158891 (737287), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:

• функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання доб­робуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

• функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечен­ня соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства, упорядкування політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

• функцію акумуляції і збереження людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного зростання особистості.

3. Основні чинники суспільного розвитку.

У соціальній філософії та соціології по-різному вирішується питання про основні чинники розвитку суспільства. Як правило, пошук йде в на­прямку визначення певної єдиної детермінанти або «двигуна» історії, чи то буде техніка, чи економіка, чи свідомість.

У натуралістичних концепціях розвиток суспільства пояснюється біологічними законами, природними факторами, космічними процеса­ми, - тобто саме суспільство не визнається специфічною сферою реальнос­ті, якісно відмінною від природи. Розглянемо деякі з натуралістичних кон­цепцій розвитку людства.

A. Мальтузіанство, засновником якого був англійський священик і економіст XIX ст. Т. Мальтус, намагалося пояснити процеси суспільного життя «вічними» законами природи, зокрема природним законом народо­населення, згідно з яким населення зростає в геометричній прогресії, а за­соби існування можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії. Тому голод, епідемії, війни, безробіття - природні супутники суспільного розвитку. Неомальтузіанці XX ст. відмовилися від порівняння «прогресій», але залишили основну тезу Мальтуса про природний характер демографіч­ного розвитку.

Б. Соціальний дарвінізм, засновником якого є соціолог Г.Спенсер, по­яснює закономірності розвитку суспільства природними законами біологі­чної еволюції, поширює на суспільство принцип природного добору - бо­ротьби за існування і виживання найбільш пристосованих до цієї боротьби.

B. Соціобіологія (представниками її є К.Лоренц, Е.Уілсон, Т.Хакслі) розглядає суспільне життя за моделлю біологічної популяції. Всі прояви соціальності, вважають соціобіологи, мають генетичний базис, запрограмовані біологічною еволюцією і суттєво не відрізняються від їх аналогів в тваринному середовищі.

Г. Географічна школа в соціальному пізнанні основну роль розвитку суспільств і народів відводить географічному положенню і природним умовам - клімату, сировинним запасам, водним ресурсам тощо. Вплив гео­графічного фактора на суспільство був відомий ще за часів античності, але концепцію суспільства на основі такого фактору вперше створили предста­вники Просвітництва (Монтеск'є, Тюрго та ін.). В межах географічної шко­ли виникає і школа геополітики, яка обґрунтовує політичне життя суспі­льства необхідністю боротьби за «життєвий простір», за розширення «при­родних» кордонів для виживання суспільного цілого.

Д. Фрейдизм та неофрейдизм (З. Фрейд. Е. Фромм) пояснюють суспі­льне життя з позиції психології та патопсихології.

Е. У теорії етногенезу (виникнення етносів) Л. Гумільова суспільне життя розглядається як існування етносів - великих угрупувань, в появі і розвитку яких вирішальна роль належить космоприродним факторам. Гумільов спирався на відкриття В.І.Вернадського про наявність на Землі біо­хімічної енергії живої матерії (біосфери). Біосфера здатна накопичувати енергію сонця. На цій енергії, відповідно до її ритмів, випромінювань, іс­нують і розвиваються етноси як біологічні організми. Уся історія була роз­глянута Гумільовим як виникнення, розвиток, занепад і перетворення етно­сів на інші.

Ідеалістичні концепції пояснювали суспільний розвиток духовними факторами - релігійними та міфологічними віруваннями, ідеями і духовними прагненнями великих історичних діячів, розвитком пізнання і науки. «Ідеї правлять світом», - висловлювався французький просвітник Вольтер. Г.Гегель пояснював історію суспільства розвитком духовної куль­тури і, врешті-решт розвитком світового розуму. Німецький соціолог М.Вебер особливу увагу приділяв культурним цінностям як вирішальному моменту соціального життя. Суспільні зміни відбуваються часто не з еко­номічних причин, а через зміни в сфері свідомості, вважав Вебер. У своєму відомому творі «Протестантська етика і дух капіталізму» велику роль в розвитку капіталістичних відносин в Європі він вбачав в релігії протестан­тизму.

