prav_ukr (728383), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Юридичний факт є обов’язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин.
Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв’язки, він визначає юридичну чинність прав і обов'язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії.
3.2. Проблема класифікації юридичних фактів
у сучасній теорії права
У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що провадиться за різними ознаками. Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність на дії та події.
Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільне значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки.
Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняються законом, що свідчить про особливу увагу держави до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів[8].
Юридичні факти - це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків - виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття. Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту[9].
Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, якщо уявляти їх як єдине ціле. Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.
На мою думку, класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.
За першим принципом - «вольовий» критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії - вчинки людини, акти державних органів тощо. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.
За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні. Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку - договори, дії, адміністративні акти, пов'язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого боку - проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.
Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші суб'єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб'єктів.
В свою чергу, дії підрозділяються на однобічні і багатобічні, позитивні і негативні, а правопорушення - на навмисні, необережні і випадкові. У числі дій особливо виділяють - юридичні факти-стани, результативні дії; юридичні факти-події, які розмежовуються на абсолютні і відносні, тощо.
Класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, у юридичній освіті. На мою думку, наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита ще не повністю, її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціологічних досліджень у юридичній науці.
Отже, юридичні факти-дії - основний, визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого - виступають у ролі того матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Розгляд дій як юридичних фактів, таким чином, лише один з аспектів вивчення їхньої ролі в правовому регулюванні.
На мій погляд, юридичні дії - складний і багатоплановий об'єкт класифікації. Укласти в єдину класифікаційну схему різноманітні прояви діяльності суб'єктів права дуже важко. У науковій і навчальній літературі використовується ряд розподілів правомірних юридичних фактів-дій: за суб'єктами (дії громадян, організацій, держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки, результативні дії); за галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесуальні); за способом здійснення (особисто, через представника); за способом вираження і закріплення (мовчанням, жестом, документом) та інші.
Проте безумовним є те, що виділення результативних дій в окремий різновид юридичних фактів - приклад подальшого поглиблення їх традиційної класифікації. Виготовлення речі, створення твору літератури, мистецтва, науки і техніки - дії, прямо не спрямовані на юридичний результат, тобто відповідно до прийнятої класифікації це - юридичні вчинки.
Суттєву теоретичну і практичну роль відіграє систематизація неправомірних дій. До числа найважливіших класифікацій тут можна віднести підрозділи неправомірних дій: за ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); за суб'єктами (дії індивідів, організацій); за об'єктами (злочини проти особистості, злочини в сфері економіки, злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку тощо); за галузями права (карні, адміністративні, цивільні, трудові й ін.); за формою провини (навмисні, необережні); за мотивами (хуліганські, корисливі й ін.). З подальшим поглибленням цієї класифікації виникають і нові підвиди неправомірних дій, наприклад з розвитком публічного міжнародного права виникли неправомірні дії держав, їх союзів та міжнародних і міждержавних організацій.
Як і розподіл правомірних дій, класифікацію правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузі кримінального права зроблено чимало у вивченні й класифікації злочинів. Класифікація ж проступків і мір відповідальності за них потребує удосконалення, через те, що за кримінальної спрямованості радянського законодавства дослідження цього питання тривалий час не проводилися. Детальна класифікація правопорушень дозволить більш диференційовано підійти до цієї категорії фактів, глибше проаналізувати їхню систему, повніше осмислити юридичне значення кожного різновиду правопорушень.
Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі правового регулювання вони можуть «мінятися місцями», тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів.
У формі правовідносин виступають найважливіші, найбільш значимі істотні зв'язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності як правовідносини. Закріплення в нормах права фактів-правовідносин обумовлено і вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків. Факт-правовідношення має певне соціальне значення. В узагальненому, концентрованому вигляді він вбирає в себе широкий масив соціальних обставин. Все це робить факти-правовідносини привабливими для використання в правовому регулюванні. Факт-правовідношення відображає правовий зв'язок в узагальненому вигляді. Юридичне значення має, як правило, факт існування (чи відсутності) того чи іншого правовідношення. Так, для одержання пільг військовослужбовцю необхідно перебувати на дійсній військовій службі, для укладення шлюбу - відсутність іншого зареєстрованого шлюбу тощо.
Факт-правовідношення - це похідний юридичний факт, вторинний стосовно визначеної групи соціальних обставин. Його «юридична надійність» значною мірою залежить від досконалості юридичного механізму утворення правовідносин. Якщо цей механізм не забезпечує належного рівня законності у виникненні правовідносин, то використання такого факту як наслідок буде мати перенесення помилки в нову сферу суспільних відносин. Це зобов'язує бути дуже обережним у використанні фактів-правовідносин, передбачати засоби контролю у складах, що включають цей факт.
Правове регулювання не може не відображати тієї обставини, що в життя об'єкта, в діяльність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, несуть зміну прав і обов'язків, припиняють правовідносини.
Юридичні факти-події можна класифікувати за різними ознаками: за походженням - - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні тощо. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів.
Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.
Характерна риса строку - визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година.
Юридичні факти поділяються на такі види: позитивні і негативні, правостворюючі й правоперешкоджаючі, головні й підлеглі. В основі першого розподілу лежить спосіб зв'язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов'язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, в іншому випадку -- негативним, наприклад, відсутність у особи службової підпорядкованості, відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби - негативні юридичні факти, оскільки правовий наслідок пов'язаний саме з відсутністю певного явища.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
