143336 (726968), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Вплив батьків, що наполягають на аборті нібито на благо майбутнього дочки. Відсутність матеріальних умов для виношування й виховання дитини. Причому, ця причина ставиться не тільки до незаміжніх жінок, але й до сімейних пар, які вважають, що їхній добробут поки не дозволяє створити умови для виховання дітей.
Головне, що більшість жінок, що зважилися на аборт по перерахованих причинах, не усвідомлюють повною мірою (або намагаються не думати), що, по-перше, вони роблять убивство, а по-друге, дуже ризикують приректи себе на безплідність. Тобто, якщо ці жінки оцінять реальні наслідки свого кроку, одержать своєчасну психологічну підтримку, якщо їм запропонують варіанти рішення проблем матеріального й морального характеру, то вони зважаться народити.
Значне поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом, завдає невиправної шкоди репродуктивній сфері. Рівень захворюваності, а отже, і внесок цих інфекцій у порушення репродуктивного здоров’я в Україні набагато вищий, ніж у розвинутих країнах Європи.
Як високий рівень абортів, так і значна поширеність захворювань, що передаються статевим шляхом, є також найголовнішими причинами безпліддя. За офіційними даними (зверненнями за медичною допомогою), ступінь стерильності серед жінок коливається у межах 2,8 – 4,5%, а за даними вищезгаданого соціологічного дослідження 1999 р. досягає 6%.
У випадках наявності інфекцій у вагітної жінки підвищується також ризик неблагополучного протікання вагітності, інфікування плоду, а отже – і проблем із здоров’ям майбутньої дитини. На стан репродуктивного здоров’я нації та на здатність до дітонародження впливає розповсюдження зловживання алкоголем і наркоманії. Дослідники наголошують, що підвищення рівня смертності від неприродних причин, передусім спричинених зловживанням алкоголем і наркоманією серед молоді, в Росії та Україні у декілька разів вищі, ніж у багатьох постсоціалістичних країнах, навіть найбідніших.
Це негативно впливає як на чоловічу потенцію, так і на фізичне та психічне здоров’я майбутніх дітей, робить проблематичним можливість створення благополучної родини із сприятливим для розвитку дітей достатком і психологічним кліматом у разі зловживання алкоголем чи наркотиками навіть одного із батьків. На особливу увагу заслуговує формування репродуктивного здоров’я підростаючого покоління, представники якого у найближчому майбутньому народжуватимуть нових громадян України.
В Україні проведено ряд досліджень репродуктивного та сексуального здоров’я підлітків, їх сексуальної поведінки та проблем, пов’язаних з нею, у тому числі обізнаності щодо ризиків небезпечної поведінки, можливих інфекцій, ВІЛ/СНІДу, а також формування сексуальної культури, взаємозв’язку освіти та поведінки молодих людей. Результати цих досліджень дозволили дійти висновку, що поширення у молодіжному середовищі поведінкових ризиків зумовлює істотну загрозу для їх репродуктивного здоров’я, наносячи інколи невиправну шкоду. Так, за даними опитування, проведеного Держкомстатом України у жовтні 2006 р. (10,5 тис. домогосподарств), тютюнопаління у жіночому середовищі найбільш поширене в активному дітородному віці: кожна дев’ята жінка віком 18–29 років повідомила, що палить. Стан здоров’я вагітних жінок в Україні є незадовільним.
Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні наносить невиправну шкоду репродуктивному здоров’ю нації, спричиняючи значні реальні та потенціальні втрати репродуктивного потенціалу. Ризик інфікування ВІЛ для українських громадян зріс із переходом епідемії з кола груп ризику до широких верств населення. На сьогодні Україна посідає одне з перших місць у Східній Європі та Центральній Азії за темпами поширення ВІЛ-інфекції. Більшість ВІЛ-позитивних українців − особи віком 20−39 років. При цьому однією з найбільш вразливих до ВІЛ груп лишаються жінки і діти. На жаль, їх частка серед усіх ВІЛ-позитивних людей України продовжує збільшуватись. За висновками міжнародних експертів, епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні залишається найважчою у Східній та Західній Європі.
