142669 (726696), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Масштаб пізнавальних орієнтацій габермасівської комунікативної концепції раціональності вказує на її міждисциплінарний статус, модель загальнонаукового синтетичного знання. І враховуючи її некласичний характер та поєднаність з низкою наукових дисциплін гуманітарного напрямку, можна означити її, як універсальну соціальну теорію, засадою якої виступає так звана парадигма комунікації.
У концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса внутрішньо поєднуються епістемічні стандарти класичної й новітньої соціологічної науки. Цей дослідник переосмислює здобутки суб’єктивно-ціннісної методології М. Вебера, Франкфуртської соціологічної школи (Т. Адорно, М. Горкхаймер, Г. Маркузе), феноменологічного підходу Е. Гуссерля та інших. Об’єднання цим дослідником ідей зі структурно неоднакових, навіть суперечливих соціологічних традицій, відсутність певної логічної ідеї у цьому процесі сприяють формуванню концепції комунікативної раціональності з такими її рисами, як певна логічна суперечливість основних структурних складових, необґрунтованість базових теоретико-методологічних засад в цілому.
З позиції класичної соціології концепція комунікативної раціональності Габермаса відзначається відносно низьким рівнем системності через наявність логічних суперечностей у ній, фактичну відсутність фундаментальної ідеї, яка б сприяла їхнього уникнення. До того ж її понятійно-категоріальний апарат і методологічна база сприяють дещо однобокому розглядові проблематики раціональності з акцентом винятково на бік її комунікативного обґрунтування.
Все ж варто врахувати некласичну сутність цієї концепції, в межах якої Габермасом були сформовані певні системні ідеї щодо осмислення соціальної реальності. Системний стиль мислення цього дослідника відображається у його побудові дуалістичної моделі функціонування соціуму, як життєвого світу і системи, де він розкриває їх ієрархічне співвідношення, причинно-наслідковий характер взаємодії, структурне відтворення.
Синтетичні побудови в концепції комунікативної раціональності Габермаса ґрунтуються на переосмисленні ним веберівського поняття раціональності й принципів пізнання соціальної реальності: свободи від оцінок та віднесення до цінностей. Вони доповнюються Габермасом до понять феноменологічного підходу: “інтерсуб’єктивності” й “життєвого світу”.
Переосмислюючи ідеальні типи дії М. Вебера, Габермас виокремлює інший, більш раціональний її тип: комунікативну дію і притаманну їй комунікативну раціональність. При цьому веберівський принцип віднесення до цінностей замінюється габермасівським принципом взаємообумовленості пізнання та інтересів.
При цьому теоретико-методологічні засади габермасівської комунікативної концепції раціональності також ґрунтувалися на розробках Франкфуртської соціологічної школи. Переосмислюючи ідеї її представників стосовно критичних засад соціальної науки, Габермас діходить висновку про необхідність утвердження в її рамках критично-рефлексивних позицій щодо комунікативного розуму.
Вчений переосмислює також поняття “життєвого світу” у феноменологічної традиції Гуссерля. При цьому він інтерпретує це поняття як взаємодоповнюючий компонент комунікативної дії, що виступає своєрідним фоном її інтерпретації і постачає інтерсуб’єктивні зразки тлумачення для всіх її учасників.
Інтегративний напрямок поєднання означених вище теоретичних підходів здійснюється Габермасом на еклектичному рівні, оскільки цей дослідник не проводить повноцінного узагальнення цих неоднорідних, суперечливих систем знання, не розкриває внутрішньої єдності, цілісності протилежних підходів, що призводить до певної абсолютизації комунікативного аспекту проблематики раціональності.
Теоретико-методологічний потенціал концепції комунікативної раціональності конституюють такі її поняття: “комунікативна дія” та “комунікативна раціональність”, “життєвий світ”, та методологічний принцип інтерсуб’єктивності. Саме вони задають певний кут зору на осмислення соціальної реальності в цілому.
