145454 (728226), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Правонаступники Петра І намагались продовжувати політику заохочення вивезення російських товарів, щоб збільшувати доходи державної казни шляхом справляння мита й боротьби з контрабандою. В 1731 році було прийнято Морський митний Статут, який визначав порядок заходження іноземних торгових кораблів у російські порти. В середині XVIII століття в Росії справлялось 17 різних митних зборів. Процедура огляду товарів і запису в книгах була дещо складною. Все це певною мірою негативно позначалось на розширенні зовнішньої торгівлі. А тому, з ініціативи графа П. І. Шувалова, який в уряді вів питання внутрішньої політики Росії і дотримувався протекціоністського зовнішньоторговельного курсу, в 1753—1757 роках було проведено велику митну реформу.

Указом 1753 року з січня 1754 року було відмінено рубльове мито і всі 17 митних зборів з внутрішньої торгівлі. Це був радикальний захід. Щоб компенсувати недобір у державну казну, було збільшено в середньому на 13% митні ставки з операцій, які проводили російські та іноземні купці в портових і прикордонних митницях.1" Таким чином, внутрішні митні кордони було ліквідовано й митні операції виносились на лінію державного кордону. В 1754 році була затверджена прикордонна сторожа як особливий корпус війська, що охороняв кордони в Україні і Фінляндії, а пізніше, в доповнення до цього — сторожа із Запорізьких козаків і митна сторожа, яка складалась з митних об'їждчиків.

Реформа 1753 року, яка доповнювалась Статутом 1751 року, принесла в державну казну значний прибуток. Якщо при імператриці Єлизаветі митні збори складали понад 900 тисяч рублів на рік, то на початку царювання Катерини II прикордонні митниці давали в казну понад 2 млн. руб. У відповідності з митним тарифом 1766 року більшість товарів, які ввозились у Росію, обкладались невеликим митом — від 12 до 30%, а тариф 1782 року взагалі звільнив більшість товарів від мита, а для тих, що залишилися, встановивши товарний збір розміром 10% від їх вартості.

Маніфестом 1755 року та Указом 1767 року було відмінено монополію і проголошено свободу промисловості й торгівлі. Селянам надавалась можливість займатися виготовленням і продажем промислових виробів; швидко зростав обсяг зовнішньої торгівлі.

Охорона російських кордонів не була зосереджена в руках одного державного органу. В 1782 році Катерина II заснувала митну сторожу на західному кордоні у вигляді "особой таможенной пограничной цепи й стражи для отражения потайного провоза товаров". Вона складалася з митних наглядачів — по одному на кожні 10 верств, які несли дозори на своїй дільниці. Якщо наглядач чи об'їждчик, який йому підпорядковується, були не в змозі самостійно затримати контрабандиста, вони зобов'язані були переслідувати того до найближчого поселення і там звертались за допомогою до місцевого самоврядування. Пошук контрабанди стимулювався: частина вилученого товару передавалась на користь тих осіб, що затримували.

У період 1790 — 1822 років на митну систему відчутний вплив здійснили політичні відносини Росії з європейськими державами.

Це відомство було створено як сукупність установ, підпорядкованих керівництву центрального галузевого органу управління. Це відомство проводило справи, ввірені йому, на підставі закону "Загальне установлення міністерств" 1811 року, а також згідно із "Законом, статутом, установленням, власним своїм порядком і управлінням". На підставі цього Закону було прийнято "Установлення митного управління з Європейської торгівлі"'8' 24 червня 1811 року. Цей закон став основою при становленні єдиного централізованого митного відомства. Його прийняття було викликано тим, що "по тісному зв'язку митного улаштування з правильним рухом торгівлі, давно вже прийняте було за необхідне постановити тверді й однакові правила".

У наступні роки управління митним відомством керувалося митними тарифами 1819, 1822, 1857, 1892, 1904, 1910 років та іншими законодавчими документами, прийнятими верховною владою, нормативними документами, що встановлювалися митним відомством.

Оформлення єдиного митного відомства означало наявність у ньому:

1. Централізованого галузевого апарату у вигляді головного митного управління у складі Міністерства фінансів та Департаменту зовнішньої торгівлі (митних зборів);

2. Відомчого територіального розподілу митних установ з відповідним місцевим митним управлінням, представленим управліннями митних округів або інспекторських митних дільниць, керівництвом митниць;

3. Постійного складу чиновників, спеціалістів митної справи;

4. Розробленого єдиного адміністративного порядку відомства, його бюджету.

Головне управління митною частиною на всьому просторі імперії, в тому числі й на українських землях, належало Міністерству фінансів та Департаменту зовнішньої торгівлі, з 1864 року — Департаменту митних зборів."1

У віданні Міністерства фінансів було управління фінансовою системою усієї держави, усі джерела державних прибутків, у тому числі "збори й мита усякого роду, справи зовнішньої комерції і управління митниць". У 1811 році Міністерство фінансів складалося з чотирьох департаментів та канцелярії Міністра:

1. Департаменту державного майна;

2. Департаменту гірських та соляних порід;

3. Департаменту зовнішньої торгівлі (включаючи митне відділення);

4. Департаменту різних податків і зборів.

29 жовтня 1864 року рішенням Державної Ради Департамент зовнішньої торгівлі було перейменовано у Департамент митних зборів.

Центральними установами Міністерства фінансів були:

1. Департамент митних зборів;

2. Штаб Окремого корпусу прикордонної варти, підпорядкований безпосередньо Міністрові фінансів;

3. Департамент митних податкових зборів;

4. Департамент залізничних справ, при якому був тарифний комітет і Рада з тарифних справ;

5. Департамент державної скарбниці, у відомстві якого знаходилась головна скарбниця;

6. Департамент торгівлі і мануфактур з Радою торгівлі й мануфактур;

7. Головне управління неподаткових зборів та казенного продажу питва.

У Департамент зовнішньої торгівлі найголовнішим обов'язком Міністра фінансів було "вдосконалення управління митниць, збереження прав та вигод закордонної торгівлі й особливо усунення, по можливості, усіх перешкод вільної течії зупиняючих".

митний торгівельний давньоруський

ЛІТЕРАТУРА

1. Рисич Й.,Новосад Б.,Морозов О. Історія митної справи та митної політики в Україні.-Дн-ск.:АМСУ.,2000

2. Сторінки історії митної справи України / Укладач С.В.Гріх. -Д-ск.: АМСУ.,1998

3. Чорний В.Б. Найдавніші статути і зовнішньоторговельні шляхи Київської Русі.-К:ДМСУ;АМСУ.,2000

4. Чорний В.Б. Україна і митна справа : Історичний нарис.-К.:КВІЦ.,2000

5. Чорний В.Б. Християнська десятина, Київська Русь, Митна справа і сьогодення .-К: КВІЦ.,2001

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата