158084 (736797), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Виникнення в європейській філософії техніки кінця ХХ століття цілого ряду нових тенденцій пов’язане з необхідністю розробки і конституювання знання про техніку, як комплексного, багатофакторного і протиставити це знання “одномірності” уяв про сутність і характер розвитку техніки.
Значний вклад в розробку антитехнократичних концепцій внесли: Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас, М.Хоркхаймер, Х.Ленк, Ф.Рапп, Г.Рополь, А.Хунінг, К.Хюбнер, В.Стьопін, В.Розін, А.Воронін та ін. На нашу думку, в майбутньому ці концепції стануть методологічною основою для розвитку техногенної цивілізації.
2. Проблема “Людина-Техніка” в сучасних філософсько-соціологічних теоріях
Кінець ХХ – початок ХХІ століття представляє нам надзвичайно строкату і складну картину філософських вчень і шкіл, які висовують свою інтерпретацію технічного розвитку суспільства, сутності техніки, дії науково-технічного чинника на культуру, що склалась історично. Кожна з висунутих концепцій має значну комплексність і включає як позитивні так і негативні наслідки розвитку техніки [3, 5, 6, 8, 11, 13, 15, 17, 19, 24, 26, 29 ].
У числі попередників сучасного філософського аналізу техніки на Заході можна назвати Е.Kaппa, Ф.Десауэра, Г.Зиммеля, М.Хайдеггера, О.Шпенглера, Х.Ортега-і-Гасета, К.Ясперса, Л.Мемфорда, М.Бердяєва, Ж.Еллюля, А.Галена, Х.Шельські, X.Сколімовскі та ін.
Зародження філософії техніки в Європі пов’язують з появою книги Е.Каппа “Основні риси філософії техніки” в 1877 році. В цій роботі Е. Kaпп прагне зрозуміти феномен техніки шляхом виведення її з розвитку самої природи. Машина не що інше, як проекція органів людини на природний матеріал. В ході еволюції живої природи, на думку Каппа, виникає новий феномен, джерела якого в “природній душі”, тобто в цілісності живого організму, що керує матеріальним тілом. “І соціальна техніка — це результат вирішення протиріч між органами тіла і їхніх функцій, проекція анатомічних і фізіологічних особливостей органів людської істоти. Така проекція детермінує становлення свідомості, яка своєрідно продовжує “природну душу”” [18]. З цією концепцією вів полеміку відомий філософ-неотоміст Ф. Дессауер. Він не погоджувався з тим, щоб розглядати техніку як просте застосування законів природи. Технічні ідеї, на його думку, не що інше, як думки Бога, проява світлого розуму Творця. Предмет техніки може існувати матеріально, але він може виявляти себе й у світі ідей, в області “можливого буття”. “Коли ми говоримо про техніку, – писав він, – як про цілісність... то маємо на увазі щось постійне, неминуче, нетлінне, що знаходиться поза перебігом часу... Якщо вже говорити про прогрес, то тільки щодо одиничних об'єктів техніки” [15].
Техніка є системою засобів – це найголовніше – з таким ствердженням виступив Г.Зиммель [5]. “Абсолютний засіб”, яким є техніка байдужий до цілей дій, йог задача – справно функціонувати, не питаючи “чому” і “навіщо”. Ці питання необхідно задавати людині. Тільки вона привносить інтереси і цінності в техніку, в її використання. Технічні системи, в які первинно закладені певні цілі, наприклад зброя, створюються з визначеною – морально неприйнятною ціллю – вбивства ближнього [16].
М.Хайдеггер зайняв особливу позицію по відношенню до європейського культуркритицизму, зробивши техніку, її сутність і специфіку як способу самореалізації людства, а також специфіку її самореалізації в різні історичні епохи, предметом визначено позитивного філософського аналізу [24, С.115].
Загальна направленість філософії техніки М.Хайдеггера полягає в тому, що він в традиціях культуркритицизму уявляє майбутнє технічної цивілізації в плані цілком очевидної загальної кризи, якщо не буде того, що він називає “Kehre”, - повороту, що пов’язаний із зміною самих основ сучасного мислення шляхом обґрунтування заново корінних зв’язків людини із світом, її онтологічного статусу. Поворот, яким його уявляє М.Хайдеггер, не іманентний технічному розвитку і не передбачає його “призупинки”; він здійснюється в іншому плані. Це – всеохоплююче стихійне виникнення нової духовної атмосфери, поширення якої в сучасному світі спонукало б людину іншими очима поглянути на своє місце серед всього сутнього, на характер зв’язків з буттям і на дійсне значення і сенс техніки [24] .
