VDV-1554 (735747)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

— 39 —

ЗМІСТ.

ВСТУП. …2

РОЗДІЛ I. …5
Передумови і формування

глобальної екологічної кризи.

РОЗДІЛ II. …11
Сутність сучасної екологічної кризи та її

негативний вплив на природу і цивілізацію.

РОЗДІЛ III. …16
Пошуки шляхів виходу з екологічної кризи.

ВИСНОВКИ. …27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …30
І ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП.

Філософія забезпечує культурі самопізнання, а людському життю — смислові орієнтири. Справедливо вважається, що істинна філософія є духовною квінтесенцією епохи, живою душею культури. Звичайно, соціальні джерела і соціальне значення філософських вчень залежать від тих соціальних форм, що викликають їх до життя. Хоч всесвітня філософія, по суті, обертається навколо “вічних” проблем. До їх числа належить і проблема взаємовідносин Людини і Природи, яка в нинішній переломний момент людської історії набула, на жаль, трагічного звучання. Серед численних соціально значущих проблем, що встали перед народами на порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема виживання Людства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. Ця обставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразово інтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина стала, як вважав президент Римського клубу А. Печчеї, сам для себе ахіллесовою п’ятою, він — точка відліку, «в ньому всі початки і кінці» [13,315]. З його точки зору важливо зрозуміти стан, в якому опинилася людина. Чому його дорога призвела до катастрофи? Чи є ще час звернути з неї, а якщо є, то куди? Який шлях вибрати? Яким цінностям надати перевагу? Ті негативні для природи і самої людини наслідки антропогенної діяльності, що виявились в останні роки, примушують пильніше вдивитися в систему екологічних взаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації. Чому мова повинна йти саме про гармонію людини з природою, і недостатньо говорити, наприклад, тільки про їх єдність? Справа в тому, що внаслідок своєї об’єктивної діалектичності суперечлива єдність людини з природою має місце і на тих етапах їх взаємовідносин, коли ці відносини загострені, як, наприклад, в цей час. Разом з тим потреба виходу з справжнього кризового стану викликає необхідність становлення особливої форми єдності людини і природи, яка і забезпечила б це. Такою і є гармонія людини з природою.

Таким чином, екологічні потреби також давні, як і потреби людини в їжі, одягу, житлі і т. д. На протязі всієї попередньої історії їх задоволення відбувалося автоматично і люди були переконані, що повітрям, водою і грунтом вони забезпечені в достатку на всі часи. Протверезіння наступило лише декілька десятиріч назад, коли в зв’язку з наростанням загрози екологічної кризи став все гострішим відчуватися дефіцит чистого повітря, води і грунтів. Сьогодні всім ясно, що здорове навколишнє середовище не менш значуще, ніж матеріальні і духовні потреби. Було б великою помилкою вважати, наче б з екологічною кризою можна справитися за допомогою лише економічних заходів. Екологічна криза зумовлена “стрілками”, що направляли рух нашої технократичної цивілізації до конкретних цінностей і категорій, без коректування яких не можна приступити до радикальних змін. При переорієнтації категорій поняття природи повинне стати центральним, так що саме відношення людини до природи буде інакшим, ніж було до цього. Важливо зрозуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові установки, створити новий образ людини — в противагу людиноспоживачу людини гуманної по відношенню до самого себе і природи. Без цієї глобальної філософської перебудови відносин в системі “Людина—Природа” всі заходи економічного, екологічного, науково-технічного характеру будуть мати лише приватне значення і не зможуть стати скільки-небудь серйозною перешкодою на шляху екологічної катастрофи, що насувається. Кінцевий висновок фахівців, що займаються цією проблемою, досить жорстокий: «Або вона (людина) повинна змінитися, або їй призначено зникнути з лиця Землі» [13,316].

Метою даної роботи є розгляд саме філософських аспектів взаємовідносин Людини і Природи в умовах екологічної катастрофи, що насувається, шляхів і можливостей формування тієї нової системи цінностей, за допомогою якої можна буде запобігти сповзанню Людства до власної загибелі.