Здоров’я
Діаметральну протилежність чайлд-фрі утворюють сім’ї, які бажали б народити дитину, але не можуть це здійснити через проблеми із здоров’ям. Причини «не можуть народити» теж не так однозначні. Серед марних сімейних пар дуже багато тих, кому просто не по кишені сучасні репродуктивні технології. А державні програми фінансують лише мізерно малу частину необхідних витрат. Так що, цільове залучення фінансових засобів дозволить родинам знайти батьківське щастя й підвищити народжуваність. І тут головне, щоб притягнуті засоби використалися по призначенню...
Сучасна медицина, та різні сучасні методи від нових технологій лікування запальних захворювань репродуктивної сфери до екстракорпорального запліднення, яке, на жаль, не завжди ефективне. Однак такі втручання є високовартісними (і далеко не безболісними для жінки) та лягають значним тягарем як на суспільство, так і на конкретну бездітну сім’ю.
Досить поширеним випадком виникнення такої ситуації є тривале відкладання народження (першої чи наступної) дитини в очікуванні сприятливіших для цього обставин. Однак вихід за межу дітородного віку створює для жінки непереборну перепону для народження бажаної для неї кількості дітей. Дітородна поведінка, спрямована на народження дитини у більш старшому дітородному віці, супроводжується певним ризиком зміни установки «відкладання народження дитини» на «відмову від народження дитини (першої чи наступної)».
Настанови батьків та друзів
Частково механізм «виникнення нової потреби» розкривають дітородні настанови. Дітородні настанови (тобто наполегливі поради, вказівки або рекомендації з боку осіб із найближчого оточення індивіда, як правило, родичів, через які вони схиляють–готують його до певних дій, що прямо чи опосередковано впливає на народження або відмову від народження дитини) є зовнішніми для особистості, але тривалість, регулярність, наполегливість, частота їх прояву поступово орієнтують особистість на поведінку, яка найкраще влаштовує її найближче оточення. У випадках безконфліктних ситуацій особистість може прийняти поради рідних за власне прагнення.
Згідно із соціально-демографічним обстеженням «Сім’я і діти, 2008» дві третини респондентів у віці 40–49 років серед тих, хто чітко визначився, яку кількість дітей порадить народити своїм дітям, обрали відповідь «дві дитини»; 12,2% опитаних відповіли, що порадять обмежитися народженням лише однієї дитини; 10,5% порадять народити три дитини. Якщо припустити, що діти 40–49-річних респондентів прислухаються до порад і народять саме ту кількість дітей, яку вказали батьки, то середня кількість дітей становитиме 2,0 дит., тобто майже така ж як середня бажана кількість дітей у опитаних віком 15–19 років.
Турбота Держави
«Подорожчання» процесів утримання й виховання дітей і підготовки їх до праці, підвищення продуктивності жіночої зайнятості, соціальне визнання практик поєднання жінкою економічної діяльності з генеративною, а також поширення безшлюбного материнства, консенсуальних партнерських союзів та зростання несталості традиційних шлюбів формують підгрунття для змін характеру взаємозв’язків між зайнятістю та дітородною активністю жінок. За нинішнього доволі високого рівня економічної активності жінок у більшості європейських країн, коли вони все більшою мірою покладаються на власні доходи від економічної діяльності у питаннях життєзабезпечення (у тому числі своїх дітей), саме незайняті жінки без трудового доходу, які почуваються невпевнено у матеріальному відношенні, відкладають народження або відмовляються від них.
З 2008 р. в Україні наявна вельми відчутна диференціація гранта відповідно до черговості народження дитини (1651 євро при народженні першої дитини, 3373 ― другої і 6747 ― третьої, за курсом НБУ на 01.01.2008р.), що теж не є особливо характерним для європейських країн, оскільки вони диференціюють в основному не одноразову допомогу, а тривалі щомісячні виплати.
На перший погляд, значні одноразові виплати при народженні дитини уособлюють собою вияв особливої уваги держави до матеріального забезпечення народження та виховання дитини. Але основною негативною відмінністю цієї допомоги від аналогічної в європейських системах соціального захисту є те, що відчутна державна допомога сім’ям з дітьми практично цим і обмежується.
