159975 (737884), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Принципи фінансової діяльності держави, як основні начала правового регулювання, виступають своєрідним камертоном всієї наступної нормотворчості у даній сфері суспільних відносин. Вони гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв”язок фінансового законодавства та фінансової політики. Особливо велика роль принципів права у формуванні судової та адміністративної практики, у відміні застарілих та прийнятті нових юридичних норм, тлумаченні правових актів та усуненні прогалин в законодавстві.

Стрижневий принцип фінансової діяльності держави, який пронизує всю її наскрізь та вибудовую в стрункий ряд інші принципи галузі фінансового права, зумовлений публічною суттю самих державних фінансів та полягає в публічному характері цієї діяльності.

Наступний принцип фінансової діяльності держави полягає в розподілі функцій в цій галузі між представницькими органами влади та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влад взагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а виконавчі органи влади зобов”язані виконувати їх.

З принципом розподілу функцій представницької та виконавчої влад у фінансовій діяльності держави надзвичайно тісно пов”язаний ще один галузевий принцип фінансового права – пріоритет в галузі фінансової діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органами влади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчої і виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворотною стороною. Обидва ці принципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний у своїй специфічній ролі.

Серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ключова роль належить принципу пріоритетності публічних видатків по відношенню до прибутків казни. Це зумовлено тим, що об”єктивно здійснення державою її функцій не може ставитись у прямопропрційну залежність від величини доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності з одержаними результатами господарської діяльності розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів і подає їх Верховній Раді на узаконення.

Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у затвердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочатку доходної частини, а вже після цього – його видаткової частини по суті не порушують логіки існування публчних фінансів і пояснюються головним чином намаганням забезпечити безперервність доходів казни у випадку парламентських зволікань із затвердженням бюджету в цілому, а також до певної міри характерним парламентам популізмом та інтересами міжпартійної та міжфракційної боротьби.

У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій держави, і ніяк не більше. Це досягається дійсним забезпеченням на практиці вільної конкуренції прав суб”єктів фінансових правовідносин на наявні в розпорядженні публічної влади фінансові ресурси, тобто “конкуренцією заявлених потреб”. У відповідності до принципу пріоритетності державних видатків недоцільне будь-яке ухилення від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив”язка конкретних доходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в достатній мірі видатки на їх необхідність.

Серед інших принципів фінансової діяльності держави слід назвати принцип здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип плановості, принцип гласності та деякі інші.

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава своїй фінансовій діяльності надає відповідних правових форм , за допомогою правових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формою державного керіівництва економікою. Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуються фінансова діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади, безпосередньо від фінансової діяльності, що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами, установами, організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових ікредитних установ сама мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріальних і фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства, об”єднання та міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей народного господарства. З централізованими вони тісно пов”язані податковими та іншими обов”язковими платежами, а при необхідності – фінансуванням з них.

Співвідошення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпосередньо, та її фінансовою діяльністю, опосередкованою господарськими організаціями, протягом останнього часу істотно змінилось і продовжує змінюватись на користь останніх. В Україні в даний час обсяг позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Це пояснюється тим, що у насвідбуваються глибокі економічні, соціальні та політичні зміни. Держава перестала бути тотальним фінансовим монстром. Поступово створюються умови, за яких економіка перестає бути заложницею політики, а ідеологічні догми – керівництвом до дії. На підтримку і прискорення цих процесів і спрямована фінансова діяльність нашої держави.

Перед державою в галузі фінансової діяльності стоять такі два основних завдання:

1. у повній відповідності до затвердженого бюджету зібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами;

2. контрольна функція фінансової діяльності , тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави також прийнято поділяти на відповідні групи:

1. методи формування грошових фондів;

2. методи розподілу грошових фондів;

3. методи використання грошових фондів.

В першій групі методів фінансової діяльності держави провідна роль належить обов”язковому методу мобілізації. Цей метод передбачає встановлення:

• виду платежу;

• точного його розміру;

• строку платежу;

• обов”язкової погрози за порушення строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов”язкових елементів.

Найвагоміший і найпоширеніший вид платежів – це податок. Він є найдешевшим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави.

Крім податків, обов”язковий метод мобілізації грошових коштів держави включає в себе також різноманітні державні збори – митні, дорожні, за надання юридично значимих послуг тощо, штрафи, плату за використання надр та ін. Державою встановлено також обов”язкові платежі в централізовані спеціальні фонди коштів – пенсійний, соціального страхування, чорнобильський тощо.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян тощо.

В практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансування. Якщо ресурси виділяються з Держбюджету, то це є бюджетне фінансування. При виділенні коштів з відомчих фондів фінансування набуває характер відомчого. За наявності у складі фінансової системи позабюжетних фондів може мати місце фінансування з позабюджетних фондів.

Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб”єктам господарювання з метою доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією.

В теорії та практиці розрізняють такі види дотацій:

1. допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

2. бюджетна дотація – безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція – це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюджетів. Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток соціально-культурної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін.

В практиці фінансової діяльності держави зустрічається і такий метод як субсидія – грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи нижчестоящим.

Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Прямі субсидії скеровуються на фінансування капіталовкладень у галузі, розвиток яких необхідний для економіки в цілому, на фундаментальні дослідження, перепідготовку кадрів, підтримку військово-промислового комплексу тощо.

Непряме субсидування – здійснюється в основному шляхом податкової та кредитної політики.

Найпоширенішим методом прямого субсидування в Україні нині є податковий кредит – відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності, за наявності згоди фінансового органу, який контролює виконання бюджету.

Якісно відмінну групу методів фінансової діяльності держави складають методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи систему, держава водночас визначає, які грошові кошти і для яких саме потреб їй необхідні.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню грошових фондів є метод встановлення державою в особі її відповідного органу порядку використання коштів, отриманих з відповідного фонду.

Як метод фінансової діяльності на завершальному етапі існування державних фінансів держава використовує також встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб”єктів.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності держави на цьому етапі є також встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів.

До цієї групи методів належать також метод планування, метод фінансового контролю та ряд інших.

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти, які поділяються на :

• закони;

та

• підзаконні акти.

ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

Залежно від історичних традицій, державного устрою і політичної системи органами безпосереднього управління державними фінансами, наприклад, є: Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Бундестаг у Німеччині, Верховна Рада в Україні.

Конституція України

(витяг)

Стаття 85.

До повноважень Верховної Ради України належить:

…4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

…14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

…18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України…

Характеристики

Список файлов реферата