Треба зазначити, що проблема ця, незважаючи на всю її актуальність, далеко не нова. Питання про відповідальність Розуму перед природою було поставлене ще в XIX ст. течією так званих російських космистів, розвинене в роботах Федорова, Вернадського і інших.

У XIX ст., по мірі загострення екологічної ситуації, у вирішення проблеми гармонічних взаємовідносин Людини і Природи втягувалася все більша кількість філософів і вчених. Виникли навіть нові галузі знань: філософія екології, соціоприроднича історія, народжені на стику природних і гуманітарних дисциплін, що було викликано масштабністю і різноплановістю проблеми.

При підготовці даної роботи були використані дослідження російських і зарубіжних вчених, таких як Федоров Н.Н., Кульпін Е.С., Пантін В.И., Моїсеєв Н.Н., Гиренок Ф.И., Лось В.А., Кравченко Ш.И.; Гор Е.Л.., Хесле В., Форрестер, Печеї А., Тоффлер О. і інші.

Завданнями даної роботи є:

1. Розглянути сучасний стан взаємовідносин “Людина—Природа—Цивілізація” і основні вузли етично-філософських протиріч в ній на сучасному етапі суспільного розвитку.

2. Освітити основні шляхи виходу з глобальної кризи, що пропонувалися філософами і вченими XIX-XX ст. і їх реальне співвіднесення з екологічною ситуацією, що склалася.

3. Показати роль і місце екологічного виховання в загальному контексті екологічної проблеми.

РОЗДІЛ I:

ПЕРЕДУМОВИ І ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.

Проблема взаємовідносин в системі “Людина—Природа—Цивілізація” належить до вічних філософських проблем. Не заглиблюючись дуже далеко в історію її становлення і розвитку, зазначимо однак, що перші екологічні кризи (локального характеру) були відомі ще в давнині і були тією основою, яка служила наочною ілюстрацією життєвої важливості даної проблеми.

Людина, як і все живе на Землі, невіддільна від біосфери, яка є необхідним природним чинником його існування. Природапредпосылка і природна основа життєдіяльності людей, причому повноцінна їх життєдіяльність можлива тільки в адекватних природних умовах. Людина може існувати лише в досить певних і вельми вузьких рамках навколишнього природного середовища, відповідних біологічним особливостям його організму. Він відчуває потребу в тому екологічному середовищі, в якому проходила еволюція людства протягом всієї його історії. Як відмічає Н.Н.Моїсеєв, розвиток суспільства поза біосферою — це нонсенс! Можливість існування суспільства може бути гарантована тільки в контексті розвитку біосфери, і те тільки у відносно вузькому діапазоні її параметрів. Знання цього діапазону — життєва необхідність людей. Звичайно, кожна людина володіє можливістю пристосовуватися до умов природного середовища, що змінюються (в певній мірі), нового для нього середовища мешкання. Дж. Уайнер зазначає, що «Всі представники виду Homo Sapiens здатні виявити необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміну зовнішніх умов» [6,8]. Однак при всій їх широті і мобільності, адаптаційні можливості людського організму не безмежні. Коли швидкість зміни навколишнього природного Середовища перевищує пристосувальницькі можливості організму людини, тоді наступають патологічні явища, які ведуть, зрештою, до загибелі людей. У зв’язку з цим виникає настійна потреба співвіднесення темпів зміни навколишнього середовища з адаптаційними можливостями людини і людської популяції, визначення допустимих меж їх впливу на біосферу виходячи з допустимих кордонів її зміни. «Людство як жива речовина нерозривно пов’язане з матеріальноенергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі з її біосферою, — підкреслював Вернадський. — Воно не може фізично бути від неї незалежним жодної секунди» [1,299]. Інакше кажучи, людина як біосоціальна істота для повноцінної життєдіяльності і розвитку потребує не тільки якісної соціальної середи, але і в природному середовищі певної якості. Це означає, що нарівні з матеріальними і духовними потребами об’єктивно існують потреби екологічні, вся сукупність яких уражена біологічною організацією людини. Екологічні потреби — особливий вид суспільних потреб. Людина потребує певної якості природного середовища його мешкання. Лише при збереженні належної якості таких фундаментальних умов існування людей як повітря, вода і грунт можливе їх повноцінне життя. Руйнування хоч би одного з цих життєво важливих компонентів навколишнього середовища призвело б до загибелі життя на Землі.

