158169 (736852), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У першому розділі “Джерельна та методологічна основа дослідження влади як феномену екзистенції” міститься аналіз праць представників екзистенціалізму (К. Ясперса, М. Гайдеґера, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, А. Камю), творів Ф. Ніцше і праць М. Шелера, ідеї яких мали вплив на формування поглядів екзистенціалістів, зокрема на їх розуміння влади, а також робіт Г. Арендт та Ю. Габермаса, в яких висвітлюється соціальний аспект прояву влади в людському бутті. Розглянуто також дослідження вчень екзистенціалістів, в яких містяться певні зауваження щодо осмислення і висвітлення владної проблематики, а також дослідження, в яких містяться методологічні розробки, необхідні для аналізу влади як феномену екзистенції.

У підрозділі 1.1. “Джерельна основа дослідження влади як феномену екзистенції” здійснено огляд праць екзистенціалістів, в яких міститься матеріал стосовно вираження влади в людському бутті. Зокрема, висвітлюються основні положення представників екзистенціалізму та представників інших філософських напрямів стосовно здійснення влади в людському бутті у світі, а саме: а) в людській здатності (потузі) бути, (К. Ясперс, Ж.-П. Сартр); б) у людській здатності духовного піднесення над вітальним (М. Шелер); в) у здатності людини мислити й розуміти сутність буття (М. Гайдеґер, Г. Марсель); г) у відношенні між людиною та світом, представленим речами й іншими людьми (М. Гайдеґер, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр), а також д) у відношеннях між людьми на рівні соціального буття (Г. Арендт, Ю. Габермас). У зв’язку з висвітленням влади як притаманної життю в цілому розглянуто твори Ф.Ніцше, ідеї якого мали вплив на формування екзистенціалізму. Зв’язок ідей Ф.Ніцше й учень представників екзистенціалізму висвітлює С. Одуєв у роботі “Стежками Заратустри”. М. Кіссель у праці “Філософська еволюція Сартра” вказує на те, що постійна можливість, яка становить сутність екзистенції, є істинним принципом волі до влади Ф.Ніцше. З таким твердженням погоджується А. Руткевич, який в роботі “Від Фройда до Гайдеґера” порівнює проект людини з ніцшевою волею до влади. Розглянуто також дослідження й аналізи різних проявів влади в людському бутті, зокрема таких, як вираженої у свободі влади екзистенції, володіння як одного з проявів влади, міжіндивідуальний аспект прояву влади, влади трансценденції, влади ситуації, що містяться у працях І. Бичка, А. Богомолова, В. Брюнінга, П. Бурдьє, С. Веліковського, Р. Габітової, К. Долгова, Т. Кузьміної, С. Левицького, А. Лоя, А. Руткевича, В. Пазенка, Т. Сахарової, Л. Ситніченко, Г. Таврізян, Г. Фігаля, Л. Філіпова Т. Шварца та ін. Однак, незважаючи на досить широке коло досліджень, в яких представлено аналізи та інтерпретації різноманітних проявів влади в людському бутті, заявлена в дисертації тема ще досі залишається невисвітленою в сучасній філософській літературі.

У підрозділі 1.2. “Методологічна основа дослідження влади як феномену екзистенції” представлено методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження, в основі якого лежить положення про те, що метод є передумовою розуміння об’єкта і того смислу, керуючись яким дослідник застосовує метод (А. Лой). Метод є втіленням єдності суб’єкта, який пізнає, й об’єкта пізнання (К. Жоль). Одним із феноменів всезагального зв’язку явищ, котрий є визначальним фактором розвитку наукового знання, є феномен влади. Враховуючи те, що влада завжди є прихованою сутністю, присутність якої доводиться виявляти і дешифрувати (С. Пролеєв), філософське дослідження влади вимагає не лише синтезу різних форм знання та методів дослідження, котрі обумовлюються особливістю вирішуваної наукової проблеми (В. Чуйко), але й творення нових методів (В. Рижко). Тому є необхідним конструктивне і структуруюче використання світоглядних парадигм (В. Ярошовець). З огляду на це, філософське дослідження феномену влади потребує синтезу методів, а також звернення до розгляду особливостей певних історичних феноменів, якими, зокрема, є філософські концепції видатних мислителів, котрі відображають ті чи інші світоглядні парадигми. Застосування історико-філософського підходу, зокрема до аналізу вчень поглядів представників екзистенціалізму та представників інших філософських напрямів, дозволяє зрозуміти сутність влади як феномену екзистенції. Враховуючи те, що влада пронизує всі сфери людського буття, теоретичне дослідження даного феномену є винятково складною сферою дослідження (М. Фуко), яке вимагає нових засобів і підходів вивчення феномену влади (Е. Канетті). Аналіз теорії влади вимагає її розподілу на певні засадничі положення, виокремлення яких обумовлює можливість її розгляду як цілісної теорії (А. Конверський). Основними способами здійснення влади виявляються її прояви у різноманітних формах владарювання, що знаходять своє вираження у людському бутті у світі. Тому дослідження феномену влади потребує антропологічного підходу до вивчення даного феномену. Це обумовлює застосування феноменологічного методу, який дозволяє відкрити даний феномен в екзистенційному досвіді людини. Феноменологічний аналіз дозволяє розкрити владу, виходячи з особистих переживань людини, котрі становлять основу її справжнього існування (Є. Причепій). Апелювання до вічної людської природи з притаманними їй атрибутивними ознаками є однією з характерних рис філософії (А. Лой) як такої, що вимагає постановки питання про домінування на кожному рівні й у кожній формі, в якій воно існує (М. Фуко). Тому дослідження влади вимагає звернення до аналізу джерел і сутності даного феномену, який виявляє себе у повсякденному людському існуванні. Можливість розкрити сутність існування людини в усіх сферах її життєдіяльності, осмислюючи владу як фундаментальний вимір екзистенції, ми отримуємо завдяки використанню герменевтики як способу витлумачення текстів філософів у межах висвітлення ними феномену влади.

