142669 (726696), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 221 найменування, викладених на 18 сторінках. Основний обсяг дисертації складає 146 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційної роботи, висвітлено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено методи, наукову новизну, практичну значущість отриманих результатів, вказано про апробацію роботи та публікації.
У першому розділі “Епістемологічна характеристика теоретико-методологічного потенціалу наукової концепції в соціологічній науці” розкрито ступінь наукового опрацювання проблематики теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса у вітчизняному і світовому соціологічному дискурсі. Далі автором здійснено інтерпретацію понять “пізнавального”, “теоретико-методологічного потенціалу” концепції в рамках теорії соціологічної науки, детально розглянуто зміст, структуру, чинники, які впливають на рівень розвитку цього потенціалу в цілому, уточнено зміст та співвідношення теоретичних та методологічних можливостей наукової концепції.
Дослідженням теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Габермаса займалися такі вітчизняні теоретики соціології: C. Барматова, Л. Бевзенко, Н. Костенко.
У працях Н. Костенко здійснювалася інтерпретація таких понять теорії комунікативної дії Ю. Габермаса, як “комунікативна дія”, “публічний дискурс”, розкривалася специфіка габермасівської інтерпретаційної методології дискурсу, розглядався науковий внесок цього вченого у розвиток досліджень в межах сфери медіа-культури.
С. Барматова окреслювала теоретичні перспективи комунікативних проектів Габермаса для розвитку такої галузевої соціологічної теорії, як соціологія політики.
Варто виокремити роботи Л. Бевзенко, оскільки вони присвячувалися критичному аналізові деяких аспектів стратегії теоретичного синтезу у концептуальних побудовах Габермаса.
Власне кажучи, осмислення українськими соціологами даної проблематики здійснювалося скоріше на описовому рівні, що зводилося до аналізу деяких понять концепції комунікативної раціональності, окреслення можливостей її застосувань у прикладній сфері соціології, поверхового розгляду окремих теоретичних обмежень інтегративної стратегії концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса.
У межах російського та зарубіжного соціологічного дискурсу приділяється значно більше уваги аналізові соціологічної спадщини Ю.Габермаса.
У працях Н. Полякової, Ю. Кімельова, В. Култигіна та І. Девятко висвітлювалися головним чином змістовні та структурні аспекти головних понять концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса: “комунікативна дія”, “система” та “життєвий світ”, розкривалися деякі методологічні засади цієї концепції.
Проблематика стратегії теоретичного синтезу в комунікативній концепції Габермаса знайшла своє відображення у роботах російських науковців В. Добренькова, А. Попова, В. Іванова, М. Головіна та Г. Осіпова.
Слід виокремити фундаментальні дослідження відомого російського соціолога Ю. Резніка, присвячені обґрунтуванню системності концептуального мислення Ю. Габермаса загалом.
Все ж найбільш масштабніше і ґрунтовніше розкриття теоретико-методологічного потенціалу комунікативної концепції раціональності відбувалося зусиллями західних соціологів теоретиків.
Зарубіжні науковці приділяли особливу увагу осмисленню теоретичних досягнень та недоліків цієї концепції.
Позитивне оцінювання теоретичних здобутків Габермаса відбувалося у роботах англійських вчених С. Леша, Г. Скемблера, Л. Макней, американських соціологів М. Дефлема, П. Камолніча, німецького послідовника Ю. Габермаса А. Хоннета, шведського теоретика соціології П. Монсона та датського вченого Л. Зойнер.
В роботах таких дослідників, як Н. Музеліс, І. Креіб, О. Гаррінгтон (Англія), Х. Беккер (Канада), Мартін де Влігхере (Бельгія) робилися акценти на виокремлення таких її пізнавальних недоліків: недосконалість понятійно-категоріального апарату й методологічної бази, гносеологічна обмеженість у пізнанні соціальної реальності.
Особливої уваги заслуговують розробки американського науковця Дж. Рітцера, оскільки він здійснив поглиблений аналіз теоретико-методологічних засад концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса, особливостей механізмів агент-структурної інтеграції в творчості німецького соціолога.