Людство почало усвідомлювати свою невід’ємну причетність до природи ще за стародавніх часів. «Показовою тут є та особистість архаїчної свідомості, яку французький вчений Л.Леві-Брюль називав “логікою партиципації” (причетності). Згідно з нею і надприродні сили, і природа, і людина є елементами єдиного космічного порядку, неперервним полем найрізнобічніших взаємодій та залежностей… Міфологічна свідомість переповнена відчуттям особливої пов’язаності, залежності або навіть тотожності макрокосму й мікрокосму, природи і людини… Ототожнення космічного і людського відбивало не стільки нерозвинутість архаїчного світовідчуття, скільки його екологічну чутливість» [14,316].

Будучи по суті невід’ємною частиною Природи, Людство в своїх відносинах з нею пройшло ряд етапів: від повного обожнювання і поклоніння природним силам до ідеї повної і безумовної влади людини над природою. Катастрофічні наслідки останньої ми повною мірою пожинаємо сьогодні. Відносини Людини і Природи в XX ст. стали своєрідним центром, в якому сходяться і зав’язуються в один вузол різноманітні аспекти економічного, суспільного і культурного життя людей. Як відмічає Ф.Гиренок, сучасній людині «треба усвідомити той факт, що для неї немає привілейованого місця ні в природі, ні в космосі» [4,3].

Природа і суспільство завжди знаходилися в єдності, в якій вони залишаться доти, поки будуть існувати Земля і Людина. І в цій взаємодії природи і суспільства навколишнє природне середовище як необхідна природна передумова і основа людської історії загалом ніколи не залишалося тільки лише пасивною стороною, що відчуває постійний вплив з боку суспільства. Вона завжди впливала і продовжує впливати певним чином на всі сторони людської діяльності, на самий процес суспільного життя, на соціальний прогрес взагалі, сповільнюючи або прискорюючи його, причому його роль в різних регіонах і в різні історичні епохи була різна. Так, на зорі розвитку людської цивілізації, коли люди задовольнялися переважно привласненням готових продуктів, суспільство знаходилося в абсолютній залежності від зовнішньої середи. Подібно стаду тварин, первісні люди після виснаження харчових ресурсів в одному місці переміщалися в інше, де було досить природних коштів для існування. Інакше кажучи, виснаження природних ресурсів, деградація природи вели до певних соціальних змін — міграції населення. Надалі, по мірі розвитку продуктивних сил, залежність суспільства від природи постійно зменшувалась, людина все більше виходила з-під влади її стихійних сил. Але ця незалежність людини від природи виявилася ілюзорною, оскільки інтенсивний вплив на навколишнє середовище веде до різкого погіршення умов його існування, тобто до екологічного дискомфорту. Більш того, наростання екологічних небезпек ставить під питання саме існування земної цивілізації, збереження обитемости планети Земля. Все це свідчить про те, що в процесі відо

соблення людини від природи залежність його від неї не слабшала, а навпаки, зростала. Соціальний прогрес мав місце в історії лише внаслідок того, що постійно відтворювалося екологічне середовище. І в наші дні інтереси забезпечення майбутнього роду людського змушують людей все більше рахуватися із законами функціонування і розвитку біосфери. Однак діалектика взаємодії суспільства і природи виявляється і в тому, що не тільки навколишнє середовище впливає на суспільство, але і людина в процесі життєдіяльності накладає незгладимий відбиток на природу. Як зазначали К.Маркс і Ф.Енгельс, «історію можна розглядати з двох сторін, її можна розділити на історію природи і історію людей. Однак обидві ці сторони нерозривно пов’язані; доти, поки існують люди, історія природи і історія людей взаємно обумовлюють один одну.» [2,16].

