158193 (736867), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Він стає сумнівним із введенням додаткових параметрів для вивчення людини, таких як раса і клас. Тому в іншому підході, в межах психоаналітичної та постмодерністської течій увага приділяється таким поняттям, як ідентичність і суб’єктивність. Аналіз зазначених концепцій показав, що проблема з визначенням суб’єкта й об’єкта пов’язана з проблемами універсалізації теоретичних конструкцій фемінізму. Це привело до появи нових досліджень — гей-лесбійських, квір, чоловічих і, врешті-решт, до гендерних, які об’єднали ці практики. Об’єднувальною ланкою між ними стають вивчення гендеру, статі, норм суспільства, стереотипів, а не конкретного суб’єкта чи об’єкта. Така початкова розгалуженість гендерних досліджень стала причиною їх міждисциплінарності. У роботі показано, що гендерні дослідження вже мають відношення не лише до конструювання жіночої суб’єктивності, а й до людини будь-якої статі, до її ролі в суспільстві та стосунках зі світом.
Аналіз становлення та розвитку гендерних досліджень показав, що вони являють собою складну багаторівневу структуру. Різні напрями цих досліджень складні, внаслідок чого виникає варіативність предметної сфери. У підрозділі було показано складність визначення таких досліджень в межах класичної науки. Крім того, таке широке розгалуження гендерних досліджень, з одного боку, поставило питання про їх самостійний статус, а, з іншого, — дало підстави для вивчення їх у контексті постнекласичної науки як міждисциплінарної галузі знання.
У підрозділі 1.2 — “Вплив тенденцій постнекласичної раціональності на гендерні дослідження” — ставиться мета окреслити основні точки дотику розвитку гендерних досліджень та постнекласичної раціональності. Теоретичною базою такого аналізу була концепція постнекласичної раціональності, розроблена зарубіжними та вітчизняними авторами В. І. Аршиновим, В. Г. Будановим, І. С. Добронравовою, Л. П. Киященко, Є. Н. Князєвою, С. П. Курдюмовим, І. Пригожиним, Л. І. Сидоренко, В. С. Стьопіним, Г. Хакеном та іншими. Розглядається процес становлення постнекласичної раціональності та розкриваються ті її особливості, які, на наш погляд, пов’язані з гендерними дослідженнями. У ході аналізу було показано кілька причин, згідно з якими можемо класифікувати гендерні дослідження як постнекласичну галузь. Зокрема, проблеми спостереження і введення цінностей в наукове дослідження. У гендерних дослідженнях увага спрямована на цінності суспільного життя, розподіл ролей між чоловіками і жінками, на взаємозв’язок між соціальними інститутами, а також на уявлення про ідеали чоловіка і жінки в окремих суспільствах. Об’єктами розгляду гендерних досліджень є, в першу чергу, ціннісні аспекти. У гендерних дослідженнях введення цінностей в наукове дослідження зумовлене необхідністю врахування позиції дослідника.
Об’єктами вивчення в постнекласичній науці є складні системи, що самоорганізуються та саморозвиваються. Саме такий об’єкт гендерних досліджень, тому інтерес становить апарат постнекласичної науки, розроблений для таких систем, а саме такі його поняття, як нелінійність, складність, самоорганізація, хаос, біфуркація тощо, і можливість його застосування для суспільних процесів. Гендерні дослідження в усіх своїх проявах налаштовані на побудову нового знання, нового образу людини, критику існуючих класичних позицій науки. Тому місце, в якому вони могли б існувати в науці, загалом повинно бути особливим, націленим на нове знання, на зміни, на руйнування стереотипів та усталених норм. Саме таким вимогам відповідає постнекласична наука. Вона характеризується нелінійним стилем мислення, який для опису суспільства використовує ідеї становлення, цілісності, відкритості. Саме в контексті постнекласичної науки гендерні дослідження вийшли на інституціональний рівень. Можна сказати, що міждисциплінарність як особлива характеристика організації сучасної науки, послужила поштовхом для цього. Для гендерних досліджень було неприйнятним існування в межах класичних понять і вимог до дисципліни. Міждисциплінарність дозволила вихід за межі існуючих дисциплінарних устоїв у пізнанні і організації знання, що було заборонено в умовах класичної науки і критикувалось в межах гендерних досліджень і практик, що до них належать.
