу

— подальший контроль.

З огляду на неочевидність відмінностей між перевіркою та ревізією, у деяких нормативно-правових актах, у тому числі і у вказаній вище Інструкції, ці поняття ототожнюють. З'ясувати особливості ревізії, що дозволяють виділяти її як самоспину форму фінансового контролю, можна, проаналізувавши елементи механізму ревізії.

Контролюючим суб'єктом ревізії виступає спеціальний орган державного фінансового кон­тролю — Головне контрольно-ревізійне управ­ління України. Ревізії також проводяться і як форма внутрішнього фінансового контролю відповідними підрозділами підприємств, установ і організацій різних форм власності, однак поря­док проведення таких ревізій у чинному законо­давстві визначений лише для деяких державних органів.

Об'єкт ревізії — процеси використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів, а також матеріаль­них цінностей і нематеріальних активів, що пере­бувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик і кредитів, гарантованих коштами бюджетів.

Контрольованим (підконтрольним) об’єктом ревізії є:

1. Фінансові органи і органи Державного казначейства областей, міст обласного підпоряд­кування, районів і районів у містах, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим.

2. Бюджетні установи.

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

4. Підприємства, організації державної і ко­мунальної власності.

5. Недержавні підприємства, установи, орган­ізації у випадку, коли це необхідно для вирішен­ня головного завдання ревізії.

Контролюючий процес — діяльність конт­ролюючого суб'єкта, пов'язана з виконанням завдань ревізії.

Методи контролю — під час ревізії застосо­вуються методи перевірки, аналізу, оцінки тощо.

Таким чином, з урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що діяльність контро­люючих суб'єктів, спрямована на виконання зав­дань ревізії, пов'язана з процесами формування, розподілу та перерозподілу публічних коштів і матеріальних цінностей, є фінансовим контро­лем. Зовні вона проявляється у формі перевірки, яка традиційно називається ревізією, оскільки здійснюється спеціалізованим органом держав­ного фінансового контролю — державною кон­трольно-ревізійною службою.

Термін «ревізія» у перекладі з латинської означає «перегляд». Отже, застосовується підрозділами й інших державних організацій для позначення діяльності з перевірки фінансово - господарської діяльності за певний проміжок

часу.

Отже, ревізію можна визначити як форму подальшого фінансового контролю, змістом якої є перевірка уповноваженими суб'єктами фінансо­во-господарської діяльності підприємства, уста­нови, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності з метою викриття нестач, розтрат, при­власнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.

Класифікація та особливості проведення ревізій

Ревізії можна класифікувати за різними підставами, залежно від змісту програми фінансового контролю на:

1. комплексні - їм підлягають усі аспекти діяльності підконтрольного об'єкта;

2. тематичні (цільові, некомплексні) - зосереджуються лише на певних аспектах діяльності.

Залежно від ступеня охоплення об'єктів фінансовим конт­ролем на:

1. повні (суцільні) - перевіряється вся документація, всі опе­рації та дані підконтрольного суб'єкта за весь період, що перевіря­ється;

2. часткові (вибіркові) - аналіз лише частини документів із певного питання (переліку питань); передбачає перевірку або всіх документів певних періодів протягом року, або частину докумен­тів, але за весь звітний період. Зазвичай беруть періоди найбільш інтенсивних моментів здійснення фінансово-господарських опера­цій. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємного зв'язку між різними суб'єктами контролю.

Залежно від місця проведення:

1. камеральні - метод безвиїзного контролю, що здійснюється органами фінансового контролю за місцем їхнього розташування. Цим органам надаються необхідні звітні й інші документи;

2. виїзні - проводиться за місцем розташування підконтроль­ного суб'єкта;

3. зустрічні - метод документального підтвердження на під­приємстві, в установі чи організації, що мали договірні, відносини з підконтрольним суб'єктом, виду, обсягу та якості операцій і роз­рахунків, які здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальнос­ті (повноти відображення в обліку цього суб'єкта) на прохання контрольного чи правоохоронного органу.

