142701 (726714), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Одинична людина "зморщується" до розмірів вузлового пункту конвенціональних ролей і способів функціонування, об'єктивно від нього очікуваних. Анімізм одушевляв річ, індустріалізм упредметнює душі, як підкреслюють Хоркхаймер і Адорно. Економічним апаратом уже автоматично, ще до тотального планування, товари наділяються цінностями, що направляють поводження людей. Незліченними мережами масового виробництва й масової культури нормативні способи поводження одиничної людини оформляються в якості єдино природних, пристойних, розумних. Масштабом оцінки для людини стає самозбереження, удале або невдале виконання функції, відповідність тим очікуванням, які нею задаються.
Всі, що випадає із заданих зразків поводження, придушується колективом, що здійснює нагляд. Цей тотальний нагляд починається зі шкільної лави й триває у всіх сферах діяльності. І при цьому, продовжують Хоркхаймер і Адорно, сам "грізний колектив" представляє собою оманну поверхню, під якою таяться чинності, що маніпулюють і їм як інстанцією насильства. Автори "Діалектики Освіти" розкривають глибинні механізми придушення й панування, уречевлення й відчуження людини: науково-технічна й соціальна тенденції, з давніх часів переплетених друг із другом, у цей час остаточно сходяться в тотальному охопленні людини.
Нескінченний науково-технічний прогрес, на думку Хоркхаймера й Адорно, обернувся для людини нескінченним регресом, вихолощуючи його самость і перетворюючи його в маніпулюємий зовнішніми чинностями й організаціями автомат. Люди перетворюються в те, проти чого був спрямований закон розвитку суспільства - "закон розвитку самості": у всього лише видові істоти, один одному тотожні завдяки ізоляції в "примусово керованій колективності". Ця "примусово керована колективність" і є те, у що перетворилося суспільство в епоху пізнього індустріалізму. Вийти за рамки цього науково-технічного універсума неможливо, навіть опершись на єдино можливу сферу - сферу культури, як того, що приблизно може бути нефункціонально й неутилітарно. Культура також виявляється колонізованої науково-технічним розумом, як і сфера соціального. Теорія культури стає тому в Хоркхаймера й Адорно найважливішим компонентом теорії індустріального суспільства.
"Культуріндустрія" як теорія культури
Теорія культури складається з декількох базисних положень, що розкривають її природу й функції в сучасному суспільстві. Головним у розумінні культури індустріального суспільства є те, що вона існує як індустрія культури, основною метою якої є підпорядкування людини й тотальний контроль над індивідуальною свідомістю й суспільством у цілому.
Суть концепції полягає в тому, що культура стає індустріальним утворенням, повторює й відтворює логікові всієї системи - системи технічного розуму, бізнесу, насильства й експлуатації. "Кіно й радіо вже більше не потрібно видавати себе за мистецтво, - відзначають Хоркхаймер і Адорно. Та істина, що вони є не чим іншим, як бізнесом, використовується ними як ідеологія, що повинна легітимізувати той мотлох, що вони навмисне провадять. Вони самі себе називають індустріями, і цифри доходів їхніх генеральних директорів усувають усякий сумнів у суспільній необхідності подібного роду готових продуктів". На думку Хоркхаймера й Адорно, очевидна залежність індустрії культури від найбільш могутніх секторів індустріального виробництва - металургії, нафтовидобутку, енергетики, хімічної промисловості, у порівнянні з якими монополії в області культури виглядають слабкими й залежними.
Як індустріальне утворення культура не тільки включена в систему економічних і соціальних відносин, вона є продуктом технологічних стандартизованих процесів свого власного виробництва, які породжують настільки ж стандартизовану продукцію індустрії культури. На все накладається печатка однаковості. Кіно, радіо, журнали складаються в систему, кожний розділ якої й всі вони разом виявляють рідкісну єдність форми, поглядів і стилю. Технічний стандарт породжує стандарт культурний; стандарт технологічної форми породжує стандарт утримування. Влада над суспільством здобувається за допомогою технічного стандарту, але по своїй суті вона втілює владу економічно пануючих. Технічна раціональність, підкреслюють Хоркхаймер і Адорно, є раціональністю самого панування. Однак провину за це жодним чином не слід покладати на якийсь закон розвитку техніки як такий. Причина - у способі її функціонування в економічній і соціальній системах.
Ідентичні програми радіостанцій, нескінченні "мильні опери", "образливі адаптації" класичних добутків і т.д. і т.п. - така основна продукція індустрії культури, такий її специфічна мова з тільки йому властивим синтаксисом. І незважаючи, а скоріше навіть завдяки постійній погоні за новими ефектами й технічними можливостями, влада стереотипу й стандарту тільки підсилюється. Індустрія культури і її продукти - це затвердження стереотипу й стандарту й заперечення стилю в традиційному мистецтвознавчому змісті слова. Індустрія культури сама стає стилем - єдиним, вичерпним і тотальним.
