prav_ukr (728383), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Класифікацію фактів на позитивні і негативні не слід змішувати з їхнім розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей розподіл розкриває функції юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі факти - такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту - необхідна умова для настання правових наслідків.

Розглянуті класифікації юридичних фактів варто відмежувати також від розподілу їх на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і правоперешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Таким чином, перша класифікація не заміняє і не підмінює другу.

Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридичне значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком.

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень.

Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. В цій якості юридичні факти виступають у ролі «індексів», що свідчать про наявність соціальне юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною.

Головне завдання, що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати не тільки «соціологічним», а й деяким «спеціально юридичним» вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.

Однією з найважливіших вимог до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв'язку із соціальною ситуацією, а з іншого - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх «законодавчий вигляд», мають поєднувати динамізм та стабільність.

Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою «пристосовуватися» до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях законодавства, повинні одержувати адекватне понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Якнайчіткіше вираження покликане зберегти закони від різночитань.

Чітке, формальне, документальне засвідчення юридичне значимих дій в повсякденному житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів громадян у разі їх порушення.

Висновок

У дійсній роботі була представлена класична, науково стала теорія правовідносин, розроблена у своїх основах ще римськими юристами і з тих пір не перетерпіла скільки-небудь істотних змін. Вона базується головним чином на цивільно-правових, майнових, договірних відносинах з чітко вираженими сторонами і жорстко взаємозалежними зобов'язаннями.

Ще Енгельс відзначав, що вся континентальна Західна Європа взяла за еталон «всесвітнє право суспільства товаровиробників, тобто римське право, з його неперевершеної по точності відносин товаровласників».¹ Це відносини типу боржник-кредитор, продавець-покупець, замовник-підрядчик, позивач-відповідач і т.д.

Вони виникають із приводу конкретних фактів, випадків, суперечок, домагань, чому і називаються конкретними. Їхня задача – обслуговувати повсякденні нестатки, запити, інтереси людей: цивільний оборот, ринок, побут, праця, родину, виробництво. Подібні правовідносини безупинно виникають, припиняються, змінюються, знову виникають. Деякі з них швидкоплинні (купив, продав, обміняв, уклав угоду, скористався тією або іншою послугою, видом транспорту). Вони наочні, очевидні, строго індивідуалізовані, добре усім відомі з власного досвіду.

Природно, що найбільший внесок у розвиток навчання про правовідносини внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, коли остання починає з цими готовими мірками вторгатися в інші соціальні сфери й аналізувати механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій. Звідси потреба якось доповнити цей механізм, розширити, зробити більш гнучким – для того щоб з його допомогою можна було упорядковувати, регулювати й інші відносини. Які ж?

Наприклад, відносини типу держава-держава, держава-громадянин, президент-парламент, депутат-виборець. Або, скажемо, відносини, зв'язані з дотриманням членами суспільства законів, правопорядку, карних, адміністративних і інших заборон, конституційних норм, прав людини.

Усі ці відносини виступають як правові, оскільки регулюються правом, виникають на основі відповідних юридичних установлень. Але це особливі, незвичайні правовідносини, до них не підходить або не зовсім підходить модель цивільно-правового взаємозв'язку суб'єктів («повинний - віддай», «виконай у термін», «плати неустойки»). У них своя специфіка. І подібні правові відносини вимагають такої ж пильної уваги й осмислення, як і традиційні, якщо не більшого. Адже вони недостатньо вивчені.

Так виникла ідея загальних, або загальнорегулятивних правовідносин. Вона була висунута потребами життя, практики. Наука лише узагальнила те, що існувало й існує в реальності. Важко тому погоджуватися з думками, що нібито дана конструкція не працює.

Пряма дія української Конституції, закріплення в ній природних прав людини, зміна кореляційні взаємозв'язки особистості і держави, інші реалії і пріоритети наших днів по-новому висвітлюють значення обговорюваного різновиду правових відносин.

Зміни, що відбуваються в країні, не тільки не коливають суті зазначеної концепції, а навпроти, додають їй нові важливі грані, риси, аргументи. Вона як би знаходить ще велику легітимність, правомірність. Розширюються границі і можливості її осмислення.

