Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 18)

Признание подобия мира и человеческой жизнедеятельности предопределяет гносеологический оптимизм материализма в XVIII в. Его представители убеждены в неограниченности познавательных возможностей человека.

57. Німецька класична філософія. Загальна характеристика.

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Кін. 18-1а половина 19 стор.

Суттєві риси та принципи:

1. розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська сутність.

2. Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система філософського освоєння дійсності.

3. Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4. Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.

5. Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф. Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.

Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

58. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про пізнання.

У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.

1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою.

2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж.

Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”

Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у свідомості і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від досвіду (апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології – проблему взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у пізнанні.

Процес пізнання починається з досвіду:

Суб’єкт  “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи чуття, викликають відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує 2 світи – світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі, не дослідженний для пізнання, за межами свдомості.

3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

1. розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.

2. Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок:

   • емпіричні, якщо вних містяться відчуття;

   • чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив 12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність, заперечення, обмеження; ...

3. розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї).

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності (антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ.

1. скінченість – нескінченість світу;

2. подільність – неподільність світу;

3. існування свободи – все залежить від природи (необхідність);

4. існування Бога – не існування першопричини світу.

Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.

59.Етика І.Канта.

Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного розуму (тобто етики і науки).

“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В завершальному вигляді - “Метафізика нравів”

Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони апріорно закладені в розумі людини.

Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед собою та іншими людьми.

Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає Християнство як моральний принцип та програму любові до людини – намагається обгрунтувати теоретично.

Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи як до засобу.

60. Ідеалістична діалектика Гегеля.

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення у синтезі.

Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.

Абсолютна ідея проходить 3 етапи:

1. до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій

2. породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї

3. залишає створену природу і повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух.

Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія природи та філософія духу.

Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)

Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п. Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.

Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних форм руху в матеріальному світі.

Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

61. Філософія історії Гегеля.

Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної діяльності людини.

Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес який мають пізнати в його необхідності”

В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом – історична подія, що є проявом світового духу.

Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності закономірностей та системи суспільних відносин.

Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1. східний світ – вільна одна людина (деспот).

2. Греко-римський світ – вільна група людей.

3. Німецький світ – вільні всі.

62. Гуманістичний зміст філософії Фейєрбаха.

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується переважно як біологічна.

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності мислення – порівняння з данними досвіду.

63. Умови, джерела та пердумови (безпосередні) формування маркситської філософії.

• соціально-економічні і політичні чинники

• розвиток природознавства

• вплив класичної німецької філософії

1. Промисловий переворот  капіталізм  посилення експлуатації  страйки, соц. Конфлікти. Постали питання можливості справедливого суспільства, перспективи його розвитку та його мети.

1. - відкриття законів збереження та перетворення речовини та енергії  стало основою філософських висновків про нестворюванність та незнищуваннясть матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодії і перехід.

- клітинна теорія живої речовини  філософський висновок про єдність усіх живих організмів

- еволюційна теорія Дарвіна  удар по релігійних уявленнях, ідея безперервності розвитку у живій природі.

1. Гегелівська діалектика – як теорія розвитку і філософський метод. Ідеї Фейєрбаха щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії. Успадкувала від німецької класичної філос. Раціоналлізм як спосіб пояснення та осягнення дійсності.

64. Гуманістичний пафос філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.

Марксизм = філософія + політекономія + науковий соціалізм.

Філософія марксизму відрізняється предметом дослідження : що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнанняю, що об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їх розвитку. До предмета філософії включено людину, практику, відношення “людина-світ”.

Поєднання діалектики з матеріалізмом дало можливість застосовувати діалктику для аналізу природи, економічних, соціальних, політичних процесів.

Суспільство розглядається з точки зору його економічного життя, в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Головний зміст марксизму – гуманізм. Людина розглядається як найвища мета і цінність розвитку сіспільства. Людина не лише продукт природи, а й соціальний феномен; людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт діяльності, Творець матеріальних і духовних цінностей. Центральна проблема – пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутносних сил людини, усіх її здібностей.

Вирішення проблеми експлуатації – знищення приватної власності на засоби виробництва.

Свідомість людини є усвідомленим буттям. Зумовлена суспільним буттям, суспільна свідомість грає активну роль. Виникнувши як результат людської діяльностяі, вона стає її передпосилкою.

Пізнання – практичне за своєю природою; пізнавальне і перетворююче відношення людини до світу і до себе витікає з її соціально-діяльної сутності.

Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття, соціальної обумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної зумовленності пізнання, розробка питань діалектики дозволили Марксу і Енгельсу довести, що спільним, об’єднуючим у понятті “людина” є соціально-діяльна сутность людини, тобто забезпечення її життєвих потреб відповідними видами діяльності.

65. Сутність матеріалістичного розуміння історії. (К. Маркс)

Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального виробництва; в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.

Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по новому оцінити роль народних мас в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонвання держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сімї та ін.

Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як загальним для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній, законам виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.

66. Розвиток В.І.Леніним марксистської філософії на основі узагальнення історичної практики і нових досягнень природознавства.

Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці – відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).

Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:

• філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній філософії

• метод, що може бути використаний в політичній діяльності.

Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення – суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку – складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.

Характеристики

Список файлов реферата