О.Шпенглер – один із перших філософів, який оцінив соціальну масштабність проблеми техніки. В противагу відношенню до сучасної техніки як до нейтрального епізоду, він старається підкреслити універсальність техніки як феномена, що первинно пов’язаний з людиною, який несе на собі відбиток людської природи [11].
Трагізм сучасної епохи О.Шпенглер вбачає в тому, що сама науково-технічна діяльність стає все більш непроникною: техніка стала езотерична схожою на вищу математику, якою вона користується, схожою на фізікалістські теорії. Він застерігає, що екологічні зміни оточуючого середовища свідчать про те, що “механізація світу вступила в стадію найнебезпечної перенапруги”. Все органічне стає жертвою експансії організації. Штучний світ витісняє і отруює природний. Цивілізація стала машиною, яка робить, або старається робити подібно машині. Техніка в своєму розвитку буде “роз’їдена” зсередини як і всі великі форми високої культури [24, С.44-45].
Але самий важкий симптом, за Шпенглером, це експорт із індустріальних країн Європи техніки, інженерних знань у відсталі країни, ближче до джерел сировини і дешевої робочої сили. Це приводить до того, що “раси”, для яких технічна творчість, величність відкриттів ніколи не були і не стануть “душевною потребою”, засвоюють всі технічні досягнення європейців з єдиною ціллю – обернути їх проти Заходу.
О. Шпенглер стверджує, що “техніка – це тактика життя; внутрішня форма, в якій виражається зовні розвиток конфлікту – конфлікту, який тотожний самому життю” Він продовжує: “Техніка не повинна бути витлумачена в термінах знарядь. Важливо не те, як зроблена річ, але те, що можна зробити з нею... Важлива ціле направлена діяльність, а не речі”. В цьому ж дусі Х.Ортега-і-Гасет приходить до висновку, що техніка є “системою дій, через які людина старається досягти здійснення позаприродної програми, тобто здійснення самої себе”[20].
В своїй роботі "Роздуми про техніку" Х.Ортега-і-Гасет відмічає: [13, С.47]: "Людина технічна, вона здатна модифікувати, змінювати навколишнє середовище для того, щоб привести його у відповідність зі своїми потребами; щоб їй було зручно в ньому жити, вона використовує у своїх інтересах будь-який перепочинок, який дозволяють йому обставини, для того щоб дистанціюватися в себе, бути наодинці із собою для того, щоб виробляти ідеї і уявлення про світ, про речі і про своє відношення до них, складати плани наступу на оточуючі її умови, — коротше, щоб сконструювати свій внутрішній світ. Вона починає з цього внутрішнього світу, звідси вона повертається в зовнішній світ. Однак вона повертається... разом зі своєїю самотою, що у неї не було колись..., для того, щоб нав’язувати свою волю і свій проект, щоб реалізовувати в зовнішньому світі свої ідеї, перетворювати нашу планету згідно тих кращих образів, що сформувала вона у своєму внутрішньому світі".
“Далека від думки втратити свою самоту при поверненні у світ, людина, навпаки, переносить цю самоту на інше, проектує її енергійно, майстерно на речі, поступово включає це інше, тобто світ, у самого себе. Людяність олюднює світ, вдихає в нього нове життя, запліднює його своєю новою ідеальною субстанцією, і цілком припустимо уявити, що в один прекрасний день у доступному для огляду майбутньому цей жорстокий і грізний зовнішній світ буде настільки повно насичений людським початком, що наші нащадки зможуть подорожувати в ньому, як ми сьогодні подорожуємо в нашій інтимній внутрішній самоті”.
З такими ідеями Х.Ортега-і-Гасет дуже близький до трансформування гуманітарних наук в інженерну філософію техніки.
