148537 (730759), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Підприємство виконує будь-яку господарську діяльність, якщо вона не заборонена законодавством України і відповідає меті, передбаченій статутом підприємства.

При встановленні ознак підприємства як одного з видів державної організаціїї головним є врахування особливостей, що закладені до суті його діяльності.

Одна з важливих ознак підприємства в тому, що воно реалізує свою продукцію. Як відомі зробити продукція. Що готова для використанна у народному господарстві, можливо в межех цеху, виробничої одниці, але тільки підприємство виступає суб’єктор товарно-грошових відносинах по її реалізації. Точніше, у товарному обігу продукція фігурує під маркою підприємства як його проодукція.

Суб’єктами багатьог галузей права можуть бути й цехи та інші підроздили підприємства, що однак беруть участь саме як його структурні частини, а у зовнішніх правовідносинах такі частини діють від імені одного підприємства. Діяти від свого імені й означає бути визнанним єдиним самостійним суб’єктом права, отже ознака підприємства складається не лише у володінні правами юридичної осби а й у визнанні його самостійним суб’єктом права.

Права юридичної осби є важливим засобом майнового та організаційного уособлення підприємства, з ними нерозривно пов’язані. Підкреслюючи значення юридичної особи для організаційного закріплення відносної господарської автономії підприємства, одночасно необхідно брати до уваги, що було б невірно намагатися визначити поняття підприємства через цю категорію. Визнання підприємства юридичною осбою лише одна з характеристик підприємства бо являє з себе тільки різновид юридичних осіб.

Виробничо-технічна поєднанність, якою підприємство характеризується з точки зору його техніко-економічних системних ознак. Воно виступає в першу чергу як система техніки, а саме совокупність знарядь та засобів аиробництва, поєднаний через той чи інший технологічного процесу виробництва матеріальних благ, що відповідають спеціалізації підприємства. Виробничо-технічна єдність підприємства визначається наявністю матеріально-технічної бази, цілісністю технологічних процесіввиробництва продукції. Але воно може виявлятися також в єдності призначення продукції, що виготовляється на основі технологічно неоднорідних процесів.

Організаційна єдність підприємства виражається вже в тім, що воно є єдиним суб’єктом права. Найбільш ярко ця ознака проявляється у наявності единого органу управління підприємством - адміністрації, що виконує беспосереднє управління підприємством і що репрезентує його у зовнішніх відносинах, а також свого статуту (положення). При тому адміністрація являє собою самостійну ланку в системі органов управління народним господарством. З точки зору суспільства підприємство виступає як первинний об’єкт управління виробництвом в середині суспільства. По відношенню до виробничих підрозділів останнє (керівництво підприємством) виступає як єдиний центр (суб’єкт) управління. Підприємство - це єдина організація, яка відповідає цілосній управлінськії системі, що включає суб’єкт та об’єкт управління, що займає відносно автономне положення.

Разом х тим системною характерискою підприємства необхідно відповідне структурне управління та його реальність. Воно включає виробничу діяльність, що спрямована на виготовлення продукції; господарську діяльність, що забеспечує реалізацію продукції, її зберігання, раціональне використання, комерційні інтереси підприємства; аміністративну діяльність, що підлягає організації колективів трудящих на виконання виробничих та господарських завдань.

Наявність свого органу зі статусом, що дозволяє справляти управлінський вплив на всі процеси, що проходять у межах підприємства, як единої організації з різними за своєю сутністю структурами та функціональними складовими, його самостійностю у зовнішніх відносинах, встановлена правом, - це все дає змога характеризувати підприємство як самоврядуючу одиницю в усій системі управління народним господарством. Де його організаційна єдність забеспечується відносною організаційно-правовою відмежованістю.

Під велике поняття оперативної самостійності можна підвести організаційну, господарську та адміністративну самостійніть, а саме самостійність в вирішенні управлінських питань. За своїм змістом ці питання відносяться до організації виробництва, управління майном, стимулювання виробничості праці, вдосконалення організаційних форм та методів управлінської діяльності та до інших галузей.

Економічне відмежування - поняття, що використовується для визначення характерних рис підприємства та положення в економічному механізмі суспільства, воно є варіантом характеристики господарської самостійності підприємства, його неможна зводити до поняття обособлення власністю.

Поняття оперативної самостійності не виключає її видових характеристик, охоплюючи при цьому різні боки статуса підприємства.

Адміністративно-правове положення підприємства взагалі характеризується :

• адміністративною правосуб’єктністю, що складається з правоспроможності та компетенції ;

• правочинністю органів управління на заснування, реогранізацію та ліквідуівання підприємства ;

• формами адміністративної підлеглості ;

• гарантіями прав підприємств ;

Ці його елементи фіксуються у нормативних актах. Тут буде розглянуто питання про адміністративну правочинність підприємства, що дозволяє скласти загальне уявлення про основи його адміністративно-правового положення.

