Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

5. Суспільство і особистість

Крім типології суспільства, в соціальній філософії є і типологія істо­ричного взаємозв'язку людини і суспільства або типів соціальності Взаємовідношення суспільства і особистості мають конкретно-історичний ха­рактер. Суспільство може створювати як сприятливі, так і несприятливі умови для розвитку особистості. У свою чергу, від конкретних індивідів, від їх активності, моральної і громадської позиції залежить становище сус­пільства і міра його «людяності».

Факт залежності людини від суспільства є очевидним. Індивід нескін­ченними зв'язками з'єднаний з суспільством, залежить від нього, визначається його соціально-історичними і культурними обставинами. Саме в сус­пільстві знаходяться матеріальні, духовні, соціальні умови для розвитку людини. Лише в суспільстві людина може виділятися як індивід, лише че­рез спілкування, через відносини з іншими людьми вона може формуватися як особистість. Але саме поняття «особистість» передбачає наявність само-детермінації, самовизначеності людини, її спроможність робити власний вибір життєвої позиції і своєї долі, а це означає - спроможність людини бути відносно незалежною від суспільства. Міра свободи людини, її самореалізації залежить від двох взаємозумовлених факторів: внутрішнього - від ступеню розвитку особистісного начала в людині і зовнішнього - від типу і характеру суспільних відносин.

Саме типом і характером суспільних відносин зумовлені історичні типи взаємозв'язку людини і суспільства (або типи соціальності). Історія знає три основних типи соціальності: відносини особистої залежності, від­носини речової залежності і вільна асоціація індивідів. Всі вони є не тільки історичними ступенями соціалізації індивідів, але й певними типами соціа­льності, в які включена сучасна людина, зокрема - через власний вибір.

Відносини особистої залежності були притаманні традиційним суспільствам (період докапіталістичного розвитку). Для них характерні часткова залежність індивіда, всіх сторін його життя від общини, роду, кас­ти тощо. І реально, і в усвідомленні індивідом самого себе він виявляється часткою певного соціуму. «Я» для нього - це «ми», певна спільнота, соціа­льна група. Його свідомість і його діяльність, мотиви поведінки, цінності, цілі його життя здебільшого зумовлені традицією, авторитетом, звичаями, нормами групової моралі. Індивід у традиційних суспільствах - не особис­тість, не індивідуальність, а лише «групова людина».

Із розвитком історії відносини особистої залежності перестають бути пануючими, але зовсім не щезають. В індивідуальному житті кожна людина сама здійснює вибір між свободою і несвободою. 1 часто вона йде на зречення свободи, на втечу від неї. Належність до певної спіль­ноти, невідокремленість від неї надають людині гарантію безпеки і впевне­ності. За індивіда хтось вирішує, він радіє безпеці, теплу, близькості до свого оточення, але за те він сплачує занадто високу ціну. Йому не вдається стати повноцінною людиною, розвинути свої здібності до самостійних рішень, мислення, дій. Він залишається залежним, не вільним. Така людина відчуває почуття симпатії до знайомих, до «своїх», до тих, від кого зале­жить її безпека (сьогодні це може бути раса, нація, держава, клас, політична партія тощо). Але вона не здатна на людські стосунки з «незнайомцем» - з іншою культурою, з іншою релігією, з іншою людиною, неподібною до неї за своїми поглядами і переконаннями. Для таких відносин характерним є поєднання нетерпимості до інших і беззастережне прийняття цінностей обмеженої спільноти. Вибір тут означає не вибір між істинним і хибним, між добром і злом, а між своїм і не своїм. Людина відчуває симпатію до своєї соціальної групи, але, за словами Е.Фромма, це є тваринна симпатія, тепло хліва, а не людська любов, яка передбачає свободу і незалежність як свою умову.

Християнство вперше протиставило відносинам особистої залежності принципово інші засади людської єдності - почуття любові і духовної спо­рідненості. Слова Ісуса «Вороги чоловікові - домашні його» (Мв. 10,35) підкреслювали необхідність розірвати зв'язки особистої залежності, щоб стати вільною, тобто справжньою людиною.