К.Ясперс, класик німецької філософії, у своїй роботі “Сучасна техніка” [34] зауважує, що техніка радикально змінила повсякденне життя людини в оточуючому її середовищі, насильно перемістила трудовий процес і суспільство в іншу сферу, у сферу масового виробництва, перетворила все існування в дію деякого технічного механізму, усю планету — у єдину фабрику. Тим самим відбувся — і відбувається донині — повний відрив людини від її ґрунту. Людина стає жителем землі без батьківщини, втрачає послідовність традиції. Дух зводиться до здатності навчатися і виконувати корисні функції. Ця епоха перетворень носить насамперед руйнівний характер. Сьогодні ми живемо, відчуваючи неможливість знайти потрібну нам форму життя.
Свою концепцію розвитку культури і техніки Л.Мемфорд будує на передумові сутнісної єдності історичного процесу [12].
Л.Мемфорд відмічає, що одна із функцій техніки – її сприяння у формуванні “суспільства споживання”. Через техніку реалізовувалась тяга панівного класу до збагачення, а також поширення стандартів споживання на інші шари суспільства, які намагались шляхом споживання вийти за рамки свого класу.
У війні Л.Мемфорд бачить основного творця “машини”. Їх зв’язок, пише він, постійно підтверджується і зміцнюється: “сучасний індустріалізм є військова операція гігантського масштабу”. Війни і мілітаризація – потужний стимул розвитку техніки, точних і технічних наук [16].
Майбутня неотехнічна ера, за концепцією Л.Мемфорда, яка передбачає переорієнтацію технічного прогресу в інтересах людини, буде мирним воз’єднанням з органічним (людським і природним) принципом попередньої еотехнічної епохи, бо сам технічний розвиток знехтує гігантськими масштабами і надпотужною, уже надлишковою продуктивністю, повернеться в чисто людські межі.
Основний порок раціоналістичної європейської науки Мемфорд бачить в намаганні розвивати механіку і поширювати механістичні зразки на всі сфери життя, в пригнічуванні “машиною” органічного.
Роль техніки в історії людської цивілізації Л.Мемфорд оцінює скоріше як негативну, а майбутнє бачить у стримуванні інтенсифікації промислового виробництва.
Видатний російський філософ М.Бердяєв, розглядаючи феномен техніки, приходить до висновку [4] , що людство стоїть перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею зав'язане саме виникнення культури, і остаточна перемога техніки в культурі, вступ у технічну епоху веде культуру до загибелі. Техніка прагне опанувати духом і раціоналізувати його, перетворити в автомата, поневолити його. Звідси починається нова залежність людини від природи, від нової природи, технічно – машинна залежність. Машина має величезне не тільки соціологічне, але і космологічне значення, і вона ставить з надзвичайною гостротою проблему долі людини до природи, особистості до суспільства, духу до матерії, ірраціонального до раціонального. М.Бердяєв стверджує, що технізація духу, технізація розуму може легко представитися загибеллю духу і розуму. Отже, неможливо допустити автономію техніки, надати їй повну волю дії, вона повинна бути підлегла духу і духовним цінностям життя, як і усе. Але дух людський справиться з грандіозною задачею в тому лише випадку, якщо він не буде ізольований і не буде спиратися лише на себе, якщо він буде з'єднаний з Богом.
Відомий французький соціолог Жак Елюль спираючись на ідеї М.Хайдеггера прагне у своїх дослідженнях [32, 33] розглянути техніку як особливий феномен. Ж.Елюль пов'язує техніку з загальною раціоналізацією світу, у ході якої відбувається витиснення з мислення, із суспільної свідомості емотивних елементів, фіксується детермінована послідовність явищ, втрачається універсальність, повнота свідомості за рахунок закріплення в ньому сугубо рефлективних елементів. На думку французького автора, саме панлогізм породжує техніку і додає їй непоборну силу. Вона виступає, таким чином, як історична доля сучасної цивілізації. Ж.Елюль розглядає феномен техніки як саму небезпечну форму детермінізму. Техніка, за його словами, перетворює засоби в мету, стандартизує людську поведінку і, отже, не просто робить людину об'єктом наукового дослідження, але і об'єктом "калькуляцій і маніпуляцій”.
А.Гелен розробляв антропологічний погляд на техніку, вважаючи, що її передумови закладені в біології людини. Його міркування співзвучні із теорією Каппа: технічні пристрої замінюють, підсилюють і розвантажують органи тіла, беручи на себе їх функції. Однак виникнення технічної суперструктури подавляє людину, її досвід та переживання стають вторинними і вже не наповнені сокровенним інтимним змістом. Їх замінюють кіно, телебачення, штучне середовище [5].