Конструювання соціальної сфери за перспективою комунікативної дії та притаманної їй комунікативної раціональності спрямовує предметну царину соціальної науки на осмислення символічних аспектів взаємодії індивідів. Своєю чергою це сприяє адекватному відображенню, поясненню, прогнозуванню логіки відтворення таких символічних процесів, як соціалізація, соціальна ідентифікація та інтеграція індивідів передусім в аспекті їх культурної сфери (громадські, релігійні, наукові, мистецькі, сімейні інститути). На основі габермасівського еталону ідеальної мовної ситуації існує можливість дослідження соціальних патологій у цих процесах, шляхом реконструкції систематичних відхилень відносин комунікації від такого еталону, коли прийняття норм валідності відбуваються примусово та некритично. Даний ідеальний символічний взірець є гносеологічно ефективним для оцінювання й прогнозування відхилень у глобалізаційних процесах комунікативно діючих спільнот, з’ясування причин групових соціальних конфліктів. Теоретико-методологічний потенціал цієї концепції також реалізується за допомогою такого її поняття, як “життєвий світ”. Структурно це поняття у Габермаса включає до свого змісту культуру, суспільство, індивіда. Власне кажучи, дана позиція певною мірою розширює предметне поле соціологічної науки, оскільки за такої умови воно охоплює коло проблем, які виникають в структурі життєвого світу, тобто на рівні суспільства, індивідів і культури загалом. Все ж дані поняття не здатні відображати матеріальне відтворення соціуму, а саме його сферу цілераціональності: економічні, трудові, адміністративні відносини між індивідами тощо.
Даний потенціал концепції комунікативної раціональності Габермаса також конституюється за допомогою методологічного принципу символічної інтерсуб’єктивності. Він передбачає адекватне осмислення дослідником інтерсуб’єктивних норм валідності, які притаманні мовленнєвим висловлюванням і є свого роду гарантом досягнення консенсусу та взаєморозуміння. Сам мовний процес зумовлює можливості публічного обговорення цих норм, що сприяє певному уникненню суб’єктивізму, оскільки об’єктивність соціального знання може забезпечуватися спільними зусиллями наукової спільноти шляхом публічного дискурсивного обговорення його сутності. Таким чином, процес продукування нового знання у науці передбачає елемент колективності, який сприяє підвищенню його достовірності. Все ж гносеологічним недоліком цього принципу виступає можливість дещо суб’єктивного оцінювання дослідником відповідності мовних висловлювань нормам валідності.
Науковий внесок Ю. Габермаса у розвиток теоретичної соціології полягає в тому, що в інтегративному напрямку формування його концепції комунікативної раціональності може відбуватися початкова систематизації та впорядкування деяких “розсипчастих” елементів соціологічної науки, як теорії соціальної поведінки. Теоретичні положення Ю. Габермаса стосовно взаємообумовленості соціальних аспектів комунікативної поведінки індивідів можуть застосовуватися для збагачення соціологічного уявлення до комунікації, теорії соціокультурного аналізу в соціології, крім того, дана концепція сприяє поглибленню міждисциплінарних зв’язків цієї науки в цілому.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання – з’ясування гносеологічної та інтегративної специфіки теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса.
За підсумками дослідження можна стверджувати:
1. Габермасівська концепція раціональності спирається на некласичну модель соціальної науки, і це вимагає оцінювання її пізнавальних, теоретико-методологічних спроможностей з позиції відповідних гносеологічних критеріїв. Вони передбачають неможливість отримання цілком об’єктивного знання у соціальному пізнанні, підкреслюють його гіпотетичний характер. На думку автора, не варто відкидати гносеологічні класичні критерії, оскільки вони можуть виступати ідеальним еталоном наукової діяльності, наслідування якого сприяє збільшенню її пізнавальних можливостей в цілому. В цьому контексті Габермас поєднує класичні стандарти образу соціології з новітніми, наслідком чого стає творення специфічного понятійно-категоріального апарату і методологічної бази, які і задають певний кут зору на досліджувану проблематику.
2. Гносеологічною специфікою теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності виступає її пізнавальна плідність у зображенні, поясненні, прогнозуванні соціокультурних, символічних аспектів соціальної реальності. Еклектичний напрямок у формуванні теоретико-методологічного потенціалу цієї концепції став певною мірою поштовхом до появи редукціоністських тенденцій стосовно розуміння ним проблематики раціональності, що позбавляє цього дослідника розглядати інструментальний та комунікативний її вимір у їх діалектичній єдності. Недостатній рівень системної організації цієї концепції сприяє появі в її межах певних логічних протиріч, непослідовного вирішення основних її завдань, що на думку Габермаса, полягали у поєднанні двох концептуальних стратегій, як життєвого світу і системи в межах однієї концепції.