З 1 листопада 2008р., згідно з прийнятими законами, допомога при народженні дитини встановлюється відповідно до прожиткового мінімуму для дитини віком до шести років. Допомога на першу дитину становить 22 прожиткових мінімуми дитини до 6 років, на другу - 45, на третю та кожну наступну - 90.
Виплату здійснюють одноразово в розмірі, кратному дев'яти прожитковим мінімумам на дитину до 6 років, решта суми в рівних кількостях буде виплачуватися у порядку, встановленому Кабміном України: на першу дитину - протягом року, на другу - протягом двох років, і на третю - протягом трьох.
У даний момент, з 1 жовтня 2010 року, прожитковий мінімум на дитину до 6 років складає 787 грн., а з 1 грудня 2010 - 799 грн. Яким буде прожитковий мінімум на дитину до 6 років в 2011 році зараз сказати важко, але навіть якщо він залишиться таким же, як прийнятий для грудня цього року, то батьки зможуть отримати: за першу дитину 17 578 грн., за другу дитину 35 955 грн., за третю і кожну наступну - 71 910 грн.
Наша держава, яка починала похід до незалежності з 52 мільйонами чоловік населення, нині нараховує 46.2 мільйона душ. Якщо скорочення відбуватиметься таким чином і надалі, то до 2050 року в Україні проживатиме менше 30 мільйонів осіб, вважають фахівці з демографії.
Саме дивне, що передвиборчі обіцянки були виконані. Як наслідок, сьогодні за первістка держава виплачує 12 тисяч гривень, на другу і третю дитину - відповідно 25 і 50 тисяч. Виплати здійснюються частково відразу (5.000 гривень), решта - у формі щомісячних виплат по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. (Ідея політиків приплачувати родинам з дітьми аж до їхнього повноліття, від 200 до 500 гривень на місяць на кожного чада, реального втілення допоки не отримала). Що ж вийшло з задумки різко підвищити "дитиностимулючі" виплати (раніше на дітей, незалежно від того, перша це дитина чи п’ята, виплачувалося 8.500 гривень, з них відразу платилося 3.400, інші з помісячною розбивкою на три роки), вже можна оцінити.
Чи є насправді гостра необхідність
На 1 вересня 2008 Державний комітет статистики нарахував у країні 46,201 мільйона чоловік і відзначив скорочення населення на 259 тисяч чоловік. Той же комітет повідомив, що за перше півріччя 2008-року в Україні народилося 235,61 тисячі дітей, що на 10 тисяч немовлят більше, ніж за аналогічний період минулого року. І лише на Закарпатті протягом останніх 5 років фіксується краще в країні співвідношення народжуваності і смертності. На даний час це єдиний регіон в Україні, де таке співвідношення складає 1 до 1, а з кінця минулого року в Закарпатті почали фіксувати перевищення народжуваності над смертністю. Певно, варто би порадіти з такого факту, якби не одне "але".
Прийдешня з Заходу ідеологія політкоректності нині забороняє називати багато речей своїми іменами. Можливо, тому секретів "демографічного вибуху" на Закарпатті ніхто з відомих політиків, що цінують своє реноме, назвати не насмілиться. Їхнього прикладу наслідують й вчені, зокрема, з області соціології і демографії. Але істину не сховаєш, та вона й не є секретом навіть для пересічних закарпатців: найбільшими отримувачами виплат на дітей в краї є цигани, або, як вони себе самі називають, роми. Ці люди і раніше не страждали малодітністю, але відчувши смак легких грошей, у справу збільшення народонаселення України включилися і неповнолітні, і навіть нестарі ще циганські бабусі - медики констатують почастішання пологів у ромських жінок віком до 45-50 років. Нещодавно у пресі пройшов ряд заміток з Ужгородщини, Мукачевщини, Берегівщини, Виноградівщини, де народжуваність серед циганів почала бити усі рекорди. Загалом же, нині кожна п’ята дитина, народжена в Закарпатті, має циганські корені. Щось таке відбувалось не так давно у сербському Косові...