Відносини речової залежності виникають разом з формуванням бур­жуазних відносин, які ґрунтуються на мобілізації творчого потенціалу, іні­ціативи, заповзятливості окремого індивіду. Необхідність свободи індиві­дуальної діяльності вимагає більшої автономії щодо соціальної групи. Без­прецедентне розширення меж власної свободи, поля реалізації творчих зді­бностей дало змогу індивіду відчути себе володарем світу, творцем власної долі. Але свобода індивідів в межах техногенної цивілізації не набула самоцінного значення, вона перетворилася на засіб економічного зростання. Виникає атомізоване суспільство, де кожний індивід - сам по собі, соціаль­но і морально ізольована одиниця суспільства. Він переслідує свій власний інтерес, намагаючись використати інших у своїх цілях. Саме тут відносини між людьми набувають характеру речових відносин, тобто відносин товаровиробників, кожний з яких ставиться до інших, як до засобу досягнення своїх економічних цілей. Звідси - панування духу відчуження, індивідуалі­стичної самотності, тотального роз'єднання. Звільнившись від цехових, корпоративних та інших традиційних зв'язків, належність до яких надавала людині почуття впевненості і безпеки, людина опинилася у полоні вузько-егоїстичних відносин, віч-на-віч зі створеним нею світом товарів, де сама вона виступає лише, як товар.

Людина не є самодостатньою істотою, її життя має сенс лише у тому випадку, якщо вона співпричетна до надіндивідуального (суспільного чи божественного) цілого. Атомізована людина, яка втратила свої групові зв'язки, почуває себе вкрай самотньо і незручно всередені бездушних і байдужих відносин. Поряд з конформістами, з тими, хто цілком успішно пристосовувався до сучасного соціуму, (що потребує певної примітивності, пересічності, приглушення особистого початку), збільшується кількість тих, хто вибирає «етику неучасті», свідомо «емігрує з бізнесу», стає аут­сайдером в суспільстві. Саме такі духовно-знедолені, самотні нонконфор­місти прагнуть сформувати і включитися в спільноту, яка відповідає їхнім смакам, уподобанням, потребам. В умовах кризи техногенної цивілізації все більш відчутними стають тенденції до створення вільних асоціацій індивідів — творчих об'єднань, малих груп, співтовариств, неформаль­них рухів і спільнот, які засновані на товариських, дружніх, глибоко особистих відносинах і прихильностях. Нові форми комунікації створю­ються на основі «позасоціального», вільного часу, збільшення якого є хара­ктерною особливістю розвитку техногенної цивілізації, результатом науко­во-технічного прогресу. Саме в цих умовах з'являється можливість для вільного створення спілок і співтовариств, можливість для здійснення інди­відами свого самостійного і вільного вибору форм спілкування, які не за­програмовані, не визначені насамперед існуючим суспільством, зумовлені не його масовою культурою, а особистісним вибором. Відносини вільних асоціацій індивідів - такі, в основі яких - ставлення до іншої людини як до самоцінності, як до «альтер его», це визнання її безумовної гідності.

ЛИТЕРАТУРА

1. «Ведение в философию» 2 т., Москва, 1989 г.

2. В.Г.Афанасьев «Основы философских знаний», Москва, «Мысль», 1987 г.

3. Ільїн В.В., Кулаг ін Ю.І. Філософія: Підручник: в 2 ч. – Ч. І Історія розвитку філософської думки. – К.: „Альтерпрес”, 2002. – 464 с.

4. Квасова И.И. «Учебное пособие по курсу «Введение в философию», Москва. – 1990 г.

5. Лавриненко В.Н. Философия. Учебное пособие. – М.: Юристь, 1996.

6. Лось В.А. Взаимоотношения общества и природы. – М., 1990.

7. Сілаєва Т.О. Філософія: Курс лекцій. – Тернопіль, СМП „Астон”. – 2003. – 216 с.

8. Специфика философского знания и проблема человека в истории
   философии.-М., 1989.

9. Спиркин А.Г. Философия. – М.: Гардарики, 1999. – 816 с.

10. Федоров Н.Н. Философия общего дела. – М., 1982.

11. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П.Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.

12. Філософія: Підручник / Г.А.Заїченко, В.М. Саратовський, І.І.Кальний та ін.; За ред. Г.А.Заїченк та ін.. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.: іл..

Характеристики

Список файлов реферата