Складність, що виникая при розгляданні цього питання в тому, що у спорі про правову організацію підприємства не досягнуто одностайності про застосованість до нього категорій адміністративної правоспособності та компетенції. Не має єдності думок в питанні про саму сутність підприємства. Це надає можливість різноманітних трактування понять “компетенція” та “правоспроможність “. Поняття компетенції та правоспроможності є самостійними, що виражають соціальні явища різного правового характеру. Вони не можуть бути механічно поєднані чи взаємопоглинені.

На наш погляд підприємство вцілому має адміністративну правосуб’єктність, її елементами є компетенція та адміністративна правоздатність. Але ці елементи по різному характеризують адміністративно-правовий статус підприємства.

Компетенцію має не підприємство, як таке, а його адміністрація. Але оскільки підприємство є єдиною організацією то можна говорити про його компетенцію у вигляді адміністрації, а у загальній формі й про компетенцію підприємства.

По іншому має бути вирішене питання про адміністративну правоздатність підприємства. Без сумніву адміністрація підприємства має і компетенцію, і адміністративну правоздатність. Але чи можливо адміністративну правоздатність звести лише до правоздатності адміністрації підприємства? Щоб дати відповідь на це питання слід перш за все визначити поняття адміністративної правоздатності, яке в літературі розкривається по-різному. Можливо, його не можуть розкрити такі, називаємі у літературі ознаки як : самостійність мети та завдань цього органу в межах зального завдання вищего органу ; наявність визначеного кола обов’язків та прав, що надані цьому органу для виконання покладеного на нього завдання ; наявність більш менш обмеженого складу людського складу органу ; та чи інша якість закріплення за конкретним органом державного майна (24). Більшість цих ознак не мають юридичного характеру та вказують не на адміністративну правоздатність, а на її соціальні, майнові, організаційні передумови. Виняток складає тільки наявність визначеного кола обов’язків та прав. Але він орієнтує на ототожнювання адміністративної правоздатностіз компетенцією й тому не може бути прийнятий.

Адміністративна правоздатність - вид правоздатності, загальна адміністративно-правова категорія. Її поняття є родовим, що має загальні ознаки, незалежно від видів носіїв цієї правоздатності : громадян, державних суспільних організацій. Вона може бути визначена як встановлена та охоронювана державою можливість суб’єкта вступати у адміністративні правовідносиничерез які встановлюється міра можливої чи обов’язкової поведінки сторін у сфері державного управління (25). Звістно, наведене вище поняття адміністративної правоздатності не може вмістити всю різноманітність цього правового явища. Тому, на базі загального поняття необхідно розрізняти й види адміністративної правоздатності залежно від видів учасників управлінських відносин. Це означає. Що самостійне значення мають питання адміністративної правоздатності громадян, державних органів, підприємств, установ, суспільних організацій. Характер правоздатності, її зв’язок з дієздатністю (для фізичних осіб), с компетенцією (організацій) и т.д. мають свою особливість перед усім залежно від того, хто є її носієм. Треба особливо відмітити, що адміністративна правоздатність пов’язана з владною діяльністю, однак її носіми далеко не завжди є суб’єкти, що мають правочинність державного характеру. Тому загальнометодологічні засади схиляють до того, щоб визнати придатність категорії адміністративної правоздатності до підприємств. Саме до того призводить думка, що “ні громадяни, ні суспільні організації, ні підприємства, що є юридичними особами не мають повноважень на здійснення цієї (управлінської) діяльності, хоч мають змогу брати участь у її здійсненні, в адміністративно-правових відносинах” (26). Але для того щоб мати змогу брати участь у адміністративних правовідносинах, необхідно мати для цього юридичну передумову у вигляді адміністративної правоздатності (27).

Уявляється, що немає достатніх підстав, щоб звести значення адміністративного права до регулювання діяльності адміністрації підприємства в його системі та його зовнішніх відносинах. Діями адміністрації набуваються адміністративні права та обов’язки не тільки самою адміністрацією, але й підприємством.

Адміністративна правосуб’єктність підприємства закріплююється нормами адміністративного права, які можливо розподілити на дві групи. До першої групи можна віднести норми, що визначають місце підприємства у системі управлінського механізму, його виробничо-господарську, організаційну структуру та форми адміністративного підлягання, також структуру функцій внутрішнього управління підприємством та їх взаємозв’язок. Основу правових норм цієї групи складають норми, що встановлюють адміністративно-правовий режим майна, що надано підприємству для виробничого використання; виготовлюнної продукції; розподіл функцій та правомочностей посадових осіб по беспосередньому управлінню майновими об’єктами підприємства. До цього відносяться такі норми, що закріплюють режим адміністративно-правової охорони підприємства та об’єктів що їм належать. За допомогою норм цієї групи визначаються, якщо можна так мовити, ститистичні елементи адміністративно-правового статуса підприємства.