Все ж поза увагою російських та західних авторів залишилося з’ясування системно-інтегративної сутності, структури, особливостей екстенсивного напрямку формування теоретико-методологічного потенціалу концепції Ю. Габермаса, поглиблене вивчення її наукового значення для сучасної теорії соціологічної науки. Отже, необхідним виявляється передусім критичне осмислення структурних компонентів теоретико-методологічного потенціалу концепції Габермаса, основних шляхів їх формування, наукового значення здобутків німецького вченого для розвитку теоретичної соціології сьогодення.
У соціологічному дискурсі сьогодення наукове тлумачення поняття “потенціалу” загалом як загальної категорії соціології залишилося поза увагою вітчизняних та зарубіжних дослідників. Звідси і зміст когнітивних можливостей соціологічних концепцій розуміється різними авторами відповідно до їх суб’єктивних уявлень, тобто є об’єктивно невизначеним. Звісною мірою, адекватному осмисленню особливостей теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса сприятиме інтерпретація поняття пізнавального потенціалу наукової концепції.
У межах теорії пізнання поняття “потенціалу” в цілому першопочатково трактувалося, як сукупність наявних та прихованих засобів, ресурсів, здібностей тощо, спрямованих розв’язання певних завдань. В подальшому науковцями здійснювалися спроби тлумачення потенціалу через кількісні характеристики, як то через термін “гносеологічна потужність”, що означало рівень передбачуваного впливу його на реальність під час реалізації. До того ж велася мова про те, що поняття “потенціал” виражає такі динамічні характеристики, як нарощування, зростання, чи, навпаки зменшення, скорочення. При цьому також дослідники звертали увагу на наявність деяких обставин, які здійснюють вплив на розвиток того чи іншого потенціалу.
Вище означені інтерпретації поняття “потенціалу” сприяють визначенню деяких змістовних аспектів пізнавального потенціалу наукової концепції. Отже, як ми вважаємо, цей потенціал являє собою сукупність теоретичних, процедурних, логічних та інших можливостей, спрямованих на розв’язання епістемологічних проблем соціологічної науки. Він обумовлюється спроможністю цієї форми знання реалізовувати пізнавальну функцію, адекватно відображати, реалізовувати системний опис, зображення, пояснення, прогнозування ознак досліджуваного об’єкту. Нарощування гносеологічних можливостей концепції відбувається за рахунок низки її пізнавальних засобів: головним чином понятійно-категоріального апарату й методологічних принципів, а також гносеологічної ідеї та методів. З іншого боку, високий рівень цього потенціалу обумовлює здатність в концепції забезпечувати більш істинне, логічно несуперечливе, системне, цілісне, багатоаспектне знання. Також він виражає міру її методологічної ефективності, що передбачає активне прикладне застосування концепції та внутрішню організаційну завершеність, яка визначається логічною будовою її понятійного апарату.
На основі уточнення змісту та співвідношення теоретичних та методологічних можливостей наукової концепції автором здійснено інтерпретацію поняття “теоретико-методологічного потенціалу” концепції, ґрунтовно розкрито його зміст, структуру та основні фактори, які сприяють нарощуванню його потужності.
Отже, теоретико-методологічний потенціал концепції виражає її спроможності здійснювати функції зображення, опису, пояснення, прогнозування та відкриття нових сторін у досліджуваному об’єкті, головним чином, за допомогою понятійно-категоріального апарату та системи методологічних принципів. Особливості потенціалу такого типу полягають в тому, що він визначає певний “кут зору”, тобто специфічне бачення досліджуваної проблематики. Це передбачає розгляд її основоположних ознак, фундаментальних характеристик, базових властивостей і т.д. з боку головної для вченого точки зору, теоретичної позиції, методологічного підходу тощо, які і задають визначальне проблемне поле дослідницької пошукової діяльності. Цей потенціал визначає певну логіку, пізнавальні границі, масштаб осмислення об’єкту, який вивчається, особливості висвітлювання його основних аспектів та панораму сукупності авторської мети та задач.
Високий рівень цього потенціалу у концепції сприяє продукуванню в її межах якісно нового знання, найбільш плідному вирішенню дослідником наукової проблеми. Свідченням високого рівня цього потенціалу у концепції виступає наявність логічно узгодженої несуперечливої всієї системи її пізнавальних засобів в цілому, а також міра плідності, евристичності, загальності наукових висновків в її межах.
