Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 21)

Эра расцвета человечества. Теперь трудно предсказать её длительность - очевидно, сотни миллиардов лет.

Эра терминальная займёт десятки миллиардов лет. Во время этой эры человечество ... сочтёт за благо включить второй закон термодинамики в атоме, т.е. из корпускулярного вещества превратиться в лучевое. Что такое лучевая эра космоса - мы ничего не знаем и ничего предполагать не можем" [13].

Современный космизм представляет собой программу становления человечества и космическая философия Циолковского может рассматриваться как перспективный вариант осуществления такой программы.

Ноосфера.

"области планеты, охваченной разумной человеческой деятельностью" (как определяет ноосферу "Философский словарь"

75. Витоки і основні риси західної (немарксистської) філософії 20 ст.

Криза класичної філософської парадигми нового часу. Нова парадигма протиставляє:

• об’єктивізм—суб’єктивізм

• раціоналізм—ірраціоналізм

• натуралістичному цинізму—гуманізм

• детермінізму – волюнтаристський лібералізм

• механістичній унітарності життя – універсум “життєвого пориву”, “несвідомих потягів”

Людська цивілізація в 19 і особливо в 20ст. вперше набуває рис планетарності, вселюдськості. Зокрема, філософія стає “світовою” – її основні напрямки та школи здобувають статус світових тенденцій.

Сучасна філософія – спадщина критичного переосмислення класичної філософії і марксизму.

У центрі стоять насущні проблеми життя найголовніше – проблема людини. Проблеми співвідношення загальнолюдського і національного, суспільного і індивідуального, загального і особливого.

76. Основні напрямки сучасної західної (немарксистської) філософії. Загальна х-ка.

1.Неопозитивізм – як продовження позтивізму. Аналіз філософсько-методологічним проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Редукція наукового знання до “чуттєво даного”

• логічний позитивізм (Вітгенштейн)

• лінгвістичний позитивізм

• семантичний позитивізм (Тарський, Карнап)

• постпозитивізм (Поппер)

• філософський аналіз

2. Екзистенціалізм – ідеї унікальності людського буття, підкреслення індивідуального. Ключовий елемент – поняття свободи

• атеїстичний (Сартр, Камю)

• релегійний (Марсель, Леперс)

3. Неотомізм – об’єктивний ідеалізм, релігійна філософія – офіційна філософська доктрина Ватикану (Жільсон, Марітен, Корет)

Базується на вченні Фоми Аквінського.

Нове: поворот від теоцентризму до антропоцентризму, спроба скорегувати релігію і науку, опора теорії пізнання на герменевтику і структуралізм, гуманістична орієнтація культури, увага до проблеми суспільного розвитку.

Інші релігійні позиції:

• теієрдизм (Пєр Тейєр де Шарден)- переосмислення теології в дусі теорії еволюції

• персоналізм (Муньє Боун) – спроба oб’єднати марксизм та екзистенціалізм.

4. “Філософія життя” (кін. 19 ст.) – Ніцше, Бергсон, Дільтей, Шпенглер.

Основа життя – воля, воля до влади.

Ніцше – поняття надлюдини.

Шпенглер – розгляд культурних утворень і цівілізації.

5. Класичний психоаналіз (Фрейд) – роль надсвідомого у житті людини

Неофрейдізм – Юнг, Адлер, Салліван, Фромм. Вихід за рамки біологічних характеристик людини.

6. Структуралізм – (Леві-Страсс, Лакан, Фукс, Гольдман, Барт) – людина, як об’єкт історичних, соціальних, культурних, етнографічних структур.

7. Прагматизм – ідея корисності, філософія – засіб дії людини на природу і суспільство.

8. Філософські течії на бізі класики – неогегелеянство і неокантіанство.

77. Позитивізм і його історичні форми.

Криза класичної філософії – матеріалізм вироджується в натуралістичну форму вульгарного матеріалізму. Спроби критично переосмислити – посилання суб’єктивних моментів досвіду.

1. перший позитивізм (Конт, Мілль, Спенсер) – філософія не є наукою з власним об’єктом, а узагальнює досягнення конкретних наук. Справжнє знання досягається лише як результат окремих наук. “Позитивне” – реальне, те, що можна відчути. Вся попередня філософія відкидається, бо орієнтувалась на поняття, що не мають досвідного обгрунтування.

2. 2га пол. 19 стор. – “другий позитивізм” або емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус). Намагання здобути знання про матерію як про безпосередньо “спостережувальну” реальність.

3. Поч. 20ст. “третій позитивізм” або неопозитиізм (Вітгенштейн) – ідея логічного атомізму. Світ є сукупністю фактів, знання – теж факти (висловлювання), між ними є взаємно-однозначна відповідність. Філісофія виявляє характер відносин між ними. Твердження, що не мають фактичного обгрунтування – безглузді. Верифікація – метод відокремлення осмислених тверджень і “метафізичних”. Філософські твердження переводяться з форми загальності у форму одиничності і співставляються з фактами. Якщо співставлення неможливе – це “псевдотвердження”. (логічний позитивізм)

4. К.Поппер – критика верифікації, ідея “фальсифікації” – пошук фактів, що спростовують твердження.