3. Незважаючи на певні теоретичні недоліки концепції комунікативної раціональності, вона володіє значним пізнавальним ресурсом апріорі, оскільки у її побудові Габермас використовує гігантські досягнення соціально-філософських концепцій, новітні розробки сучасних гуманітарних дисциплін, поєднує мікро– й макро– рівень соціологічного теоретизування, що суттєво розширює міждисциплінарні межі цієї концепції. Свідченням цього виступає авторитет і застосування габермасівської комунікативної концепції раціональності для розвитку галузевого рівня соціології. На фундаментальному ж рівні цієї науки вона привертає увагу прибічників класичних і некласичних традицій у ній, оскільки в ній обґрунтовуються так звані комунікативні засади примирення цих суперечливих позицій. Даний напрямок інтегративних процесів забезпечує творення нового знання у соціальній науці, виступає першопочатковим етапом узагальнення і впорядкування суперечливого її теоретичного комплексу. Актуалізація пізнавальних можливостей цієї концепції для теоретичної соціології сьогодення належить попередникам і численним послідовникам цього вченого.
Список публікацій за темою дисертації
Публікації у фахових виданнях
1) Швець С.Б. Інтегративний потенціал концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. – Вип.6. – С. 43-49;
2) Швець С.Б. Порівняльний аналіз концепцій раціоналізації М.Вебера та комунікативної раціональності Ю. Габермаса // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – №723. – Х.: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 76-80;
3) Швець С.Б. Еволюція концепцій раціональності ХХ століття: від М. Вебера до Ю. Габермаса // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. У 2-х т. Т.1. – Х.: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 233 – 238.
Публікації в інших виданнях
1) Швець С.Б. Соціальна комунікація та раціональність в концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління. Матеріали другої наукової конференції. – Донецьк: ДонДУУ, 2006. – С. 251 – 256.
2) Швець С.Б. Специфіка інтегративних процесів у соціології // Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень: Матеріали VIII міжнародної конференції молодих науковців 27-28 квітня 2006 р. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. – С. 179 – 181.
АНОТАЦІЯ
Артеменко С.Б. Теоретико-методологічний потенціал концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю: 22.00.01 – теорія та історія соціології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.
У дисертації здійснено аналіз гносеологічної специфіки теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю.Габермаса. В ній здійснюється тлумачення поняття “пізнавального”, “теоретико-методологічного потенціалу” наукової концепції, теорії загалом, досліджується статус концепції комунікативної раціональності в соціальному пізнанні в цілому, розглядаються її теоретико-методологічні й системні характеристики, встановлюється напрямок формування цієї концепції, вивчається її основна понятійно-термінологічна структура й методологічна база в контексті гносеологічної плідності для застосування у соціологічній науці, розкривається науковий внесок Габермаса у розвиток соціологічного знання.
Ключові слова: пізнавальний потенціал, теоретико-методологічний потенціал наукової концепції, екстенсивний синтез, інтенсивний синтез, комунікативна дія, комунікативна раціональність, життєвий світ, принцип інтерсуб’єктивності, некласична соціологія.
АННОТАЦИЯ
Артеменко С.Б. Теоретико-методологический потенциал концепции коммуникативной рациональности Ю. Хабермаса. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности: 22.00.01 – теория и история социологии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2007.
В диссертации осуществляется анализ гносеологической специфики теоретико-методологического потенциала концепции коммуникативной рациональности Ю.Хабермаса. В ней дается интерпретация понятия “познавательного”, “теоретическо-методологического потенциала” научной концепции, теории в общем, исследуется статус концепции коммуникативной рациональности в социальном познании в целом, рассматриваются ее теоретико-методологические и системные характеристики, устанавливается направление формирования этой концепции, изучается ее основная понятийно-категориальная структура и методологическая база в контексте гносеологической перспективности для применения в социологической науке, раскрывается научный вклад Хабермаса в развитие социологического знания.
Особое внимание в диссертации уделяется проблеме выяснения критериев оценки теоретико-методологического потенциала концепции коммуникативной рациональности Ю.Хабермаса.
Структурно этот потенциал отражают понятие “коммуникативного действия”, “коммуникативной рациональности”, “жизненного мира” и методологический принцип интерсубъективности, которые задают определенный угол зрения исследуемого объекта. Эти элементы являются гносеологически эффективными для анализа социокультурных процессов социальной реальности, при этом данный методологический принцип призван обеспечивать объективность в познавательной деятельности социолога, поскольку базируется на признании общих норм валидности речевых высказываний всеми участниками коммуникации.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