У підрозділі 1.3. “Воля та влада в контексті розуміння дії” здійснено огляд основних підходів до висвітлення влади в західноєвропейській філософії від часів Середньовіччя до початку ХХ століття. В середні віки було вперше висвітлено сутність екзистенції, яка розглядалася як похідна від Божої волі, а влада людини тлумачиться як її здатність налаштовуватись у власній діяльності на сприйняття божественного Одкровення. За доби Відродження влада людини тлумачиться як її здатність діяти і підпорядковувати фортуну своїй волі. У Новий час влада приписується людині як єдиному суб’єкту, який покладає все суще. І. Кант вбачає владу людини у здатності її автономної волі визначати і встановлювати над собою моральнісні закони. Г.В.Ф. Гегель тлумачить владу як таку, що є вираженою у діалектичній єдності суб’єкта й об’єкта. К. Маркс висвітлює владу як силу, що є притаманною матерії й яка визначає існування людини. Владу як притаманну світовій волі, засобом здійснення якої виявляється людина, висвітлює А. Шопенгауер. Владу як притаманну життю в цілому й як таку, що є метою й основою себе самої у власному зростанні, осмислює Ф. Ніцше. Владу як притаманну життю в цілому зображує М. Шелер в образі “чуттєвого пориву”, від якого є залежною людина, котра увібрала в себе всі рівні розвитку життя.

Другий розділ “Влада як екзистенційна потуга бути” присвячено розгляду здатності людини здійснювати власне існування у світі.

У підрозділі 2.1. “Прихована сутність влади” вказано на сутнісну неможливість дати визначення таких понять, як “влада” та “екзистенція”, позаяк визначення передбачає обмеження того феномену, який визначається, шляхом вказування на його сутнісні межі. Інша складність у визначенні поняття “влади” пов’язана з великою кількістю синонімів, які окреслюють буття та стан влади. Сутнісна неможливість визначення поняття “екзистенції” полягає в тому, що екзистенція як така, що завжди є можливістю самої себе, не є чимось сталим, раз і назавжди застиглим у власній сутності. У підрозділі висвітлено етимологію понять “влада” та “екзистенція”. Показано, що поняття “влада” є етимологічно пов’язаним зі словами “сила”, “здатність”, “можливість”, “дія”, “володіння” тощо, а поняття “екзистенція” має значення постійної можливості здійснення людиною своєї потенційної сили (здатності). Вказано на різні сфери здійснення людиною влади у власному існуванні у світі. Показано, що влада, знаходячи вираження в людському бутті, виявляється як притаманна або як дарована їй сила. Зроблено висновок, що екзистенція є владною за самою своєю суттю.

У підрозділі 2.2. “Влада та цінності” показано, що влада за своєю суттю є постійним становленням самої себе, підґрунтям і метою якого є вона сама як найвища цінність. Пронизуючи всі сфери життя, влада постає основою всіх сфер людського існування, зокрема, сфери моралі, в якій регулюється діяльність людини. Продемонстровано, що влада є основою та принципом оцінювання й покладання цінностей. Встановлено, що цінність є владною у власній сутності, влада якої полягає в тому, що вона визначає те, яким чином людина постає у своєму бутті. Зроблено висновок, що людина владна або прийняти вже існуючу істину про суще як ціннісну міру самої себе, або ж самій встановити ціннісну міру сущого в цілому.

