158838 (737250), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки були представлені автором в доповідях і виступах на наукових конференціях в 2005-2007 роках, зокрема: XX наукові читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2005); XXXIV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2005); XXI наукові читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2006); XXII наукове читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2006); XXXV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2006); II Таврійських читаннях “Анахарсис” (Донузлав, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2006” (Дніпропетровськ, 2006); XXXVI науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2007).
Публікації. Результати здійсненого дослідження викладено в 9 публікаціях, з них в профільних наукових виданнях, затверджених ВАК України, - 4, в формі тез виступів на конференціях - 5.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновку і списку використаних джерел, що містить 249 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінок, з яких 176 сторінок займає основний текст.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі охарактеризовано актуальність теми дисертації та ступінь її наукової розробленості; визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; вказано теоретико-методологічні основи дослідження, обгрунтовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість дисертаційної роботи.
У розділі 1 “Соціокультурний діалог: логічні і методологічні основи” досліджується поняття діалог як соціокультурне явище, основні підходи до вивчення даного поняття, а також аналізується вплив процесів глобалізації на формування конструктивного соціокультурного діалогу. Крім того, розглядаються проблеми взаємного сприйняття двох найбільш великих цивілізаційних агломераций мусульманського Сходу і християнського Заходу.
У підрозділі 1.1. “Поняття соціокультурного діалогу” уперше розроблено логічні основи соціокультурного діалогу. Обгрунтовано думку про те, що успішний соціокультурний діалог можливий лише в тому випадку, коли учасники діалогу мають близьку або однакову логіку структурування предметного світу і мислення, що якраз і характерно як західній, так і східній цивілізаціям. Подано визначення поняття соціокультурного діалогу.
Виділено методологічні основи соціокультурного діалогу. Різні підходи до тлумачення суті діалогу зведено в системну класифікацію, що дозволила зробити висновок про те, що соціокультурний діалог є поняттям інтегральним, оскільки в ньому поєднуються ключові смисли онтологічного, гносеологічного, антропологічного, герменевтичного, феноменологічного, екзистенціального, світоглядного та езотеричного підходів до тлумачення суті діалогу.
Аналіз поняття соціокультурного діалогу дозволив сформулювати принципи, що роблять діалог можливим – це принцип паритетності у відносинах між Заходом і мусульманським Сходом, принцип культурної емпатії як умови адекватного сприйняття Іншого, і принцип домінанти Іншого, що вимагає визнання передусім пріоритетів Іншого.
У підрозділі 1.2. “Соціокультурний діалог в умовах глобалізації” розглядаються основні принципи міжкультурного діалогу Сходу і Заходу в епоху глобалізації, наслідком якої стала хвиля фундаменталізму і відродження національно-етнічних традицій в різних культурних співтовариствах. Розглянуто вплив глобалізації на можливість соціокультурного діалогу. Внаслідок порівняльного аналізу уявлень про поняття глобалізації у західних дослідників, а також у представників арабської думки з'ясувалося, що і ті, та інші погоджуються з думкою про те, що глобалізація містить в собі як негативні, так і позитивні сторони.
Показано, що в умовах глобалізації з боку економічно розвинених країн здійснюється процес культурної уніфікації відповідно до західних стандартів, культивується глобальна однодумність у сфері ціннісних орієнтацій тощо, що викликає негативну реакцію передусім в мусульманському світі.
З глобалізацією пов'язане посилення фундаменталістських тенденцій у всіх релігіях, в тому числі й в ісламі. Разом із тим глобалізація дозволяє поширити діяльність релігійних організацій, розповсюдження релігійних і інших поглядів і цінностей серед інших релігійних систем. Однак говорити про ісламську експансію не представляється коректним.
Обгрунтовується думка про те, що процес глобалізації не є непереборною перешкодою на шляху побудови конструктивного соціокультурного діалогу, однак при умові, що з цим процесом не буде тісно пов'язуватися загроза культурної уніфікації за західним або східним зразком, наслідком якої може стати знищення соціокультурного різноманіття. Разом із тим, глобалізація в справі поширення знань про Інше, за допомогою сучасних інформаційних технологій і Інтернету, може стати позитивним чинником в побудові соціокультурного діалогу між Заходом і Сходом.
У підрозділі 1.3. “Співвідношення двох парадигм взаємного сприйняття” виявляється, що поширені сьогодні образи культури Іншого далекі від адекватного сприйняття - вони обтяжені безліччю упередженостей, негативних стереотипів (автономних і гетерономних) і забобонів, властивих, на думку дисертанта, імагінативній (образній) парадигмі сприйняття, що традиційно існувала, і опису Іншого. Мається на увазі образи взаємного сприйняття двох найбільш великих цивілізаційних агломерацій – мусульманського Сходу і християнського Заходу. Імагінативна парадигма взаємного сприйняття, будучи похідною від повсякденного рівня свідомості, завжди створювала і сьогодні створює негативні стереотипи на зразок “мусульманин - означає терорист”, або “європеєць - означає аморальний тип” тощо.