В марксистській соціальній теорії (в матеріалістичному розумінні історії) визначальна роль відводилася економічному фактору - матеріальному виробництву і економічним відносинам.

У технократичних концепціях соціальний розвиток пояснюється прогресом техніки і технології. Деякі технократи обґрунтовували ідею зосередження соціальної влади в руках представників передових техноструктур, що, нібито, могло би забезпечити процвітання і благоденство всьо­го суспільства.

Всі названі фактори є суттєвими і необхідними в соціальному розвит­ку, всі вони зумовлюють певним чином плин історичних подій. В еволюції суспільства важливі всі форми життєдіяльності – матеріально-економічні, політичні, релігійні, моральні та інші - в їх історичній єдності і взаємо­зв'язку. Не заперечуючи величезний детермінуючий вплив техніко-економічних факторів, потрібно все ж зазначити, що не можна вказати на єдиний визначальний чинник для всієї людської історії. На різних етапах соціального розвитку головним може стати будь-який з названих чинників. Суспільство - імовірнісна система, джерело розвитку якої є досить склад­ним, воно включає цілий спектр різних сил - природних, власне соціаль­них, духовних. їх співвідношення змінюється в ході історії і не може бути передбаченим з математичною точністю. На формування тієї чи іншої сус­пільної структури впливають і природні особливості, і наука, і економіка, і техніка, і технологія, і устрій політичної системи, і наявна ідеологія та рі­вень духовної культури, і національні особливості, і міжнародні умови, і роль особистості.

Отже, історія зумовлена сукупністю різних факторів, одні з яких в конкретних ситуаціях виявляються сильнішими від інших і постають в якості основних детермінант. Досвід XX ст. спростовував однофакторний підхід до розвитку суспільства.

4. Типологія суспільства.

Типологія суспільства — не визначення ступенів в історичному роз­витку людства, а також — форм сучасного суспільства. У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво відрізняються одне від одного за багатьма параметрами. Так само і в історії людства мож­на помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. За якими ж критеріями можна визначити історичні типи, а також різноманітні форми сучасного суспільства?

Тривалий час в соціальній філософії була узвичаєна формаційна ти­пологія, засновником якої був К.Маркс. Свою основну ідею матеріаліс­тичного розуміння історії він грунтує на концепції суспільства як соціа­льно-економічної цілісності, вирішальна роль в якій належить економічно­му фактору. З різних сфер суспільного життя Маркс виділяв економічну, а з усіх суспільних відносин - виробничі відносини, як основі і визначальні. Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характерис­тика основних типів суспільства. Марксизм розрізняє п'ять історичних типів суспільства, п'ять суспільно-економічних формацій - первіснооб­щинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну.

Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Дії людей в межах кожної суспільно-економічної фор­мації були узагальнені марксизмом і зведені до дій великих груп людей, в класовому суспільстві - класів. Зміна однієї формації іншою відбувається внаслідок соціальної революції. Капіталістичне суспільство згідно з марк­сизмом, - остання з формацій, що ґрунтується на антагонізмі класів. Нею завершується передісторія людства і починається справжня історія - кому­нізм.

У сучасній соціальній філософії утвердився інший підхід - цивілізаційна типологія суспільства. Під цивілізацією у даному випадку розумі­ється найзагальніший рівень людської спільноти в єдності матеріаль­них і духовних форм її існування.

Сьогодні став вже загальноприйнятим поділ історії на три типи цивілізації: на період традиційної (аграрної), індустріальної (техногенної) і постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного; індустріальна рево­люція пов'язана з появою машинного виробництва (XVI-XVII ст.); інфор­маційна революція, в яку вступають найрозвиненіші країни сучасності, є початком нової цивілізації. Чим же відрізняються типи цивілізацій від ти­пів суспільно-економічних формацій?

На відміну від формаційної типології суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття «цивілізації» фіксує увагу не лише на економічній і технологічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства - матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не тільки економічний базис, але в більшій мірі — сукупність культурних зразків, ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів. Цивілізаційний підхід універсальніший від формаційного. Його типи більш глобальні, більш сталі утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізацій є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному типові цивілізацій притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій власний механізм детермінації.