У підрозділі 2.3. “Становище та влада людини” проаналізовано вчення М.Шелера й показано, що людина, будучи фізіологічно недосконалою і тому вітально залежною (підвладною) істотою, займає особливе положення у світі. Будучи фізіологічно недосконалою істотою, людина виявляється здатною перевершувати світ (ставати над ним) і саму себе. Постаючи як духовна істота, людина виявляється владною в своїй сутності. Показано, що влада людини полягає в її здатності здійснювати акти опредметнення (ідеації) власних фізіологічних і психологічних станів та оточуючого її світу, який вона сприймає як “центри опору”. Зазначено, що людина, здійснюючи духовні акти разом з іншими людьми, ідентифікує себе з ними. Ідентифікуючи себе з іншими людьми, вона постає владним суб’єктом по відношенню до кожної іншої людини, сутність якої вона визначає. Показано, що у здійсненні акту ідентифікації (між людьми) відбувається дереалізація світу, в якій людина виявляється учасницею єдиного духу як першоджерела всіх речей світу. Зроблено висновок, що, будучи духовною істотою, людина постає як владна над самою собою та світом в цілому.

У підрозділі 2.4. “Влада і безвладдя як сутність людського існування” проаналізовано такі поняття, як буття, суще, феномен, Dasein, свідомість тощо. На основі цього аналітичного підґрунтя висвітлено різницю у тлумаченні феномену людської влади М. Гайдеґером і Ж.-П. Сартром. З метою висвітити владу як таку, що полягає у здатності людської свідомості покладати буття в його видимості, стало доцільним звернення до вчення Ж.-П. Сартра. Показано, що впродовж свого існування людина постає як владна у власній сутності, влада якої полягає в її здатності визначати та покладати буття як таке. Продемонстровано, що людина єдина має владу покладати як буття, так і небуття. Встановлено, що неантизація, яку здійснює людина по відношенню до буття, є сутнісною рисою людини, проявом її свободи і влади. Доведено, що людина у власній сутності постає як владна істота. Продемонстровано, що людина отримує можливість здійснення власного існування та сутності, а отже і влади лише на основі буття, котре постає в якості умови існування людини та можливості здійснення нею актів неантизації. Зазначено, що буття, будучи основою та підґрунтям здійснення сутності людини, формує та визначає існування людини, постаючи тим самим основою й умовою (суб’єктом) виникнення та здійснення її влади. Розглянуто владу буття, що знаходить вираження у різноманітних ситуаціях людського існування та висвітлену такими філософами, як К. Ясперс, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр та А. Камю. Зазначено, що людина у власному існуванні потребує основи та меж в якості умов її становлення, котрі визначають і формують її сутність. Вказано, що людина у власному бутті виявляє своє безсилля (безвладдя) щодо тих основ, які її владно визначають і за умови наявності яких уможливлюється здійснення її свободи і влади. Тож владна взаємодія між людиною і буттям постає як суб’єкт-суб’єктні відносини, в яких кожний їх член постає одночасно як наділений владою та позбавлений її. Зроблено висновок, що влада є трансцендентною сутністю, котра, пронизуючи буття та різноманітні його вияви, утворює сферу становлення буття та екзистенції в їхній взаємодії.

У підрозділі 2.5. “Буття і розуміння” показано, що людина, будучи слухняно підпорядкованою буттю, виявляється владною істотою, влада якої полягає в її здатності до осмислення (розуміння). Вказано, що, осмислюючи буття в його сутності, людина розкриває його владу. Розкрито, що влада буття полягає в тому, що буття є началом та основою всього сущого, у вигляді якого воно являє себе. Продемонстровано, що у власному виявленні буття владно призиває людину як те суще, котре у власному бутті осмислює істину буття в цілому, розкриваючи у такий спосіб його сутність і владу. Вказано, що мова (слово) надає можливість будь-якому сущому і буттю висловлювати себе через людину, у здійсненому нею осмисленні. Зазначено, що людина, осмислюючи буття, повинна бути підвладною буттю. Мислення людини повинно бути підпорядкованим буттю, котре є основою виникнення можливості здійснення людиною своєї мислячої, а отже, владної сутності. Буття владно закликає людину для здійснення нею своєї власної сутності, в мисленні якої буття отримує можливість власного виявлення, тобто явлення своєї владної сутності. Зроблено висновок, що влада виявляється як взаємопроникна єдність людини та буття. Вона становить сутність взаємодії буття та його виявів.

Характеристики

Список файлов реферата