І якщо раніш були якісь сумніви на цей рахунок, то зараз, цілком відпали, тому що занадто очевидними стали наукові і законодавчі передумови для висування і відстоювання названих ідей.

Заперечення загальнорегулятивних правовідносин рівносильне запереченню дії конституційних норм, їхня ефективність. Звідси – нагальна потреба розробки даного напрямку в дослідженні багатоаспектної проблеми правовідносин, особливо в політичній області.

Іншими словами, перед нами типове правовідношення загального характеру, оскільки в ньому все-таки не конкретизовані необхідні деталі взаємних зобов'язань його учасників. Але це саме правовідношення опосередковуване правом, законом.

Конституційні норми при їхній прямій дії можуть породжувати як загальні, так і конкретні правовідносини. Перші виникають з моменту вступу в силу зазначених норм і існують постійно, другі ситуації між громадянином і Основним Законом країни, офіційною владою.

У літературі була висловлена думка, що виділення в правовій дійсності як особливий вид загальнорегулятивних правовідносин є безсумнівним досягненням нашої юридичної науки, що дозволяє «перебороти вузький обрій цивільного права в теорії правовідносин».²

Р.О. Халфіна, що ґрунтовно займалася проблемою правовідносин, прийшла до висновку, що створення теорії правовідносини вимагає глибокого вивчення цього складного явища з більш широких позицій, чим ті, котрі традиційно прийнято в правовій науці.³

Така ж позиція А.В. Міцкевича: «У самому широкому змісті до правових відносин можуть бути віднесені усі відносини, так чи інакше позв’язані з дією права в суспільстві».⁴

Загальнорегулятивні правовідносини зайвий раз підкреслюють зв'язаність влади правом, показують, що сама держава знаходитися в рамках правовідносин і в якості їхнього учасника несе перед своїм контрагентами (суспільством, громадянином) відповідні обов'язки і відповідальність.

Підводячи підсумок, варто помітити, що обсяг дійсної роботи не дозволив зупинитися на багатьох важливих аспектах проблем правовідносин.

Визначені такі поняття, як суспільні відносини, структура, суб’єкти (учасники) правовідносин, юридичний факт, а також їхній взаємозв’язок і взаємозалежність, взаємозумовленість. Тому що саме юридичні факти я є підставою, передумовою, виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Незважаючи на достаток наукової літератури, даний область правових знань вимагає рішення багатьох проблем, що ставить появу нових видів правовідносин, їхня зміна, викликана змінами в житті суспільства, виявляють нові проблеми в процесі правовикористовуючої діяльності. Подальший розвиток української державності, визнання пріоритету прав людини, становлення ринкових відносин, цивільного правового суспільства, зміни в суспільній свідомості переоцінка колишніх цінностей – усе це має потребу в науковому осмисленні, вільному від упередженості, закостенілих догм. Повинні бути також вироблені чіткі представлення про шляхи і долю здійснюваних у Україні реформ при формуванні правової держави.

І тоді відбудеться точне встановлення життєвих обставин – фактів, тоді може бути правильно застосований закон, восторжествує законність, справедливість, правопорядок.

Використана література:

1. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). 3а загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В.Б. Авер'янова.

2. Журнал "Право України" 2003 рік, №7

3. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336с.

4. Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник.

5. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс.

6. Журнал "Право: Теория и Практика" (№1-8 за 2003 г.)

7. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки Ц Право України. — 1998. — № 1. — С. 27-32.

8. Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996. - С. 74.

9. Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 1998. - С. 281.

10. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 311.

11. Ковачка Д.А. Функция, задачи, компетенция и нравстенность государственного строя // Правоведение. 1985. №4. С.41.

12. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974. С. 8.

13. Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 1966 С. 277.

1 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 311.

2 См.: Ковачкв Д.А. Функция, задачи, компетенция и нравстенность государственного строя // Правоведение. 1985. №4. С.41.

3 Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 1974. С. 8.

4 Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 1966 С. 277.

35

Характеристики

Список файлов реферата