Потрібно зауважити, що цивілізаційний підхід в його початкових варі­антах виявив свою обмеженість і односторонність, тому згодом зазнав пев­них змін. Творцями концепції трьох історичних типів цивілізації стали американські соціологи Д. Белл і О. Тоффлер. За основу їх цивілізаційної схеми була взята технологія як сукупність виробництва і певного типу ви­користовуваного знання. Якщо в марксизмі, в його соціальній теорії панує економічний детермінізм, то в цивілізаційній концепції - технологічний.

Пізніше при аналізі типів цивілізації більша увага приділяється соціокультурним факторам.

Під традиційною цивілізацією розуміють докапіталістичні (доіндустріальні) суспільні уклади аграрного типу, зі способом соціокультурної ре­гуляції, заснованим на традиції. Традиційна цивілізація охоплює не лише періоди стародавності і середньовіччя, цей тип соціальної організації збері­гся і до наших часів. Багатьом країнам так званого «третього світу» прита­манні риси традиційного суспільства. Його характерними ознаками є:

• аграрна спрямованість економіки та екстенсивний тип її розвитку;

• високий рівень залежності від природнокліматичних, географічних умов буття;

• консерватизм в соціальних стосунках і способах життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження усталеного порядку і наявних структур соціального життя;

• негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій); пріори­тет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету;

• високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість індивідуальної свободи.

Індустріальна (техногенна) цивілізація сформувалась на руїнах середньовічної о суспільства. її основою став розвиток масового машинного виробництва. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтен­сивний. Найвищим принципом життя людини і суспільства стають зрос­тання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступа­льним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворю­ється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова систе­ма цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея пере­творення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілі­зації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, автономія індивіда. Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і сво­бод. Основною настановою діяльності індивідів стає досягнення успіху завдяки власним зусиллям.

Індустріальна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє і нівелює, підкорює культуру традиційного сус­пільства. Серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце нале­жить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природою.

Еволюція західних суспільств 19-20 століть виявила фундаментальну суперечність техногенної цивілізації. З одного боку, її вища мета - збіль­шення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем - перетворює людину на просту функцію, засіб еконо­мічної сфери. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культу­ри, засобів масової інформації. Але, з другого боку, та ж техногенна цивілі­зація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність, сти­мулює розвиток її потреб та здібностей, внаслідок чого відбувається гума­нізація суспільства, заснованого на капіталістичній економіці. Таким чи­ном, індустріальна цивілізація породжує і економічний базис, і новий тип людини, яка здатна модифікувати, гуманізувати цей базис. З цим пов'язаний розвиток економічного і політичного лібералізму, визнання принципу соціальної справедливості, створення механізму соціального за­хисту, обмеження влади пануючої еліти, демократичні свободи тощо.

Ідею індустріального суспільства розробляли в 50-60 роках такі відомі соціологи США та Західної Європи, як Р.Дарендорф, Р.Арон, У.Ростоу, Д.Белл та інші. Теорії індустріального суспільства об'єднуються сьогодні з технократичними концепціями, а також з теорією модернізації.

Концепція постіндустріального суспільства була розроблена Д.Беллом, а також продовжена в соціологічних, економічних, футорологічних концепціях О.Тоффлера, Ж.Фураст'є, Р.Гелбрейта, Р.Арона, У.Ростоу. Численні моделі нової цивілізації породжують і численні її назви - постіндустріальне суспільство, суспільство «третьої хвилі», технотронне, постекономічне, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використо­вується термін «інформаційна цивілізація». Виникнення нового, інформа­ційного суспільства, пов'язане насамперед із змінами в соціальній структу­рі суспільства, що зумовлено новою роллю науки і техніки. Власність, на думку Д.Белла, втрачає своє значення як критерій соціальної стратифікації, вирішальним тут стає рівень освіти і знань. Основою постіндустріальної цивілізації стає інформація, інформаційна технологія, а також так звані «синергетичні», здатні до саморозвитку, відкриті системи - комп'ютерні, біотехнологічні тощо (більш детально інформаційне суспільство буде роз­глянуте в останній темі курсу).

Характеристики

Список файлов реферата