Інша група складається з норм, що визначають дінамічний, функціональний елемент цього статуса підприємства, що регулюють різні сторони діяльності та відносин. Саме цими нормами закріплюються права та обов’язки підприємств, форми та порядок їх використання, організації виробництва, капітального будівництва та ін.

Адміністративна провосуб’єктність підприємства характеризується комплексом норм, що допускають різні варіанти та додаткові угруппування на основі таких ознак : за джерелами, за адресами, сферою використання та відношенню до загальної правоздатності.

За джерелами відокремлюються норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус підприємства, що розподілені по багатьох нормативних актах, які залежно від їх призначення умовно можна розподілити на загальні та спеціальні. Загальні акти мають комплекс норм, що призначені для регулювання різних сфер суспільного життя, в той сами час мають норми, що закріплюють ти чи інші сторони статуса підприємств. До них відносяться : Конституція України, закони та підзаконні акти.

За адресами розрізняються загальні та спеціальні норми. Загальні норми визначають права та обов’язки, що характерні для адміністративної правосуб’єктності всіх виробничих підприємств незалежно від їх галузевої приналежності. Спеціальні норми закріплюють права та обов’язки, що характерні для правосуб’єктності тих чи інших категорій чи груп підприємств. Вони характеризують спеціальну адміністративну правосуб’єктність цих підприємств ; наділення ними обумовлене галузевими особливостями, що залежать від специфіки виробничо-технологічних процесів, умов виготовлення продукції, об’ємів виробництва, територіального розміщення виробничих одиниць та інших факторів.

За сферою використання розрізняються норми, що регулюють зовнішні та внутрисистемні відносини. Зовнішні відносини виникають у підприємств з державними органами, яким воно організаційно не підлягають (наприклад з виконкомами місцевих рад з питань добробуту та санітарії, з компетентними органами з питань землекористування, охорони природи та ін.). Найбільший об’єм та різноманітність зовнішніх правоправомочностей у підприємств (наприклад транспорту та залізничного транспорту).

Внутрісистемні правомочності реалізуються по відношенню до своїх адміністративно-виробничих підрозділівта членам трудового колективу, а також до вищих органів.

По відношенню до загальної правоздатності розрізняють правомочності, пов’язані з адміністративною, цивільною, трудовою, фінансовою правоздатністю. У першому випадку вони виявляються, з одного боку, в правозастоновчій, правовиконавчій, правоохоронній та іншій фактичній діяльності адміністрації, а з іншого - у визначенні можливості підприємства бути суб’єктом адміністративно-правових відносин; в іншому у встановленні договірних відносинз іншими підприємствами, організаціями та установами, в яких підприємство знаходиться як рівноправна зі своїми контрагентами сторона, набуваючи суб’єктивні цивільні права та обов’язки, у третьому - в укладанні колективного договора та індівідуальних трудових договорів з членами свого колективу з усіма наслідками, що характерні для трудових правовідносин; в четвертому - у виконанні фінансово-кредитних зобов’язань перед державою.

Таким чином реалізація адміністративної правосуб’єктності тягне за собою вступ підприємства до різноманітних правовідносин, у яких суб’єктивні права та обов’язки за винятком адміністративно-правових відносин вже не є адміністративно-правовими. По відношенню до таких правовідносин адміністративна правосуб’єктність грає трансміссійну роль, в процесі її реалізації “приводяться до дії” цивільні, трудові, фінансові правовідносини. Адміністративна правосуб’єктність характеризується й такими правомочностями, які навряд можна назвати “чисто” адміністративно-правовими, хоч вони й є елементами компетенції адміністрації підприємства (права й обов’язки по здійсненню влади, реалізація яких тягне виникнення крім адміністративних й інших правовідносин) (28). Так, право на укладання цивільного договору свідчить про цивільну правоздатність. Але реалізувати це право може адміністрація в порядку виконання цієї влади. Воно стає “наповненим” цивільно-правовим та компетенційнимзмістом : акт укладання цивільного договору можлив тільки як вияв влади уповноваженної посадової осби підприємства (29).

Адміністративна правосуб’єктність підприємства характеризується компетенцією його адміністрації, що включає право на здійсненна господарських операцій шляхом укладання договорів. Цивільна правосуб’єктність підприємства опосереднюясь компетенцією його адміністрації, нею не поглинається. Майнові наслідки виконання чи невиконання договірних зобов’язань приймаються підприємством у порядку цивільної правосуб’єктності. В усіх випадках коли йде мова про право прийняття рішення з питань, що тягне для підприємства правові наслідки незалежно від їх характеру, маються на увазі адміністративні провомочності та вони стосуються компетенції.

Характеристики

Список файлов реферата