159261 (737491), страница 2
Текст из файла (страница 2)
І лише зараз, після часу, приходить розуміння необхідності серйозного філософського і культурологічного аналізу цього феномена. В 50-х роках Х. Арендт і З. Бжезіньський висунули концепцію, згідно якої людина, що живе в тоталітарному суспільстві, скоює ті або інші вчинки не стільки із страху і примушення, скільки в результаті природної психологічної адаптації до зовнішніх умов. Завдяки цій адаптації у людини в тоталітарному суспільстві складається особливий "тоталітарний тип" мислення, що визначає його погляди і орієнтації. Напевно, інтелігенція випробовує потребу в такій адаптації не менше ніж всі інші. Але у неї цей процес адаптації набуває особливі інтелектуальні форми. В цьому відношенні історія діалектичної логіки дає багатий матеріал для роздумів. Річ у тому, що розробки діалектичної логіки ніколи не санкціонувалися і не підтримувалися властями. Це було справді "самодіяльний рух" інтелігенції назустріч пануючої ідеології. Як помічає С.С. Аверінцев з приводу Лосева, "тоталітаризм не тільки лякав, залякував або підкуповував; тоталітаризм був справжньою інтелектуальною спокусою". Інтелігенція не може просто прийняти формули і догми офіційної ідеології. Вона бажає знайти для них інтелектуальне виправдання або, кажучи точніше, знайти інтелектуальне виправдання своїй власній згоді з ними. І діалектична логіка виявилася тим самим інтелектуальним засобом, завдяки якому радянські філософи могли сприймати свою покірність офіційної ідеології як результат своєї вільної філософської творчості
Але саме завдяки своєму "самодіяльному характеру", діалектична логіка виявилася своєрідною саморефлексією ідеології марксиста. В ній чітко виявилися ті посилки і принципи, які складають приховані (дорефлексивні) основи будь-якої тоталітарної ідеології. Ці посилки визначалися функціями, які покликана виконувати діалектична логіка в структурі філософії марксиста. Таких функцій, принаймні, три: теоретична, ідеологічна і психологічна.
I. Теоретична функція Діалектичної логіки, як вже наголошувалося, полягала в тому, щоб робити філософію марксиста не тільки що не перевіряється, але і взагалі закритої для якого б то ні було раціонального обговорення. Досягалося це запереченням всіх основних законів звичайної логіки, у тому числі закону несуперечності.
По проблемі суперечностей в 60-е - 70-е роки в нашій країні розвернулися найгостріші дискусії. Супротивники діалектичної логіки затверджували, що об'єктивні суперечності виникають в результаті зіткнень протилежних сил і тенденцій і що вони можуть бути описаний логічно несуперечливим способом. Логічні ж парадокси і суперечності, згідно цієї точки зору, свідчать про неадекватність теорії, про її нездатність дати точний опис дійсності і, отже, повинні розглядатися як проблеми, що вимагають свого дозволу. Захисники діалектичної логіки, навпаки, затверджували, що об'єктивні суперечності виникають не в результаті зіткнень різних тенденцій, а в результаті самосуперечності об'єктів, і що вислів формою "а є і не є Р", яке в класичній логіці розцінюється як тотожно помилкове, є адекватним описом об'єктивного положення справ. "Відбивані в мисленні об'єктивні суперечності - писав Е.В. Ільєнков - диктують і відповідну собі форму запису, і ця форма, як це не прикро для людей, що абсолютизують правила чисто формального числення висловів, зовні (тобто по своєму вербальному обличию) абсолютно не відрізняється і не може відрізнятися від що забороняється цими правилами кон'юнкції. Таким чином, логічна суперечність розглядалася "діалектикам" не як проблема, а як рішення, не як питання, а як відповідь. В результаті філософія марксиста виявлялася здатною пояснити все що завгодно і будь-хто обговорення її висновків ставало безглуздим.
II. Ідеологічна функція діалектичної логіки полягала в створенні механізмів регулятивної дії на мислення. Досягалося це Вступ в логіку змістовних (світоглядних) аспектів. Затверджувалося, наприклад, що елементами діалектичної логіки є принцип матеріальної єдності миру, принцип розвитку, зміни і т.п. Логіка - нормативна наука, тому вона може бути тільки формальною. Правильність міркувань не залежить від змісту становлячих його висловів. Вступ в логіку змістовних аспектів означає претензію на нормативну настанову мисленню певного світогляду. Іншими словами, діалектична логіка наказувала не тільки як людина повинна мислити, але і що він повинен мислити.
