159975 (737884), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України.

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Міністерство фінансів є спеціалізованим центральним органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами.

Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Міністерство організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є:

розробка основних напрямів державної фінансової політики;

складання і забезпечення виконання державного бюджету;

концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки, фінансове забезпечення державних гарантій щодо соціального захисту населення та створення державних фінансових резервів;

розробка нових і вдосконалення діючих форм фінансових взаємовідносин:

- держави з іноземними державами та міжнародними фінансовими організаціями;

- держави з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності на основі економічних методів управління, проведення гнучкої податкової політики, спрямованої на створення належних умов для розширення виробництва, здійснення заходів щодо розвитку і регулювання фінансового ринку;

удосконалення фінансового механізму, методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат шляхом широкого використання довготермінових фінансових норм і нормативів.

Також управління в галузі фінансової діяльності держави провадять місцеві державні адміністрації. Вони в особі їх фінансових органів:

• розробляють проекти відповідно обласного, Київського та Севастопольського міських районних, районів в містах бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

• організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державної податкової адміністрації надходження визначених законом бюджетних коштів та їх цільове використання;

• вносять в ході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах і видатках, складають звіти про виконання місцевих бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

• забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціональне їх використання;

• встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.

Питання 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

Поняття та функції державного кредиту

Дефіцит фінансових ресурсів стає особливо гострим в перехідні періоди, коли розбалансовується економіка країни. В такі періоди держава вдається активно до методу мобілізації грошовихі матеріальних коштів у юридичних та фізичних осіб, заснованому на принципах добровільності, зворотності, відплатності і строковості. Такий вид фінансових правовідносин має назву державного кредиту.

Державний кредит не слід ототожнювати з банківським кредитом. Основною відмінною рисою банківського кредитування господарюючих суб”єктів є продуктивне використання позичкового фонду. При наданні банківського кредиту в якості забезпечення виступають конкретні цінності – квартира, товари на складі, незаверешене будівництво тощо.

При державному кредиті взяті в борг грошові кошти поступають в розпорядження держави, перетворюючись у її додаткові фінансові ресурси.

При позичках коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідної територіальної одиниці чи будь-який її прибуток. Але це не справжня, а уявна застава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальника коштів – держави – не вказується.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного доходу.

Об”єктивна можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів, що отримують юридитчні та фізичні особи.

Формування державного кредиту передбачає не лише наявність державної потреби в позичкових коштах та тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб, об”єктивних економічних передумов їх постійного утворення, але й правового закріплення можливості використання названих коштів державою в якості кредитних ресурсів. Тобто для виникнення державно-кредитних відносин необхідна ще одна умова – їх правове забезпечення.

Суспільні відносини, що виникають в галузі державного кредиту, відзначаються складним характером і регулюються нормами не лише фінансового, а й інших галузей права. Це пов”Язано з тим, що державний кредит, як явище суспільного життя, перебуває на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту – та несе в собі родові ознаки як одних, так і інших.

Фінансові відносини в сфері державного кредиту, що регулюються фінансовим правом, складаються лише з приводу формування, функціонування і погашення державного боргу. Виникають ці відносини в процесі фінансової діяльності держави. Об”єктом даних правовідносин є позичена частина фінансових ресурсів держави.

Одним із суб”єктів державно-кредитних правовідносин, як і у всіх інших правовідносинах, завжди виступає держава в особі органів законодавчої чи виконавчої влади, а іншим учасником цих правовідносин може бути будь-який суб”єкт фінансових правовідносин.

Тим не менше всі правовідносини в галузі державного кредиту відзначаються державно-владним характером.

Не дивлячись на те, що держава в цих відносинах виступає позичальником коштів і тому є боржником, вона в однобічному порядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановлені раніше умови держанвного кредиту: види, строк, платність, підстави зміни та припинення цих відносин.

Як і у всіх видах фінансових правовідносин, суб”єкти відносин в галузі державного кредиту нерівноправні, оскільки основним методом регулювання цього виду відносин виступає метод державно-владних приписів. Грошові кошти, зібрані державою при державному кредиті, складають державний борг. Внутрішній державний борг є загальною сумою заборгованості держави по непогашених боргових зобов”язаннях та невиплачених по них процентах.

Функція управління державним внутрішнім боргом належить державі. Межі строків дії правовідносин в сфері державного кредиту також в однобічному порядку встановлюються боржником – державою.

