143938 (727467), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У проектах останнього років Ле Корбюзье змінив своїм принципам прямокутних геометричних побудов і прийшов до підкреслено пластичного трактування архітектурного образа. У деяких його ранніх роботах ця тенденція вже існувала, однак ніколи раніш вона не поширювалася на будинок у цілому, а обмежувалася окремими деталями, що контрастували з кристалічно-чіткими обсягами. Вигляд споруджень майстра пізнього періоду вже не знаходиться в прямої залежності від їхньої конструкції, він, скоріше, випливає з вільного трактування форми.
У 1950-1953 роках Ле Корбюзье побудував капелу Нотр-Дам у Рон-шане. Це перше спорудження, що цілком відповідає його новим представленням про пластичну форму. Інтер'єр церкви висвітлюється деякими глибоко врізаними в стіну вікнами. Дах, піднятий над корпусом будинку, спирається лише в декількох крапках і здається як би ширяючої в повітрі. Пластичний переклик трьох веж завершує концепцію комплексу.
Добуткам Ле Корбюзье 50-х років притаманні могутня і разом з тим тонко нюансована пластика (сонцезахисні виступи, криволінійні поверхні), гостро виявлена архітектоніка форм, контрастні світлотіньові і просторові ефекти, соковита барвистість. У цьому стилі спроектований домініканський монастир Ла-Турет біля Ліона,'ряд будівель в Індії (ансамбль урядових будинків у Чандигархе {мал. 166), музей і вілли в Ахмадабаді).
У спорудженнях кінця 50—60-х років Ле Корбюзье приділив ще більшу увагу організації внутрішнього простору за допомогою багатьох рівнів, співвідношенню функціональної схеми будинку і його архітектурного образа. До цього періоду відносяться: Національний музей західного мистецтва в Токіо (1959 рік), павільйон фірми «Філіпс» на Всесвітній виставці в Брюсселеві, Центр мистецтв Гарвардського університету в США (1964 рік), лікарня у Венеції (1965 рік) і споруджений посмертно по проекті знаменитого архітектора Центр Ле Корбюзье в Цюріху (1967 рік).
З кінця 20-х років ідеї функціоналізму широко поширилися по усьому світі. Крім країн Європи, риси його з'явилися в Сполучених Штатах, Південній Америці і Японії. Сприяло цьому те, що у відомих журналах по архітектурі і міжнародних виставках постійно обговорювалася теорія функціоналізму. А на Міжнародній виставці в Нью-Йорку (1932 рік) Генрі-Расселом Хічкоком і Філіпом Джонсоном був виданий каталог виставки «Міжнародний стиль» (чи «Інтернаціональний стиль»), назва якого стало надалі загальноприйнятим поняттям, що визначає функціоналістичну архітектуру 30-х років і наступного років. Хоча, звичайно, однорідність цього стилю оманна, тому що оголені гладкі форми небагато змінювалися в залежності від різних кліматичних і культурно-національних умов.
«Будинок здоров'я» доктора Филипа Лоуэлла, побудований у Лос-Анджелесі в 1927 році по проектах австрійського архітектора-емігранта Рихарда Нейтра, можна розглядати як апофеоз «міжнародного» стилю. Виразність будинку виявляється насамперед кістяком сталевого каркаса, що облицьований легкою штучною «шкірою». Коштує воно на стрімкому березі. Асиметрична композиція будинку нагадує стиль блокових будинків, що створює Райт у 20-і роки для західного узбережжя. Подібна формальна подібність указує на загальні джерела споконвічної однорідності «міжнародного» стилю.
Японія також не устояла перед «міжнародним» стилем, тому що більш 50 років підпадала під вплив західної культури. Одним з перших будинків, побудованих у цьому стилі, можна назвати будинок Антониного Раймонда в Токіо, що стали в 1923 році єдиним спорудженням із залізобетону. Як і в інших країнах, «міжнародний» стиль у Японії уперше виразився в найбільш завершеній формі у творчості емігранта.