Для здійснення соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом необхідно будувати адекватні уявлення про іншу культуру та її носіїв на основі запропонованої автором когнітивної парадигми сприйняття Іншого, що представляє теоретичний рівень пізнання і заснована не на забобонах, а на раціональному знанні і здоровому глузді, не на зіставленні “ми-вони”, а на принципі домінанти Іншого.
Щоб поглянути об'єктивно на “свою” і “чужу” сутності потрібне прагнення до об'єктивності та наявність певної емпатії, що дозволяє не тільки розуміти явища іншої культури, але і переживати їх.
У розділі 2 “Основні передумови і умови здійснення соціокультурного діалогу” аналізуються основні інтенції соціокультурного діалогу між мусульманським Сходом і Заходом. Досліджується феномен арабо-мусульманського відродження в різні періоди історії ісламу, в тому числі, в умовах глобалізації і мультикультуралізму.
У підрозділі 2.1. “Історичні і соціокультурні передумови діалогу між Заходом і мусульманським Сходом” проводиться історичний аналіз взаємодії двох великих соціокультурних світів: мусульманського Сходу і Заходу. У ході аналізу обгрунтовується думка про те, що існують фундаментальні історичні і соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу: загальна історія взаємних культурних впливів, загальні за походженням святоглядні джерела (близькі за ідейним і сюжетним змістом священні монотеїстичні тексти, загальні джерела філософських учень - тексти давньогрецьких філософів), майже співпадаючі морально-етичні системи. Відмінності на фоні цієї близькості не є істотними.
Алармістські ідеї про неминуче зіткнення цивілізацій, які навмисно розповсюджують думки про ніби істотні культурні відмінності, які породжують конфлікти, зокрема, між Заходом і мусульманським Сходом, завжди служили і служать прикриттям для недобрих політичних інтересів і стратегічних планів.
Внаслідок аналізу автор приходить до висновку про те, що для здійснення продуктивного діалогу необхідно, по-перше, долати ті негативні стереотипи і спотворені образи взаємного сприйняття, що нагромадилися протягом довгого часу, спираючись на когнітивну парадигму взаємного сприйняття, і тут свою роль повинні зіграти інтелектуальні еліти. По-друге, стає зрозумілим, що всі відносини між двома соціокультурними світами необхідно будувати на нових принципах: паритетності, взаємної культурної емпатії і домінанти Іншого.
У підрозділі 2.2. “Феномен мусульманського “ренесансу”: мультикультурні і крос-культурні комунікації” зазначається, що ісламський “ренесанс” збігся з новим періодом, коли частина Умми знаходиться в діаспорі і вимушена жити, вступаючи в мультикультурні та крос-культурні відносини, що створює непрості соціокультурні проблеми. З іншого боку, в зв'язку з відродженням ісламу з'являються радикальні ісламістські тенденції і пов'язані з ними терористичні акти, що не мають нічого спільного з ісламом як релігією і культурною основою Умми.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в умовах глобалізації в мусульманськом світі спостерігається чергове (перше відзначено в період правління Аббасидів, друге - після падіння Османської імперії) посилення фундаменталістських тенденцій, і прагнення захистити суспільство від нововведень і неприйнятних цінностей. Це відродження ісламу створює тимчасові труднощі для соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом.
Дослідження показало, що зараз виникає небезпека нового спалаху ісламського “ренесансу” в зв'язку з прагненням Іранської Республіки зайняти лідируючі позиції в ісламському світі. Небезпека полягає в тому, що такі претензії керівництва Ірану можуть призвести до розколу мусульманської общини, а, значить, до сповільнення процесів інтеграції мусульманських держав і до звуження простору для соціокультурного діалогу з Заходом.
Висока ймовірність появи в найближчі роки чергової хвилі відродження ісламу в новій, модернізованій формі приведе до того, що мусульманський соціокультурний світ буде вимушений тяжіти до побудови паритетних відносин з Заходом і Європою.
У розділі 3 “Особливості соціокультурного діалогу в Україні і в Криму” розглядаються основні особливості розвитку українського суспільства в пострадянський період, коли Україна виявилася на перехресті цивілізацій, аналізуються її можливості до соціокультурного діалогу: внутрішнього і зовнішнього. Досліджується історія формування релігій на території України, а саме ісламу і християнства. У зв'язку з цим розглядається ісламський чинник в АР Крим після повернення кримських татар.
У підрозділі 3.1. “Проблеми міжцивілізаційного діалогу в Україні” розглянуто історію виникнення і розвитку християнства в Україні. Досліджено ісламський чинник в Україні і пов'язані з ним складності і напруженість у міжнаціональних і міжконфесійних відносинах. У діалозі між цивілізаціями обгрунтовано особливу роль України, на території якої можливо побудувати модель оптимальних взаємовідносин у полікультурному суспільстві, заснованому на емпатії, толерантності і визнанні цінності кожної культури і кожного народу.
Активна взаємодія і внутрішній соціокультурний діалог народів України загалом і Криму зокрема є одним із найбільш істотних чинників, що визначають не тільки сучасну, але й майбутню історію української держави. При цьому важлива роль відводиться толерантним міжконфесійним відносинам.
У підрозділі 3.2. “Соціокультурний діалог: кримський проект” в контексті розвитку народів Криму проаналізовано основні складності, що виникли в зв'язку з поверненням раніше депортованих народів, передусім кримських татар, на землі Кримського півострова і з подальшим відродженням ісламу. Проаналізовано матеріали наукових конференцій і публікацій, присвячених питанню реалізації конструктивного міжнаціонального і міжконфесійного діалогу в Криму, обгрунтовано його потенційну можливість. Однак, це можливо при умові об'єднання зусиль національних (інтелектуальних і політичних) еліт Криму і України.
Автор приходить до висновку, що надзвичайно насичений культурний простір України і Криму, де взаємодіють самобутні та яскраві традиційні культури, різні типи світогляду тощо, демонструє, незважаючи на деяку напруженість, гармонійну єдність, толерантні способи спілкування, здатність і можливість будувати внутрішній соціокультурний діалог.
ВИСНОВКИ
Розглянуті дисертантом різні підходи до тлумачення суті діалогу (онтологічний, гносеологічний, антропологічний, герменевтичний та ін.) зведено в системну класифікацію, яка дозволила зробити висновок про те, що соціокультурний діалог є поняттям інтегральним, оскільки в ньому поєднуються ключові смисли цих підходів до тлумачення суті діалогу.
Внаслідок проведеного дослідження було з'ясовано, що соціокультурний діалог як в теоретичному аспекті, так і в практичному, є єдиною альтернативою загрозі війни цивілізацій. Однак для побудови конструктивного діалогу необхідна близька або однакова логіка структурування предметного світу і мислення учасників діалогу, що якраз характерно для культур Заходу і мусульманського Сходу.
У ході аналізу доведено, що існують фундаментальні історичні і соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу, серед яких треба відзначити загальну історію взаємних культурних впливів, загальні за походженням світоглядні джерела (близькі за ідейним і сюжетним змістом священні монотеїстичні тексти, загальні джерела філософських вчень – тексти давньогрецьких філософів), та майже співпадаючі морально-етичні системи.
Наявні сьогодні образи культури Іншого далекі від адекватного сприйняття – вони обтяжені безліччю упередженостей, негативних стереотипів (автономних і гетерономних) і забобонів, властивих імагінативній парадигмі сприйняття, що традиційно існувала, і опису Іншого. Для здійснення соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом необхідно будувати адекватні уявлення про іншу культуру на основі запропонованої нами когнітивної парадигми сприйняття Іншого, яка заснована не на забобонах, а на раціональному знанні і здоровому глузді, не на зіставленні “ми-вони”, а на принципі домінанти Іншого.
Щоб поглянути об'єктивно на сутність Іншого, потрібні і прагнення до об'єктивності, і наявність певної емпатії, що дозволяє не тільки розуміти явища Іншої культури, але і переживати їх.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в умовах глобалізації з боку економічно розвинених країн здійснюється процес не тільки економічної, але й культурної уніфікації за американським стандартом, затверджується глобальна однодумність в сфері ціннісних орієнтацій тощо, що викликає негативну реакцію з боку національних держав і посилює фундаменталістські тенденції у всіх релігіях, в тому числі і в ісламі.
Внаслідок порівняльного аналізу уявлень про поняття глобалізації у західних дослідників, а також у представників арабської думки, з'ясувалося що і ті, та інші погоджуються з думкою про те, що глобалізація містить в собі як негативні, так і позитивні сторони.
Таким чином, глобалізація не є непереборною перешкодою на шляху побудови конструктивного соціокультурного діалогу за умови, що з цим процесом не буде тісно пов'язуватися загроза культурної уніфікації за західним або східним зразком, наслідком якої може стати знищення соціокультурного різноманіття. У такому випадку глобалізація як джерело поширення аутентичного знання про Інше, за допомогою сучасних інформаційних технологій і Інтернету може стати позитивним чинником у побудові соціокультурного діалогу між Заходом і Сходом.
У ісламі спостерігається посилення фундаменталістських тенденцій, метою яких е огородити суспільство від нововведень і неприйнятних цінностей, що створює тимчасові труднощі для соціокультурного діалогу між Заходом мусульманським Сходом.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
