142492 (726620), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Щодо доступності для кожного громадянина освіти усіх форм і типів у Законі «Про освіту» було доречним наголосити на фізичній доступності до закладів освіти та відповідальності адміністрації за створення інвалідопридатних умов навчання (обладнання, сходи, спеціальні підручники і посібники тощо). Питання безперешкодного доступу до житлових, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, культурно – видовищних закладів і спортивних споруд висвітлені у статтях 26 і 33 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Але ці формулювання потребують уточнення забезпечити інвалідам необхідні умови для вільного доступу до закладів освіти.

Урядом прийнято низку важних документів, що стосується дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, у постанові Кабінету Міністрів України «Пор надання одноразової державної допомоги сім’ям, що виховують дітей, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та дітей, у яких видалено щитовидну залозу» встановлена одноразова грошова допомога. Постановою Кабінету Міністрів України від зі грудня 1996 року встановлено порядок надання додаткової житлової площі сім’ям, у складі яких є діти – інваліди, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи та потребують особливого нагляду.

Урядом розроблено нормативні акти щодо соціального захисту окремих категорій дітей з особливими потребами. Так у Указі Президента України «Про пільги дітям, які перенесли хімічну інтоксикацію, у медичному обслуговуванні» встановлюються окремі пільги для зазначеної категорії дітей: компенсаційні виплати сім’ям з хворими дітьми в разі направлення їх на консультацію, лікування чи оздоровлення, безоплатне забезпечення медикаментами, щорічне безоплатне оздоровлення. У постанові Президії Верховної Ради України від 22 квітня 1994 року «Про підвищення розміру державної допомоги дітям, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД» йдеться про підвищення розміру державної допомоги цій категорії дітей на рівні межі малозабезпеченості.

Таким чином, українське законодавство визначає норми, що регулюють діяльність суспільства стосовно дітей та молодих людей з вадами психофізичного розвитку і яким встановлено інвалідність, у галузі освіти, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, доступу до комунікації та об’єктів соціального оточення.

Важливою на нашу думку, є проблема термінології невизначеності у законодавстві поняття «дитина – інвалід». У різних законах застосовується різні терміни: дитина з вадами фізичного та розумового розвитку; дитина з дефектами фізичного та психічного розвитку; які потребують соціальної допомоги та реабілітації. Понятійне виділення дітей – інвалідів як дітей з обмеженою життєдіяльністю в окрему категорію не є їх соціальною дискримінацією, це лише сприятиме виділенню їх особливих індивідуальних потреб і шансів у соціальній інтеграції. Однією з організаційних та правових умов соціально – педагогічної роботи з дітьми – інвалідами є закріплення правового статусу соціального педагога (працівника) для надання різнобічних соціальних послуг, соціального патронажу і соціальній реабілітації.

Проблема дітей – інвалідів та можливості реалізації їхніх прав у сучасному Українському суспільстві.

Доля інвалідів дитинства складається і на сьогодні за традиційним шаблоном: лікування, навчання потім надання групи інвалідності, призначення пенсії, рідко – працевлаштування. Це здебільшого, малокваліфікована, головним чином надомна робота з дуже обмеженого кола професій. Хоча дослідження й наш досвід свідчить, що хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП) можуть виконувати найрізноманітніші і найскладніші виробничі завдання.

Науково – технічний та демократичний процеси дають змогу радикально змінити механізм соціальної адаптації інвалідів з дитинства і майже кожному дати професію до душі і відповідно до їхніх можливостей.

Життя підтвердило, що необхідно змінювати ставлення до захворювання як самих хворих, так і всіх членів суспільства. Шляхом широкої вихованої та роз’яснювальної роботи важливо зняти тавро неповноцінності з тих, «що такими народилися», прищепити їм впевненість у собі на сьогодні і найголовніше – це майбутнє. В іншому разі суспільство не зможе виявити, оцінити можливості інваліда дитинства, а головне – розвинути їх.

Становище інваліда зобов’язує хворого задіяти і ефективно використовувати усі резерви організму. Тому вважаємо за необхідне постійно залучати дітей – інвалідів до суспільного життя, розвивати в них високу духовність, прищеплювати впевненість, що інвалід так само потрібний суспільству, як суспільство інвалідові. Важить і етична сторона питання – дитині від початку навчання необхідно пояснювати, хоч вона і хвора, але проявляючи старанність та наполегливість зможе чимало перешкод подолати, стати повноправним членом суспільства, вона повинна прагнути бути, як усі, долати ніяковість перед фізично здоровими людьми. Дитина не повинна відчувати себе неповноцінною через те, що вона хвора. Вона має бути впевненою, що в разі наполегливої праці буде не тягарем для суспільства, а його повноцінним громадянином.

Дитина є дуже чутливою істотою, вона вдвічі серйозніше сприймає навколишній світ.

Конвенція ООН подбала про усі права дітей, особливо тих, що страждають від самотності. Завдяки доступним і справедливим законам, цей документ займає провідне місце у нашому житті. Де ще так яскраво виражено права підростаючого покоління, яке будуватиме наше майбутнє та продовжувати найкращі починання своїх предків. Тільки дотримуючи Конвенції, ми зможемо захистити себе від багатьох негараздів, перетворимо Україну на квітучу державу.

Діти – майбутнє кожного народу.

Це те, на чім будується земля.

І незалежно, хто якого роду,

Мають усі однакові права.

Насамперед діти повинні мати

Сім’ю, де є любов і розуміння.

Тільки тоді зможуть життя пізнати

І на землі нашій пустить коріння.

«Я – людина, хоча ще Дитина. І байдуже, чи я тільки-но з’явилась на світ, чи мені 5 місяців, чи 15 років. Я живу. Маю право жити…»

Література

1. Український часопис прав людини. / засновник Українська Правнича Фундація під ред. Н. Маслакова., К.: «Право», 1999 – 437 с.

2. економічний і соціальний розвиток України в 1996 р.: щорічна доповідь про внутрішню і зовнішню політику // «Голос України». – 1996. – 4 квітня.

3. Національна програма «Діти України» п. 6

Характеристики

Список файлов реферата