Будинок Раймонда таки примітний. Його бетонні каркаси були так оброблені, щоб нагадувати по формах про традиції японської дерев'яної архітектури. Подібна стилізація стала характерної для всієї японської архітектури після Другої світової війни. Будинок Раймонда мав сучасний інтер'єр, що порозумівалося стандартом «міжнародного» стилю. Зовні він прикрасив будинок віконними плетіннями з алюмінію і ґратами зі сталевих труб.
Для «міжнародного» стилю характерно те, що ефект маси, статичної надійності, що вважався раніш головною якістю архітектури, зник. На першому місці — ефект обсягу, плоских поверхонь, що оточують обсяг. Пішла в минуле і щільну кладку. Замість її — відкрита коробка, полегшені конструкції, використання штучних сучасних матеріалів і стандартних модульних елементів. Усе це полегшувало і прискорювало зведення знань, тому що в «міжнародному» стилі панує гіпотетична гнучкість вільного плану.
Блискучий, вишуканий скляний паралелепіпед Сигрем-билдинга в Нью-Йорку (мал. 167), побудований по проекті Мис ван дер Роэ в «міжнародному» стилі, нескінченна безліч інших паралелепіпедів і кубів зі скла, алюмінію, нержавіючої сталі, бетону і пластмаси, повторених у всіх містах світу, здавалися втіленням бажаної чіткості.
Але часте повторення однієї і тієї ж ідеї породило проблему обтяжуючого одноманітності. Навряд чи не раніш інших це зрозуміли самі функціоналісти. Тому-те саме Ле Корбюзье в проекті маленького спорудження — капели Роншан у Вогезах (Франція)— замість чистоти форм і божественної геометрії, розумового раціоналізму створив будинок із плинністю форм і разючою пластичністю, що прекрасно гармоніює з фортечними будівлями на відрогах навколишніх гір.
Один за іншим видатні архітектори відійшли від канонів «міжнародного» стилю. Оскар Нимейер вразив контрастами криволінійних обсягів, перекривши в будинку Національного конгресу в Бразилії (мал. 168) два приблизно однакових по функції залу — сенату і палати представників — двома півсферами, з яких одна звернена вершиною нагору, інша — вершиною вниз, що гармоніює з рельєфом місцевості.
Постмодернізм
До кінця 70-х років XX століття в західній архітектурі розростається новий художній плин — постмодернізм, що протиставляє себе «сучасній архітектурі». Серед затятих послідовників цього плину є цікаві талановиті художники (Чарлз Мур), гострі публіцисти (Чарлз Дженкс), зацікавлені теоретики (Роберто Вентури), однак це не більш ніж чергова мода.
У своїй книзі «Мова архітектури постмодернізму» (1977 рік) Дженкс визначив новий плин як популістско-плюралістичні мистецтво безпосередньої комунікабельності. Зразковою роботою в дусі постмодернізму він назвав будинок «Баттло» Гауди (1906 рік), тому що в даному спорудженні всі доступно розумінню простих людей. Вони могли розшифрувати цей будинок, пише критик, і ідентифікувати його з іконографією каталонського сепаратизму, що воно уособлює. (Тут Дженкс, як видно, має на увазі шпилясту вежу і дах у виді спини дракона, що символізують остаточну перемогу каталонського героя святого Георга над «драконом» Мадрида.)
Архітектори, що працюють у стилі постмодернізму, найчастіше використовували частки будинку як привід для того, щоб доставити собі задоволення, утілюючи свої нав'язливі ідеї. Доказом тому служить тривіальний Хот-дог-хаус Стенлі Тайгермана (середина 70-х років), житловий будинок Роберта Вентури в штаті Делавар (1978—1981 роки) — самотній, без оточення (без контексту) архітектурний об'єкт із новими елементами символічної мови. У ході дискусії про постмодернізм, що сконцентрувався навколо окремого будинку, була упущена з полючи зору містобудівне планування.
Ганьбив-тік і інші архітектурні плини XX століття
Одночасно з кризою, що позначилася, і наступним розпадом «міжнародного» стилю з'явилися численні нові напрямки; Вони нерідко бурхливо заявляли про себе, а потім тихо ішли в небуття.