Х. Шельські чітко фіксує залежність людини від виробництва, речей, технічної цивілізації в області політики і ідеології [24].
X.Сколімовскі [20] також порушує питання про переоцінку тих основ, на яких ґрунтується європейська цивілізація. На карту поставлене питання про здатність західної людини і властивого їй світогляду керувати екологічною системою, підтримувати розвиток людських істот і збереження сформованого суспільства. Техніка, як підкреслює Х.Сколімовскі, перетворилася, якщо використовувати хайдеггерівский термін, у частину буття людини. Він пропонує розуміти філософію техніки "як філософію людини. Техніка, на його думку, повинна бути підлегла людському імперативу, а не людина імперативу технічному. Людське поняття прогресу повинне, як підкреслює філософ, означати не вимирання інших створінь природи, не омертвіння духовних і почуттєвих потенцій людини, але, швидше за все, поглиблення своєрідності людини, розширення її духовності.
Багато західних філософів бачать резерви гуманізації техніки в розгортанні самого технічного прогресу. Вони переконані в тому, що чергова хвиля культурних нововведень усуне внутрішні протиріччя і колізії цього процесу та забезпечить гармонію людини із світом. Ідея технічних мутацій, що роблять багатомірний вплив на соціальний процес, давно вже одержала визнання в філософії і соціології. Найбільше послідовно її розвивають Д. Белл [2], Дж. Грант [7], О. Тоффлер [25] .
На думку О.Тоффлера, розвиток науки і техніки здійснюється стрибками, а точніше, хвилями. Розглядаючи історію як безупинний хвильовий рух, О.Тоффлер аналізує особливості прийдешнього світу, економічним кістяком якого стане, на його думку, електроніка й ЕОМ, космічне виробництво, використання глибин океану і біоіндустрія. Це і є “третя хвиля”, що завершує аграрну (“перша хвиля”) і промислову революції (“друга хвиля”).
Д.Белл розглядає проблему створення своєрідної “інфраструктури” для розвитку комунікаційних мереж, інформаційних технологій, що зв'яжуть суспільство воєдино. Перша інфраструктура суспільства — транспорт для перевезення людей і товарів. Другою інфраструктурою історично з'явилися засоби доставки енергії — нафто- і газопроводи, лінії електропередач. Третьою інфраструктурою стали телекомунікації, насамперед телекомп’ютери, радіо і телебачення. Д. Белл підкреслює, що зараз у зв'язку з різким збільшенням числа комп’ютерів і інформаційних терміналів і швидким зменшенням вартості комп'ютерних операцій і інформаційного нагромадження проблема з'єднання воєдино різних засобів і шляхів передачі інформації в суспільстві виходить на перше місце.
У доіндустріальному суспільстві, на думку Белла, життя було грою між людиною і природою, грою, у якій люди взаємодіяли з природним середовищем — землею, водами, лісами, — працюючи малими групами. В індустріальному суспільстві робота — це гра між людиною і штучним середовищем, де люди закриті машинами, що роблять товари. У “інформаційному суспільстві” робота стає насамперед грою людини з людиною (між чиновником і відвідувачем, лікарем і пацієнтом, вчителем і учнем). Таким чином, природа усувається з рамок трудового та повсякденного життя.
На нашу думку жодна із вищерозглянутих концепцій, незважаючи на різноплановість аналізу, повністю не співпадає з технократичним мисленням, оскільки в них розглядаються різні загальнофілософські, загальносоціологічні проблеми які виходить за рамки технократизму.
Технократичні концепції поняття сучасного індустріального суспільства ототожнюють з вищою ступінню панування технічного розуму. У працях представників Франкфуртської школи (М.Хоркхаймер, Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас) також розглядається науково-технічна раціональність в якості найважливішого організаційного принципу панування в сучасному суспільстві. Разом з тим існують і суттєві розходження. Якщо для представників позитивіської і технократичної орієнтації в самому пануванні технічних “засобів”, в їх позаполітичній сутності, в безпристрасті науково-технічної “детермінанти”, яка організує соціальну дійсність за принципом раціональності і ефективності, - запорука подальшого удосконалення суспільних структур, то представники Франкфуртської школи не тільки розцінюють ці перспективи протилежним чином, але і виходять із іншого розуміння сутності “технічного”[1, 24, С.132-133].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