Залежно від планування проведення:

1. планові - передбачаються у річних і квартальних планах ро­боти контролюючих органів;

2. позапланові - проводяться за наявності даних про порушен­ня фінансово-господарської діяльності підприємства, податкової та фінансової дисципліни, при зловживаннях, а також на вимогу правоохоронних та інших державно-владних органів (але лише за рішенням суду).

За характером матеріалу, що перевіряється:

1. документальні - здійснюються, зокрема, на підставі пер­винних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, кошторисів бюджетних установ;

2. фактичні - здійснюються за допомогою таких засобів: інвентаризація матеріальних цінностей і коштів; візуальний нагляд шляхом обстеження приміщень і виробничих підрозділів; експерт­на оцінка спеціалістами фактичних обсягів і якості виконаних робіт, наданих послуг, правильності списання матеріалів і коштів тощо;

За послідовністю дослідження одних і тих самих питань:

1. первинні - проводяться за певною програмою вперше;

2. додаткові - призначаються у тому разі, коли в процесі по­передньої (первинної) перевірки не розкриті всі питання, які були включені у програму проведення перевірки, або на вимогу, напри­клад, правоохоронних чи слідчих органів для підтвердження отриманих попередньо фактів;

3. повторні - призначаються так само, як і додаткові ревізії.

Ревізії бувають також планові і позапланові. На суб'єктах господарської діяльності найчастіше такі ревізії проводять органи ДКРС.

Планова ревізія міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації за ініціативою органів ДКРС може проводитися не частіше, ніж один раз на рік. Ревізію за дорученням правоохоронних ор­ганів може бути проведено в будь-який час. Дата початку прове­дення планової ревізії суб'єкта підприємницької дія­льності погоджується з податковим органом, при цьому суб'єкт господарювання письмово повідомляють про це не пізніше, ніж за 10 днів до початку ревізії.

На проведення кожної ревізії працівникові органу ДКРС видається спеціальне посвідчення встановленого зразка, підписане керівником відповідного підрозділу служби чи його заступником, і скріплене печаткою цього підрозділу. Службові особи ДКРС зобов'язані пред'явити керівникові підприємства (установи, організації), яке ревізуватимуть, по­свідчення на право проведення ревізії.

Термін ревізії зазвичай не перевищує 30 робочих днів. Цей строк може бути продовженні! керівником контрольно-ревізійного органу, з ініціативи якого проводиться ревізія. При цьому перевіряльнику необхідно мати посвідчення з подовженим у встановленому порядку терміном проведення ревізії чи нове посвідчення на право проведення ревізії.

Суб'єкт фінансового контролю в Україні – контрольно-ревізійна служба та її функції

У системі Міністерства фінансів України існує спеціальна служба, яка здійснює фінансовий контроль, - контрольно-ревізійна служба, що діє на підставі Закону Украї­ни «Про державну контрольно-ревізійну служ­бу в Україні» від 26.01.93р.

Закон визначає загальні завдання, які сто­ять перед органами державної контрольно-реві­зійної служби. Коло завдань, що покладені на Головне контрольно-ревізійне управління Украї­ни, діяльність якого спрямовується і коорди­нується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, визначає Положен­ня про Головне контрольно-ревізійне управ­ління України, затверджене Указом Прези­дента України від 28.11.2000 р.

Завдання, що ставлять зазначені вище нормативні акти, є загальними і можуть бути актуальними протягом тривалого проміжку часу. Однак перед органами державної конт­рольно-ревізійної служби на кожному етапі її розвитку постають більш конкретні завдання, які є найактуальнішими для даного періоду, на виконання яких спрямовуються їх зусил­ля, і ці завдання викладаються у певних но­рмативних актах. Так, наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2000 р. № 118 за­тверджено основні завдання державної конт­рольно-ревізійної служби в Україні на 2000-2004 рр. («Стратегія діяльності державної контрольно-ревізійної служби»)⁷. Ця Страте­гія діяльності державної контрольно-ревізій­ної служби розроблена на виконання завдань, що містяться у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття», і включає систему правових, організаційних, методологічних і кадрових заходів. Одним із основних завдань, що ви­значає Стратегія діяльності державної кон­трольно-ревізійної служби, від виконання якого залежить належне здійснення всіх ін­ших завдань, є вдосконалення чинного зако­нодавства. У період до 2004 р., враховуючи недосконалість Закону, належить підготувати і забезпечити прийняття нормативно-право­вих актів щодо надання органам державної контрольно-ревізійної служби повноважень з пе­вних питань. Зокрема, наприклад, передбачено надати повноваження органам державної контрольно-ревізійної служби з питань здій­снення контролю за виконанням дохідної та видаткової частин бюджетів усіх рівнів, які входять до бюджетної системи України. З такою позицією важко погодитися, оскільки якщо надати право державній контрольної ревізійній службі контролювати доходну і видаткову частини бюджетів, то це означати­ме, що вона підмінятиме інші органи фінансового контролю, або органи державної податкової служби, або органи Державного казначейства, або Рахункову палату, і буде дуже важко розмежовувати їх повноваження, а це, в свою чергу, впливатиме і на здійснення фінансового контролю.