Гендерні дослідження також становлять інтерес як нова дисципліна, яка знаходиться на етапі свого формування, в якій існують специфічна методологія і підходи. Означене робить актуальним їх розгляд в контексті постнекласичної науки як такої, що ставить питання про появу нових методологій і засобів, які б узгоджувались з ціннісною базою. Гендерні дослідження також є спробою додати у глобальний масив знань про людину, які вже існують в таких галузях, як антропологія, соціологія, психологія та інші, інформацію про статеві відмінності, про їх роль для опису людини, з’ясувати питання чи дійсно ці відмінності важливі для такого опису, чи можливо в деяких сферах життя людини вони зовсім не мають значення.
У другому розділі — “Гендерні дослідження в епістемологічному та методологічному ракурсах” — гендерні дослідження розглядаються в зв’язку з особливостями організації знань у постнекласичній науці. Серед цих особливостей маємо на увазі такі: 1) інтеграція; 2) зближення методології гуманітарних і природничих наук; 3) введення ціннісних орієнтирів (наукових і позанаукових) у процес наукового дослідження та інші. У зв’язку з цим розглядається структурна організація гендерних досліджень, аналізуються етапи їхнього становлення як наукової галузі та їх міждисциплінарність. Увага також приділяється формуванню їх понятійного апарату та методів, основним методологічним вимогам щодо статусу дослідника і взаємодії суб’єкт-об’єкт.
У підрозділі 2.1 — “Структура гендерних досліджень та їх міждисциплінарність” — гендерні дослідження розглядаються як галузь, що стає і розвиває свій дослідницький апарат. Висновок про міждисциплінарність гендерних досліджень отримується на основі таких факторів: 1) аналізу структури гендерних досліджень; 2) специфіки їх історичного розвитку; 3) на основі їх зв’язку з різноманітними галузями, такими як психологія, історія, соціологія та іншими. Базою для такого аналізу стали роботи, де було зроблено спроби класифікації гендерних досліджень. Поміж них слід назвати роботи Л. Аусландер, Р. Кемпебелл, С. Васко, Л. Косгров, Л. Коуд, Дж. Роуза, С. М. Шакірової та інших. Аналіз структури гендерних досліджень та їх історичний розвиток репрезентує несприйняття гендерних досліджень як наукової дисципліни впродовж великого проміжку часу, особливо на етапі їх інституалізації. Таке несприйняття пояснюється, у першу чергу, класичним підходом до визначення дисципліни, а також значним впливом соціокультурних чинників на розвиток науки.
Виявляється, що міждисциплінарність гендерних досліджень має практико-емпіричні корені, тому що базою для їх появи був феміністський рух, який не однаково розвинений в різних країнах. Можна сказати, що для кожної країни існує своя специфіка і коло проблем, що розглядаються. На теоретичному рівні формуються феміністські теорії опису людини і суспільства, які опозиційні або трансформаційні стосовно існуючих. Крім того, на теоретичному рівні не існує єдиного понятійного апарату для різних напрямів гендерних досліджень, що пояснюється міждисциплінарністю гендерних досліджень. У межах сучасних гендерних досліджень як міждисциплінарних можна виділити і методологічний рівень, який став своєрідною рефлексією над досвідом, набутим на практико-емпіричному та теоретичному рівнях. У підрозділі підкреслюється, що гендерні дослідження в своїй структурі реалізують різні типи міждисциплінарності, пов’язані з варіативністю методів і підходів або зі змінами предметності. Також можна говорити про такі особливості організації гендерних досліджень: 1) формування галузі здійснюється на трьох взаємопов’язаних рівнях: практико-емпіричному, теоретичному та методологічному; 2) їх розвиток відбувається під значним впливом ідеології; 3) їм властива варіативність предмета, норм і понятійного апарату дослідження.
У підрозділі 2.2 — “Понятійний апарат та методологія гендерних досліджень” — висвітлюється кілька проблем. По-перше, аналізується статус дослідника (суб’єкта) в межах гендерних досліджень. По-друге, розглядається становлення понятійного апарату. По-третє, аналізуються методи, які використовуються в дослідженнях. Базою для такого вивчення послужили роботи, де показано принципи організації наукового дослідження, засновані на гендерному підході, демонструються методи та понятійний апарат, що застосовуються при цьому, а саме роботи І. С. Кона, Х. Лонгіно, Дж. Лорбер, А. Оеклі, Г. Рубін, Дж. Скотт, С. А. Ушакіна, Д. Харавей, С. Хардінг та багатьох інших. Постнекласичний погляд дозволяє репрезентувати ситуацію дослідження як комплексну взаємодію суб’єкта й об’єкта, а також підкреслити активну позицію дослідника.
Показано, що в гендерних дослідженнях статус науковця набуває особливої ваги, бо саме його позиція визначає хід пошуків, окреслює коло питань тощо. Крім того, особлива увага надається особистим характеристикам суб’єкта — віку, статі, расі, здатності до встановлення контактів і ролі емоційно-чуттєвих характеристик. Таким чином, до уваги беруться не лише професійні, але й особисті характеристики дослідника — його етичні настанови та орієнтації.