При цьому теоретико-методологічний потенціал наукової концепції обумовлюється особливостями її наукового статусу, типом орієнтації на вивчення певних явищ та процесів соціальної реальності. Оскільки саме це визначає використання німецьким науковцем певного понятійно-категоріального апарату й методологічної бази.
У другому розділі “Основні ознаки теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса” автором розглядаються теоретико-методологічні, системні й інтегративні аспекти теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса, критично осмислюється його пізнавальна ефективність, ґрунтовно аналізується наукове значення цієї концепції для сучасної теоретичної соціології. При цьому також розкрито наукову сферу дослідницьких інтересів Габермаса, які представлені в його концепції комунікативної раціональності, осмислено її статус у соціальному пізнанні загалом, здійснено розгляд логіко-гносеологічних критеріїв оцінювання концепції комунікативної раціональності (повнота, логічна несуперечливість, об’єктивність і т.д.). Також проаналізовано системні характеристики цієї концепції з точки зору рівня організованості, впорядкованості, взаємопов’язаності конституюючих її структурних елементів (понятійно-категоріального апарату, методологічної бази) в контексті їх можливостей реалізовувати цілісний, багатоаспектний розгляд досліджуваного об’єкту. Автором також досліджується напрямок творення теоретичного знання в концепції раціональності Габермаса, обґрунтовується еклектичний характер синтезу такого типу, акцентується увага на головних поняттях цієї концепції: “комунікативна дія”, “комунікативна раціональність”, “життєвий світ”. При цьому також розкрито гносеологічну ефективність та обмеженість теоретико-методологічного потенціалу габермасівської концепції раціональності, визначається її значення для новітньої теоретичної соціології.
Пізнавальні орієнтири концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса відбивають зв’язок з такою науковою дисципліною, як теорія комунікації, оскільки цей вчений обґрунтовує вирішальність комунікації у конституюванні соціального світу індивідів, розкриває особливості побудови її основних форм: комунікативної дії та дискурсу.
Дану концепцію Габермас також пов’язує з таким напрямком аналітичної філософії, як теорія мовних актів, адже в ній детально розглядається структура комунікативних дій, вивчаються їх локутивні (мовлення) та ілокутивні (взаєморозуміння) функції, здійснюється поглиблений аналіз сукупності перформативних дієслів.
Габермасівська концепція комунікативної раціональності зберігає тісний зв’язок з такою галуззю лінгвістичної науки, як мовна прагматика, оскільки дослідник звертає увагу на властивості комунікативної дії реалізовувати функцію інтерсуб’єктивного консенсусу, який ґрунтується на дотриманні певних норм значущості мовних актів.
Коло дослідницьких інтересів цього науковця пов’язане також з такою науковою дисципліною, як теорія аргументації, оскільки в його концепції комунікативної раціональності досліджуються сутність, різновиди та логічні правила реалізації дискурсу, що виступає певною формою аргументації у комунікації.
Зв’язок предметного поля цієї концепції зі сферою наукових інтересів герменевтики та феноменології відображають дослідження в її межах функціональних особливостей культурної традиції, як специфічного елементу комунікативної дії, й проблематики існування життєвого світу в контексті сучасного капіталістичного суспільства.
Все ж найбільшою мірою концепція комунікативної раціональності є пов’язаною з такою науковою дисципліною, як соціальна філософія. Це пояснюється тим, що у своїх комунікативних проектах Габермас розкриває функціонування суспільства на двох паралельних рівнях: життєвого світу і системи. Також він переосмислює деякі соціально-філософські положення Франкфуртської школи, і притримуючись її традицій, гостро критикує образ раціонального капіталістичного суспільства. Виходячи з позиції правомірності існування різних, однак взаємопов’язаних вимірів функціонування суспільства, як життєвий світ і система, вчений поєднує макро- й мікро- рівень теоретичного аналізу в соціальному пізнанні. До того ж він також прагне поєднати неоднорідні теоретичні й методологічні системи класичного, критичного, феноменологічного підходів тощо з метою нарощування пізнавального потенціалу своєї концепції раціональності. При цьому узгодження в її рамках класичних та новітніх моделей пізнання свідчить про некласичний характер цієї концепції.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
