142623 (726669), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Культура

Первісне значення слова «культура» (лат. culture) - оброблення. Звичайно під культурою розуміється все те, що не саме по собі виникає із природи, а зроблено людиною. Згідно Ерику Алману (Erik Ahiman, 1913), культура являє собою систему зростаючих ціннісних утворень і станів, створених свідомою діяльністю людини в суспільстві й які передаються від покоління до покоління.

Культура становить, таким чином, таку частину навколишнього середовища, відповідності якої не є в диких тварин. Передумови виникнення культури - людські потреби й вимоги соціального життя. Культуру як соціологічне поняття можна визначити, наприклад, по Едварду Б. Тайлору (Edward В. Tyior, 1913), як багатогранне ціле, що містить у собі знання, вірування, моральні погляди, закони, традиції й інші навички й звичаї, засвоєні людиною як членом суспільства.

Прийнято розрізняти світову культуру й культуру якої-небудь меншої спільності. Кожною спільністю створені моделі, норми й цінності, які управляють поводженням її членів. Ці моделі, норми й цінності накладають відбиток па кожну спільність. Метафорично говорячи, цей відбиток і називається існуючої в суспільстві культурою. Так, Вилхо А. Койранен (Vilho A. Koiranen, 1966), вивчаючи життя (фінських іммігрантів у Швеції, визначав їх, фінську, культуру, що як переходить із покоління в покоління сукупність людського поводження, мови, звичаїв і цінностей, що існує в даній обмеженій фінській спільності, символи й значення якої відомі членам цієї спільності.

Далі, культуру прийнято розділяти па духовну й матеріальну. Однак ці поняття не можна розглядати як протилежні явища; матеріальні предмети як продумані створення є продуктами тієї ж культури, що й поводження або керуючі поводженням моделі, норми й цінності. Отже, культура - це стан або ступінь матеріального й духовного розвитку, досягнутого протягом тривалого часу.

Можна говорити про «наростаючої» культурі, коли виникає більше нових елементів, чим зникає старих. Ріст або «акумуляція» культури відбувається за рахунок конкретних відкриттів і винаходів (у широкому змісті слова), а також за рахунок дифузії (diffusion), розширення культурних рис із однієї території на іншу, з відповідною адаптацією до нових умов.

Ріст культури проявляється більш явно в матеріальній сфері, чим у духовній. Ріст кількості знань, пов'язаний зі зростанням культури, сутужніше піддається «вирахуванню», чим кількість якихось матеріальних об'єктів. Очевидно, що різні соціальні, територіальні й демографічні фактори можуть сприяти або заважати росту культури.

Культурні риси й моделі поширюються с. різною швидкістю; найбільше швидко поширюються матеріальні риси, потім зовнішнє поводження й найбільше повільно - цінності.

Ріст культури шляхом винаходів або дифузії обумовлює звичайно також і якісна зміна культури. Соціальний попит сприяє винахідницькій діяльності: необхідно знайти нові рішення проблем. Соціальний престиж, зі своєї сторони, стимулює застосування винаходів у суспільстві. Наприклад, розробка й введення в експлуатацію машин, які полегшують і інтенсифікують роботу, змінили вирішальним образом також соціальне поводження людини й соціальну структуру суспільства. Узагальнено говорячи, зміна технології викликає зміни в деяких соціальних інститутах і звичаях. Сама ж технологія означає, по Джонові Гелбрейту (John Galbraith, 1968), систематичне застосування наукових або інших упорядкованих знань у практичних цілях.

Можна припустити, що культура змінюється при зміні її об'єктивного стану, соціальної структури суспільства або технології. Зміна культури відбувається звичайно повільніше, ніж соціальні зміни, під якими маються на увазі насамперед зміни в структурі й функціонуванні соціальної системи. Це відбувається тому, що елементи культури інтегровані у внутрішні потреби більшості членів групи, причому й самих особистостях піддаються змінам (Sanford, 1966). Між індивідом і культурою відбувається взаємовплив, внаслідок чого продукт культури містить елементи й від загальної культури й від особистості індивіда. Зате соціальна система й суспільство містять у собі деякі відмінні від культури фактори, і тому вони можуть змінюватися незалежно друг від друга. Звичайно все-таки вони певним чином взаємозалежні.

Змінам культури можуть сприяти певні суспільні акції. Наприклад, можливо досягти якихось перетворень за допомогою законодавства. Навіть впливові особи, що перебувають у ключових позиціях, можуть впливати на культурний процес, як позитивно, так і негативно. Також тиск мас (напр. профспілкових об'єднань) і популярність питання грають щодо цього важливу роль.

Значення накрапувати контактів у зміні культури вивчалося вже в 1850-х роках. Соціальна антропологія пізніше приділяла особливу увагу впливу культури «білих» на культуру індіанців і негрів. Таке явище було названо акультурацією (acculturation), одностайне визначення якої було досягнуто на початку 1930-х років.

Акультурація - це процес взаємовпливу культур, у якому одна соціальна система сприймає властивості якої-небудь іншої соціальної системи (Herskovits, 1951). Згідно Алфреду Креберу (Alfred Kroeber, 1948), аккультурация містить у собі ті зміни, які обумовлені впливом однієї культури на іншу, у результаті чого формується якась «однаковість» обох культур. На практиці акультурація означає повільну асиміляцію культури меншості з головною або пануючою культурою.

Для чіткого розрізнення понять слід зазначити, що, на думку дослідників, акультурація є тільки одною стороною зміни культури, а асиміляція - іноді одною фазою, але найчастіше результатом акультурації. Дослідники підкреслюють, що в процесі акультурації накрапувати розходження як на індивідуальному, так і на груповому рівнях зменшуються, створюючи при цьому передумови для асиміляції.

Далі, необхідно відрізняти акультурацію від дифузії, що стосується лише елементів і частин культури, тоді як акультурація ставиться до культур у цілому. На відміну від дифузії акультурація є всеосяжним процесом.

Результатом акультурації як процесу може бути сприйняття нових культурних елементів, повна асиміляція або, навпаки, захист і ідеалізація власної оригінальної культури (паtivism).

Література

1.Агєєв В.С. Міжгрупова взаємодія: соціально-психологічні проблеми. - К., 2000

2.Беккер Г. Босков А. Сучасна соціологічна теорія. - К., 2000

3.Качан М.С. Мир спілкування. - К., 1988

4.Шибутані Т. Соціальна психологія. - К., 2003

Характеристики

Список файлов реферата