Ще за часів античності і середньовіччя вплив суспільства на навколишнє середовище був вельми істотним, що приводило до локальних екологічних криз, внаслідок яких під пісками пустель виявлялися похованими руїни колись квітучих цивілізацій. Так, одною з причин загибелі держави майі, цієї видатної цивілізації, було виснаження земель через застосування підсічно-вогневої системи землеробства. Локальні (або регіональні) екологічні кризи, мали місце у всі епохи розвитку людського суспільства. Історії відомі досить великі екологічні лиха, зумовлені господарською діяльністю людини, і в ті далекі часи, коли густота населення в країнах, що зазнали цих бід, по нинішніх мірках, була нікчемно малою, а промисловості в її сучасному розумінні не було зовсім. Досить пригадати сумний досвід Месопотамії і Греції, де огрядні пасовища були вибиті худобою, або землі Лівана, де спустошення було викликано вирубкою ліванського кедра. У XX ст. екологічні проблеми переросли в загальну екологічну кризу планетарного масштабу багато в чому “завдяки” тому, що саме в цей період людина стала активною стороною взаємодії в системі “людина—природа” і своїми непродуманими діями різко порушила баланс екологічної рівноваги. Загалом до XXст. активною стороною взаємодії була, як правило, природа. Зміни клімату, природні катаклізмм більше впливали на життя людей, ніж життєдіяльність останніх на природу. З того часу, як людина “порушила” закон природної еволюції, вийшла
з-під підкорення йому, знайшла шлях розвитку, відмінний від шляху розвитку інших живих організмів, починається соціоприроднича історія — історія взаємовідносин двох суверенних початків: суспільства і природи.

Загалом можна виділити наступні етапи взаємодії природи і суспільства [4]:

1. Доісторичний (доцивілізаційний), коли має місце неусвідомлена співпраця, а протистояння носить неантогоністичний характер;

2. Історичний (цивілізаційний, сучасний). Для цього етапу характерні: наростання конфронтаційних, антагоністичних відносин між природою і суспільством; виробляюча діяльність, яка веде до знищення природного середовища мешкання, швидкої зміни природного ландшафту антропогенним, поступове усвідомлення згубності конфронтаційних відносин.

3. Постісторичний, постцивілізаційний (майбутній). Передбачає наявність альтернативи: або екологічна катастрофа планетарного масштабу, або повна перебудова філософської основи взаємовідносин Природи і Людини. Останній шлях і буде предметом розгляду II частини даної роботи.

РОЗДІЛ IІ:

СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ ТА ЇЇ НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ НА ПРИРОДУ І ЦИВІЛІЗАЦІЮ.

На даному етапі ми маємо цивілізацію технократичного типу, основні пріоритети якої націлені на подальше розширення влади над природою без урахування можливих негативних наслідків; систему “Людина—Природа”, в якій стрілки різко зміщені у бік перетворюючої діяльності людини. З епохи Відродження, коли людина була поставлена в центр світобудови, а Природа низвержена до її служіння, поволі складався тип технократичного мислення. З зародженням промислової революції та індустріалізму складалася відповідна сукупність уявлень про місце і роль людини в природі і суспільстві. Поступово найбільш розвинені наукові уявлення фізичних наук, особливо механіки, лягли в основу не тільки фізичної картини світу, але і стали ядром світогляду. Цей механістичний світогляд був, передусім, антропоцентричним. Він фактично допускав вседозволеність людської діяльності в природі. У той же час, будучи суто механістичним, він фактично ігнорував етичний аспект в соціальній і екологічній практиці. Людина, що засвоїла світоглядні уявлення індустріальної епохи, схематично-механістично уявляла собі соціально-історичний процес суспільного і соціоприродного розвитку, їх еволюцію вона оцінювала з точки зору кількісних трансформацій, забуваючи про можливість якісних змін.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата