Referat_texnika (735728), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Разом з тим Блюменберг указує на ряд слабких сторін феноменологічного аналізу техніки. Зокрема, він відзначає, що технізація нерідко розглядається Гуссерлем як патологічний процес, а філософія виступає як терапія, що рятує європейську культуру від хвороб техніцизму і рятує її від катастрофи. Суперечливість феноменологічної концепції техніки полягає, згідно Блюменбергу, й в тім, що з одного боку, Гуссерль проводить думку про неминучу технізацію в новоєвропейській культурі, а з інший, - платоністські установки, що збереглися у світогляді і пізнього Гуссерля, приводили до відкидання техніки і неприйняттю технізації, оскільки технізація - невблаганна доля цієї культури, що веде її до кризи.

У тім аналізі феноменологічної концепції технізації, що дав Блюменберг, неявно представляється і його власна інтерпретація техніки. Її вихідним пунктом є ідея про те, що людина з біологічної точки зору істота непристосована, відкрита, нужденна для того, щоб вижити і жити у виробництві штучного світу артефактів. Це виробництво (незалежно від того, чи є воно матеріальним чи духовної) завжди символічно. Завдяки створенню символічного світу людина заміщає далекий йому світ світом штучним, а відношення людини до дійсності завжди є опосередкованим, виборчим і ґрунтується на метафоризації світу. Інстинктивні реакції, характерні для тварини, заміщаються в людини орієнтованою дією, що припускає мету, символ, вербальне вираження і розуміння. Неважко помітити близькість ідей Блюменберга щодо біологічної недостатності й незахищеності людини, про культурно-символічний характер діяльності людини, що відшкодовує і компенсує його біолого-антропологічну обмеженість з ідеями філософської антропології А. Гелена.

Думка Блюменберга про опосередкований характер відносин людини до дійсності дуже істотна для філософії техніки. Саме вона пояснює різноманіття форм дійсності і світів, у яких живе сучасна людина, неоднозначність правил, що регулюють її життя, метафоричність розуміння нею світу й себе самої.

Філософська концепція техніки М.Хайдеггера (1889-1976) протистоїть антропології техніки і її можна назвати онтологією техніки. У центрі його робіт - онтологична інтерпретація техніки, її зв'язку з буттям, аналіз її в контексті відносини людини з буттям. Він не приймає уявлення про техніку як засобі й як утіленні людської діяльності, інструментальний і антропологічний підходи до техніки. Неявно полемізуючи з Ортегой-и-Гассетом і К. Ясперсом, Хайдеггер бачить у техніці спосіб конструювання світу. Техніка несе із собою і виражає в собі нове відношення людини до світу, новий спосіб розкриття буття. У цьому техніка споріднена мистецтву і сполучена з щирим пізнанням. Подібно мистецтву техніка - творчість, що відкладається в добутку, а оскільки всякий добуток виводить з неявного у відкритість, техніка відноситься до тієї ж області, де збувається істина.

Однак, сучасна техніка зв'язана з забуттям буття і його відкритості. У цьому джерело тієї погрози, що несе із собою техніка. Вона формує сугубо технічний спосіб конструювання світу, де природа виявляється постачальником енергії і матеріалів, ставиться на службу виробництва як добуванню нових матеріалів, нової енергії, нової сировини. Техніка з розкриття таємності буття перетворюється у виробляюче, видобувне розкриття, для якого буття, що стало сущим, поставлене як таке "дещо", функціонально використовуване людиною. Своєрідність сучасної свідомості полягає в тім, що онтологічна природа техніки, її спряженість з Таємницею Буття зникає. Спосіб виявлення сутності техніки, форма розкриття таємності буття, що править сучасною технікою, не будучи чимось технічним Хайдеггер називає поставом (Ge-stell).