Наприклад, науковці Академії ДПС України вважають, що доцільно надати органам державної контрольно-ревізійної служби право проводити ревізії надходження і витрачання коштів місцевих бюджетів на договірній основі за зверненням органів державної влади і місцевого, самоврядування, бо, здійснюючи перевірку доходної частини бюджету, органи державної податкової служби використовують метод перевірки, а можливо, краще було б у певних випадках, щоб державна контрольно-ревізійні служба провела ревізію. Щодо Державного бюджету України, то контроль за використанням його коштів здійснює Рахункова палата, яка проводить і ревізії, і перевірки, яку не потрібно підміняти.

На сьогодні важливе значення для чіткої організації роботи органів державної контрольно-ревізійної служби мають різноманітні інструкції, методичні рекомендації, методичні вказівки тощо, в яких приділяється увага конкретним питанням організації та проведення контрольних заходів, накладенню стягнень тощо - це, в свою чергу, деталізує положення Закону і усуває та послаблює його недоліки. Тому підтримання положень зазначеної Стратегії діяльності державної контрольно-ревізійної служби про необхідність продовження роботи з розкриття механізму реалізації положень чинного Закону шляхом підготовки відповідних нормативно-правових актів заслуговує на увагу.

Завдання контрольно-ревізійної служби реалізуються в її функціях. Із самої їх назви можна дійти висновку, що основною їх функцією є контрольно-ревізійна, яка полягає у проведенні ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, до­стовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших ор­ганах державної виконавчої влади, у державних фондах, у бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних ва­лютних фондів; у проведенні ревізій і пере­вірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за раху­нок державного бюджету; проведенні ревізій та перевірок повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів. Проте чи можна говорити про належне виконання органами державної контрольно-ревізійної служби зазначеної функції, коли у Законі такий метод контролю, як перевірка, визначається як обстеження і вивчення окре­мих ділянок фінансово-господарської діяль­ності підприємств, установ, організацій або їх підрозділів. Об'єктивно це не зо­всім правильно, оскільки обстеження є само­стійним методом фінансового контролю і пе­ревірка не зводиться лише до обстеження. Можливо, доцільно було б дати визначення пе­ревірки як системи контролюючих дій з ви­вчення окремих ділянок фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств, установ, ор­ганізацій або їх підрозділів.

Якщо розглядати такий метод фінансово­го контролю, як обстеження, то тут слід за­значити, що відповідно до п. 2 ст. 10 Закону працівникам контрольно-ревізійної служби надане право безперешкодного доступу до складів, сховищ, виробничих та інших при­міщень для їх обстеження і з'ясування пи­тань, пов'язаних з ревізією чи перевіркою. У Законі існує положення (абз. 2 ст. 11), де зазначено, що контроль здійснюється за ініціа­тивою державної контрольно-ревізійної служ­би. Тобто законодавець вказує у цій нормі на такий вид контролю, як ініціативний, але відповідно до загальних положень фінансо­вого права ініціативний контроль здійсню­ються в основному на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів У даному випадку Закон вказує, що перевірка або ревізія провадиться за ініціативою державної КРС, що суперечить загальним нормам фінансового права. Тут контроль не є ініціативним, а обов’язковим, оскільки провадиться за рішення відповідних державних органів, у даному випадку за рішенням ДКРС.

Характеристики

Список файлов реферата