5. Сер. 30ч років – “семантичний позитивізм” (Тарський, Карнап).Перехід від реальності як сукупності чуттєвих даних до “значень”. “Академічна семантика” – суто логічна інтерпритація. Твердження є істиним тодо, коли є стан речей, що відповідає йому. “Загальна семантика” – філософія повинна пояснювати явища людського життя, виходячі із структури мови. Ототожнення реальності із формою її відображенням – мовою

6. Лінгвістичний позитивізм – функції слів у людській діяльності.

7. Постпозитивізм (Поппер) – відмова від істини як мети пізнання (є недосяжною) – поняття “правдоподібності”.

Кун – “Структура наукових революцій” – неможливість розуміння суті наукового знання поза історичним контекстом науки.

Лекатош – розвиток наукового знання через серію теорій, що змінюють одна одну і мають спільний базис. Відкидає вирішальну роль експерименту в науці.

Фейєрабенд – доповнення принципу емпіризму принципом “теоретичного плюралізму” – кожна теорія вдосконалює наші знання.

78. Екзистенціалізм: витоки, автори, ідеї.

Витоки: кін. 19 – поч. 20 ст. – нетрадиційне прочитання класиків з т.з. завдань сучасності. Англо-американське неогегельянство (Ройс, Бредлі, Джентім та ін.) – філософія Гегеля як “філософія індивідуального”, “ірраціональної діалектики”, “трагічної діалектики”.

Неокантіанські школи – марбурзька (Коген, Наторп) та фрайбурзька (Віндельбанд, Ріккет, Ласк).

Поняття “екзистенція” – “внутрішнє” буття – дав Кєркєгор (1813-1855).

Екзистенціалізм – філософськє вираження потрясінь західної цивілізації у 20 ст. Усвідомлення людиною смертності та недосконалості.

Основні проблеми: людина, як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерть.

Засновник екзистенціалізму – Хайдегер (1889 - 1976).

“Екзистенція” – людське існування. Підкреслює процес “знелюднення” людини в сучасному світі. У процесі “спів-буття” гаситься людська індиідуальність, обезличення, перетворення на натовп, звільнення лише через смерть.

Сартр (1905-1980) – протиставляє “речове буття”, природу людському буттю. Свобода – універсальна характеристика людського існування; заперечення матеріалізму та раціональності.

Франкфуртська школа (Адорно, Хоркхаймер) : підведення одиночного під загальне (суть раціоналізму) є насильством. Бунт проти всієї попередньої історії та культури.

Новітня форма екзистенціалізму – герменевтика (Гадамер). Відкидає уявлення про “абсолютність” початкових положень теорії. Досвід людини – скінченний, дослідження, пізнання – як гра.

Мова – конкретне втілення реальності, що є тотожністю буття, часу, історії.

Е.: - релігійний (Марсель, Ясперс) – рух світу до Бога, до самозаглиблення.

• атеїстичні (Сартр, Камю).

Вчення, що спираються на екзистенціалізм:

• гуманітарно-антропологічна орієнтація, філософська антропологія.

• Персоналізм (особистісьт – вища цінність земної цивілізації).

79. Філософська концепція З. Фрейда.

Фрейд (1856-1939) – засновник психоаналізу .

3 аспекти : пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний.

Спроба синтезу двох напрямків дослідження природи людини:

• розкриття психічних поривань внутрішнього світу

• аналіз впливу культурного та соціального середовища на формування психіки людини.

Психіка:

• несвідоме (несвідомі бажання і витіснені із свідомості ідеї)

• передсвідоме (у даний час не усвідомлюється, але легко може стати свідомим)

• свідомість – сприймання зовнішнього світу

Джерело психічної динаміки – бажання сфери несвідомого, що прагнуть розрадки через дію.

Головні рушії поведінки – два інстинкти – самозбереження і сексуальний (лібідо). Сублімація – процес відхилення енергії сексуальних потягів до інших соціальних цілей. – таким чином тлумачиться історя людства, соціальні події, суспільне життя.

Релігія – загальнолюдський нав’язливий невроз.

Суб’єктивна реальність людини – 3 сфери:

• “воно” – природжене, генетично первинне, несвідоме

• “Я” – сфера свідомого, посередник між несвідомим та зовнішнім світом

• “Над-Я” – результат впливу інших людей, установки суспільства.

Критика Юнга щодо ролі лібідо та тлумачення природи несвідомого . Несвідоме включає і колективний і особистий зміст психічного.

Фромм – перетворення психоаналізу у соціальну філософію за допомогою праць Фейєрбаха та Маркса.

Характеристики

Список файлов реферата