Історичне значення створеної Арістотелем логіки визначаєте перш за все принциповим положенням, згідно якому правильність нашого мислення і єдність нашого знання гарантується не традиціями, авторитетами і віруваннями, а виключно формами міркування. Такий же шлях до формалізму пройшла і етика, відмовившись від жорсткої і однозначної регламентації вчинків на користь формального імперативу. Такий же шлях пройшло і державне регулювання, відмовившись від кровноспоріднених зв'язків і релігійних звичаїв на користь законів. Заперечення формалізму у всіх трьох названих сферах (логіці, етиці і політиці) означає не що інше, як повернення до традиціоналістсько-авторитарного типу цивілізації, на що і претендував тоталітаризм XX в.
3. Загальне і відмінності формальної і діалектичної логіки
В четвертій книзі “Метафізики" Арістотель ставив питання: який принцип є таким самоочевидним, що його можна покласти в основу істинної філософії. Таким самоочевидним принципом Арістотель рахує наступний: “Неможливо, щоб одне і те ж в один і той же час було і не було властиво одному і тому ж в одному і тому ж відношенні” / ”Метафізика", 1005б, 20/. Згодом схоласти назвали цей принцип законом суперечності. В своїх логічних трактатах Арістотель сформулював ще два закони мислення: закон тотожності, що вимагає, щоб в будь-якій думці поняття використовувалися строго в рамках тих визначень, які їм були дані, і закон виключеного третього, згідно якій з двох думок, що взаємовиключають, одне обов'язково повинне бути істинним. До цих трьох законів арістотелівської логіки Лейбніц додав четвертий закон, який він назвав законом достатньої підстави. Цей закон вимагає, щоб всяка думка, що претендує на істинність, було достатнім чином обгрунтовано. В осоружному випадку ми ніколи не змогли б ухвалити рішення, а вічно кидалися б від одного варіанту до іншого, не знаючи, який вважати за краще.
Таким чином, до початку XVIII століття були сформульовано чотири закони логіки: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатнього обгрунтовування. Ця логіка називалася формальною або понятійною, на відміну від математичної, оскільки мала справу не з математичними об'єктами, а з поняттями, що відображають об'єкти реального миру. Проблема формальної логіки полягала, проте, в тому, що ця логіка йшла своїми коренями в арістотелівське розуміння світу, в рамках якого все існуюче мислилося як що складається з матерії і форми. Але остання точка зору була експлицитно знехтувана Декартом. Тому, не дивлячись на успіх, яким формальна логіка, вдосконалена Лейбніцем, ще користувалася в XVIII столітті, дні її були визнані, і коли на початку XIX століття німецький філософ Георг Фрідріх Гегель (1770 - 1831) піддав нищівній критиці формальну логіку, це було лише закономірним підсумком відмови від арістотелівських переконань на пристрій миру. Дійсно, за що критикує Гегель закон тотожності? В своїй критиці закону тотожності Гегель грунтується на тому, що в природі не існує двох абсолютно тотожних об'єктів. Критикувати закон тотожності з таких позицій можна, лише заперечуючи поняття форми, і навпроти, визнаючи поняття форми, можна легко прийти до закону тотожності і успішно ним користуватися. Що стосується закону суперечності, то його Гегель критикує за те, що закон суперечності грунтується на застарілій арістотелівській категорії “якості". Дійсно, для Арістотеля прикладом виконання закону суперечності міг бути вислів про те, що елемент не може бути одночасний гарячим і холодним, сухим і вологим, важким і легенею. Але до початку XIX століття фізика міцно затвердила в думках людей уявлення про відносність руху і спокою, тяжкості і легкості, тепла і холоду, сухості і вогкості, і навпроти, стала забезпечувати філософів прикладами співіснуванні протилежних властивостей в одному об'єкті, наприклад, наявність північного і південного полюса у магніта. Гегелю залишалося лише узагальнити давно сформульований фізиками принцип відносності на всі явища як матеріального, так і духовного миру. З приводу закону виключеного третього Гегель затверджував, що цей закон спростовується фактом безперервності руху, бо безперервний рух завжди включає об'єднання тверджень, що взаємовиключають, ”тіло в даній крапці знаходиться і не знаходиться, а в даний момент часу знаходиться тут і не тут". Що ж до закону достатньої підстави, то його имплицитно відкинув ще Кант, “відхід в нескінченність", що прочитав, цілком законною процедурою, що видно хоча б з критики Кантом доказів буття Божія. Тут Гегелю залишалося лише виказати прямо те, на що вже явно натякав його вчитель.
Гегель, проте, не обмежувався критикою законів формальної логіки, не намірився створити власну логіку, яка згодом отримала назву “діалектичній". В основу цієї нової логіки були встановлено три закони діалектики. Перший закон діалектики називається законом єдності і боротьби протилежностей. Згідно цьому закону, протилежності і суперечності цілком можуть співіснувати мирно, більш того, без єдності і боротьби протилежностей неможливий рух і розвиток. Як приклад дії закону єдності і боротьби протилежностей в природі Гегель приводив все той же магніт, в якому мирно співіснуючі протилежні полюси знаходяться в нерозривній єдності. Другий закон діалектики називається законом переходу кількості в якість. Гегель заперечував абсолютність якостей і вважав, на відміну від Арістотеля, що всяка нова якість є лише результат кількісних змін, що нагромадилися. На підтвердження своєї тези Гегель приводив зміни агрегатного стану речовини: плавлення, кипіння і т.п. - де поява нової якості, наприклад текучість, є результат кількісних змін, наприклад, збільшення температури. Нарешті, Гегель сформулював третій закон діалектики, що отримав назву “закон заперечення заперечення"; згідно цьому закону, всякий розвиток в живій і неживій природі здійснюється по спіралі. А як приклад дії третього закону діалектики у всіх підручниках приводять колос пшениці. Колос зростає завдяки смерті зерна, тобто він як би заперечує зерно. Проте, коли сам колос дозріває, в ньому з'являються нові зерна, а сам колос як би вмирає, і його зрізають серпом. Таким чином, заперечення зерна є причиною виникнення колоса, і заперечення колоса є причиною виникнення нових зерен. В духовній сфері прикладом дії закону заперечення заперечення є повернення Гегеля до деяких положень Геракліта. Це повернення є слідство подвійного заперечення Арістотель заперечував Геракліта, Гегель - Арістотеля. Як помічав сам Гегель, все це схоже на дію з негативними числами ”мінус на мінус дає плюс” і т.п. 2
В 1920-е роки, коли марксисти були відвертішими і нахабно, непримиренність формальної логіки і діалектики відчувалася ними ще гостріше. В зв'язка з цей показова стаття А. Варьяша, “угорського товариша - марксиста, колишнього керівника відділом агітації і пропаганди під час пролетарської диктатури в Угорщині", як його рекомендує редакція журналу “Під прапором марксизму”. Стаття А. Варьяша називається “Формальна і діалектична логіка". Приведемо з цієї статті декілька фрагментів:
“Як могло трапитися, що такі мислителі, як Геракліт, а потім Декарт, Кант і Гегель мали сміливість затверджувати, що в справжній науці з цим заслуженим законом Арістотеля не можна зробити абсолютно нічого. Декарт, наприклад, в основу філософії поклав зовсім інший принцип, а закон суперечності попросту відкинув від престолу. Але прийшов Гегель і “слабим помахом руки” вигнав його з меж логіки. Нещасний закон бродив мало не ціле сторіччя бездомником, поки йому знову не вдалося повернутися в старий притулок, правда, не монархом, але все таки заслуженим, випробуваним і “пройшов крізь вогонь, воду і мідні труби" емігрантом. Свого часу наші вчителі указували переважно на 3 факти, які неможливо підпорядкувати закону суперечності:
1) факт руху;
2) біологічні і суспільні зміни, які тримають все життя в постійному русі;
3) проблеми негативного, ірраціонального і уявного в області математики. До них додалися: 4) загадкова структура простору і часу;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