Виключно законами України, тобто знову ж таки Верховною Радою України, визначаються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Кабінет Міністрів України як орган, уповноважений державою на безпосереднє керівництво господарським життям в країні, в ході своєї безпосередньої діяльності і особливо виконання Державного бюджету на конкретний рік створює умови для зменшення потреби держави в кредитах, а в ході підготовки проекту Державного бюджету на наступний рік обгрунтовує необхідність держави в кредитних ресурсах, їх доцільну структуру.

Крім Кабінету Міністрів України, суб”єктами державно-кредитних відносин є відповідні органи влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування.

Згідно з чинним законодавством України суб”єктами правовідносин в галузі державного кредиту є також Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Для фінансування видатків по розміщенню, рефінансуванню, виплаті прибутків і погашенню боргових зобов”язань Уряд України у складі Державного бюджету України створює фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. В цей фонд, згідно із ст.8 Закону України “Про Державний внутрішній борг України”, зараховуються в розмірі 50% кошти, отримані від приватизації майна державних підприємств, а також від інших надходжень.

В сфері державного кредиту виникають також правовідносини, опосередковані безпосередньо функціонуванням державного боргу. До них насамперед належать відносини між:

1. КМУ і НБУ з приводу одержання і повернення кредитів на підставі відповідних статей Закону про Державний бюджет України;

2. Мінфіном та НБУ з приводу вироблення умов про порядок управління державним внутрішнім боргом України відповідно до ст.6 ЗУ “Про державний внутрішній борг України”;

3. ВРУ, Урядом України та НБУ з приводу перерахуванб коштів ресурсів Державного бюджету України на компенсацію витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходів і погашенню боргових зобов”язань згідно з ст.8 ЗУ “Про державний внутрішній борг України”, а також відповідними статтями Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інші правовідносини.

Таким чином, у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств, установ та організацій проявляється одна сторона, або функція, відносин у сфері державного кредиту, яка має назву фіскальної функції державного кредиту. За допомогою цієї функції здійснюється формування централізованих грошових фондів держави.

У випадку непродуктивного використання мобілізованих в результаті державних позик капіталів, наприклад, фінансуванні за їх рахунок воєнних чи соціальних видатків, практично єдиним цивілізованим джерелом їх погашення стають податки або нові позики. В подібних випадках незрівнянно менш цивілізований прийом – грошова або кредитна емісія. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за раніше випущеними державними позиками називається рефінансуванням державного боргу.

Другою функцією державного кредиту є регулююча функція. Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан кредитного обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити необхідну їй фінансову політику.

Таким чином, з юридичної точки зору державний кредит є суспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з приводу акумуляції державою тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб на принципах добровільності, строковості та відплатності з метою покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу та інвестування.

Форми державного внутрішнього кредиту

Нормативні акти України (Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державний внутрішній борг України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про бюджетну систему України”, Указ Президента України “Про першочергові заходи по компенсації громадянам України втрат від обезцінення цінних паперів і грошових нагромаджень” від 15.06.94, Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року” від 23.08.94, а також ряд інших) дають підстави виділити як самостійні наступні форми державного кредиту в Україні:

а) державні позики;

б) звернення частини заощаджень населення в державні позики;

в) використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;

г) казначейські позики;

д) гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ та організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов”язань та інших видів державних цінних паперів. Серед останніх облігація – найпоширеніший вид цінних паперів. Воан символізує державне боргове зобов”язання та дає право її власнику після перебігу відповідного строку одержати назад суму боргу та поценти по ньому. Продаючиоблігацію, держава зобов”язується повернути суму боргу у визначений строк з процентами чи виплачувати проценти впродовж всього строку користування позичковими коштами, а після завершення вказаного строку повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість облігацій, яка позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації в момент її погашення і на неї нараховуються проценти.

Наступним видом цінних паперів є казначейські зобов”язання. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на інші спеціально визначені цілі. Кошти ж від реалізації казначейських зобов”язанб держави спрямовуються лише на поповнення прибутків бюджету. За облігаціями державних позик прибуток може виплачуватись у вигляді відсотків, виграшів або не виплачуватись взагалі (наприклад, за цільовими позиками). Умовами ж випуску казначейських зобов”язань передбачена виплата прибутку лише у вигляді процентів. Облігації можуть бути з обмеженим та необмеженим колом обігу серед юридичних та фізичних осіб, а казанчейські зобов”язання підлягають реалізації лише серед населення. Реалізовані серед юридичних і фізичних осіб облігації, казначейські зобов”язання та інші види державних цінних паперів складають разом форму державного кредиту – державну внутрішню позику.

З юридичної точки зору завжди цікавий суб”єктний склад учасників правовідносин в галузі державного кредиту. За цим критерієм позики поділяються на такі, що розхміщуються центральними та місцевими органами управління.

Характеристики

Список файлов реферата