Разом із ударними темпами росту народжуваності в цій етнічній групі спостерігається ріст її добробуту, який виражається в рості покупок дорогих продуктів та побутової техніки, що часом не по кишені навіть працюючій людині, відкритті нових шинків та ігрових автоматів навколо циганських таборів. Черг із ромських чоловіків у центри зайнятості, у зв’язку із поповненням у сімействах, при цьому щось не спостерігається. Та й навіщо, якщо держава тепер платить ромським сім’ям так, як не платять багатьом працюючим на робочих місцях? Щоправда, тепер, як грянула довгоочікувана глобальна фінансова криза, почались суттєві затримки із виплатами "дитячих" - але маховик "народжень за гроші" вже запущено, і навряд чи він скоро зупиниться. А відтак - виникає великий сумнів, що з покоління "народжених за гроші" виросте надійна опора української держави...
Чи є насправді гостра необхідність втілювати в життя заїжджене гасло "Нас має бути 52 мільйони!"? Чому саме 52, і перед ким ми маємо за них звітуватись? Адже Україна зовсім не страждає від незаселеності. Щільність населення нашої держави (з розрахунку 46 мільйонів на 603.700 квадратних кілометрів площі) складає близько 76 чоловік на квадратний кілометр. Для порівняння, у Китаї - 135. (Щоправда, у Китаї має місце величезна диспропорція у розселені людей, і реальна щільність, вираховуючи площу безлюдних гір та пустель, там зашкалює. Але, все ж таки, і Україна не Китай). Щільність населення в Індонезії й Таїланді - 121 чоловік на кв. кілометр. Тобто, всього у півтори рази вища за нашу! Варто додати, що Україна значно випереджає за заселеністю території такі азійські країни, як, наприклад, М’янма (62 чоловіки на кв. кілометр ) чи Лаос (25 чоловік на кв. кілометр). Отже, ми зовсім не страждаємо від незаселеності. Навпаки, Україна лідирує у світі за показником розораності земель (близько 80 % території). Лісистість України становить усього 16 %, при тому значна кількість регіонів лісових масивів як таких не має. Заповідних площ також дуже мало - біля 5 % країни. Всього ж в країні тільки 13 % земель ніколи не піддавались впливу людини. Щодо Закарпаття, то із нашими 100 душами на квадратний кілометр ми вже знаходимось на "азійському" рівні, тим більше, коли враховувати, що більшість закарпатців живе на вузькій низинній смузі. То чи є об’єктивна потреба у поверненні до кількості населення в 52 мільйони, а тим більше - чи є потреба у тому, аби воно зростало безперервно? І чи хтось може сказати, на якій точці треба зупинитись, аби не потрапити у становище країн, змушених обмежувати народжуваність?
XXI сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Прогресуючий розпад біосфери, безжальне нищення величезної кількості видів флори й фауни (зооцид), необоротні порушення глобального кліматичного гомеостазу, масовий голод у країнах "третього світу", загроза пандемії СНІДу — більшість цих проблем є наслідком агресивної, конфліктної й руйнівної експансії людини в природний простір, дедалі більших антропогенних навантажень на біосферу планети, а в першу чергу прискорення темпів зростання чисельності світового населення в другій половині XX сторіччя, широко відомого як "демографічний вибух". Усі головні глобальні проблеми людства так чи так пов'язані з проблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалося такими швидкими темпами.
Візьму на себе сміливість стверджувати, що насправді Україні не потрібна велика кількість населення. Ця кількість вже давно не забезпечує ані військових переваг, ані економічної успішності (в розвинених країнах більшість людей все одно не зайняті у виробництві реального валового продукту). Натомість стабільне зменшення кількості людей дасть змогу виводити з обігу землі, повертаючи їх природі. Це також означає зменшення абсолютного числа відходів та викидів, скорочення споживання енергоресурсів та сировини тощо. Хіба в умовах загострення екологічної кризи це не позитиви?
Не завжди ми відстаємо від Європи
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