Власне, мова йде про можливість побудови нової етики наукового дослідження, де необхідними стають вимоги відкритості до нового і незвичного, а також терпимість до відмінностей між людьми. При цьому об’єктом гендерних досліджень може бути не просто людина — чоловік чи жінка, а й група людей. Досить часто це маргінальні або пригнічені групи, які потребують специфічного підходу і визнання відмінностей. Виявляється, що вимоги, висунуті до суб’єкта в гендерних дослідженнях, співпадають з постнекласичними настановами. Власне, одне з головних завдань у побудові постнекласичного типу дослідження — конструювання нового типу суб’єкта.
Зараз можна говорити про політичну та ідеологічну причини нехтування цінностями в дослідженнях, що було відзначено в феміністських і гендерних дослідженнях, а в постнекласичній науці отримало відгук у вигляді введення цінностей в наукову діяльність. Це дало змогу по-іншому подивитись на питання про маргіналізацію досвіду жінок, людей різних рас і релігій. У свою чергу це також викликало проблему побудови нової методології, пошуку адекватних методів опису, які б мали змогу підірвати стереотипні уявлення і зробили би видимим досвід будь-якої людини.
З точки зору постнекласичної раціональності відношення суб’єкт-об’єкт базуються на взаємовпливі, тобто не лише дослідник впливає на об’єкт свого дослідження, але й навпаки, об’єкт змінює дослідника. Погляд на гендерні дослідження зсередини висвітлює проблеми, які на даний момент актуальні в інших дисциплінарних галузях сучасної науки. Такий погляд обґрунтовує можливість подолання дихотомій суб’єкт-об’єкт, суб’єкт-предмет. У той же час не може бути повного злиття між ними. Суб’єкт наукового мислення не знищується, а лише трансформується: в гендерних дослідженнях ми не можемо уникнути суб’єкта, ми його виділяємо, іншими словами, позиціонуємо. В роботі показано, що гендерні дослідження є людиновимірними, тому що насамперед орієнтовані на пізнання людини як особистості, враховуються її переживання, чуттєвий і тілесний досвід. Саме тому в них з самого початку наукове пізнання поєднувалось з етичними поглядами. Згідно з цими причинами, не потрібно зосереджуватись на повному подоланні бар’єрів між дослідником і тим, кого він вивчає, а потрібно замислитись про складну структуру суб’єкта, про відповідальність, яка покладена на нього. Саме тому в гендерних дослідженнях увагу звертають на особисті характеристики дослідника — вони важливі, тому що безпосередньо стосуються результатів дослідження і їх інтерпретації. З цих причин, досить часто слід розглядати ситуацію дослідження як цілісне поле взаємодії суб’єкта й об’єкта. Таким чином, в роботі показано, що в гендерних дослідженнях, які пов’язані з етичною сферою, формулюється головна етична вимога до дослідника — це усвідомлення відповідальності.
Важлива методологічна проблема гендерних досліджень полягає в створенні системної цілісності понятійного апарату. Поки що вона не вирішена. Незважаючи на це, можна виділити ряд понять, які використовуються в будь-якій роботі, в будь-якій галузі (психології, історії, соціології), яку відносять до гендерних досліджень, — це поняття статі, гендеру та сексуальності. Було показано, що на даний момент не існує чіткого визначення для кожного з цих понять. Це пов’язано з існуючими уявленнями про людину, наприклад, есенціалізму і соціального конструктивізму, поглядами на походження відмінностей між людьми (ці поняття залежать також і від мети дослідження). У силу міждисциплінарності гендерних досліджень, а також варіативності предмета вивчення, висуваються певні вимоги щодо їх понятійного апарату — це перетин кордонів дисциплін та виконання інтегративної ролі. На основі цього можна зробити висновок, що варіативність понять гендеру, статі і сексуальності пов’язана, в першу чергу, з різноманітністю виявів людини. Внаслідок цього виникає необхідність уточнювати і розширювати поняття, які використовуються в ході дослідження.
Постійного уточнення потребують не лише поняття, але й норми, цілі та цінності кожного окремого дослідження, що відповідає настановам постнекласичної науки. На нашу думку, формування понятійного апарату гендерних досліджень відображає складний процес становлення цієї дисципліни і набуття нею позитивного змісту в структурі наукового знання. Аналіз методів і теоретичних підходів до вивчення людини в гендерних дослідженнях показав, що цей набір не усталений, а трансформується залежно від мети та об’єкта дослідження.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