Могутність індустріального суспільства, пишуть Хоркхаймер і Адорно, підкорює собі людину раз і назавжди. Продукти індустрії культури можуть розраховувати на те, що вони будуть споживатися завжди й у будь-яких умовах, тому що всяка людина є моделлю гігантської "економічної машинерії" споконвічно й постійно, і в праці, і у відпочинку, що подібний до праці й утримує людину в постійній напрузі. "З будь-якого фільму, з будь-якої радіопередачі може бути почерпнуте те, що як соціальний ефект не може бути приписане нікому окремо, але тільки всім разом. Кожна окремо взята маніфестація індустрії культури безвідмовно відтворює людину як те, у що перетворила вона її в цілому. Нагляд за тим, щоб процес простого відтворення духу випадково не привів до розширеного його відтворення, здійснюється всіма її агентами, від продюсера до жіночих союзів". Індустрія культури реалізує людину тільки як родова істота. Кожний є тільки те, за допомогою чого він здатний замінити будь-якого іншого: "щось взаємозамінне", "екземпляр", "чисте ніщо". Подібна гармонія виявляє собою карикатуру на солідарність. Вона формує стандартні потреби й задовольняє їх за допомогою стандартизованих продуктів.
"Індустрія культури порочна, однак не як вавилонське збіговисько гріхів, але як собор, споруджений у славу прославленого до небес задоволення". Зрощування культури з розвагою приводить не тільки до деградації культури, але й до спроб "одухотворити" розвага. Дана тенденція є іманентно властивому самому принципу розваги, "буржуазному по суті". Але споконвічне споріднення бізнесу й розваги виявляє себе в специфічному призначенні останнього. Бути вдоволеним означає бути згодним. Одержувати задоволення, пишуть Хоркхаймер і Адорно, завжди означало не сміти ні про що думати, забути про страждання навіть там і тоді, де й коли воно показується. В основі його лежить безсилля. Воно в дійсності є втечею від реальності й від останньої думки про опір. Людині варто зізнатися у власній незначності, розписатися у власній поразці. Суспільство стає суспільством зневірених.
Розвинене індустріальне суспільство середини XX в. - це суспільство, у якому можливість стати вільним соціальним і економічним суб'єктом, власником, уже повністю ліквідована. Незалежне підприємництво, на якому ґрунтувалася буржуазна родина й суспільне становище людини, виявилося в залежному положенні. Усі стають службовцями, усім нав'язує зовсім певна манера тримати себе, що складається в постійному демонструванні всім і кожному своєї придатності для цього суспільства. Існування в умовах пізнього капіталізму є не що інше, як "безперервно триваючий обряд ініціації". Кожний зобов'язаний доводити, що він без залишку ідентифікує себе із владою. Індивід стає ілюзорним, але не просто через своєї стандартності, створюваної в рамках індустрії культури. Його терплять лише доти, поки його беззастережна ідентичність із загальним залишається поза сумнівом.
Пізніше індустріальне капіталістичне суспільство - це тотальний універсум, сформований впливом, що стандартизує, науки й техніки на основі принципу домінування й влади. Ніщо, навіть культура - вихідна сфера суб'єктивності - не може протистояти що уніфікує й стандартизує впливу техніки й технології, що виступають від імені вищого авторитету - науки й наукового мислення. У результаті виникає суспільство карикатурної солідарності, основна драма якого розігрується як протистояння окремого, ізольованого індивіда, з одного боку, і тотального й навіть тоталітарного цілого - з іншої.
У результаті здійсненого аналізу теорія розвиненого індустріального суспільства в Хоркхаймера й Адорно з'являється наступної. Це індустріальне суспільство в буквальному значенні слова, його економіка представляє собою високо розвинену автоматизовану систему виробництва товарів. При цьому наука й техніка визначають не тільки виробничу, але й соціальну, політичну й культурну сферу, виробляючи відповідні технології ухвалення рішення й дії й сплавляючи ці сфери в єдиний тоталітарний універсум.
Розвинене індустріальне суспільство - це капіталістичне суспільство із властивими йому формами власності, насильства й експлуатації. Однак це суспільство, у якому виникає нова соціальна структура, сформована через протистояння одиничної людини тотальному соціальному цілому. Два фактори - вплив, техніки й технології на індивіда, з одного боку, і втрата індивідом щирих типів солідарності, з іншого боку - перетворюють його в самотню й ізольовану людину маси. Саме це явище, а також специфічна форма індустрії культури, у яку вилилася культура, і дозволяє говорити про пізнє індустріальне суспільство ще і як про масове суспільство.
Ідеї, розроблені М. Хоркхаймером і Т. Адорно в "Діалектику Освіти", вплинули на розвиток теоретичної думки всієї критичної соціології й навіть більш широко - на оформлення й становлення всього постмодерністського дискурсу в соціології останньої третини XX в. Ключові моменти концепції суспільства, які ми вичленували в даній роботі, стали головними темами наступних соціологічних досліджень, зібравши навколо себе основні соціологічні інтереси й теоретичні перспективи.
Література
1. Гаузнер Н.Д. Научно-технический прогресс и рабочий класс США. - М., 1997
2. Рісмен Д. Деякі типи характеру й суспільства. - К., 2002
3. Иноземцев Н.Н. Проблемы экономики и политики современного империализма. - М., 1999
4. Бергер П. Капіталістична революція. - К., 1999
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