Серед напрямків, набудованих проти «сучасної» чи архітектури з'явилися після її розвінчання, одним з цікавих можна назвати «органічну» архітектуру Фрэнка Ллойда Райта. Американский зодчий у своїх утворах протиставляв холодній логіці і чіткій геометрії функціоналізму граничну несхожість кожного спорудження. При цьому він прагнув органічно зв'язувати будинку з природою, вільно вирішувати композиції і пристосовуватися до завжди нових умов навколишнього середовища (про його віллу «Будинок над водоспадом» ми вже говорили). У Каліфорнії він будував житлові будинки зі збірних бетонних блоків з рельєфом, що додають фасадам дуже своєрідну фактуру. Його відмовлення від усякої схеми, у тому числі від геометрично визначеної, зараз набагато більш життєвий, чим коли-небудь,. До цьому Райт прагнув і при створенні інтер'єрів своїх будинків.
Наприкінці 30-х років архітектор будує конторський будинок фірми С. Джонсон і син (Расин, штат Висконсин), вирішене у виді замкнутого комплексу. Приміщення висвітлюються верхнім світлом і рядами підвішених люмінесцентних ламп. Конструкція великого конторського залу складається із звужуючих донизу конічних стійок із шарнірною опорою. Ці грибоподібні колони 9-метрової висоти на рівні стелі завершуються широкими круглими «листами латаття», між якими вмонтовані скляні трубки висвітлення {мал. 169). Горизонтальне висвітлення і грибоподібні колони являють собою апофеоз уяви Райта.
Незвичайну, що рветься зсередини пластику і динамізм форм, заснований на майстерному використанні монолітного залізобетону й інших сучасних матеріалів і конструкцій, має побудований Райтом Музей Гуггенхейма в Нью-Йорку (мал. 170). Конструктивна ідея будинку відноситься ще до начерку планетарію Гордона Стронга. У музеї Райт просто помістив зовнішню спіраль планетарію, що звужується, усередину, перетворивши те, що раніш було пандусом для машин, у галерею — протяжну просторову спіраль, що він пізніше охарактеризує як «безупинну хвилю». Несущими конструкціями є підвіконні стінки огородження пандуса. Висвітлюється виставочне приміщення вузькими стрічковими вікнами, розташованими по зовнішньому контурі будинку, і скляним куполом. Музей Гуггенхейма — вища крапка пізньої творчості Райта, тому що в ньому з'єднані конструктивні і просторові принципи «Будинку над водоспадом» із принципами освітленого верхнім світлом залу «Джонсон Уокс».
Після смерті Ф. Л. Райта (1959 рік) «органічна» архітектура остаточно розчинилася серед різних тенденцій зодчества 60-х років, спрямованих на розширення діапазону раціоналістичних методів архітектурної творчості. Деякі загальні принципи формоутворення, прийоми і традиції, вироблені Райтом, продовжували наприкінці століття використовуватися в архітектурі і художнім конструюванні. Інтерес до цього напрямку знову виник лише в останні роки.
Необхідно відзначити ще один стиль — ганьбив-тік, чи стиль високої технології. Для нього характерні підкреслений, найтісніший зв'язок з виробничою архітектурою й обігравання досконалості новітніх інженерних конструкцій, навмисне розкриття технічних комунікацій. Найбільш відомий приклад — Центр Помпиду в Парижеві, построєний по проекті англо-італійської пари, архітекторів Ренцо Піано і Ричарда Роджерса. Будинок по своїх формах нагадує нафтопереробний завод, хоча специфіка його — сховище творів мистецтва і книг. Усередині нього довелося спорудити ще одне «будинок», щоб забезпечити достатню поверхню стін, на які вішаються картини. На фасаді Центра усюди використані 50-метрові прольоти ґратчастих ферм, що у відношенні призначення будинку являє собою явну надмірність.
Прагнення до монументальності, створенню в глядача враження величчя і непорушності, що уже не викликають повторювані скляні куби і паралелепіпеди, породило биг-бизнес-стайл, чи стиль великого бізнесу. Могутність корпорацій можуть символізувати лише двох, що здіймаються майже на півкілометрову висоту призми Всесвітнього торгового центра (архітектор М. Ямасаки), що світяться в небі перламутрово-срібним світлом, а також призми бронзового кольору найвищого хмарочоса «Сирс-Тауэр».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