Особливостями цього способу відносини людини до буття, що з найбільшою силою виражено в техніку і яке, по Хайдеггеру складає місію і долю людини, є:

1) перетворення природи в матеріал і джерело поставляння енергії;

2) уніфікація, що не осягає різноманіття і диференційованість буття;

3) функціоналізація, що применшує індивідуальну самостійність речі;

4) протиставлення суб'єкта й об'єкта при який об'єкт включений у систему видобувного надання, свідомість відокремлено від сущого, а суб'єкт, що ототожнюється з опредмечиванием стає лише моментом розвитку технічних засобів;

5) підпорядкування усього і вся планувальному і розрахунку, що проектує ;

6) установка на панування, що не обмежується лише здійсненням волі, а є способом онтологічній конституції і світу, і речі, і природи;

7) вирішальне значення виробництва, що редукується до праці, що обробляє, добування і виготовлення;

8) утилізація усього і вся та заміщення природних речей ерзацами;

9) наростання ризику разом з технічним прогресом і небезпеки техніки для всієї цивілізації, зв'язане з тим, що видобувне виробництво виявляється забуттям буття, що техніка спричиняє відволікання від істини буття, його уречевлення;

10) технізація природознавства і всієї науки, що виникла разом з поворотом новоєвропейського мислення в XVII в. й привела до збільшення технізації світу.

Навчання Хайдеггера про техніка, з особою силою ризик, що підкреслив, і небезпеку техніки для сучасної цивілізації й одночасно непереборність технічного користування людиною речами, є складовою частиною його критики сучасної цивілізації, його філософії мови і концепції метафізики. Метафізика для нього - не просто етап розвитку філософської думки, змінюваний фундаментальною онтологією. Це - визначений спосіб буття, відносини людини до світу, що зв'язаний з перетворенням буття в суще, творчості - у видобувне виробництво, щодо винищення - у постав, з пануванням утилітарно - видобувного виробництва й праці, із забуттям істини буття - його Таємниці.

Досить широко питання сутності техніки освячений у роботах К. Ясперса. От яке тлумачення техніки дає цей філософ. "Техніка виникає, коли для досягнення мети вводяться проміжні засоби. Безпосередня діяльність, подібно подиху, руху, прийняттю їжі ще не є технікою. Лише в тому випадку, якщо ці процеси відбуваються невірно і для того, щоб виконувати їх правильно говорять про техніка подиху і т.п.".

Далі Ясперс виділяє характерні риси техніки, до яких відносить наступні:

Розум. Техніка спочиває на діяльності розуму, на численні в сполученні з передбаченням можливостей і зі здогадами. Техніка оперує механізмами, перетворює свої дані в кількості і відносини. Вона є частиною загальної раціоналізації як такий.

Влада. Використання техніки дає людині влада над природою. Техніка панує над природою за допомогою самої природи. Вона дає уміння, методи якого є зовнішніми стосовно мети. Панування техніки ґрунтується на знанні - от чому говориться, що знання - це сила.

Зміст техніки. Влада має сенс тільки при наявності мети. Цілями володарювання над природою є полегшення життя людини, скорочення щоденних зусиль, затрачуваних на існування, збільшення зручностей. "Зміст техніки, - пише Ясперс, - складається в звільненні від влади природи. Її призначення - звільнити людини як жива істота від підпорядкування природі з її бідами, погрозами, оковами. Тому принцип техніки полягає в цілеспрямованому маніпулюванні матеріалами і силами для реалізації призначення людини." Однак, це ще не усі. Тварина нерозривна зв'язане зі своїм середовищем, приймає її не усвідомлюючи цього. Людина виводить створене їм середовище в безмежність. Вона відчуває це середовище не тільки в наслідок звільнення від нестатку, але і внаслідок впливу на нього краси. В міру розширення людського середовища вона затверджує свою реальність.

Види техніки. Ясперс розрізняє техніку, що робить енергію і техніку, що робить продукти. До техніки він відносить ..будь-яке оперування матеріалами і силами природи для одержання корисних речей і об'єктів.

Відкриття і повторювана робота. Техніка - це сукупність відкритих людиною прийомів і дій, який можна потім повторювати скількох завгодно разів. У цьому полягає розходження між творчою і трудовою діяльністю.

Перекручування. Виникають тоді, коли знаряддя та дії перестають бути опосередкованими діями і стають самоціллю, й тоді абсолютною метою стають засоби.

Таке розуміння техніки найбільш великими її дослідниками. Розглянемо далі закономірності її розвитку.

2. Розвиток техніки. Закономірності розвитку техніки і технічний прогрес

Аналіз техніки не може бути обмежений розглядом її тільки в статиці. Протягом всієї історії людського суспільства техніка постійно розвивалася й удосконалювалася. Цей розвиток став тепер настільки очевидним, що не викликає ні в кого сумніву. Питання про його причини займає тепер багатьох дослідників. Складність цього питання полягає в тому, щоб розкрити джерело технічного розвитку. Звичайний розвиток техніки зв'язується з діяльністю людей, з їх цілеспрямованістю, творчістю. Таку думку висував німецький філософ Ф. Дессауэр, "реальною творчістю" називав створення техніки і саму техніку П.К. Энгельмейер. Інший німецький філософ К. Тухель пише, що " у техніку виражається творча сила людини, що реалізує попередньо намічені цілі, і що під "історією техніки ми розуміємо не що інше, як те, що "у техніку виражається творча сила людини, що реалізує попередньо намічені цілі", і, що "під історією техніки ми розуміємо не що інше, як те, що техніка, будучи утвором людини, виступає в історично мінливих формах, що створюються самими людьми".

Обов'язково виникає питання: чим визначається і від чого залежить виникнення тих чи інших цілей, в ім'я яких розвивається техніка, де криється причина її розвитку, чим обумовлена технічна творчість?

В обстановці широкого поширення поглядів техніцизму, різних концепцій, що виділяють техніку з системи суспільних відносин, центр ваги досить часто переноситься на духовну сферу, на внутрішній світ людини, що створює і розвиває техніку. Правда, це не означає, що при розгляді причин розвитку техніки зовсім ігноруються економічні і господарські фактори, але вони не виходять з кола практичних проблем і задач. В області ж теорії, де вступають у свої права філософія і соціологія, прагнення висунути на перший план серед причин, що визначають розвиток техніки саме духовні моменти, стає зовсім очевидним.

Тут найчастіше посилаються на знання, на науку. Наприклад, французький філософ Ж. Фурастье пише: "Отже, і по-перше і по-друге причиною прискорення прогресу є прогрес науки Звертається до науки і німецький філософ Г. Рот. Він пише : "Кожна область життя породжує тепер вже приналежну їй науку, кожна наука - приналежну їй техніку. Цей круговорот нашого мислення ми не сміємо і не можемо ігнорувати."

Звертання до науки зараз цілком природно, тому що їй належить величезна й у деяких відносинах саме авангардна роль у технічному прогресі. Але не можна перебільшувати роль науки у розвитку виробництва і техніки. Якщо бути послідовними, то логічно порушити питання : чим обумовлюється розвиток самої науки, є чи глибинні причини за межами духовних явищ, що визначають її рух, чи наука розвивається мимовільно, не залишаючи області чистої думки?

Іноді це питання залишається без відповіді, в інших же випадках починаються спроби знайти якесь рішення. Наприклад великий німецький філософ К. Ясперс вважає, що було б безглуздо узагалі відкидати практичну користь науки, не користаючись її досягнення. Але практичні потреби на його думку не можуть тривалий час підтримувати науково-технічний прогрес. Наука розвивається самостійно, у результаті внутрішнього прагнення людей до знання, їхньої споконвічної допитливості, допитливістю. Він пише, що у противагу приниженню науки за допомогою її підпорядкування цілям техніки і життєва практика, наука затверджується як самоціль, як право першоджерела прагнення до знання. Але з такого погляду розвиток науки замикається самою же наукою. Виникає круговорот свідомості.

Перебільшення ролі свідомості, науки, чистої технічної творчості і винахідництва, абсолютизація їхнього значення являють собою ті гносеологічні причини, що приводять до ідеалістичних поглядів на розвиток техніки.

Протилежну точку зору займає матеріалістична діалектика, що виходить з визнання саморуху, саморозвитку явищ природи і громадського життя, бачить першопричину цього розвитку і саморуху в єдностей і взаємодії тих протилежних сторін, сил, тенденцій, що внутрішньо належні предметам і явищам. Ці принципові положення, що характеризують ядро діалектичної концепції розвитку мають універсальне значення і застосовні до будь-якої області явищ у тому числі і до техніки.

Таким чином, основні причини й протиріччя, пов'язані з розвитком техніки необхідно шукати в процесі праці, у самій діяльності людей. Але не можна забувати і про те, що сам процес праці може здійснюватися в різних сферах громадського життя, через які він включений в існування і розвиток усього суспільного організму. Істотно так само те, що на відміну від використання техніки, що може відбуватися в будь-якій області, безпосереднє її створення й удосконалення здійснюється тільки в матеріальному виробництві. У результаті утвориться дуже складне переплетення і зчеплення причин, дія численних протиріч, у різному ступені і різному образі, що впливають на розвиток техніки. Дослідження механізму цих причин і протиріч зв'язків і відносин виявляється дуже складним. Труднощі збільшуються і тим, що цей процес реалізується через свідому діяльність людей і обов'язково вимагає технічної творчості.

Одним з можливих шляхів подолання труднощів, зв'язаних з вивченням причин і протиріч розвитку техніки є виділення рушійних сил і джерел технічного розвитку, а так само з'ясування співвідношення між ними.

Під рушійними силами розвитку техніки розуміються такі причини і протиріччя, що є зовнішніми щодо безпосередньої області її створення, виготовлення. Їх загальною позитивною ознакою є те, що вони викликають необхідність розвитку техніки, є своєрідним каталізатором, що прискорює цей чи процес, навпроти, факторами, що гальмують його. Інша істотна ознака цих сил, що рухаються, полягає в тому, що вони самі безпосередньо не беруть участь у процесі створення нової, чи удосконалюванні існуючої техніки. Вони створюють лише визначені передумови й умови для здійснення цього процесу.

Область дії рушійних сил розвитку техніки поширюється на всі сфери громадського життя починаючи від матеріального виробництва і закінчуючи явищами надбудовного порядку. Як пише С. В. Шухардин "Головною рушійною силою розвитку техніки є потреба суспільства в матеріальних і культурних благах, що виявляється в протиріччі між постійно зростаючими матеріальними і культурними потребами людей і технічних можливостей задоволення цих потреб.

Самі особисті і суспільні потреби у своєму росту і розвитку насамперед залежать від стану виробництва і формуються ім. Але вони мають визначену самостійність, можуть випереджати досягнутий рівень розвитку виробництва, змушувати його розвиватися далі по лінії створення нових матеріальних благ і засобів задоволення зростаючих культурних чи потреб по лінії більш повного забезпечення вже існуючими матеріальними і культурними благами.

Можна виділити два види потреб, що виникають у тих чи інших сферах громадського життя і формуюють при участі і регулюванні з боку економічних відносин визначені замовлення на розвиток виробництва і техніки. По-перше, це потреби в таких благах, що використовуються, споживаються в якій-небудь області, але самі не є засобами праці. Наприклад, меблі, будучи предметом споживання в сфері побуту не служить засобом праці в цій області. Ріст такого роду потреб стимулює відповідний розвиток визначених галузей виробництва і використовуваної в ній техніці. По-друге, це потреби, пов'язані з необхідністю використання відповідних засобів праці в тій чи іншій сфері людської діяльності. Їхній ріст і задоволення викликають до життя протиріччя між метою процесу праці й відсутністю технічних засобів для її реалізації, чи між метою й недостатньо повною можливістю її здійснення за допомогою наявних технічних засобів. У першому випадку виникає необхідність у створенні нової техніки, а в другому - в удосконалюванні існуючої. І ті й інші протиріччя знаходять свій рішення у розвитку існуючих галузей техніки тільки в матеріальному виробництві.

Характеристики

Список файлов реферата